Рішення

від 14.03.2023 по справі 711/6116/22

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6116/22

Провадження №2/711/354/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

Головуючого: судді - Кондрацької Н.М.

за участі:

секретаря судового засідання - Мелещенко О.В.,

представників адвокатів Давигора С.А., Гарбазей Д.О.

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до Черкаського державного технологічного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 31.08.2018 він був звільнений з посади професора Черкаського державного технологічного університету (ЧДТУ) про що зазначено записом у його трудовій книжці під № 25. На момент звільнення відповідач (ЧДТУ) мав перед ним заборгованість по заробітній платі у вигляді недоплати за науковий ступінь, вчене звання та надбавки за вислугу років, що було встановлено рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.01.2022 (справа № 711/3174/20). Тож, зі сторони відповідача мало місце порушення ст. 116 КЗпП України, якою визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (в редакції чинній станом на дату звільнення, тобто на 31.08.2018). Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки рішенням Придніпровського районного суду від 25.01.2022 про стягнення з ЧДТУ на його користь заборгованості по заробітній платі спір було вирішено на його користь, то відповідно, ЧДТУ має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Вищеназване судове рішення було виконане відповідачем шляхом перерахування грошових коштів у вигляді заробітної плати на його картковий банківський рахунок 19.08.2022, що підтверджує випискою про рух коштів по рахунку за період 31.07.2022 - 30.08.2022, виданою Райффайзен Банком 30.08.2022. Таким чином, остаточний розрахунок після звільнення був проведений відповідачем 19 серпня 2022 року. Відповідно, затримка розрахунку при звільненні складає 47 місяців і 18 днів. Оскільки, станом на дату звернення до суду з цим позовом, чинним законодавством визначено, що до стягнення підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то вважає, що до стягнення підлягає середній заробіток за шість місяців до проведення повного розрахунку, тобто за період з 18 лютого 2022 року по 18 серпня 2022 року. Згідно зробленого ним розрахунку, з відповідача підлягає до стягнення за час затримки розрахунку при звільненні 69414,00 грн.

Таким чином, на підставі викладеного вище, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 69414, 00 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 22.11.2022 відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

27.12.2022до судунадійшов від представника відповідача адвоката Гарбазея Д.О. відзив на позов датований 13.12.2022, у якому зазначено, що відповідач (ЧДТУ) не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує на те, що позивач вважає, що ЧДТУ повинно здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначаючи, що таким періодом є час з 18.02.2022 по 18.08.2022, а сумою, що підлягає виплаті є 69 414, 00 грн., що складається з середньоденного заробітку за останні два місяці перед днем звільненню 542,30 грн. помножене на кількість днів затримки - 128 робочих днів. Черкаський державнийтехнологічний університетвважає наведеніпозивачем позовнійзаяві доводинезаконними татакими,що неґрунтуються нанормі закону,відтак позовнівимоги неповинні підлягатизадоволенню. Відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.01.2022 по справі № 711/3174/20 та позовної заяви ОСОБА_1 був звільнений з ЧДТУ 31.08.2018. Відповідно порушення прав позивача щодо повного своєчасного розрахунку, а саме при звільненні мало місце з 01.09.2018 по день фактичного розрахунку, а саме по 19.08.2022. Враховуючи початок порушення прав ОСОБА_1 01.09.2018, відлік шестимісячного строку для стягнення середнього заробітку повинен обліковуватися саме від дати початку порушення права, а не від дати відновлення порушених прав (виплати заробітної плати). Тож, якщо здійснювати розрахунок шестимісячного строку, за який може бути стягнуто середній заробіток, з дати порушення, то кількість робочих днів за період становить 123 робочі дні (вересень 2018 - 20 робочих днів, жовтень 2018 - 22 робочі дні, листопад 2018-22 робочі дні, грудень 2018-19 робочих днів, січень 2019-21 робочих днів, лютий 2019 - 19 робочих днів). В свою чергу, згідно наведеного розрахунку ОСОБА_1 , останній здійснює облік шестимісячного строку для нарахування та стягнення середнього заробітку з дати фактичної виплати заробітної плати - 19.08.2022, що вважає невірним. Окрім того, згідно наведеного розрахунку кількість днів в періоді, визначеному ОСОБА_1 становить 128 робочих днів. Відтак має місце збільшення суми виплати середнього заробітку на 5 робочих днів, що в свою чергу становить - 2 711,50 гривень (542,30 грн. х 5 робочих днів = 2 711,50 грн.). Таким чином, на думку відповідача, позивачем невірно визначено період, за який повинен бути стягнутий середній заробіток, вірним вважають обрахунок шестимісячного періоду для нарахування та стягнення середнього заробітку від дати початку порушення, що у випадку з ОСОБА_1 становить 124 робочі дні, починаючи облік саме з 01.09.2018, а не з 18.02.2022. Так, розмір простроченої заборгованості ЧДТУ перед ОСОБА_2 за періоди становить: жовтень-грудень 2008 року - 1184,10 грн., за період з 02.09.2015 по вересень 2017 року - 9 579,00 грн., за період листопад 2017 року - лютий 2018 року у сумі 661,98 грн., що в цілому становить 11359,38 грн. При цьому, враховуючи принцип пропорційності, розмір заборгованості, співвідношення суми виплачених ОСОБА_1 за вказаний період (жовтень-грудень 2008 року, з 02.09.2015 по вересень 2017 року, листопад 2017 року - лютий 2018 року) коштів (244 991,95 грн.) до суми донарахованих своєчасно невиплачених) за цей же період коштів згідно рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.01.2022 по справі № 711/3174/20 (1 184,10 грн., 9 579,00 грн., 661,98 грн. відповідно) становить 4,64 (сім цілих три десятих) % (11 359,38 грн.: 244 991,95 грн. х 100 % = 4, 6366 %). Відповідно, до стягнення з Черкаського державного технологічного університету повинна підлягати сума, пропорційна недоотриманим за визначений судом період грошових коштів, такою сумою є 3 220,81 грн. (69 414,00 грн. х 4,64 % : 100 %). Натомість позивач вимагає стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 69 414,00 гривень, що у 6 раз перевищує суму заборгованості ЧДТУ перед ОСОБА_1 у несвоєчасно виплаченій заробітній платі та є не співмірним із майновою втратою працівника. Тим паче, що така майнова втрата відбулася в 2008, 2015-2017 роках, в той час як стягнення середнього заробітку відбувається із розрахунку окладу професора кафедри на травень-червень 2018 року. На підставі викладеного, на думку ЧДТУ, належною сумою стягнення середнього заробітку за час не проведення повного розрахунку при звільненні є 7,3 % від суми розрахованої позивачем, тобто 3 220,81 гривні. А тому просять відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення середнього заробітку в сумі 69 414,00 гривень за час затримки розрахунку при звільненні, а судові витрати залишити за позивачем.

19.12.2022 позивачемподано відповідьна відзив,у якій вказує, що 14.12.2022 поштою він отримав відзив на позов, зі змісту якого вбачається, що відповідач фактично визнає факт не проведення з ним повного розрахунку при звільненні та не заперечує проти задоволення позову, але не погоджується із сумою стягнення. Таку свою позицію обґрунтовує тим, що позивачем, на його думку, неправильно визначено кількість днів у шестимісячному терміні, за який має бути стягнутий середній заробіток, а також просить застосувати так званий «принцип пропорційності», який на його думку має складати 4,64 % від суми середнього заробітку за шість місяців. Вважає таку позицію помилковою та належним чином не обґрунтованою. Враховуючи положення ст. 117 КЗпП України, в редакції чинній на час розгляду справи, ним було визначено кількість робочих днів за шестимісячний термін за період з 18 лютого по 18 серпня 2022 року, тобто напередодні виплати заборгованості по заробітній платі, тоді як відповідач вважає, що кількість робочих днів за шестимісячний термін має бути визначена за період з дати початку порушення, тобто з 01 вересня 2018 року до 01 березня 2019 року. А оскільки, у період воєнного стану зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо святкових днів, то кількість робочих днів за шестимісячний термін взятий позивачем складає 128 робочих дні, тоді як кількість робочих днів за шість місяців взятих відповідачем становить 125 роб днів, а не 124, як вказав відповідач у відзиві. Оскільки законодавство не містить зазначення того, з якої дати має бути обрахований такий шестимісячний період: з дати звільнення чи з дати проведення повного розрахунку, то він вважає, що твердження відповідача про невірне визначення позивачем кількості робочих днів для проведення обрахунку є спірним і покладається у цьому питанні на думку суду. Щодо застосування принципу пропорційності та зменшення суми розміру відшкодування вказує на те, що з огляду на його середньоденний заробіток у сумі 542 грн. 30 коп., який відповідачем не оспорюється, а кількість робочих днів за весь період затримки розрахунку при звільненні складає 1237 робочих дні, то відповідно, середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні складає 670 825 грн. (542 грн. 30коп х 1237роб. дні). На думку позивача, сума середнього заробітку за 6 місяців, яка становить 69414 грн. (542 грн. 30 коп. х 128 робочих днів), тобто складає практично 10% від переднього з са аробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, є адекватною і співмірною, особливо з врахуванням того, що розмір простроченої заборгованості (недоплачена йому при звільненні заробітна плата) становить 11359,38 грн., що є більшою ніж його місячна заробітна плата на дату звільнення, період затримки тривав майже чотири роки, з яких майже два роки - період судового процесу, який затягнувся в тому числі і через позицію відповідача, який позовні вимоги під час судового слухання так і не визнав, а судове рішення виконав більше ніж через півроку після його винесення судом, хоча апеляції не подавав. Щодо розрахунків відповідача із застосуванням так званого «принципу пропорційності», який базується на відсотковому співвідношенні виплаченої заробітної плати та недоплачених сум заробітної плати у розмірі та за періоди, які встановлені рішенням Придніпровського районного суду від 25 січня 2022року у справі № 711/3174/20, що на його думку має бути застосований для визначення суми стягнення за затримку розрахунку при звільненні, то вони на думку позивача, є некоректними, юридично не обґрунтованими та не мають жодного відношення до принципу співмірності та критеріїв, які рекомендовані Верховним Судом для зменшення суми стягнення заборгованості за затримку розрахунку при звільненні. Тож просить позовні вимоги задовольнити у розмірі вказаному у позовній заяві.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання 10.01.2023, закрито підготовче судове засідання та призначено до розгляду по суті.

В ході розгляду, 07.02.2023 позивачем ОСОБА_1 було надано для приєднання до матеріалів справи письмові пояснення, у яких вказує, що він звернувся до суду з позовом до Черкаського державного технологічного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки при звільненні 31 серпня 2018 року з ним не було проведено повного розрахунку. Зокрема, під час звільнення не була виплачена заборгованість по заробітній платі за попередні роки роботи, яка виникла через виплату йому не в повному обсязі доплат за науковий ступінь, вчене звання та надбавки за вислугу років. Факт не проведення з ним повного розрахунку при звільненні був встановлений рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 січня 2022 року, справа № 711/3174/20. Це судове рішення було виконане в відповідачем 19 серпня 2022 року, що вбачається з виписки про рух коштів по його банківському рахунку, виданою Райффайзен Банком 30.08.2022. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №1-5/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника, або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Тож саме 19 серпня 2022 року є датою проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні і, відповідно, затримка розрахунку при звільненні складає 1237 робочих днів. На підставі відомостей Пенсійного фонду про виплачену йому в ЧДТУ заробітну плату та керуючись Постановою Кабміну №100, ним було визначено середньоденну заробітну плату, яка складає 542,30 грн. Відповідно, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 01 вересня 2018 року (наступного дня після звільнення з роботи) до 19 серпня 2022 року (дата виплати йому коштів по судовому рішенню) складає 670 825 грн. Виходячи з того, що до суду позов було подано після внесення до ст. 117 КЗпП змін щодо періоду, за який може бути стягнено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тобто не більш як за шість місяців, то у позові заявлена сума у розмірі середнього заробітку саме за 6 місяців, яка за його підрахунками складає 69414 грн. Оскільки законодавством не визначено, за які саме шість місяців із всього періоду затримки розрахунку при звільненні мають бути визначені робочі дні, за які може бути стягнено такий середній заробіток, то розрахунок був зроблений виходячи із кількості робочих днів за останні шість місяців перед здійсненням повного розрахунку, тобто за робочі дні, які припадали на період з 18 лютого 2022 року по 18 серпня 2022 року. Крім того, зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач визнає факт не проведення повного розрахунку при звільненні, але не погоджується із сумою, яка підлягає до стягнення та кількістю днів у шестимісячному періоді, за який має бути стягнутий середній заробіток. Так відповідач вважає, що кількість робочих днів за шестимісячний термін має бути визначена за період з дати початку порушення, тобто з 01 вересня 2018 року до 01 березня 2019 року, що за його розрахунками складає 124 робочих дні, а не 128, як вказано позивачем у позовній заяві. Тож щодо шестимісячного періоду за який має бути визначена кількість робочих днів для розрахунку суми стягнення покладається на думку суду. Вважає, що запропонований у відзиві відповідача принцип пропорційності, який полягає у відсотковому співвідношенні виплаченої заробітної плати до недоплачених сум заробітної плати є юридично не обґрунтованим та не базується на критеріях, які рекомендовані Верховним Судом, застосування принципу співмірності є правом, а не обов`язком суду і застосовується як спосіб досягнення балансу між захистом прав працівника та інтересами і фінансовими можливостями роботодавця, з врахуванням фактичних обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок. Тож просить суд врахувати, що затримка розрахунку при звільненні складає 1237 робочі дні, тобто майже 4 роки, з яких більше 1 року йшов судовий процес, а 6 місяців є періодом невиконання відповідачем рішення Придніпровського районного суду від 25 січня 2022року, через поведінку відповідача, яка безпосередньо вплинула на тривалість періоду затримки виплат, що спричинило суттєве зростання суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Невипларта при звільненні грошових коштів у вигляді недоплаченої заробітної плати заподіяла йому не лише майнових втрат, а і завдала певної моральної шкоди. Таким чином, вважає, що заявлена ним у позові сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69414 грн. складає лише 10% від середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні (670 825 грн.) і тому, відповідно, є досить адекватною і співмірною, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Давигора С.А. позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обґрунтування, що викладене у позовній заяві, відповіді на відзив та поясненнях позивача ОСОБА_1 . Зазначила, що рішення суду від 25.01.2022, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по недоплаченій заробітній платі набрало законної сили 09.03.2022, проте позивач з березня 2022 по серпень 2022 року був обмежений у його отриманні, оскільки згідно сайту судової влади доступ до будинку правосуддя, у зв`язку військовою агресією російської федерації був обмежений, і копію рішення та виконавчий лист позивачем було отримано лише у липні 2022 року не з його вини. Повний розрахунок за вказаним рішенням суду було проведено відповідачем з ОСОБА_1 лише 19.08.2022, тобто з цього терміну і відраховано шість місяців у зворотньому напрямку для обрахунку періоду, за який підлягає сплата середнього заробітку за час затримки при звільненні. Крім того, за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку, тобто за період з 01 вересня 2018 року (наступного дня після звільнення з роботи) до 19 серпня 2022 року (дата виплати коштів по судовому рішенню), середній заробіток становить 670 825 грн. Позивач просить стягнути з вказаної суми лише 69414 грн., яку вважає цілком обґрунтованою та співмірною та просить задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Гарбазей Д.О. позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову на підставі доводів та обґрунтувань, що викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково наголосив, що позивачем не вірно розрахований період, за який підлягає виплата середнього заробітку за час затримки при звільненні, оскільки він має обраховуватися із дати порушення з 01 вересня 2018 року, а не з дати відновлення порушених прав (виплати коштів) 19 серпня 2022 року, що становить 123 роботі дні, тобто правильне визначення періоду шестимісячного строку впливає на кількість робочих днів. До того ж, позивачем розрахунок середнього заробітку обліковується з середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 на час звільнення, без врахування років, за які відповідач мав заборгованість, суми виплат за рішенням суду від 25.01.2022, про що вказано у відзиві на позовну заяву. Твердження позивача про те, що він просить стягнути лише 10 відсотків із загальної суми заборгованості, а не всю суму за весь період, передбачено норами законодавства та обмежуються шестимісячним терміном, а не є доброю волею позивача. Крім того, враховуючи співвідношення невиплачених сум за декілька місяців 2008 року, 2015-2017 роки, 2018 рік, що становлять не всю заробітну плату, а недоотриману заробітну плату у вигляді доплат за вчене звання та надбавки за вислугу років у розмірі 11359,38 грн., який має бути врахований при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином просить відмовити у стягненні з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 6414,00 грн. та судові витрати залишити за позивачем.

Заслухавши думку учасників процесу, враховуючи пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, враховуючи положення чинного законодавства, суд дійшов такого висновку.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч.3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

У судовому засіданні встановлено, що 31.08.2018 позивача ОСОБА_1 на підставі Наказу № 263-к від 10.08.2018 було звільнено з роботи з посади професора кафедри філософських і політичних наук Черкаського державного технологічного університету (ЧДТУ) у зв`язку із закінченням строку контракту відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується відомостями трудової книжки НОМЕР_1 .

У відповідності до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Однак в день звільнення позивача відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку, останній мав заборгованість по заробітній платі у вигляді недоплати за науковий ступінь, вчене звання та надбавки за вислугу років.

Тож ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду із позовною заявою про стягнення не донарахованої та недоплаченої заробітної плати.

Рішенням Придніпровськогорайонного судум.Черкаси від25.01.2022ухваленого у цивільнійсправі №711/3174/20позовні вимоги ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково, стягнуто із Черкаського державного технологічного університету на користь ОСОБА_1 11359 грн. 38 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

У вказаному рішенні судом встановлено, що розмір недорахованої та недоплаченої заробітної плати ОСОБА_1 загалом становить 11359 грн. 38 коп.: за період з жовтня по грудень 2008 року доплата за науковий ступінь кандидата наук 699 грн. та доплата за вчене звання доцента за цей період в загальній сумі 419 грн. 40 коп., а всього разом 1 184 грн. 10 коп.; недоплачена сума доплат за науковий ступінь за період з листопада 2017 року по лютий 2018 року 661,98 грн.; за період з 01 вересня 2015 року по вересень 2017 року включно недоплачена надбавка за вислугу років в загальній сумі 9579,00 грн.

Рішення Придніпровського районного суду від 25.01.2022 у справі № 711/3174/20 сторонами оскаржене не було та набрало законної сили 09.03.2022.

З матеріалів справи також вбачається, що вказане вище рішення суду було виконане відповідачем 19.08.2022, що підтверджується випискою про рух коштів по банківському рахунку з період з 31.07.2022 по 30.08.2022 від 30.08.2022 та визнається, не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Суд звертає увагу, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінніст. 2 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції на час розгляду справи) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, датою остаточного розрахунку Черкаського державного технологічного університету з ОСОБА_1 є 19.08.2022.

Тож порушення прав позивача щодо повного своєчасного розрахунку при звільненні мало місце з 01.09.2018 (наступний день після звільнення) по 19.08.2022 (по день фактичного розрахунку.

Таким чином,враховуючи положенняст.117КЗпП Українищодо обмеженняшестимісячним терміном, за якийможе бути стягнутосередній заробіток,з датипорушенняправ ОСОБА_1 кількість робочих днів за період з 01.09.2018 по 01.03.2019 становить 125 робочих днів (вересень2018-20робочих днів,жовтень 2018-22робочі дні,листопад 2018-22робочі дні,грудень 2018-20робочих днів,січень 2019-21робочих днів,лютий 2019-20робочих днів).

Суд погоджується з тим, що факт затримки розрахунку відповідача з позивачем при звільненні мав місце та вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за цей час є обґрунтованими.

Однак, вирішуючи спір по суті, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Суд у відповідності до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц (14-623цс18) враховує, що метою ст.ст.116,177 КЗпП Україниє захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Крім того, з огляду на положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України, розмір середнього заробітку, що може бути стягнуто судом з роботодавця, залежить від задоволення вимоги про стягнення несплаченої заробітної плати при звільненні.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Встановлений статтею 117КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі № 165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).

При вирішенні вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд враховує, що середній заробіток, за підрахунком позивача у сумі 69414,00 грн., більше ніж у шість разів перевищує заборгованість Черкаського державного технологічного університету по виплаті недоплаченої заробітної плати у вигляді доплат та надбавок, стягнутої рішенням суду від 25.01.2022 у розмірі 11359,38 грн. і на думку суду, не відповідає вимогам справедливості та пропорційності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за періоди, де мала місце недоплата заробітної плати згідно рішення суду, було виплачено кошти (заробітної плати) на загальну суму 244991,95 грн., зокрема: 4743,50 грн. - за період з жовтня по грудень 2008 року, що підтверджується довідкою ЧДТУ № 71 від 14.12.2022 (а.с. 46); за період з 02.09.2015 по вересень 2017 року - у сумі 198796,58 грн., що підтверджується довідками № 72 та 74 від 14.12.2022 (а.с. 47-48); з листопада2017 року по лютий 2018 року у розмірі 1451,87 грн., що підтверджується довідкою про доходи №73 від 14.12.2022 (а.с. 49).

З метою дотримання критеріїв справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, який допустив порушення трудового законодавства та законодавства про оплату праці, суд дійшов висновку, що конкретні обставини справи дають підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 69 414,00 грн. до 3220,81 грн..

Вказана сума, на думку суду, є пропорційна недоотриманим за визначений судом період грошових коштів, з огляду на розмір недоплат частини заробітної плати відповідачем, що мали місце у жовтні грудні 2008 року, з 02.09.2015 по вересень 2017 року, листопаді - лютому 2018 року, стягнутих за рішенням суду у розмірі 11359,38 грн., що складає 4,64% від загальної суми виплат. Суд вважає, що саме за таких обставин будуть враховані та дотримані інтереси обох сторін.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи доводи та заперечення відповідача, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме, до стягнення з Черкаського державного технологічного університету на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3220,81 грн.

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, враховуючи принцип пропорційності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 46,00 грн.

На підставі викладеного, ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268, 359 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Черкаського державного технологічного університету про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Черкаський державний технологічний університет (код ЄДРПОУ 05390336) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 3220,81 грн.

Стягнути з Черкаський державний технологічний університет (код ЄДРПОУ 05390336) на користьдержави 46 грн. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст виготовлений 24.03.2023.

Головуючий: Н. М. Кондрацька