Постанова

від 13.09.2022 по справі 359/6162/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер справи: №359/6162/19

номер провадження №22-ц/824/256/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Білич І.М.

суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.

при секретарі Мельник Ю.О.

за участю: прокурора Білоконь І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області Журавського В.В.,

у цивільній справі № 359/6162/19 за позовом першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , товариство з обмеженою відповідальністю «Легран-есетс-менеджмент», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробуксад» про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, -

встановила:

У липні 2019 року Перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави, в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Бориспільське лісове господарство», звернувся до суду з вказаним позовом, яким просить витребувати на користь держави, в особі ДП «Бориспільське лісове господарство», із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,6999 га з кадастровим номером 3220886000:04:001:0022 та площею 5 га з кадастровим номером 32208886000:04:001:0019, ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 9 га з кадастровим номером 3220886000:04:001:0023, ОСОБА_3 - земельні ділянки площею по 2 га з кадастровими номерами 3220886000:04:001:0048-0052, які розташовані на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовуючи тим, що жодний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не наділений повноваженнями на відведення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, які на даний час мають кадастрові номери 3220886000:04:001:0023, 3220886000:04:001:0022, 32208886000:04:001:0019, 3220886000:04:001:0052, 3220886000:04:001:0051, 3220886000:04:001:0050, 3220886000:04:001:0048, 3220886000:04:001:0049-0049 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, індивідуального садівництва та для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Крім того, спірні земельні ділянки, як на момент їх первинної державної реєстрації так і на даний час, відносяться до земель лісогосподарського призначення ДП «Бориспільське лісове господарство», та відведення їх у приватну власність можливе лише після попереднього вилучення у землекористувача та зміни цільового призначення.

Враховуючи зазначене, Перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави, в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Бориспільський лісгосп» просив позов задовольнити через порушення норм законодавства.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду м. Києва від 23 березня 2021 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Державним підприємством «Бориспільське лісове господарство» подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просило рішення скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції вказано на пропуск позивачами строків позовної давності без посилання на будь-який доказ чи об`єктивний факт, що свідчив би про наявність обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності. При цьому, вказаний висновок суду також не мотивований жодною нормою законодавства, яка б зобов'язувала позивачів або надавала їм право проводити перевірки законності прийняття рішень органу місцевого самоврядування, державної влади чи оформлення права власності на землю фізичних осіб. Крім того, зазначає, що строк позовної давності застосовується судом лише за заявою відповідачів, яку останніми не було подано. Також вказує на порушення норм процесуального права в частині неповідомлення скаржника про час і місце розгляду справи.

До суду апеляційної інстанції надійшли пояснення представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Мигаль Х.О., який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін. Посилаючись на те, що прокурором не доведено порушення прав та законних інтересів ДП Бориспільський лісгосп та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства; прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, не вірно визначив органи, які уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, в інтересах яких пред`явлено позов; обставини набуття спірних земельних ділянок, вказані прокурором та порушення вимог законодавства, про які заявлено прокурором, не підтверджені належними та допустимими доказами; доводи прокурора щодо підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді при зверненні з позовом у справі не відповідають дійсності. Крім цього, заява про застосування позовної давності відповідає обставинам справи.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати, постановивши нове судове рішення за яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Інші учасники справи будучи повідомленими про день і час розгляду справи в судове засідання не з`явилися, поважність причин своєї неявки суду не повідомили.

Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися в силу вимог визначених положеннями ст. 372 ЦПК України.

Згідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_4 був власником земельної ділянки площею 30,7558 га, яка розташована в адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №9343742.

02 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Антікон» був укладений договір купівлі - продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Сікорською Н.І., зареєстрований в реєстрі за №3409. За умовами якого ОСОБА_4 відчужив на користь ТОВ «Антікон» земельну ділянку площею 30,0000 га із загальної площі 30,7558 га , а останній отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 30,0000 га з кадастровим номером 3220886000:04:001:0016 з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, яка розташовується в адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району, що підтверджується копією державного акту серії ЯЖ №249900, виданого 27 червня 2008 року Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі.

В подальшому ТОВ «Антікон» уклало кілька договорів купівлі-продажу за умовами яких вказану земельну ділянку відчужило частинами по 6 га, 19 га та 5 га.

Зокрема, 10 липня 2008 року між ТОВ «Антікон» та ТОВ «Легран-есетс-менеджмент» був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 6 га, яка є частиною земельної ділянки 30,0000 га з кадастровим номером 3220886000:04:001:0016 з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, яка розташовується в адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району.

В свою чергу, ТОВ «Легран-есетс-менеджмент» також на підставі договору купівлі-продажу від 25 листопада 2008 року відчужив земельну ділянку площею 5,3 га з кадастровим номером 3220886000:4:001:0018 на користь ТОВ Ермес-менеджмент , на підтвердження чого ТОВ «Ермес-менеджмент» отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №233421, виданий 27 квітня 2009 року.

Іншу частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220886000:04:001:0016 з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, яка розташовується в адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району, площею 0,6999 га, якій присвоєний кадастровий номер 3220886000:04:01:0022 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, було відчужено ТОВ «Легран- есетс-менеджмент» на користь ОСОБА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 16 липня 2008 року ТОВ «Антікон» відчужив на користь ТОВ «Агробуксад» земельну ділянку площею 19 га, що також є частиною земельної ділянки 30,0000 га з кадастровим номером 3220886000:04:001:0016 з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, яка розташовується в адміністративних межах Процівської сільської ради Бориспільського району.

Вказана земельна ділянка за заявою ТОВ «Агробуксад» була розділена на дві відокремлені земельні ділянки площею 9 га та 10 га.

Відповідно земельна ділянка площею 9 га з кадастровим номером 32208886000:04:001:0023 була відчужена на користь ОСОБА_5 , який в подальшому відчужив її на користь ОСОБА_2 .

Інша земельна ділянка площею 10 га з кадастровим номером 3220886000:04:001:0016 була відчужена на користь ОСОБА_8 , згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 квітня 2009 року та договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2015 року, договору купівлі-продажу від 29 квітня 2009 року.

Згідно умов договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2015 року ОСОБА_8 відчужив земельну ділянку площею 10 га з кадастровим номером 3220886000:04:001:0016 на користь ОСОБА_6 , яка в свою чергу відчужила цю земельну ділянку на користь ОСОБА_3 .

Крім цього, ОСОБА_3 здійснив поділ даної земельної ділянки внаслідок чого утворилось п`ять відокремлених земельних ділянок площею по 2 га з кадастровими номерами 3220886000:04:001:0049-0051. Дана обставина підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та заявою, посвідченою приватним нотаріусом КМНО Дерев`янко В.В., про розподіл земельної ділянки.

На підставі договору купівлі-продажу від 10 липня 2008 року, укладеного між ТОВ «Антікон» та ОСОБА_1 , останній набув право власності на земельну ділянку площею 5 га з кадастровим номером 3220886000:04:001:0019. У зв`язку з цим 11 вересня 2008 року ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами довів належність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та відповідно незаконності їх відведення у приватну власність без попереднього прийняття рішення про припинення права постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства та зміни їх цільового призначення. При цьому, суд зазначав, що якщо виходити з позиції відповідачів, то в даному випадку позивачем пропущений строк позовної давності, початком якого слід рахувати набуття першим набувачем права власності на земельну ділянку, зокрема, 2008 рік - набуття права власності ТОВ «Антікон». Оскільки позивач звернувся до суду з пропуском встановленого законом трирічного строку, а наведені прокурором підстави для поновлення строку позовної давності визнані судом не поважними, то суд прийшов до висновку про застосування строку позовної давності до позовних вимог та відмову у задоволенні позову.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позивач звертаючись до суду з позовом ставив питання про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, яке вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним як цивільно-правової угоди, так і виданого на підставі цієї угоди державного акту.

Відповідно до роз`яснень викладених у п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами ст.ст. 387, 388 ЦК України. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (ст.ст. 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені ст.ст.387,388 ЦК України. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст.388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Такі ж роз`яснення викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Добросовісність набуття майна в розумінні ст.388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до cт.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до cт.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв 'язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається із позовної заяви саме ОСОБА_4 є першою особою, яка на думку позивача в незаконний спосіб набула права власності на спірну земельну ділянку. При цьому прокурор при подачі позову вказував на те, що згідно пояснень наданих ОСОБА_4 25 квітня 2019 року прокурору Київської області встановлено, що він не набував права власності на вказану земельну ділянку на території Процівської сільської ради Бориспільського району, не був її власником та не укладав договору щодо її відчуження.

До КМУ,Київської обласної державної адміністрації, Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області із заявою про надання йому у власність земельної ділянки на території Процівської сільської ради Бориспільського району ніколи не звертався, і на його користь жодні рішення щодо надання у приватну власність земельних ділянок на території Бориспільського району Київської області не приймалось.

Також, за договорами купівлі-продажу, дарування або іншими правочинами право власності на земельну ділянку на території процівської сільської ради Бориспільського району Київської області ОСОБА_4 ніколи не набував. Жодних правочинів ні з ким не укладав та не був власником земельних ділянок на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Державний акт на право власності серії ЯБ № 934374 на земельну ділянку площею 30,7558 га на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області не отримував.

Із ТОВ «Антікон» 02 червня 2008 року договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 30,7558 га для ведення підсобного сільського господарства на території Процівської сільської ради Бориспільського району, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за ; НОМЕР_1 та посвідчений приватним нотаріусом Марчук К.В. ніколи не укладав.

Окрім цього зазначив, що враховуючи його матеріальний стан, він ніколи не міг набути права власності на будь-які земельні ділянки на території Київської області. Тому вважає, що державні акти на право власності, договори купівлі-продажу земельних ділянок в т ому числі і на території Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області, які видавалися на його ім`я та укладалися від його імені є підробленими.

Отже, на час укладення 02 червня 2008 року з ТОВ «Антікон» договору купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 ОСОБА_4 не міг бути її продавцем ( том 1 а.с.11 - 12).

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, судом апеляційної інстанції було зобов`язано прокурора, як особу яка зверталася з позовом надати докази у розумінні положень ст.ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження заявлених вище обставин. Однак, такі докази до часу постановлення судового рішення надано не було.

Не були вони надані також і скаржником (Державним підприємством «Бориспільське лісове господарство») в ході апеляційного розгляду справи. Хоча у відповідності до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, у даній справі скаржником не доведено у який час, та у який спосіб майно вибуло з володіння Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» для встановлення обставин, що могли б свідчити, що майно вибуло незаконно. Докази наявні в матеріалах справи не доводять обставини, на які посилається скаржник як на підставу для задоволення своїх вимог.

Таким чином, судом не встановлено обставин для застосування ст. 388 ЦК України.

Щодо позовних вимог, заявлених в інтересах Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» слід зазначити наступне.

Згідно з абзацом 1 ч.3 ст. 23 зазначеного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

В даній справі позов прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Бориспільське лісове господарство», яке не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила висновок про те, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Крім того, у цій справі прокурор пред`явив позов також в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

В постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Судами в цій справі встановлено, що відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства».

Отже до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.

До такого висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 (провадження 61-1082св20) та у справі № 372/2969/18 (провадження № 61-20118св19), від 15 червня 2022 року у справі № 363/3244/17 (провадження № 61-14817св20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зробила висновок про те, що «прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави».

Відтак, висновки суду щодо відмови у задоволенні позову з недоведеності прокурором (що діяв в інтересах позивачів) підстав поважності причин пропуску строку позовної давності не можуть бути підставою для відмови з зазначених вище підстав.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції шляхом викладення мотивувальної частин рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 368,372,374,376, 381-384,387 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» задовольнити частково.

РішенняБориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 березня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя - доповідач:

Судді: