Рішення

від 21.03.2023 по справі 375/942/22

РОКИТНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 375/942/22

Провадження № 2/375/26/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2023 року смт Рокитне

Рокитнянський районний суд Київської області в складі :

головуючої судді Чорненької О.І.,

при секретарі судового засідання Киричок В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, в залі суду в смт Рокитне, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Рокитнянської селищної ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управлінння Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, технічної документації та проєктів землеустрою, визнання недійсними та скасування правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Рокитнянської селищної ради Київської області, третя особа що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, технічної документації та проєктів землеустрою, визнання недійсними та скасування правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку.

Стислий виклад позицій сторін та інших учасників

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що його батько - ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_1 та мав у користуванні будинок і наділену за цією адресою земельну ділянку площею 0,15 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

У 2003 році батько за добровільною відмовою передав йому у власність частину належної земельної ділянки площею 0,07 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Факт передачі земельної ділянки підтверджується рішенням виконкому Рокитнянської селищної ради Київської області від 09.12.2003 №638.

Зазначеною ділянкою він користувався (без приватизації) з 2003 по 2022 рік включно.

У період 2009-2010 роки відповідачка ОСОБА_2 придбала будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим їй було наділено земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства.

Позивач продовжував користуватись земельною ділянкою, добровільно відступленою його батьком. При цьому, ОСОБА_2 дозволяла користуватись її водою для поливу культур, а він, у свою чергу, надав відповідачці 2 метри свого городу для зручного обробітку належних їй земельних ділянок.

Однак, у червні 2022 року, у них з ОСОБА_2 виникла сварка. Так, остання сказала, що земельна ділянка йому не належись так як вона її приватизувала. Після цього відповідачка почала виштовшувати його із земельної ділянки, а її співмешканці стали псувати дерева у його садку та насаджені весною культури.

Звернувшись до Рокитнянської селищної ради із запитом він отримав відповідь, що Рішенням сесії Рокитнянської селищної ради № 1715-21(І)-VІІІ від 18.02.2022 були затверджені матеріали проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,0552 га, кадастровий номер: 3223755100:01:001:0098.

Однак, згідно з інформацією, що міститься у Земельній шнуровій книзі за ним рахується земельна ділянка 0,07 га для ведення особистого земельного господарства по АДРЕСА_1 згідно з рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради №638 від 09.12.2003 року.

Таким чином, просить визнати недійсними та скасувати Рішення сесії Рокитнянської селищної ради №1062-12(ІІ)-VІІІ від 16.09.2021, Рішення сесії Рокитнянської селищної ради № 1715-21(І)-VІІІ від 18.02.2022, технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223755100:01:001:0098.

Представник відповідача - Рокитнянської селищної ради Київської області відзив на позов не надала, натомість звернулась до суду із заявою, відповідно до якої позов визнає і не заперечує проти задоволення позову судом.

Представик відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Поліщук С.М. у поданому відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позову.

Свою позицію обгрунтовує тим, що його довірителька реалізувала своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення садівництва та набула на неї право власності, діючи у межах норм земельного законодавства.

Також зазначає, що зміни у земельно-кадастровій книзі на рахунок ОСОБА_4 не породжує правовстановлюючих наслідків для позивача, оскільки має обліковий характер, метою якого є облік земельних ділянок у сільській місцевості та їх обіг між жителями такої місцевості.

З цього слідує, що ОСОБА_1 не був землекористувачем і власником спірної земельної ділянки, а тому не можна вважати порушеними його права на володіння, користування вказаною земельною ділянкою.

Таким чином, оскільки порядок передачі безоплатно у власність земельної ділянки для садівництва відповідачці ОСОБА_2 не порушений, а тому відсутні підстави для визнання недійсними та скасування рішень Рокитнянської селищної ради Київської області від 16 вересня 2021 року №1062-12(ІІ)-VII та від 18 лютого 2022 року №1715-21(ІІ)-VIIІ.

Також зазначає, що зміст позовної заяви та долучені позивачем до неї матеріали не свідчать про незаконність дій відповідачів щодо передачі у власність та реєстрації права власності на земельну ділянку для садівництва ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак зазначає, що на час прийняття оспорюваних рішень вже було прийняте рішення виконкому Рокитнянської селищної ради №638 від 09 грудня 2003 року та позивачем на той час було реалізовано два етапи порядку безоплатної приватизації земельної ділянки, а саме: зверненням з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання дозволу відповідним органам місцевого самоврядування на розроблення проєкту землеумтрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що дійсно відповідно до рішення виконкому Рокитнянської селищної ради №638 від 09 грудня 2003 року його батько - ОСОБА_4 за добровільною відмовою передав йому у приватну власність земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистогго селянського господарства, але зазначена земельна ділянка ним до цього часу приватизована не була.

Однак, зазначена ділянка перебуває у його користуванні, що підтверджується також довідкою №1220 від 15 червня 2022 року.

Також його користування спірною земельною ділянкою підтверджується інформацією №03-12-1175, яка надана Рокитнянською селишною радою Київської області від 30 червня 2022 року, відповідно до якої згідно із записами у Земельній шнуровій книзі за ним рахується земельна ділянка 0,07 га для ведення особистого земельного господарства по АДРЕСА_1 згідно з рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради №638 від 09 грудня 2003.

З 2003 року по 2022 рік він сумлінно користувавався земельною ділянкою та дбав про неї, обробляв кожного року, також на цій земельній ділянці він насадив садок з фруктових дерев, однак за цей період він не мав змоги її приватизувати.

Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі

Позивачем було подано зазначений позов до Рокитнянського районного суду Київської області 12 жовтня 2022 року. Разом з позовною заявою ним подано клопотання про виклик у судове засідання свідків.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання, яке призначено на 10 годину 23 листопада 2022 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Поліщук С.М. 23 листопада 2022 року подав клопотання про відкладення підготовчого судового засідання на іншу дату. Підготовче судове засідання було відкладено до 16 години 07 грудня 2022 року.

07 грудня 2022 року, у зв`язку з відключенням електроенергії справу було знято з розгляду та відкладено до 13 години 18 січня 2023 року.

У судове засідання, призначене на 18 січня 2023 року позивач не прибув, натомість через канцелярію суду подав заяву, відповідно до якої просить підготовче судове засідання проводити у його відсутності.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Поліщук С.М. у судове засідання не прибули, натомість представника відповідачки через канцелярію суду подав клопотання про проведення підготовчого судового засдіняян у відсутності сторони відповідача.

Відповідач - Рокитнянська селищна рада - свого представника у судове засідання не направила. Натомість, через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника відповідача. Позов визнають та не заперечують проти його задоволення.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 18 січня 2023 року закрите підготовче провадження у справі та цивільну справу призначено до судового розгляду на 14 годину 00 хвилин 16 лютого 2023 року.

Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про виклик у судове засідання свідків.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спрору - Головне управлінння Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання свого представника не направила та пояснень по суті справи не надала.

При наданні відзиву на позов представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Поліщуком С.М. заявлено клопотання про виклик свідків

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні поданий ним позов підтримав та просив його задоволити. В обгрунтування позову наголосив, що спірна земельна ділянка, згідно із записами земельній книзі Рокитнянської селищної ради рахується за ним з 2003 року. Ділянкою він користувався сумлінно, але не приватизував, так як працівники селищної ради не роз`яснили порядок приватизації, крім того у нього раніше не вистачало коштів на приватизацію ділянки. На земельній ділянці він посадив садок з фруктових дерев, які вже два роки плодоносили. ОСОБА_2 зазначену ділянку ніколи не обробляла та нею не користувалась. Своїми діями ОСОБА_2 знехтувала правилами добросусідства та порушила його право на користування земельною ділянкою та подальшої її приватизації.

Допитана у судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 заявлений до неї позов не визнала та наголосила, що при купівлі будинку у 2008 році вона не знала, що земельна ділянка, яка знаходиться біля будинку продається не вся, а лише частина. Разом з тим, зазначила, що земельну ділянку, придбану разом з будинком, вона приватизувала у 2011 році. Суміжним землекористувачем був позивач у справі ОСОБА_1 . Позивач до земельної ділянки, яку він обробляв, ходив через її подвір`я, в зв`язку з чим у них неодноразово виникали сварки. Також він неодноразово пропонував їй викупити ділянку, яку обробляв та на якій крім іншого посадив садок з фруктових дерев. Також він кілька років дозволяв їй займати частину своєї земельної ділянки, де вона садила помідори. У земельному відділі вона уточнювала кому належить земельна ділянка, розташована поряд з її земельною ділянкою. Оскільки їй відповіли, що ця земельна ділянка вільна то вана розпочала процес її приватизації та отримала у власність.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , який викликаний у судове засідання за клопотанням позивача, показав, що будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка належали батьку позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . Був період коли він особисто не проживав у смт Рокитне, але з часу свого повернення - з 1999 року і до цього часу спірну частину земельної ділянки обробляв ОСОБА_1 . Трактор для оранки зазначеної земельної ділянки заїздив зі сторони школи. На земельній ділянці працював ОСОБА_1 та його дружина. Також знає, що ОСОБА_1 на земельній ділянці посадив фруктові деревця.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка викликана у судове засідання за клопотанням позивача, показала, що позивач - ОСОБА_1 доводиться їй рідним дядком. Будинком та всією землею володів її дід - ОСОБА_4 . Їй відомо, що у 2003 році дід переписав дядькові частину земельної ділянки. З того часу дядько постійно обробляв ту земельну ділянку та зібраний урожай зберігав у сараї на подвір`ї домоволодіння. Коли дід помер будинок із земельною ділянкою перейшов їй у спадок. Спочатку там кілька років жили квартиранти, а потім вона з чоловіков вирішили продати будинок. Продаж будинку зайняв досить тривалий час. Перед продажем будинку вона та її чоловік показували покупцям, яка частина земельної ділянки продається, а яка їм не належить. Також зазначила, що між земельною ділянкою, яка була передана ОСОБА_1 та земельною ділянкою, яка відходила до будинку завжди була межа зі стежкою. Будинок та земельну ділянку продавали по документах, а тому покупці, у тому числі і ОСОБА_2 знали, яка частина земельної ділянки продається, а яка належить ОСОБА_1 . Після продажу будинку вона не цікавилась ні будинком, ні земельною ділянкою.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , який викликаний у судове засідання за клопотанням позивача, показав, що проживає по сусідству зі спірною земельною ділянкою. Коли він займався приватизацією своєї земельної ділянки та ОСОБА_1 погоджував йому межі як сусідній землекористувач. На належній ОСОБА_1 земельній ділянці, останній спочатку садив лише картоплю і городину, але років 3-4 тому на частині ділянки посадив садок. Він бачив, що посаджені ОСОБА_1 яблуні вже родили. ОСОБА_2 цю земельну ділянку не займала та не обробляла. Садок, посажений на ділянці знаходиться ближче до його земельної ділянки. Між земельними ділянками була межа із стежкою. Коли він приватизував свою земельну ділянку ОСОБА_2 вже купила будинок та була його сусідкою. Трава на земельній ділянці ОСОБА_1 з`явилась, коли там було висаджено садок, але кілька разів на рік ОСОБА_1 її скошував.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка викликана у судове засідання за клопотанням представника відповідачки, показала, що їй відомо, що ОСОБА_1 часто сперечався із ОСОБА_2 з приводу яка земельна ділянка кому належить. Їй відомо, що ОСОБА_2 має земельну ділянку розміром приблизно 7-8 сотих, яка знаходиться за її хатою. На ділянці ОСОБА_2 саджає картоплю та овочеві культури. Також їй відомо, що земельна ділянка ОСОБА_2 має трьох суміжних землекористувачів. Де розташована земельна ділянка ОСОБА_1 вона не знає, однак межі всіх земельних ділянок добре видно. З 2019 року поблизу зазначених земельних ділянок вона не була.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , яка викликана у судове засідання за клопотанням представника відповідачки, показала, що проживає по АДРЕСА_1 в орендованому будинку. Хто є сусідами ОСОБА_2 по земельній ділянці вона не знає. Однак їй відомо, що спір йде за земельну ділянку, яка розташована за гаражем ОСОБА_2 . Думає, що ОСОБА_2 надали ту земельну ділянку, оскільки вона нікому не належала.

Допитана у судовому засідання свідок ОСОБА_11 , яка викликана у судове засідання за клопотанням представника відповідачки, показала, що їй відомо, що ОСОБА_2 разом зі своєю матір`ю обробляли частину землі, яка знаходиться поблизу будинку. ОСОБА_1 на земельній ділянці вона не бачила. На частині земельної ділянки років 3-4 ростуть фруктові дерева, але хто їх посадив вона не знає. Останні три роки вона до тієї земельної ділянки не підходить та хто здійснює її обробіток їй не відомо.

Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази надані позивачем та відповідачем, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів позову встановлено, що батько позивача - ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_1 та мав у користуванні будинок і наділену за цією адресою земельну ділянку площею 0,15 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

У 2003 році ОСОБА_4 за добровільною відмовою передав у власність ОСОБА_1 частину належної земельної ділянки площею 0,07 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Факт передачі земельної ділянки підтверджується рішенням виконкому Рокитнянської селищної ради Київської області від 09.12.2003 №638, відповідно до якого у ОСОБА_4 вилучено земельну ділянку розміром 0,07 га по АДРЕСА_1 та зазначена земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 .

Зазначеною ділянкою ОСОБА_1 користувався (без її приватизації) з 2003 по 2022 рік включно.

У 2008 році відповідачка ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_7 будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим їй було наділено земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства, які вона приватизувала у 2011 році.

Позивач продовжував користуватись земельною ділянкою, добровільно відступленою його батьком.

Рішенням сесії Рокитнянської селищної ради №1062-12(ІІ)-VІІІ від 16.09.2021 ОСОБА_2 був наданий дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 .

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_13 був розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва у АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223755100:01:001:0098, площею 0,0552 га.

Рішенням сесії Рокитнянської селищної ради № 1715-21(І)-VІІІ від 18.02.2022 були затверджені матеріали проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та передано у приватні власність земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер: 3223755100:01:001:0098.

На підставі зазначеного рішення Рокитнянської селищної ради Київської області державним реєстратором Рокитнянської селищної ради Київської області Лацибою М.В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 червня 2022 року за реєстраційним номером 2596991932020 зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223755100:01:001:0098 площею 0,052 га, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 302369219).

Відповідно до листа Рокитнянської селищної ради Київської області №03-12-1175 від 30.06.2022, наданого у відповідь на звернення ОСОБА_1 , згідно з інформацією, що міститься у Земельній шнуровій книзі за ОСОБА_1 рахується земельна ділянка 0,07 га для ведення особистого земельного господарства по АДРЕСА_1 згідно з рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради №638 від 09.12.2003 року".

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У частині першій статті 81 ЗК України визначено способи набуття громадянами права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

За змістом статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Положеннями частини першою статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статтей 16, 386, 391 ЦК України.

Частиною другою статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до вимог статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Разом із тим суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивача захищені статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в статті першій Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Перша та найбільш важлива вимога статті першої Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена вцілому в структурі статті першій Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Згідно з вимогами частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи даний спір, суд враховує висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Суд зазначає, що на час прийняття оспорюваних рішень вже було прийняте рішення виконкому Рокитнянської селищної ради №638 від 09 грудня 2003 року та позивачем на той час було набуто права користування спірною земельною ділянкою.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши позиції сторін, суд зазначає наступне.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Тобто рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Скасування рішення сесії місцевої ради про надання відповідачці дозволу на виготовлення технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення садівництва не є ефективним захистом прав позивача, оскільки виготовлення технічної документації із землеустрою, на відміну від її затвердження, є стадією процесу отримання прав на земельну ділянку, що безпосередньо не порушує прав позивача, так як вказане рішення вже реалізовано, на підставі нього затверджена технічна документація і відповідачка зареєструвала право власності на землю. Отже, скасування рішення ради про надання такого дозволу не є ефективним захистом прав позивача, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 911/1563/17.

Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

У даному випадку судом встановлено, що на виконання прийнятого рішення Рокитнянської селищної ради Київської області №1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 " відповідачкою виготовлено проєкт землеустрою про відведення земельної ділянки у властність та отримано відповідні документи - проєкт землеустрою.

Отже, вказане рішення Рокитнянської селищної ради Київської області, яке є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, вичерпало свою дію внаслідок його виконання. У зв`язку з чим його подальше скасування не породжує жодних правових наслідків як для позивача так і для відповідачки.

Спір щодо визнання недійсним та скасування рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1715-21(І)-VIII від 18 лютого 2022 року "Про затвердження матеріалів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та передачу у приватну власність земельної ділянки" стосується приватноправових відносин, адже існує речове право ОСОБА_2 на земельну ділянку, що виникло в результаті та після реалізації рішення, тому позовна вимога про визнання незаконним рішення, яке вичерпало свою дію через виконання, є предметом спору та належним способом захисту.

Указаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у Постанові від 15 травня 2018 року у справі №809/739/17.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК). Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).

При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов`язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону. В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

Рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 ЗК перелік підстав для цього є вичерпним.

Пунктом 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" передбачено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" № 7 від 16.04.2004 року роз`яснено, що вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що:

згідно з частиною першою статей 81, 82 ЗК право власності на земельну ділянку набувають громадяни України та юридичні особи, створені громадянами або юридичними особами України, а іноземні громадяни та юридичні особи й особи без громадянства та спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення на підставах, передбачених частинами другою, третьою статті 81, частинами другою, третьою статті 82 ЗК;

з 1 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації.

Правовідносини в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регламентовано Законом України "Про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон), Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Згідно зі статтею 11 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Згідно з статтею 18 Закону визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Разом з тим державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. При цьому навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Указані висновки містяться у Постанові КГС ВС від 11.02.2020 у справі № 915/572/17.

Відповідно до частини третьої статті 26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Указані висновки містяться у Постанові КГС ВС від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Указані висновки суду узгоджуються з висновками, зробленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

У справі зміст і характер відносин між учасниками справи, підтверджують, що спір виник між ОСОБА_2 , Рокитнянською селищною радою Київської області та ОСОБА_1 .

Отже, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору (Постанова КГС ВС від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19).

Висновки суду

Вивчивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача задовольнити частково.

Позивачу ОСОБА_1 рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради №638 від 09 грудня 2003 року "Про передачу в приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,07 га.

Суд зазначає, що на час прийняття оспорюваних рішень вже було прийняте та діяло рішення виконкому Рокитнянської селищної ради №638 від 09 грудня 2003 року та позивачем з 2003 року було набуто права користування спірною земельною ділянкою. Вказане рішення органу місцевого самоврядування скасоване не було. Окрім того судом встановлено, що позивач з 2003 року здійснював обробіток вказаної земельної ділянки, що вказує на належне користування земельною ділянкою позивачем, що не спростовувалось відповідачкою у справі.

Судом встановлено, що у відповідності до норм ст. 141 Земельного кодексу України право користування на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 припинено не було.

Враховуючи, що при наданні дозволу на приватизацію спірної земельної ділянки відповідачці ОСОБА_2 , яка не перебувла у її користуванні, орган місцевого самоврядування порушив норми ст. 116 Земельного кодексу України за якою безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

З огляду на викладене, позовні вимоги у вказаній частині підлягають часткому задоволенню, тому суд визнає незаконним та скасовує рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1715-21(І)-VIII від 18 лютого 2022 року "Про затвердження матеріалів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та передачу у приватну власність земельної ділянки".

Скасування рішення сесії місцевої ради про надання відповідачці дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення садівництва не є ефективним захистом прав позивача, оскільки виготовлення технічної документації із землеустрою, на відміну від її затвердження, є стадією процесу отримання прав на земельну ділянку, що безпосередньо не порушує прав позивача, так як вказане рішення вже реалізовано.

Отже, рішення №1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ", вичерпало свою дію внаслідок його виконання. У зв`язку з чим його подальше скасування не породжує жодних правових наслідків як для позивача так і для відповідачки.

Однак, підлягає визнанню недісним та скасуванню технічна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0552 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 , виготовленої відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради Київської області №1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ", оскільки вона може бути повторно подана відповідачкою для затвердження.

Приймаючи до уваги встановлені під час розгляду спору фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що наслідком скасування рішення органу місцевого самоврядування, є також визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Рокитнянської селищної ради Київської області Лациби М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер витягу 63812804 від 09.06.2022 права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2596991932020).

На підставі ст.ст. Земельного кодексу України, ст.ст. 317, 319, 321, 379, 405, 495 ЦК України та керуючись ст.ст. 4, 76-89, 141, 200, 206, 258, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Рокитнянської селищної ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управлінння Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, технічної документації та проєктів землеустрою, визнання недійсними та скасування правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку - задовольнити частково.

Визнати недійсною та скасувати технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0552 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_2 , виготовлену відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради Київської області №1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 ".

Визнати недійсним та скасувати рішення Рокитнянської селищної ради Київської області №1715-21(І)-VІІІ від 18 лютого 2022 року "Про затвердження матеріалів проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та передачі у приватну власність земельної ділянки".

Визнати недісним та скасувати рішення державного реєстратора Рокитнянської селищної ради Київської області Лациби М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер витягу 63812804 від 09.06.2022 права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2596991932020).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення виготовлено 30 березня 2023 року.

Повне наіменування учасників:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , тел. моб. НОМЕР_2 ;

відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , тел. моб. НОМЕР_4 ;

предстаник відповідача 1: адвокат Поліщук Сергій Миколайович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4230/10 від 22.07.2010, адреса для листування: АДРЕСА_4 , тел. моб. НОМЕР_5 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_3 $

відповідач 2: Рокитнянська селищна рада Київської області, код ЄДРПОУ 04358997, адреса для листування: 09601, Київська область Білоцерківський район смт Рокитне, вул. Травнева, 5, тел. 04562-5-12-50, ел. адреса: rokutne04@ukr.net;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, код ЄДРПОУ 39817550, адреса для листування: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, тел. 044-424-35-84, ел. адреса: zvg.kyiv@land.gov.ua.

Головуюча суддя Олена ЧОРНЕНЬКА