Постанова

від 23.03.2023 по справі 341/1653/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/1653/19

Провадження № 22-ц/4808/331/23

Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т.В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Працун В.В.,

з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5.; представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» - Жука Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору найму (оренди) транспортного засобу, стягнення безпідставно отриманих коштів та завданих збитків, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду, ухвалене головуючим суддею Гаполяком Т.В. 12 грудня 2022 року,

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» звернувся з позовом до ОСОБА_1 та просив: визнати недійсним Договір найму (оренди) транспортного засобу, укладений 09 серпня 2016 року між ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А., реєстраційний №1457; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» 142 407,10 грн безпідставно отриманих орендних платежів та 83 635,65 грн завданої шкоди, сплаченої як податковим агентом податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09.08.2016 між сторонами по справі укладено Договір оренди транспортного засобу, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А., реєстраційний №1457. На момент укладення договору керівником - директором ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» був ОСОБА_2 , який є чоловіком відповідачки. Рішення про оренду автомобіля було прийнято загальними зборами учасників Товариства, де з ініціативою укладення даної угоди виступив ОСОБА_2 . Вказав, що згаданий в договорі автомобіль підприємству не був переданий та підприємством не використовувався, однак орендна плата сплачувалась. Зазначені обставини, на думку позивача, вказують на фіктивність укладення Договору, зокрема, такий укладений без наміру створення правових наслідків, визначених Договором. Вказав, що на час укладення Договору власником автомобіля було ТОВ «Автокредит Плюс». Належність автомобіля відповідачу ОСОБА_1 визначалася фактом укладення між ТОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_1 договору лізингу. По суті оскаржуваний Договір є договором піднайму (суборенди). Власником автомобіля ТОВ «Автокредит Плюс» не погоджено передачу автомобіля в піднайм (суборенду). Зважаючи на вказане, просив позовні вимоги задовольнити.

Галицький районний суд своїм рішенням від 12 грудня 2022 року позов задовольнив частково. Визнав недійсним Договір найму (оренди) транспортного засобу, укладений 09 серпня 2016 року між ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А., реєстраційний №1457. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» 142 407,10 грн безпідставно отриманих орендних платежів. В задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 83 635, 65грн завданої шкоди відмовив.

Не погодившись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування правових позицій Верховного Суду в аналогічних правовідносинах. На думку апелянта, місцевим судом до спірних правовідносин не було застосовано абз. 2 ч.1 ст. 216 ЦК України у взаємозв`язку із ст. 601 ЦК України щодо особливості реституції у орендних правовідносинах. Апелянт з посиланням на правову позицію ВС у постанові від 26.01.2022 в справі №924/637/20 зазначає, що двостороння реституція має застосовуватись тоді, коли обидві сторони договору здійснили виконання недійсного договору. Так, обома сторонами оспорюваного договору оренди було здійснено його виконання: орендодавцем - надано послугу оренди автомобіля, а орендарем - проведено оплату. А тому, на думку апелянта, місцевий суд був зобов`язаний на підставі ч.1 ст. 216 ЦК України застосувати двосторонню реституцію, про що також подано заяву відповідачкою 24.01.2022. Крім того зауважує, що відповідачкою було отримано від позивача орендних платежів за автомобіль на загальну суму 142 407,10 грн і сплачено нею лізингових платежів за автомобіль в сумі 172 499,99 грн. Вказана обставина, вважає апелянт, спростовує висновок суду про наявність у відповідачки фактичного доходу від оренди автомобіля. Зазначає, що фактичне користування позивачем вищевказаним автомобілем свідчить про відсутність порушення будь-яких майнових прав позивача, що згідно ст. 15 ЦК України виключає право на судовий захист. Апелянт також зауважує, що спірний договір оренди укладено сторонами 09.08.2016, а тому строк позовної давності за вимогами щодо визнання його недійсним та застосування відповідних наслідків закінчився 09.08.2019. З позовною заявою від 16.09.2019 ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» звернулося в суд у листопаді 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові. Зазначає, що ОСОБА_2 повідомив загальні збори ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» про потенційний конфлікт інтересів при укладанні між товариством та його дружиною договору оренди. Загальні збори 04.08.2016 своїм рішенням надали згоду на найм вказаного автомобіля та погодили істотні умови договору. Таким чином, вважає висновок суду про поважність пропуску строку позовної давності необґрунтованим. Приймаючи до уваги вище наведене, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

У надісланому на адресу апеляційного суду відзиві представник ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» доводи апеляційної скарги заперечив. Вважає, що суд першої інстанції помилково встановив, що оспорюваний транспортний засіб перебував у користуванні позивача, однак правильно застосував норми матеріального права та стягнув з відповідачки безпідставно набуті кошти. Зазначає, що позивач не отримував від відповідача в користування предмет оренди - автомобіль Тойота Кемрі, 2007 року випуску. Відповідний акт прийому-передачі сторонами не підписувався, відсутній акт повернення автомобіля. Звертає увагу на те, що договір про бухгалтерське обслуговування між ТОВ «См@рт сервіс» та ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» не підписаний жодною зі сторін. Крім того, учасником ТОВ «См@рт сервіс» є відповідач ОСОБА_1 та ТОВ «Мега Бокс», єдиним учасником якого є ОСОБА_2 - чоловік відповідачки. Вказує, що договір фінансового лізингу укладено 09.08.2016, а договір про бухгалтерське обслуговування 01.09.2017, тобто за місяць до припинення ОСОБА_2 обов`язків директора компанії. Представник ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» зазначає, що відповідачка не мала права розпоряджатися вищевказаним автомобілем, зокрема передавати його в оренду та отримувати орендні платежі, оскільки ніколи не була власником автомобіля. Вважає, що ОСОБА_1 без достатньої правової підстави збагатилася за рахунок позивача. Також заперечує проти долучення до справи нових доказів, зокрема, квитанцій про оплату лізингових платежів, оскільки вказані докази не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Представник позивача зауважує, що до даних правовідносин також неможливо застосувати позовну давність. Стосовно вимоги про визнання договору оренди недійсним вказує, що про порушення права позивач дізнався лише після звільнення ОСОБА_2 з посади директора. Щодо вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів, то моментом початку перебігу позовної давності, на його думку, є здійснення кожного окремого платежу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Додатково зазначив, що в договорі лізингу було передбачено можливість передавати автомашину в оренду. В оспорюваному договорі оренди автомобіля зазначено, що підписання договору свідчить про передачу авто в оренду. Також зауважив, що в липні чи серпні 2019 році автомобіль (предмет оренди) було повернуто лізингодавцю.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив, просив її відхилити з огляду на законність рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль «Тойота Камрі», який був предметом оспорюваного договору оренди, неправомірно перебував у розпорядженні ОСОБА_1 . Відповідачка не була власником автомобіля, а володіла ним на підставі договору лізингу, який визнано у судовому порядку нікчемним. Відтак місцевий суд вважав, що відповідачка не вправі була вступати з предметом лізингу у правовідносини з третіми особами та отримувати доходи у зв`язку з передачею в оренду предмету лізингу. Зважаючи на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 набула майно - орендну плату без достатньої правової підстави, а тому зобов`язана повернути позивачу 142 407,10 грн безпідставно отриманих орендних платежів.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09 серпня 2016 року між ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» та ОСОБА_1 укладений договір найму (оренди) транспортного засобу, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А., реєстраційний №1457 (т. 1 а.с. 8-9, т. 2 а.с. 4-19).

Предметом договору є транспортний засіб - автомобіль марки «Тойота Кемрі», 2007 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В пункті 1.1. Договору вказано, що наймодавець користується транспортним засобом на умовах фінансового лізингу на підставі договору фінансового лізингу № IF00A100000017 від 24.12.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ «Автокредит плюс». Транспортний засіб, що передається в найм (оренду), зареєстрований за ТзОВ «Автокредит плюс» (т. 1 а.с. 8).

Пунктом 2.1. визначено, що вказаний договір укладається сторонами строком на 5 років з 09.08.2016 по 09.08.2021.

Згідно п. 3.1. плата за користуванням наймачем об`єктом найму встановлена у розмірі 12 000 грн. Наймодавець самостійно сплачує податки та інші обов`язкові платежі, що пов`язані із правом власності на транспортний засіб (п.3.4.).

Відповідно до п. 4.1. факт підписання договору розцінюється сторонами як передача транспортного засобу.

В період з 31 серпня 2016 року по 31 липня 2019 року ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» перерахувала ОСОБА_1 142 407 гривень 10 копійок орендних платежів та до держаного бюджету 83 635 гривень 65 копійок загальнообов`язкових податків та зборів згідно копій платіжних доручень (т.1 а.с. 12-98).

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В статті629 ЦК України вказано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» вказував, зокрема, на те, що на момент укладення договору директором ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» був ОСОБА_2 , який є чоловіком відповідачки. ОСОБА_1 не мала права розпоряджатися вищевказаним автомобілем, зокрема передавати його в оренду та отримувати орендні платежі, оскільки ніколи не була власником автомобіля, а володіла ним на підставі договору фінансового лізингу. Вважає, що ОСОБА_1 без достатньої правової підстави збагатилася за рахунок позивача.

Проте, апеляційний суд критично оцінює дані посилання позивача, зважаючи на таке.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 (чоловік відповідачки) з 22.09.2015 по 05.10.2017 виконував обов`язки директора ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (т.1 а.с. 99, 100).

Статутом ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» в редакції від 11.07.2016 (п. 7.1.) визначено, що вищим органом Товариства є загальні збори учасників (т.3 а.с. 3 - зворот).

Протоколом № 8/16 Загальних зборів учасників ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» від 04 серпня 2016 року вирішено для господарських потреб орендувати легковий автомобіль «Тойота Кемрі» у фізичної особи ОСОБА_1 . З протоколу вбачається, що звертаючись із пропозицію оренди автомобіля, ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_3 - його дружина, у зв`язку з чим запропонував учасникам загальних зборів погодити укладення даного договору (т. 1 а.с. 101).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами визнається як факт укладення договору оренди транспортного засобу, так і та обставина, що договір був укладений з метою настання реальних наслідків. На це правильно звернув увагу місцевий суд.

Окрім того, з матеріалів справи також вбачається, що сторони виконували умови договору.

Так, апеляційним судом встановлено, що ТОВ «СМ@РТ СЕРВІС» здійснювався бухгалтерський облік господарсько-фінансової діяльності в частині оренди автомобіля TOYOTA CAMRY д.н.з. НОМЕР_1 згідно договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 01.09.2017 (т.1 а.с. 136-138).

Надані ТОВ «СМ@РТ СЕРВІС» копії актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) щодо орендованого автомобіля, а також подорожні листи службового легкового автомобіля свідчать про користування позивачем орендованим автомобілем (т. 1 а.с. 139-174).

Більше того, факт використання автомобіля також підтверджено показаннями свідків, які були працівниками Товариства та користувалися орендованим автомобілем у службових потребах.

Тому колегія суддів вважає помилковим твердження суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 набула майно - орендну плату без достатньої правової підстави, а отже, зобов`язана повернути її позивачу.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Автокредит Плюс» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину рішення Івано-Франківського міського суду від 27 травня 2021 року щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ «Автокредит Плюс» про встановлення нікчемності фінансового лізингу № IF00A100000017 та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину за спливом строку позовної давності скасовано й ухвалено нове рішення. У задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згаданим рішенням апеляційного суду встановлено, що договір фінансового лізингу № IF00A100000017 від 24.12.2015, укладений між ОСОБА_3 та ТзОВ «Автокредит Плюс» є нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, які пов`язані з його недійсністю.

Таким чином, місцевий суд дійшов до правильного висновку, що право отримати дохід від використання майна належить власнику - ТОВ «Автокредит Плюс».

Водночас лізингодавець - ТОВ «Автокредит Плюс» з відповідним позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих орендних платежів не звертався, договір найму (оренди) транспортного засобу не оспорював. Відповідне клопотанням про залучення ТОВ «Автокредит Плюс» до участі у справі позивач не заявляв.

Твердження позивача щодо неправомірного збагачення ОСОБА_1 за рахунок ТзОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» апеляційний суд відхиляє, оскільки ОСОБА_1 , отримуючи орендну плату, зобов`язана була здійснювати погашення лізингових платежів на користь ТОВ «Автокредит Плюс». Так ч.2 ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що до складу лізингових платежів включаються: сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.

Апеляційним судом досліджено матеріали справи №344/4562/20 за позовом ОСОБА_3 до ТзОВ «Автокредит Плюс» про встановлення нікчемності правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

В укладеному 24.12.2015 шляхом приєднання до публічного договору № IF00A100000017 між ТОВ «Автокредит Плюс» та ОСОБА_1 договорі фінансового лізингу визначено склад щомісячних платежів, які включають в себе: платіж по відшкодуванню частини вартості Предмета лізингу, відсотки за користування Предметом лізингу та комісію за проведення щомісячного моніторингу Предмету лізингу. Зокрема, щомісячний лізинговий платіж визначений в сумі 11546,67 грн, з якого відсотки за користування предметом лізингу - 24% на рік та становлять в середньому 4000 грн на місяць (а.с. 4-9). Спірний договір найму (оренди) автомобіля був укладений сторонами 09.08.2016, як з`ясовано в судовому засіданні апеляційного суду, виконання цього договору припинено в серпні 2019 року. За вказаний період позивачем було сплачено 142 407,10 грн орендних платежів і орієнтовно таку суму повинно було бути сплачено ОСОБА_1 лізиногодавцю платежів за користування предметом лізингу.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що апелянтом доведено належними і допустимими доказами і це підтверджується матеріалами справи, що під час укладання договору оренди автомобіля позивач та відповідач домовилися щодо усіх істотних умов договору і волевиявлення їх було вільним. Сторонами визнається як факт укладання договору оренди транспортного засобу, так і обставина того, що договір був укладений з метою настання реальних наслідків. Натомість позивач не довів суду наявність достатніх правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору та для зобов`язання відповідача повернути отриману орендну плату ТОВ «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ». Відтак не підлягає до задоволення і позовна вимога про стягнення 83 635, 65 грн завданої шкоди, оскільки вказана сума є податками, сплаченими позивачем до бюджету як податковим агентом, внаслідок його обов`язку сплатити оренду власнику.

Що стосується доводів апелянта про застосування реституції у вигляді повернення орендних платежів апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини абз. 1 ч. 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

В свою чергу, абз. 2 ч. 1 ст. 216 УК України говорить про те, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Судом встановлено, що відбулось виконання договору, а саме: орендодавцем був переданий транспортний засіб у користування орендаря, а орендар ним користувався та сплачував орендні платежі. В подальшому орендар повернув автомобіль орендодавцю, чим фактично було достроково припинено виконання договору оренди.

У постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/24847/14 (3-912гс16) викладено такий правовий висновок:

«Згідно з частиною першою статті 236 ЦК правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення.

Водночас, частиною третьою статті 207 ГК передбачено, що виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов`язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов`язки передбачалися на майбутнє.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов`язання за цим договором - припинятися на майбутнє».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2019 року у справі № 924/778/17.

На думку апелянта, місцевим судом не було враховано правовий висновок, зроблений Верховним Судом у постанові від 26 січня 2022 року в справі №924/637/20 про те, що двостороння реституція має застосовуватись тоді, коли обидві сторони договору здійснили виконання недійсного договору.

Аналізуючи доводи апелянта в цій частині, апеляційний суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, апеляційний суд не приймає до уваги посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені в постанові 26 січня 2022 року в справі №924/637/20, оскільки вони стосуються визнання недійсним рішення тендерного комітету про закупівлю автомобілів, а не передачу їх в оренду, а відтак, висновки у справі № 924/637/20 і в даній справі, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.

А відтак, доводи апелянта щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах двосторонньої реституції, є необґрунтованими, оскільки, враховуючи, що спірний договір є саме договором оренди транспортного засобу, та те, що відбулося фактичне користування майном на підставі такого договору, проведення двосторонньої реституції між сторонами не є можливим.

Таким чином, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи й порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки при відкритті провадження в даній справі за клопотанням апелянта було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення, а в задоволенні позову відмовлено, то з позивача в дохід держави слід стягнути судовий збір у сумі 5085,98 грн.

Керуючись статтями 268, 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду від 12 грудня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору найму (оренди) транспортного засобу, стягнення безпідставно отриманих коштів та завданих збитків відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (вул. Галицька, 32, м. Івано-Франківськ, 76019, ЄДРПОУ:40040159)5 085(п`ять тисяч вісімдесят п`ять) 98 коп. судового збору в дохід держави (номер рахунку - UA418999980313131206080009612, Отримувач: ГУК в Iв.-Фр.об./ТГ Ів.-Фр./ 22030101, код ЄДРПОУ: 37951998, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), наявність відомчої ознаки: "80" Апеляційні суди, назва суду: Івано-Франківський апеляційний суд).

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Барков

Є.Є. Мальцева

Повний текст постанови складено 31 березня 2023 року.