Постанова

від 18.09.2023 по справі 375/942/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2023 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 375/942/22

номер провадження 22-ц/824/9455/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,учасники справи: відповідач ОСОБА_1 ,

представник відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року /суддя Чорненька О.І./

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Рокитнянської селищної ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, технічної документації та проектів землеустрою, визнання недійсними та скасування правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Рокитнянської селищної ради Київської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, технічної документації та проектів землеустрою, визнання недійсними та скасування правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано недійсною та скасовано технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0552 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 , виготовлену відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради Київської області №1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 » Визнано недійсним та скасовано рішення Рокитнянської селищної ради Київської області №1715-21(І)-VІІІ від 18 лютого 2022 року «Про затвердження матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та передачі у приватну власність земельної ділянки». Визнано недійсним та скасовано рішення державного реєстратора Рокитнянської селищної ради Київської області Лациби М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер витягу 63812804 від 09.06.2022 права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер 3223755100:01:001:0098 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2596991932020). В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. /а.с. 213-227/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з ідентичними апеляційними скаргами, зареєстрованими від 01.05.2023 р. за Вх№ 51998 та від 03.05.2023 р. за Вх№53505, які апеляційний суд розглядає як одну, якій просила рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що законодавчо не заборонено надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на одну і ту саму земельну ділянку декільком суб`єктам. Рішення селищної ради щодо надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки не є остаточним рішенням про передачу сформованої ділянки. Позивачем не надано доказів того, що ним набуто права власності чи користування на спірну ділянку, а також що виготовлялась документація із землеустрою. На час прийняття оспорюваних рішень Рокитнянської селищної ради не була сформована через відсутність правовстановлюючих документів. Також наголошувала на тому, що рішення про надання дозволу від 16.09.2021 року є чинним до 16.09.2023 р. а тому, висновки суду першої інстанції про те, що воно вичерпало свою діє є хибними. Вказувала, що порядок передачі безоплатно у власність земельної ділянки для садівництва нею не порушено, а тому відсутні підстави для визнання недійсними та скасування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Також вказувала, що матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач був законним власником чи користувачем спірної земельної ділянки, внаслідок чого судом першої інстанції зроблено невірні висновки.

ОСОБА_3 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність її доводів. Вказував, що оспорювана земельна ділянка по АДРЕСА_1 за рішенням місцевого самоврядування могла передатися безоплатно у власність лише йому, за п. а ч. 3 ст. 116 ЗКУ, як приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян. Рішення № 638 видане виконкомом Рокитнянської селищної ради від 09.12.2003 року, підтверджує, що його батько ОСОБА_4 за добровільною відмовою передав йому, ОСОБА_3 , у приватну власність земельну ділянку розміром 0,07 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , цільового призначення для ведення особистого селянського господарства. Не зважаючи на те, що він не мав змоги приватизувати земельну ділянку АДРЕСА_1 , вона з 2003 року по 2022 рік відповідно записів в Рокитнянській селищній раді земельна ділянка рахувалася за ним. Спірна земельна ділянка ніколи не перебувала в користуванні апелянта, оскільки з 2003 року нею користувався він, що закріплено рішенням № 638 від 09.12.2003 року виконкомом Рокитнянської селищної ради значилася за ним у Рокитнянській селищній раді та була у його користуванні. Отже, приватизація відповідачем земельної ділянки, здійснювалася з порушенням норм законодавства України.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог, на підставі наступного.

Судом встановлено, що батько позивача - ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_1 та мав у користуванні будинок і наділену за цією адресою земельну ділянку площею 0,15 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

У 2003 році ОСОБА_4 за добровільною відмовою передав у власність ОСОБА_3 частину належної земельної ділянки площею 0,07 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Факт передачі земельної ділянки підтверджується рішенням виконкому Рокитнянської селищної ради Київської області від 09.12.2003 №638, відповідно до якого у ОСОБА_4 вилучено земельну ділянку розміром 0,07 га по АДРЕСА_1 та зазначена земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_3 .

Зазначеною ділянкою ОСОБА_3 користувався (без її приватизації) з 2003 р.

У 2008 році відповідачка ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим їй було наділено земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства, які вона приватизувала у 2011 році.

Позивач продовжував користуватись земельною ділянкою, добровільно відступленою його батьком.

Рішенням сесії Рокитнянської селищної ради №1062-12(ІІ)-VІІІ від 16.09.2021 ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 .

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 був розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва у АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3223755100:01:001:0098, площею 0,0552 га.

Рішенням сесії Рокитнянської селищної ради № 1715-21(І)-VІІІ від 18.02.2022 були затверджені матеріали проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та передано у приватні власність земельну ділянку площею 0,0552 га, кадастровий номер: 3223755100:01:001:0098.

На підставі зазначеного рішення Рокитнянської селищної ради Київської області державним реєстратором Рокитнянської селищної ради Київської області Лацибою М.В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 червня 2022 року за реєстраційним номером 2596991932020 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223755100:01:001:0098 площею 0,052 га, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 302369219).

Відповідно до листа Рокитнянської селищної ради Київської області №03-12-1175 від 30.06.2022 р., наданого у відповідь на звернення ОСОБА_3 , згідно з інформацією, що міститься у Земельній шнуровій книзі за ОСОБА_3 рахується земельна ділянка 0,07 га для ведення особистого земельного господарства по АДРЕСА_1 згідно з рішенням виконавчого комітету Рокитнянської селищної ради №638 від 09.12.2003 року".

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався частинами першої, другою статті 78 ЗК України про те, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У частині першій статті 81 ЗК України визначено способи набуття громадянами права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

За змістом статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Положеннями частини першою статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції вказував на те, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Частиною другою статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до вимог статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд першої інстанції звертав увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивача захищені статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дійшовши висновків про те, що на час прийняття оспорюваних рішень вже було прийняте рішення виконкому Рокитнянської селищної ради №638 від 09 грудня 2003 року та позивачем на той час було набуто права користування спірною земельною ділянкою, у відповідності до норм ст. 141 Земельного кодексу України право користування на спірну земельну ділянку ОСОБА_3 припинено не було, отже, при наданні дозволу на приватизацію спірної земельної ділянки відповідачці ОСОБА_1 , яка не перебувала у її користуванні, орган місцевого самоврядування порушив норми ст. 116 Земельного кодексу України за якою безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Отже, суд першої інстанції визнав незаконним та скасовував рішення Рокитнянської селищної ради Київської області № 1715-21(І)-VIII від 18 лютого 2022 року "Про затвердження матеріалів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та передачу у приватну власність земельної ділянки".

Також судом першої інстанції вказано на те, що підлягає визнанню недійсним та скасуванню технічна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0552 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 , виготовленої відповідно до рішення Рокитнянської селищної ради Київської області №1062-12(ІІ)-VІІІ від 16 вересня 2021 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ", оскільки вона може бути повторно подана відповідачкою для затвердження.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Так, на час прийняття рішення Рокитнянською селищною радою № 638 від 09.12.2003 порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами здійснювався відповідно до п. 6-10 ст. 118 ЗК України /в редакції на час виникнення спірних правовідносин/.

Так, п. 6 зазначеної статті, визначено, що «громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ... ведення особистого селянського господарства, ...у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної ...селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна селищна рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадин організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічнмі органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Селищна рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у масність».

Зі місту рішення №638 від 09.12.2003 випливає, що дане рішення є лише дозволом на розробку проекту відведення земельної ділянки, мета якого формування ділянки (визначення її меж, площі, характеристика угідь, встановлення обмежень ), про що свідчить п. 3 рішення, яким зобов`язано ОСОБА_3 «Проект приватизації земельної ділянки подати для затвердження на виконком селищної ради», отже, воно не є остаточним рішення про передачу сформованої земельної ділянки у власність, яке вже є правовстановлюючим актом.

Відтак, таке формулювання змісту рішення № 638 від 09.12.2003, а саме: «Про передачу у приватну власність гр. ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» на дату його винесення не відповідає порядку та вимогам чинного Земельного кодексу України, що вже є порушенням порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Стаття 118 ЗК України спільно зі ст.ст. 79-1, 186-1 ЗК України регламентує порядок безоплатної приватизації земельної ділянки, який включає наступні етапи:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- державна реєстрація у Державному земельному кадастрі сформованої земельної ділянки (ст. 79-1 ЗК України);

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Абзац 1 частини 7 стаття 118 ЗК України встановлює вичерпний перелік підстав відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Земельний кодекс України не забороняє надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою на одну і ту саму земельну ділянку декільком суб`єктам.

Згідно п. 22 Постанови Верховного Суду по справі № 120/1491/19-а від 27.02.2020 року, Верховний Суд дійшов висновку, що не може бути підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність надання дозволу на розробку проекту землеустрою на ту ж саму земельну ділянку іншій особі. Аналіз статей 116,118 ЗК України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку, у даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року №463/3375/15-а,

Пунктами 38 постанови Великої Палати Верховного Суду по справі №160/4211/19 від 18.12.2019 р. визначено, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом.

Згідно правової позиції Верховного Суду по справі №806/602/18 від 05.03.2019 року отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду). Аналогічна правова позиція висловлена колегією судців судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа №820/3507/15). Усі учасники земельних відносин мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку, а тому не має підстав зважати на пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що виключає наявність порушеного права позивача. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 27 березня 2018 року у справі №463/3375/15-а.

Водночас у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11.11.2020 року у справі №472/1282/17 (провадження №61-41390св18), від 09.06.2021 року у справі №128/1329/18 (провадження №61-18426св19), від 13.06.2022 року у справі №278/2592/20 (провадження №61-11128св21), від 30.06.2022 року у справі №700/305/20 (провадження №61-4429св21) та від 01.07.2022 року у справі №700/309/20 (провадження №61-11769св21) зроблено висновок про те, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод.

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель комунальної власності та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вони буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо надання земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень, у використанні земельних ділянок, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Відтак, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Згідно з п. 2 Розділу VII «Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом.

Отже, позивачем не надано доказів того, що ним набуто права власності чи користування на спірну ділянку, а також, що виготовлялась документація із землеустрою на ділянку.

З викладеного слідує, що на підставі рішення виконкому Рокитнянської селищної ради №638 від 09.12.2003 спірна земельна ділянка у послідуючі роки та на час прийняття оспорюваних рішень Рокитнянської селищної ради не була сформована, через відсутність правовстановлюючих документів на користь позивача та розробленої документації із землеустрою. Так, як позивачем з перелічених вище етапів порядку безоплатної приватизації земельної ділянки, реалізовано лише два, а саме: звернення з заявою про передачу у власність ділянки (в межах норм безоплатної приватизації) та отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Сама по собі та обставина, що Рокитнянська селищна рада надала двом особам рішення - дозволи на розробку проектів землеустрою, як то ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про недобросовісність дій останньої не свідчить.

Між тим, за правилами ч. 1 ст. 125 ЗК України /в редакції на час прийняття рішення ради № 63В від 09.12.2003 / право власності (користування) на земельну ділянку виникає після одержання її власником (користувачем) документа, що посвідчує право власності (користування) земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

У ч. 3 цієї ж статті вказано, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Вказана норма також передбачає розроблення документації із землеустрою, яка включає кадастрову зйомку, тобто геодезичне встановлення меж земельної ділянки, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, відновлення меж земельної ділянки на місцевості та виготовлення кадастрового плану (ч. 2 ст. 198 ЗК України в редакції на час прийняття рішення ради № 638 від 09.12.2003).

Частиною 1ст. 126 ЗК України /в редакції на час прийняття рішення ради № 638 від 09.12.2003/ визначено, що право власності (користування) на земельну ділянку посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З викладеного та з наданих позивачем документів (рішення виконкому Рокитнянської селищної ради № 638 від 09.12.2003) слідує, що з часу прийняття вказаного рішення по даний час позивач так і не набув ні права власності ані права користування на спірну земельну ділянку, про що свідчить відсутність розробленої документації із землеустрою (метою якої є встановлення ідентифікуючих характеристик земельної ділянки, а саме встановлення її меж на місцевості, площі, кількісної та якісної характеристики угідь, цільового призначення, наявність/відсутність обмежень) та належного правовстановлюючого документу.

З вище викладених норм земельного законодавства слідує, що позивач ОСОБА_3 не був ні землекористувачем ані власником спірної земельної ділянки, а тому не можна вважати його права власності чи користування вказаною земельною ділянкою, порушеними.

Позивач у свою чергу допустив бездіяльність щодо виготовлення документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, яка свідчить про відсутність інтересу в отриманні у власність (користування) земельної ділянки та не бажанні виконувати обов`язки власника (користувача) земельної ділянки, передбачених ст. 91, 96 ЗК України, які виникають з моменту державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Крім того, пункт 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою» від 02.06.2015, де вказано, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Вказаний Закон набрав чинності 27.06.2015 р.

Відтак, рішення виконкому Рокитиянської селищної ради № 638 від 09.12.2003 «Про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», яка знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 , станом на кінець червня 2017 року втратило свою чинність.

Отже, матеріали справи не містять належних доказів того, що позивач був законним власником чи користувачем спірної земельної ділянки, незаконності дій відповідача та дій Рокитнянської селищної ради щодо передачі у власність ділянки та реєстрації права власності за нею на земельну ділянку для садівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції була не правильно надана оцінка обставинам справи у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню з прийняттям рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати. Стягненню з ОСОБА_3 на корить ОСОБА_1 підлягає судовий збір у розмірі 1488, 60 гривень.

Клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про повернення помилково сплаченого судового збору з огляду на те, що ОСОБА_1 має на утриманні дитину з інвалідністю і є її законним представником, задоволенню не підлягає, з огляду на те, що при подачі апеляційної скарги такі документи не подавались, судовий збір сплачувався у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року - задовольнити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 21 березня 2023 року - скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:

Стягнути з ОСОБА_3 на корить ОСОБА_1 1488, 60 гривень.

У клопотанні представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про повернення помилково сплаченого судового збору відмовити.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: