Постанова

від 29.03.2023 по справі 748/2835/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 березня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/2835/21

Головуючий у першій інстанції Кухта В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/38/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Старобілоуський ліцей Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2021 року (проголошено о 08:31, повний текст рішення складений 28.12.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (до перейменування Старобілоуський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Старобілоуського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (наразі Старобілоуський ліцей Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області) (далі-Заклад освіти), в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення її від роботи та зобов`язати допустити її до роботи;

- зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи;

- стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн.

Позов обґрунтовувала тим, що 29.10.2021 отримала повідомлення за підписом директора про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 та попередження про відсторонення від роботи у разі не надання у строк до 05.11.2021 документу, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19, міжнародного, внутрішнього сертифікату, що підтверджує вакцинацію, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень.

01.11.2021 вона зверталась до директора Закладу освіти з заявою про заборону збирати, обробляти, зберігати та використовувати її особисті персональні медичні дані, проте, наказом відповідача від 05.11.2021 № 29/К-1 її відсторонено від виконання роботи за посадою вчителя фізичної культури з 08.11.2021 до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указувала, що відсторонення від роботи грубо порушує її право на працю, є необґрунтованим і передчасним заходом, таким, що суперечить положенням ст. 43, 46 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Зазначала, що ні в контракті, ні в її посадовій інструкції не зазначено застережень щодо можливого виконання нею трудових обов`язків залежно від проходження профілактичних щеплень, а єдиним законом, який передбачає можливість обов`язкових щеплень є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ, який не відносить до обов`язкових профілактичних щеплень таку хворобу, як COVID-19. Крім того цей закон передбачає необхідність медичного огляду осіб перед щепленням і у випадку, якщо особа ухиляється від обов`язкового періодичного або позачергово кого огляду, то це є підставою для відсторонення від роботи. Якщо буде зроблено висновок про непридатність працівника до виконуваної роботи внаслідок стану здоров`я, то він підлягає відстороненню від роботи до вирішення питання про звільнення його з роботи або переведення на іншу роботу із збереженням середньої заробітної плати. Такі дії проводяться на підставі подання компетентних осіб санітарно-епідеміологічної служби.

Посилалась на те, що відмова працівника від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни, а тому, відповідач не мав права примушувати її вакцинуватися та притягати до дисциплінарної відповідальності з цих підстав.

Стосовно позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час відсторонення від роботи зазначала, що має право на її стягнення за весь час вимушеного прогулу.

Також зазначала, що має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки, порушення її прав призвели до моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв`язків.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Старобілоуського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, допуск до роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди залишити без змін, посилаючись на неповне з`ясування судом усіх фактичних обставин справи, незаконність та необґрунтованість рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що винесений відповідачем наказ є незаконним, оскільки позивачка не була хворою, на лікарняному не перебувала, до лікаря з будь-якими ознаками захворювання не зверталася.

Прийняті Урядом України Постанова КМУ від 09.12.2020 № 1236 та наказ МОЗ від 04.10.2021 № 2153 є незаконними та суперечать Конституції України та Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконними, крім того, лише Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» встановлено виключний перелік профілактичних та обов`язкових щеплень, серед яких щеплення проти такої хвороби, як COVID-19, відсутнє.

Також відповідачем не була дотримана процедура відсторонення працівника від роботи, яка мала б відбутись тільки за наявності необґрунтованої відмови працівника від щеплення та за поданням уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідемологічної служби.

У відзиві на апеляційну скаргу Старобілоуський ліцей Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що наказ про відсторонення прийнятий ним на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 та наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153, яким був затверджений перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти СОVID-19. Тобто відповідач діяв виключно в межах, наданих йому повноважень та на виконання вимог законодавства, якими не передбачено для керівника закладу освіти можливості альтернативних дій.

Відповідач указував, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19.

У судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились, про розгляд справи на 29.03.2023 повідомлялись належним чином, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень.

16.03.2023 на адресу апеляційного суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач просить справу розглядати за відсутності його представника.

Зазначає, що наказом від 01.03.2022 № 7/К-1 з 01.03.2022 зупинена дія наказу від 05.11.2021 № 29/К-1 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та позивачка вважається такою, що стала до роботи 01.03.2022, а отже, трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Закладом освіти відновлені.

27.03.2023 на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення, в яких вона просила розглянути справу за її відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про стягнення моральної шкоди позивачкою не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до роботи та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що процедура визначення обов`язковості щеплення проти СОVID-19 та наслідки ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень передбачена ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та не суперечить ст. 46 КЗпП України, тобто, підстави для відсторонення працівників можуть встановлюватись не лише законом, а й підзаконними актами, крім того, позивачкою не оскаржувалися ні постанова КМУ, ні наказ МОЗ і положення цих нормативно-правових актів компетентним судом незаконними не визнавалися. Порушення прав позивачки зі сторони відповідача відсутні, оскільки, втручання у приватне життя у даному випадку є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки для захисту здоров`я інших осіб.

З такими висновками районного суду колегія суддів не погоджується, оскільки, вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в Старобілоуському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на посаді вчителя фізичної культури.

29.10.2021 Закладом освіти позивачку повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 та попередження про відсторонення від роботи у разі не надання у строк до 05.11.2021 документу, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або однієї дози дводозної вакцини від COVID-19, міжнародного, внутрішнього сертифікату, що підтверджує вакцинацію, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень (а. с. 10).

01.11.2021 ОСОБА_1 звернулась до директора навчального закладу з заявою про заборону збирати, обробляти, зберігати та використовувати її особисті персональні медичні дані (а. с. 11).

Наказом директора Закладу освіти від 05.11.2021 № 29/К-1 ОСОБА_1 відсторонено від виконання роботи за посадою вчителя фізичної культури з 08.11.2021 до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати. Підставою видання наказу зазначено акт комісії від 05.11.2021, з яким позивачка була ознайомлена (а. с. 13).

Матеріали справи не містять відповідних доказів про проведену позивачці вакцинацію від короновірусної хвороби або висновку лікаря про наявність у неї протипоказань до вакцинації.

Наказом директора Старобілоуського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 01.03.2022 № 7/К-1 з 01 березня 2022 року зупинено дію наказу №29/К-1 від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », ОСОБА_1 вважати такою, що стала до роботи 01 березня 2022 року.

Рішенням Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 16.08.2022 № 266 змінено найменування Старобілоуський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ степенів Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на Старобілоуський ліцей Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Вказане підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Згідно з ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в Постановах від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Так, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на період карантину без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю.

Суд встановив, що ОСОБА_1 працює в Старобілоуському ліцеї Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на посаді вчителя фізичної культури.

Відповідно до посадової інструкції № 10 від 12 березня 2014 року вчителя ОСОБА_1 до її посадових обовязків, зокрема, входить: здійснення навчання і виховання учнів з урахуванням специфіки навчального предмета, проведення уроків й інших навчальних занять в закріплених за ним класах згідно з розподілом навчального навантаження; реалізація прийнятих в школі освітніх програм відповідно до навчального плану, класного поурочного плану і розкладу занять, використання при цьому різноманітних прийомів, методів й засобів навчання; забезпечення рівня підготовки учнів, який відповідає вимогам державного освітнього стандарту.

Суд першої інстанції не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи, а також не врахував, що застосування до ОСОБА_1 такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливість встановлення для неї дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Виходячи з зазначеного вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу директора Старобілоуського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 05.11.2021 № 29/К-1 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Якщо буде встановлено, що в порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Таким чином у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (правовий висновок, викладений у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що:

«суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19: «суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн. Проте суд першої інстанції помилково зазначив, що розмір середнього заробітку підлягає стягненню без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а тому абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції належить викласти у такій редакції: «Стягнути з АТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 239 943,09 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів».

Враховуючи, що ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня 2022 року, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить здійснювати за період з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року включно.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату від 27.02.2023 № 09-25/50 ОСОБА_1 середньоденна зарабітна плата ОСОБА_1 складає 640,77 грн (вирахована за останні два місяці, які передували відстороненню, заробітна плата: у вересні 2021 року 3 569,98 грн, у жовтні 2021 року 13 089,93 грн).

Кількість робочих днів відсторонення позивачки від роботи в період з 08 листопада 2021 року (день відсторонення) по 28 лютого 2022 року (останній день перед допущенням до роботи) становить 78 днів.

Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 49 980,06 грн (640,77 грн х 78 днів).

Отже позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача на її користь 49 980,06 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Щодо позовної вимоги про допуск позивачки до роботи, то апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) вказано, що:

«4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

4.16. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що:

«предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб».

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З огляду на зазначене вище та враховуючи, що позивачка допущена до роботи 01 березня 2022 року, тобто, відсутній предмет спору за її позовною вимогою до Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про допуск до роботи, апеляційний суд вважає, що провадження у справі у вказаній частині підлягає закриттю.

Відповідно до ч.13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплатила 1 816,00 грн судового збору (за дві вимоги немайнового характеру: 1) визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та допуск до роботи; 2) стягнення моральної шкоди), а за подання апеляційної скарги 1 362,00 грн (за оскарження рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та допуск до роботи).

За вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

У зв`язку із задоволенням позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та апеляційної скарги ОСОБА_1 з Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн за розгляд справи судом першої інстанції, а також 1 362,00 грн за апеляційний розгляд справи.

Оскільки ОСОБА_1 не сплачувала судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку із задоволенням вказаної позовної вимоги з відповідача підлягає стягненню на користь держави 908,00 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 1 362,00 грн за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст. 141, 255 ч. 1 п. 2, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допуск до роботи, стягнення заробітної плати скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Старобілоуського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 05.11.2021 № 29/К-1 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнути з Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 26514016 с. Старий Білоус, вул. Київська, 2) на користь ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року (включно) у розмірі 49 980,06 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят грн) 06 коп з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Провадження у справі в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про допуск до роботи - закрити.

Стягнути з Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 26514016 с. Старий Білоус, вул. Київська, 2) на користь ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908,00 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 1 362,00 грн за апеляційний розгляд справи.

Стягнути з Старобілоуського ліцею Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (ЄДРПОУ 26514016 с. Старий Білоус, вул. Київська, 2) на користь держави судовий збір 908,00 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 1 362,00 грн за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 березня 2023 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В.Висоцька

О.І.Онищенко