Постанова

від 30.03.2023 по справі 300/3656/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 рокуСправа № 300/3656/22 пров. № А/857/18620/22Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Большакової О.О., Кушнерика М.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дії протиправними та зобов`язання до вчинення дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2022 року (суддя Григорук О.Б., м.Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФ), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУПФ-1) якому просила:

визнання протиправними дії ГУПФ щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу пенсії за вислугу років;

зобов`язання ГУПФ зарахувати позивачу до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи медичної сестри у Військовій частині № НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ) з 23.07.1990 по 26.02.1991 та з 11.10.2017 по 31.12.2021 на посаді медичної сестри, яку позивач виконувала в Комунальному некомерційному підприємстві «Богородчанській центральній лікарні» (далі КНП), а також призначити та виплачувати з 08.08.2022 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2022 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ГУПФ-1, яке із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі вказує, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 не мала права на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, оскільки станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 25 років 9 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено наявність у позивача достатнього страхового стажу в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону №1788-XII.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08.08.2022 звернулася до ГУПФ-1 із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

За результатом розгляду заяви позивача, за принципом екстериторіальності ГУПФ прийняло рішення від 15.08.2022 №092750006789 (далі Рішення), яким відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за вислугу років за відсутності необхідного спеціального стажу. Згідно вказаного Рішення відповідач зазначив, що право на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку, яке визначено пунктом 2.1 «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, які обіймають посади, визначені «Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі Постанова №909, Перелік №909), наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 №385, за наявності спеціального стажу на 11.10.2017 жінки - 26 років 6 місяців. Вік заявниці 51 рік 01 місяць 25 днів. Страховий стаж особи становить 34 роки 09 місяців 27 днів. Спеціальний стаж особи становить (станом на 11.10.2017) 25 років 09 місяців 20 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами, до страхового стажу зараховано усі період роботи. До спеціального страхового стажу не зараховано період роботи у Військовій частині № НОМЕР_1 , згідно записів у трудовій книжці від 23.07.1990 НОМЕР_2 з 26.02.1991 по 23.07.1991, оскільки до переліку документів не долучено довідку за періоди роботи на посаді, що дає право на призначення пенсію за вислугу років, а також, не долучено інформацію про періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дитиною (а.с.17).

Відповідно до записів трудової книжки від 23.07.1990 НОМЕР_2 , позивач працювала у періоди:

з 17.07.1990 по 20.12.1990 на посаді медичної сестри в Богородчанській центральній районній лікарні (далі ЦРЛ), з 26.02.1991 по 23.07.1991 на посаді медичної сестри у в/ч НОМЕР_1 ; з 01.06.2006 по 31.12.2021 на посаді сестри медичної зі стоматології стоматологічного відділення в ЦРЛ (а.с.11, 12).

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом та Законом № 1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Проте, Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон № 213-VIII), який набув чинності з 01.04.2015, пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, згідно із Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 911-VIII) до статті 55 Закону №1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до якого пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже, Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами України №№ 213-VIII, 911-VIII.

Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначенні позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом № 911-VIII.

Отже, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Вказані висновки у подібній категорії справи викладені у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі 440/1286/20.

Як уже встановлено вище, відмовляючи у задоволенні заяви про призначення позивачці пенсії, ГУПФ-1 також зазначило, що у ОСОБА_1 станом на 11.10.2017 не достатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії, з даного приводу суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.

03.10.2017 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі Закон № 2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно пункту 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону № 1788-XII, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788-XII.

Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:

«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Відтак, враховуючи положення пункту 2-1 та пункту 16 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11.10.2017.

З матеріалів справи видно, що відповідачем-апелянтом не заперечується стаж роботи позивача з 17.07.1990 по 20.12.1990 та з 26.05.1992 по 10.10.2017, що сумарно становить 25 років 9 місяців 27 днів.

Разом з тим, до спеціального страхового стажу не зараховано період роботи позивача у в/ч НОМЕР_1 з 26.02.1991 по 23.07.1991, оскільки до переліку документів не долучено довідку за період роботи на посаді, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, а також не долучено інформацію про періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати та у відпустці по догляду за дитиною.

Розділом 2 Переліку №909 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) наступних закладів охорони здоров`я: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри; аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії; медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи; а також соціального захисту: інтернатні заклади для інвалідів, дітей-інвалідів і престарілих; медичні відділи протезних підприємств.

При цьому, за змістом примітки 3 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Статтею 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до «Переліку закладів охорони здоров`я Збройних Сил України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 20.05.2004 №162 до лікарняних закладів віднесено військово-медичний центр (усіх найменувань); госпіталь, філія госпіталю (усіх найменувань); до амбулаторно-поліклінічних закладів охорони здоров`я Збройних Сил України, - зокрема, поліклініка, поліклінічне відділення (усіх найменувань), медичний пункт (військової частини, вищого військового навчального закладу.

Згідно «Переліку закладів охорони здоров`я Збройних Сил України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 18.12.2013 №871 до лікарняних закладів віднесено військово-медичний центр (усіх найменувань, у тому числі клінічний); військовий госпіталь, філія госпіталю (усіх найменувань); до амбулаторно-поліклінічних закладів охорони здоров`я Збройних Сил України - поліклініку, поліклінічне відділення (усіх найменувань); медичний пункт (військової частини, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, навчального центру, військового ліцею, державного підприємства, організації та установи Міністерства оборони України).

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що період роботи позивача з 26.02.1991 по 23.07.1991 на посаді медичної сестри у в/ч НОМЕР_1 входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років.

Щодо зарахування позивачу до спеціального трудового стажу періоду роботи позивача з 11.10.2017 по 31.12.2021, то відповідач жодних заперечень щодо цієї частини рішення суду не наводить.

Згідно статті частини першої 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, апеляційний суд в розрізі викладеного вважає за необхідне зауважити, що відмовляючи у призначенні пенсії ОСОБА_1 , ГУПФ-1 у Рішенні, як і ГУПФ в апеляційній скарзі вказує, що спеціальний стаж позивача станом на 11.10.2017 (25 років 9 місяців 20 днів) є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років, такий має становити 26 років 6 місяців, тобто відповідачі застосовують норму пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, в редакції Закону №213-VIII, яка не застосовується з 04.09.2019, а право на пенсію за вислугу років, мають працівники охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Таким чином, на момент звернення з заявою про призначення пенсії, ОСОБА_1 мала права на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, оскільки станом на 11.10.2017 її робочий стаж був більшим ніж 25 років.

Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Керуючись статтями 308, 311, 315-316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова М. П. Кушнерик