Постанова
від 28.03.2023 по справі 922/3397/20
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року м. Харків Справа № 922/3397/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" (вх. № 182 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.12.2022 у справі №922/3397/20, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Ємельяновою О.О., повний текст складено 19.12.2022,

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко", м. Харків,

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко", в якому просила суд:

1) розірвати договір оренди землі, укладений 06.04.2007 між Харківською міською радою та Акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко", зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах в Державному реєстрі земель від 18.05.2007 за №340767100051;

2) усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою територіальної громади м. Харкова площею 1,4935 га, кадастровий номер 6310136600:09:002:0024, розташованої у пров. Амурському, 36, у м. Харкові, яка використовується Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко", шляхом демонтажу споруд торгівельного призначення, які розташовані на цій земельній ділянці;

3) зобов`язати Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради спірну земельну ділянку до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.12.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021, у позові відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2022 касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 у справі № 922/3397/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.12.2022 у справі №922/3397/20 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору оренди землі, укладеного 06.04.2007 між Харківською міською радою та Акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко", зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель від 18.05.2007 за №340767100051. Позов задоволено. Ухвалено усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою територіальної громади м. Харкова площею 1,4935 га (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) по пров. Амурському, 36 у м. Харкові, яка використовується Приватним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" шляхом демонтажу споруд торгівельного призначення, які розташовані на вказаній земельній ділянці. Зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 1,4935 га (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) по пров. Амурському, 36 у м. Харкові до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" на користь Харківської міської ради судовий збір у розмірі 6306,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.12.2022 у справі № 922/3397/20 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову Харківської міської ради в повному обсязі.

Також заявник просить долучити до матеріалів справи лист-повідомлення від 30.06.2021 № 506 про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди та лист Харківської міської ради від 30.07.2021 №5798/0/553-21.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" (вх. № 182 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.12.2022 у справі №922/3397/20; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 14 березня 2023 року о 12:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

В судове засідання Східного апеляційного господарського суду представник апелянта не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Водночас, 14.03.2023 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від представника апелянта адвоката Єлісеєва Михайла Ігоровича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що відповідач вважає за необхідне прийняти участь у розгляді апеляційної скарги в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, проте внаслідок тривалого відключення електроенергії після ракетної атаки російської федерації з 08.03.2023 на 09.03.2023, останній не зміг реалізувати свій намір подати заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із дотриманням вимог ч. 2 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України. Поряд з цим, відповідач повідомив про те, що ним не отримано відзив на апеляційну скаргу та у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" також не має інформації про надходження від позивача відзиву на апеляційну скаргу та його електронної копії.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 відкладено розгляд даної справи на 28 березня 2023 року о 15:30 годині; повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, пр.Незалежності, 13, 1-й поверх, зал №104.

18.03.2023 до суду апеляційної інстанції через систему "Електронний суд" від представника Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" адвоката Єлісеєва Михайла Ігоровича надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку (вх. №3067), яку задоволено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2023.

27.03.2023 до суду апеляційної інстанції засобами електронного зв`язку представником Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" адвокатом Єлісеєвим М. І. для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів надіслано копії паспорту, ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю для підтвердження повноважень представника відповідача Єлісеєва М. І..

Також, 27.03.2022 до апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" від представника Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" адвоката Єлісеєва М.І. надійшла заява про відкладення розгляду справи (вх. 3405), яка обґрунтована неможливістю взяти участь в режимі відеоконференції поза межами суду у призначеному на 28.03.2023 о 15:30 судовому засіданні з технічних причин та неможливістю забезпечити явку представника безпосередньо у судове засідання.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 28.03.2023 розпочалось за участю представника позивача, який залишив вирішення клопотання про відкладення розгляду справи на розсуд суду.

Розглянувши клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, апеляційний господарський суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 202 ГПК України, підставою для відкладення розгляду справи може бути виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи.

Частинами 11, 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частиною 13 статті 270 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за їх відсутності.

Отже, виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, є підставою для відкладення розгляду справи, крім випадку коли судове засідання може відбутися без участі такої особи.

Колегія суддів враховує, що правову позицію представником апелянта адвокатом Єлісеєвим М.І. викладено в апеляційній скарзі, попереднє судове засідання 14.03.2023 було відкладено з урахуванням клопотання представника відповідача задля надання йому можливості взяти участь в судому засіданні в режимі відеоконференції, явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі доводи і вимоги учасники справи можуть викласти і подати суду письмово, тоді як у клопотанні про відкладення розгляду справи заявник не навів суду доводів, що унеможливлюють розглянути судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу за відсутності його представника.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що посилання представника відповідача на виникнення технічних проблем, які призвели до неможливості участі представника апелянта адвоката Єлісеєва М.І. у судовому засіданні 28.03.2023 в режимі відеоконференції, не перешкоджає розгляду справи. До того ж, заявником не зазначено які саме технічні проблеми унеможливили участь останнього в судовому засіданні.

Окрім того, в ухвалі суду апеляційної інстанції від 20.03.2023, якою задоволено заяву представника відповідача в частині проведення судового засідання в режимі відеоконференції, заявника було попереджено про те, що відповідно до частини 5 статті 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

За таких обставин, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції присутній представник позивача, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги відповідача, зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому просив апеляційну скаргу ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 07.12.2022 у справі №922/3397/20 без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Харківської міської ради від 22.11.2006 №179/06 АТ "Концерн АВЕК та Ко" надано в оренду земельну ділянку загальною площею 2,2772 га (в тому числі: ділянка № 1 - 0,7837 га, ділянка № 2 - 2,4935 га) по пров. Амурському, 36, (Київський район) в межах, які визначені договором оренди земельної ділянки від 25.12.2003, реєстраційний № 66113/03, для експлуатації та обслуговування торговельного комплексу з продажу непродовольчих товарів (будівля торговельного комплексу та торговельні павільйони) строком з 01.12.2005 до 01.12.2010. Крім того, зазначено, що договір оренди земельної ділянки, реєстраційний № 66113/03 від 25.12.2003, вважати таким, що втрачає чинність у зв`язку із закінченням терміну (т.1, а.с.38-44).

На підставі зазначеного рішення між Харківською міською радою (орендодавець) та АТ "Концерн АВЕК та Ко" (орендар) укладено договір оренди землі від 06.04.2007 (далі - договір оренди землі), зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель 18.05.2007 за № 340767100051, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови, загальною площею 1,4935 га (ділянка-2), яка знаходиться у м. Харкові, пров. Амурський, 36, кадастровий номер 6310136600:09:002:0024 (т.1, а.с. 31-33).

Відповідно до пункту 4 договору земельна ділянка передана в оренду разом з нежитловими будівлями « 2А-1»; « 2Б-2»; « 2В-2»; « 2Г-2»; « 2Д-2»; «Д-2», які належать орендареві на праві приватної власності.

Пунктом 7 цього договору передбачено інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини заборона будь-якого будівництва та реконструкції існуючих будівель без відповідного дозволу.

Договір укладено строком до 01.12.2010. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 цього договору).

Договір містить розділ умови використання земельної ділянки. Так, відповідно до пункту 15 договору земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу з продажу непродовольчих товарів (будівля торгівельного комплексу та торгівельні павільйони). Цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови (п. 16 договору).

Згідно з пунктом 17 договору умови збереження стану об`єкта оренди забороняється самовільна забудова земельної ділянки.

Відповідно до пункту 21 договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

У пункті 28 договору передбачено, що орендодавець має право вимагати, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди (а); дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів (б).

В свою чергу, відповідно до пункту 30 договору орендар має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди (а); за письмовою згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові, виробничі, торгівельні, культурно-побутові та інші будинки та споруди і закладати багаторічні насадження (б).

Згідно з пунктом 31 договору орендар зобов`язаний: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (в); використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до договору (д); дотримуватись правил добросусідства, державних норм і правил, проектних рішень, правил забудови міста Харкова, чинного законодавства України (є); при передачі земельної ділянки орендодавцю до підписання акту приймання-передачі привести земельну ділянку у придатний для подальшого використання стан, у тому числі усунути недоліки, вказані орендодавцем. Приведення земельної ділянки у придатний стан включає в себе благоустрій території та інші дії за необхідністю, при цьому за орендарем залишається право власності на всі будівлі, які будуть збудовані на земельній ділянці у відповідності до вимог чинного законодавства України (з).

Відповідно до пункту 37 договору дія договору припиняється у разі: а) закінчення строку, на який його було укладено; б) придбання орендарем земельної ділянки у власність; в) викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; г) ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: а) взаємною згодою сторін; б) рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом (п.38 договору).

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки, орендарю передано земельну ділянку в оренду строком до 01.12.2010 площею 1,4935 га у м. Харків, пров. Амурський, 36, для експлуатації та обслуговування торговельного комплексу з продажу непродовольчих товарів (будівля торговельного комплексу та торговельні павільйони) (т.1, а.с. 34).

21.11.2011 на підставі рішення 10 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 28.09.2011 року №431/11 "Про поновлення юридичним та фізичним особам договорів оренди землі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" між Харківською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" було укладено додаткову угоду до спірного договору оренди землі, зареєстровану в Управлінні Держкомзему у місті Харків в Державному реєстрі земель 30.01.2012 за № 631010004000331, за умовами якої сторони погодили внесення змін до пунктів 5, 8, 9, 10, 11, 13, 14, 20, 21, 28, 31 та 40, виклавши їх у редакції, наведеній у цій додатковій угоді (т.1, а.с.34-35).

Зокрема, відповідно до пункту 8 договору у редакції додаткової угоди від 21.11.2011 договір укладено строком до 31.09.2021. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію листом-повідомленням.

У пункті 28 договору у редакції додаткової угоди від 21.11.2011 також передбачено, що орендодавець має право вимагати, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди (а); дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів (б).

Згідно з пунктом 31 договору у редакції додаткової угоди від 21.11.2011 орендар зобов`язаний: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (г); використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням згідно з договором (е); дотримуватись правил добросусідства, державних норм і правил, проектних рішень, правил забудови міста Харкова, чинного законодавства України (ж); при передачі земельної ділянки орендодавцю до підписання акту приймання-передачі привести земельну ділянку у придатний для подальшого використання стан, у тому числі усунути недоліки, вказані орендодавцем. Приведення земельної ділянки у придатний стан включає в себе благоустрій території та інші дії за необхідністю, при цьому за орендарем залишається право власності на всі будівлі, які будуть збудовані на земельній ділянці у відповідності до вимог чинного законодавства України (и).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.09.2020 №225451729, на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:09:002:0024 площею 1,4935 га у м. Харків, провулок Амурський, 36, з 23.06.2014 зареєстроване право оренди за ПАТ "Концерн АВЕК та Ко" (код ЄДРПОУ 22649344) на підставі договору оренди землі від 06.04.2007, зареєстрованого 18.05.2007 за №340767100051; додаткової угоди до цього договору від 17.12.2008; додаткової угоди до цього договору від 29.04.2009; додаткової угоди до цього договору від 21.11.2011.

Зміст, характеристика іншого речового права: строк дії 31.09.2021 з правом пролонгації, додаткові відомості: забороняється самовільна забудова земельної ділянки (т.1, а.с.36-37).

Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність в матеріалах справи додаткової угоди від 17.12.2008 до договору оренди землі від 18.05.2007 №340767100051, додаткової угоди від 24.04.2009 до договору оренди землі від 18.05.2007 №340767100051, натомість відповідачем додано до відзиву на позовну заяву копії додаткових угоди від 17.12.2008 та 24.04.2009 до договору оренди землі від 18.05.2007 №340767100050 (т.1, а.с. 108, 109).

У липні 2020 року Харківською міською радою було ініційовано внесення змін до договору, шляхом направлення на адресу Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" листа-пропозиції від 18.06.2020 №4722/0/225-20 про зміну договору оренди землі з додатками: додатковою угодою до договору оренди землі, зареєстрованого 18.05.2007 №340767100051 у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр Держаного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах в Державному реєстрі земель", поновленого додатковою угодою від 30 січня 2012 року за №631010004000331, зареєстрованою в Управлінні Держкомзему у місті Харків від 03 липня 2020 року, розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, грошова оцінка якої проведена станом на 01.01.2018 №417/20 (т.1, а.с. 113-114).

Листом від 31.07.2020 № 927 "Про розгляд листа пропозиції про зміну договору оренди землі" Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" повідомило Харківську міську раду, що не заперечує щодо внесення змін до договору оренди землі, поновленого додатковою угодою від 30.01.2012 за № 631010004000331, зареєстрованою в Управлінні Держкомзему у місті Харкові, після усунення суперечностей у розрахунку розміру орендної плати та вжиття відповідних заходів для врегулювання розбіжностей (у відповідності до доданого протоколу розбіжностей) (т.1, а.с. 115-116).

01.09.2020 на адресу ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" засобами поштового зв`язку від Департаменту земельних відносин Харківської міської ради надійшов лист від 20.08.2020 № 6856/0/225-20, в якому зазначено, що на теперішній час виконавчими органами Харківської міської ради вживаються заходи щодо приведення форми договору оренди землі у відповідність до вимог, встановлених діючим законодавством. За таких обставин відповідача було повідомлено, що питання про укладення додаткової угоди до договору оренди землі буде розглянуто після приведення типової форми договору оренди землі до вимог чинного законодавства (т.1, а.с.139-140).

Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Міськради від 09.07.2020 № 1027/0/250-20 Інспекцією протягом 2017-2020 років були проведені позапланові перевірки щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті: "Об`єкт будівництва по пров. Амурському, 36 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136600:09:002:0024" (т.1, а.с.45-46).

Відповідно до інформації, зазначеної у листі Інспекції, в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України, який містить відповідну інформацію з травня 2011 року, відсутня інформація щодо об`єкта будівництва, розташованого на земельній ділянці по пров. Амурському, 36 у м. Харкові.

Водночас, під час проведення позапланової перевірки у травні 2017 року, за результатами якого складено акт від 02.06.2017 №452-А, встановлено факт самовільного будівництва дев`яти нежитлових будівель, які цілком або частково розташовані на земельній ділянці по пров. Амурському, 36 у м. Харкові (кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:09:002:0024).

Згідно наявного в матеріалах справи акта Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 02.06.2017 №452-А, перевіркою з виїздом на місце сумісно з представником КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - БТІ) та інженером експертом ТОВ "ТАНКРІАБУД" встановлено, що на земельній ділянці - кадастровий номер 6310136600:09:002:0024, яка надана в оренду АТ "Концерн АВЕК та Ко" площею 1,4935 га, розташовано дев`ять торговельних павільйонів, на які відсутні відомості про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, та нежитлова будівля літ. "Д-2". На момент перевірки будівельні роботи не проводились. Встановити чи спростувати факт експлуатації вищевказаних нежитлових будівель не вдалося за можливе. Під час перевірки представниками БТІ виконано заміри вищевказаних нежитлових будівель поданих до обстеження по зовнішньому виміру. Загальна площа забудови торгівельних павільйонів, які цілком або частково знаходяться на земельній ділянці, яка надана в оренду АТ "Концерн АВЕК та Ко", кадастровий № 6310136600:09:002:0024, орієнтовно складає 3819,2 кв.м; площа забудови нежитлової будівлі літ. "Д-2" складає орієнтовно 4678,3кв.м (т.1, а.с.47, 141-143).

Згідно висновку про ступень капітальності нежитлових будівель - торгівельні павільйони, які розташовані за адресою: м. Харків, пров. Амурський, 36 (кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:09:002:0024), виконаного ТОВ "ТАНКРІАБУД" встановлено, що за формальними ознаками конструктивних рішень, конструкцій та матеріалів на підставі принципу суперпозицій обстежувані споруди торгівельного павільйону відносяться до ІІІ-ої групи будівель - капітальні, з терміном гарантійної експлуатації до 125 років.

У ході перевірки представниками ПАТ "Концерн АВЕК та Ко" не представлено документ, що засвідчує право на виконання будівельних робіт чи документ, що засвідчує прийняття дев`яти нежитлових будівель - торговельних павільйонів або їх частин, розташованих на земельній ділянці по пров. Амурському, 36 у м. Харкові (кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:09:002:0024), до експлуатації.

Таким чином, вищезазначені дев`ять нежитлових будівель, які цілком або частково розташовані на земельній ділянці по пров. Амурському, 36 у м. Харкові (кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:09:002:0024) - самовільно побудовані, що є порушенням пункту 3 частини 1 статті 34, частини 1 статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та абзацу 4 пункту 5 Порядку виконання підготовних та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 та частин 2, 3 статті 11 Закону України "Про архітектурну діяльність".

Вказаний акт складений у присутності інспектора з обліку та контролю організаційно-аналітичного відділу ПАТ "Концерн АВЕК та Ко", підписаний останнім із зауваженням щодо здійснення перевірки: з висновками не згоден, зазначені в акті об`єкти ПАТ "Концерн АВЕК та Ко" не експлуатуються (т.1, а.с. 143).

Інспекцією видано ПАТ "Концерн АВЕК та Ко" припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 02.06.2017 №452-Пр строком до 02.09.2017 (т.1, а.с. 48).

Цей припис про те, що за результатами позапланової перевірки, проведеної на об`єкті будівництва по пров. Амурському, 36 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136600:09:002:0024, встановлено здійснення самовільного будівництва торгівельних павільйонів у період з 2008 по 2013 роки на земельній ділянці по пров. Амурському, 36 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136600:09:002:0024, наданої в оренду АТ "Концерн АВЕК та Ко" для експлуатації та обслуговування торговельного комплексу з продажу непродовольчих товарів (будівля торговельного комплексу та торговельні павільйони) згідно договору оренди землі від 06.04.2007, зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель 18.05.2007 за № 340767100051, що є порушенням пункту 3 частини 1 статті 34, частини 1 статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та абзацу 4 пункту 5 Порядку виконання підготовних та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 та частин 2, 3 статті 11 Закону України "Про архітектурну діяльність".

Під час проведення позапланової перевірки виконання вимог припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 02.06.2017 №452-Пр на вищевказаному об`єкті встановлено факт його невиконання (акт від 25.10.2017 № 799/874-А) (т.1, а.с.49-52).

За виявлене порушення містобудівного законодавства ПАТ "Концерн АВЕК та Ко" притягнуто до відповідальності (протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 25.10.2017, постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 30.10.2017 №36/3450/0/250-17-П) та видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 25.10.2017 № 799/874-А строком до 25.12.2017 (т.1, а.с.53-55).

Під час проведення позапланової перевірки виконання вимог припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 25.10.2017 №799/874-Пp ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" недопущено посадових осіб Інспекції на вищевказаний об`єкт будівництва (акт №1282-А від 11.01.2020). За виявлене порушення містобудівного законодавства ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" притягнуто до відповідальності та надано відповідний припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 11.01.2020 № 1282-Пр строком до 24.01.2020 (т.1, а.с.56-59).

Як зазначено у листі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Міськради від 09.07.2020 № 1027/0/250-20 та у позовній заяві, на час складання цих документів припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 11.01.2020 № 1282-Пр та постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності оскаржуються в порядку адміністративного судочинства. Проте доказів щодо результатів оскарження матеріали справи не містять.

Водночас, доказів оскарження відповідачем припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 02.06.2017 №452-Пр, припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 25.10.2017 № 799/874-А, протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 25.10.2017, постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 30.10.2017 №36/3450/0/250-17-П матеріали справи не містять, про вказані обставини також не зазначалось сторонами.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 03.09.2020, складеного головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Соколовим С.С., яким проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Амурський, 36, встановлено, що на цій земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля літ. "Д-2" та споруди торгівельного призначення (т.1, а.с.61-63).

У цьому акті також зазначено, що під час обстеження земельної ділянки здійснювалась фотозйомка; план-схема обстеження земельної ділянки додається.

Також, матеріали справи містять акт обстеження земельної ділянки від 07.10.2020, складений головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Соколовим С. С., яким встановлено, що на земельній ділянці площею 0,7837 га по пров. Амурському, 36 (кадастровий номер 6310136600:09:002:0023) розташовані нежитлові будівлі літ. "2Б-2", "2Г-2", "2А-1", "2Д-2", "2В-2" та споруди торгівельного призначення (т.1, а.с. 64-66).

Згідно цього ж акта відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. "2Б-2", "2Г-2", "2А-1", "2Д-2", "2В-2"; зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 0,7837 га по пров. Амурському, 36 (кадастровий номер 6310136600:09:002:0023) строком до 31.09.2021 на підставі договору оренди землі від 06.04.2007, зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель 18.05.2007 за № 340767100050; додаткових угод від 17.12.2008, від 24.04.2009, від 21.11.2011, від 30.01.2012, від 29.04.2014.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, нежитлові будівлі літ."2Б-2", "2Г-2", "2А-1", "2Д-2", "2В-2" розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:09:002:0023, що підтверджується актом обстеження від 07.10.2020 та схемою земельної ділянки, яка наявна в інвентаризаційній справі КП "Харківське міське БТІ" (т.1, а.с. 64-70).

Вказані обставини не заперечуються відповідачем.

Надані до матеріалів справи відповідачем копії додаткових угод від 17.12.2008 та 24.04.2009 до договору оренди землі від 18.05.2007 №340767100050 фактично підтверджують існування між сторонами договірних відносин за таким договором, а також під час розгляду справи не спростовано обставини щодо розміщення нежитлових будівель літ."2Б-2", "2Г-2", "2А-1", "2Д-2", "2В-2" на іншій земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:09:002:0023, тоді як на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:09:002:0024 розташована нежитлова будівля літ. "Д-2" та споруди торгівельного призначення.

Позовні вимоги в частині розірвання спірного договору оренди землі обґрунтовані порушенням відповідачем істотних умов договору (пунктів 7, 17, 30 договору оренди землі від 18.05.2007 №340767100051) шляхом самочинного будівництва 9 нежитлових приміщень, які цілком або частково розташовані на спірній земельній ділянці, у зв`язку з чим земельна ділянка використовуються з порушенням вимог земельного законодавства, що відповідно до пункту п.п. б) п. 38 договору зумовлює розірвання укладеного правочину. Правове обґрунтування цих позовних вимог Харківська міська рада визначає приписами статей 13, 14 Конституції України, статей 1, 13, 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі".

За твердженням позивача, розміщення на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6310136600:09:002:0024 площею 1,4953 га споруд торгівельного призначення порушує право власника спірної земельної ділянки (територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради) володіти, розпоряджатися та користуватися цією земельною ділянкою під зазначеними об`єктами, здійснено з порушенням норм містобудівного та земельного законодавства, а також умов договору, що є підставою для усунення перешкод у користуванні Харківською міською радою цією земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд. Правове обґрунтування в цій частині позову визначено приписами статей 321, 391 Цивільного кодексу України, статей 125, 152, 158 Земельного кодексу України.

Також, позивач зазначив про те, що у разі розірвання договору оренди землі у судовому порядку відповідач зобов`язаний повернути земельну ділянку з приведенням її у придатний для подальшого використання стан у відповідності до пункту 21, пункту 31 договору оренди землі.

Вищевказані обставини стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду (т.1, а.с. 1-9).

В свою чергу, відповідач заявив про сплив позовної давності з огляду на те, що з наданих позивачем доказів вбачається, що торгівельні павільйони було розміщено на земельній ділянці з 2008 року, фактично про наявність торгівельних павільйонів Харківська міська рада довідалася 02.06.2017, тоді як з позовом про розірвання договору оренди землі з підстав невиконання умов договору позивач звернувся лише у жовтні 2020 році за відсутності обґрунтувань та доказів щодо поважності пропуску строку позовної давності (т.1, а.с. 94-107).

Вирішуючи цей господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем. Водночас у цій справі відповідач користується земельною ділянкою на відповідній правовій підставі, а саме на підставі спірного договору оренди землі, який не припинив дію, не визнаний недійсним і не розірваний, у зв`язку з чим суд відхилив посилання позивача на вчинення відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою (порушення права користування), оскільки своє право користування земельною ділянкою позивач передав відповідачу за договором оренди.

Суд погодився з доводами відповідача про те, що позовна вимога про зобов`язання повернення земельної ділянки є передчасною, оскільки за захистом порушеного права Харківська міська рада зможе звернутися до суду у разі невиконання орендарем вимоги про повернення земельної ділянки.

Щодо позовних вимог про розірвання спірного договору оренди землі суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано обов`язок щодо зазначення істотних порушень умов спірного договору та шкоди, яка завдана йому відповідачем; не наведено жодних доводів про те, яку саме шкоду завдано позивачу розміщенням будівель, і в чому саме позивач позбавляється того, на що він розраховував при укладанні договору. До того ж суд вважав, що вимога про розірвання договору оренди земельної ділянки, на якій розташовані належні відповідачу на праві власності об`єкти нерухомості, жодним чином не узгоджується з вимогами справедливості, добросовісності та розумності відповідно до положень пункту 6 статті 3 ЦК України, та фактично спрямована на позбавлення відповідача можливості мирно володіти належним йому на праві власності нерухомим майном, що є грубим порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом також встановлено, що за фактичних обставин справи Харківська міська рада протягом тривалого часу погоджувалася з використанням земельної ділянки відповідачем, про що свідчать укладенні додаткові угоди у 2008, 2009 та 2011 роках та ініціювання укладення додаткової угоди в 2020 році. Спірний договір оренди поновлювався орендарем за наявності торгівельних павільйонів, розташованих на земельній ділянці, а фактом укладання додаткової угоди Харківська міська рада підтвердила належне виконанням відповідачем обов`язків за умовами договору.

Оскільки суди дійшли висновку, що право або охоронюваний законом інтерес Харківської міської ради відповідачем не порушено, тому суди не застосували наслідки спливу позовної давності, які визначені частиною 4 статті 267 ЦК України та про яку заявлено відповідачем.

Вказана постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано норми цивільного права, які визначають загальні положення про договір, а саме - статті 627- 629 ЦК України, а також статті 25 Закону України "Про оренду землі", необхідність застосування яких наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/2791/13 та Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/9140/17, умов пунктів 7, 17, підпункту б) пункту 30, підпункту є) пункту 31, підпункту б) пункту 38 договору оренди землі, оскільки, передаючи в оренду спірну земельну ділянку комунальної власності міста Харкова, основний інтерес Харківської міської ради полягав не тільки в отриманні орендної плати, але і в дотриманні умов використання земельної ділянки іншою стороною, та можливості повернення земельної ділянки у відповідному стані після закінчення договору оренди.

Також, суд касаційної інстанції зазначив про те, що на теперішній час є висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 32 Закону України "Про оренду землі" виключно у поєднанні з нормою статті 651 ЦК України у спорі щодо розірвання договору оренди землі з підстав самовільної забудови земельної ділянки, який (висновок) викладено у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 922/3527/19, однак з матеріалів цієї справи вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду без врахування такого правового висновку, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі.

Крім того, Верховний Суд зазначив про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про те, що поновлення на новий строк спірного договору оренди землі за наявності самочинно побудованих торгівельних павільйонів, розташованих на земельній ділянці, свідчить, що Харківська міська рада фактично погодилася з використанням ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" земельної ділянки за наявності самочинно побудованих торгівельних павільйонів.

Таким чином, за висновком Верховного Суду суди попередніх інстанцій не дослідили обставин існування самовільно побудованих відповідачем на орендованій земельній ділянці споруд; допущені судами процесуальні порушення - недослідження зібраних у справі доказів унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

07.12.2022 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення (т.4, а.с.133-145).

Вказане судове рішення в частині позовних вимог про розірвання договору оренди землі з посиланням на приписи статті 792 ЦК України, статті 93 ЗК України, статей 1, 13 Закону України "Про оренду землі", пункти 8, 37 цього договору мотивоване тим, що спірний договір припинив свою дію 31.09.2021 у зв`язку із його закінченням, доказів на підтвердження продовження строку дії договору матеріали справи не містять, у зв`язку з чим дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині цих позовних вимог на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Щодо позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом демонтажу споруд торгівельного призначення, які розташовані на вказаній земельній ділянці, та зобов`язання ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан, суд першої інстанції з посиланням на приписи статей 526, 610, 611, 651 ЦК України, статей 1, 13, 15, 24, 25, 34 Закону України "Про оренду землі", статей 19, 152 ЗК України пункти 7, 17, 21 підпункт б) пункту 30, підпункти є), з) пункту 31, підпункт б) пункту 38 договору оренди землі, мотивовано тим, що розміщення на спірній земельній ділянці споруд торгівельного призначення порушує право користування земельною ділянкою позивача, здійснено з порушенням норм містобудівного та земельного законодавства, а також в даному випадку має місце істотне порушення умов договору оренди земельної ділянки, проте такий договір припинив свою дію у зв`язку із його закінченням, а тому судом закрито провадження в частині позовних вимог про розірвання цього договору; у зв`язку з припиненням дії спірного договору оренди землі суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради спірну земельну ділянку до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан; вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд торгівельного призначення, які розташовані на вказаній земельній ділянці, відповідає змісту статті 152 Земельного кодексу України та умовам договору оренди, та означає приведення орендарем земельної ділянки у стан, придатний для їх подальшого використання за цільовим призначенням.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача, зазначивши про те, що використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду; протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Відтак, такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що вимога позивача про розірвання договору оренди землі у даному позові була визначена Харківською міською радою, як основна, тоді як вимога про повернення земельної ділянки до земель запасу є похідною від вимоги про розірвання договору оренди, а вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою територіальної громади шляхом демонтажу споруд торговельного призначення, які розташовані на вказаній земельній ділянці, є похідною від двох перших. Відтак, лише за наявності правових підстав для задоволення основної вимоги виникають правові підстави для задоволення похідних вимог.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції закрито провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору з підстав закінчення строку його дії без урахування наявності орендних відносин між сторонами стосовно спірної земельної ділянки, з огляду на виконання відповідачем у встановлені строки всіх умов для поновлення договору оренди землі та відсутність заперечень щодо такого поновлення з боку Харківської міської ради; не надано висновків щодо наявності законних підстав для розірвання договору.

За твердженням відповідача, відповідно до висновків Верховного Суду, які були зроблені у тотожних правовідносинах, під час вирішення питання про розірвання договору оренді землі необхідним є врахування вимог частини 2 статті 651 ЦК України, проте позивачем не виконано обов`язок щодо зазначення істотних порушень умов спірного договору та шкоди, яка завдана йому відповідачем, не надано доказів завдання шкоди та позбавлення позивача значною мірою правомірних очікувань від виконання договору.

Крім того, відповідач звертає увагу на дотримання цільового призначення земельної ділянки, тоді як позивачем не наведено під час розгляду справи жодних доводів про невідповідність зазначених ним у позовній заяві будівель вказаному цільовому призначенню земельної ділянки, що не було враховано в оскаржуваному рішенні.

Вказує на те, що Харківська міська рада протягом тривалого часу погоджувалася з використанням земельної ділянки відповідачем, про що свідчать укладенні додаткові угоди у 2008, 2009 та 2011 роках та ініціювання укладення додаткової угоди в 2020 році; спірний договір оренди поновлювався орендарем за наявності торгівельних павільйонів, розташованих на земельній ділянці, а фактом укладання додаткової угоди Харківська міська рада підтвердила належне виконанням відповідачем обов`язків за умовами договору. Вважає, що наведене є грубим порушенням принципу добросовісності, на якому ґрунтується доктрина «venire contra factum proprium» та принцип належного урядування.

До того ж, відповідачем у відповідності до вимог частини 3 статті 255 ГПК України включено до апеляційної скарги на рішення суду заперечення на ухвалу Господарського суду Харківської області від 23.11.2022 в частині повернення документів долучених до додаткових пояснень №б/н від 22.11.2022. За твердження скаржника подання до цих письмових пояснень доказів було зумовлено поставленим судом питанням щодо строку дії спірного договору землі у судовому засіданні, яке відбулось 27.10.2022 по вказаній справі, а отже ухвала суду першої інстанції в частині повернення таких документів є незаконною та такою, що порушує права ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко".

З цих підстав, заявник апеляційної скарги просить долучити до матеріалів справи такі докази, а саме: лист-повідомлення від 30.06.2021 № 506 про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди та лист Харківської міської ради від 30.07.2021 №5798/0/553-21.

Стосовно заперечень апелянта на ухвалу суду першої інстанції в частині повернення документів, та, як наслідок, наявності/відсутності підстав прийняття доданих до апеляційної інстанції додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 10 статті 80 ГПК України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.02.2022 прийнято до свого провадження справу № 922/3397/20; розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження; запропоновано учасникам справи надати до суду письмові пояснення із урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.02.2022 у справі № 922/3397/20 у строк 5 днів з моменту отримання цієї ухвали.

В подальшому, за результатами судового засідання 21.09.2022 за участю представників сторін в режимі відеоконференції судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті на 11.10.2022. При цьому, відповідно до протоколу судового засідання під час з`ясування питання щодо можливості закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи представники сторін, у тому числі відповідача, не заперечували (т.4, а.с.51-54).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 призначено справу №922/3397/20 та повідомлено учасників справи, що судове засідання з розгляду справи по суті в режимі відеоконференції відбудеться 27 жовтня 2022 року.

Відтак, 27.10.2022 судом першої інстанції розпочато розгляд справи по суті за участю представників сторін в режимі відеоконференції.

Проте, відповідачем подані докази на підтвердження вчинення дій щодо поновлення договору оренди землі (а саме: лист-повідомлення від 30.06.2021 № 506 про поновлення договору оренди землі з проектом додаткової угоди та лист Харківської міської ради від 30.07.2021 №5798/0/553-21) разом з письмовими поясненнями № б/н від 22.11.2022 до суду першої інстанції лише 22.11.2022 із посиланням на те, що в судовому засіданні 27.10.2022 під час розгляду справи по суті з`ясовувалось питання щодо дії спірного договору оренди (т.4, а.с.96-111).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.11.2022 повернуто відповідачу документи додані до письмових пояснень № б/н від 22.11.2022, оскільки копії документів (доказів) подані з порушенням вимог частин 3, 5, 8, 9 статті 80 Господарського процесуального кодексу України та після початку розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд відповідно до вимог частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України не приймає їх до розгляду та повертає заявнику (т.4, а.с.116-117).

Відтак, відповідачем було подано вказані докази до суду першої інстанції під час розгляду справи по суті, тобто після закриття підготовчого провадження. З цих підстав судом першої інстанції повернуто такі докази заявнику без розгляду.

Заперечення на вказану ухвалу суду першої інстанції включені відповідачем до апеляційної скарги на рішення суду в порядку вимог частини 3 статті 255 ГПК України. В обґрунтування яких апелянт посилається на те, що подання вказаних доказів було зумовлено поставленим судом питанням щодо строку дії спірного договору землі у судовому засіданні, яке відбулось 27.10.2022 по вказаній справі, а отже ухвала суду першої інстанції в частині повернення документів долучених до додаткових пояснень №б/н від 30.06.2021 є незаконною та такою, що порушує права ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко".

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, яка розміщена у Главі 3 Розділу ІІІ "Підготовче провадження", завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

За змістом статей 181, 182 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Тобто, законодавцем у Главі 3 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суд від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Відповідно до статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Тобто, вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження не відповідає завданням, які визначені процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.

З урахуванням норм ГПК України слідує, що за загальним правилом відповідач повинен був подати до суду усі наявні докази разом з поданням відзиву на позовну заяву, або із письмовими пояснення відповідно до вимог ухвали суду від 22.02.2022 у встановлені судом строки. Також, положеннями частини 10 статті 80 ГПК України надано відповідачу можливість подання доказів не разом з поданням відзиву на позовну заяву, проте враховуючи вимоги процесуального законодавства такі докази повинні бути надані під час здійснення підготовчого провадження у справі.

Однак, відповідачем в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України до пояснень № б/н додано документи лише під час розгляду справи по суті. При цьому, будь-яких доказів того, що перешкоджало відповідачу надати відповідні документи у встановлені ухвалою суду строки, або під час проведення підготовчого засідання, до суду надано не було, та про вказані обставини не зазначено.

Посилання скаржника на те, що питання щодо дії спірного договору оренди землі з`ясовувалось лише під час розгляду справи по суті є необґрунтованим з огляду на те, що такий договір є предметом спору в даній справі, а отже чинність останнього та строк його дії підлягає обов`язковому з`ясуванню під час вирішення спору.

Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

За змістом статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, згідно статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Питання стосовно прийняття доказів, долучених до таких заяв, скарг і документів, суд повинен вирішувати, керуючись положеннями частини восьмої статті 80 ГПК України та зважаючи на поважність причин пропуску строку на подання кожного конкретного доказу.

З огляду на викладене вище колегія суддів зазначає, що право учасника судового процесу на подання доказів повинно бути реалізоване з дотриманням положень процесуального законодавства, оскільки в іншому випадку такі документи не приймаються судом до розгляду.

Вирішуючи питання щодо долучення до матеріалів справи нових доказів, поданих з порушенням процесуального строку, встановленого законом для їх подання, місцевий господарський суд правильно врахував, що у межах підготовчого провадження відповідачем не подавалося письмове повідомлення про неможливість подання цих документів; у письмових поясненнях відповідач не наводить жодних відомостей, визначених у частинах четвертій, восьмій статті 80 ГПК України, зокрема щодо неможливості подання цих доказів у вказаний строк з причин, що не залежали від нього, хоча вказані документи були у розпорядженні відповідача; подання відповідачем доказів до суду першої інстанції поза межами підготовчого засідання.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого рішення про відсутність правових підстав для прийняття цих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відтак, заявником не наведено жодної причини об`єктивної неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції з дотриманням положень процесуального законодавства та норми, яка б забороняла йому вчиняти такі дії, у зв`язку з чим місцевим господарським судом правомірно не прийнято ці доказі, що виключає процесуальні підстави для дослідження їх апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, судова колегія долучає до матеріалів справи вищенаведені додаткові докази, однак до розгляду не приймає як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є матеріально-правові вимоги про розірвання договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки, які обґрунтовані тим, що за відсутності дозвільних документів та письмової згоди орендодавця орендарем було здійснено самочинне будівництво на орендованій земельній ділянці.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 14 та статтею 629 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Спірні правовідносини виникли з договору оренди земельної ділянки, а відповідно до положень частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (частини перша та дев`ята статті 93 ЗК України).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондує з приписами частини першої статті 93 Земельного кодексу України, визначено, що орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Законом України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року №161-ХІV (далі - Закон №161-ХІV) визначено порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції на час укладення договору оренди землі) визначені істотні умови договору оренди землі. Такими істотними умовами є, зокрема, строк дії договору оренди; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Відповідно до положень статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил.

Щодо змісту прав орендаря земельної ділянки, то приписами статті 25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. При цьому орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Зазначене відповідає частині першій статті 628 ЦК України, яка передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини шостої цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Кодексу).

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали договір оренди, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись, що свідчить як про реалізацію сторонами свободи договору, так і недопущення порушення умов цього договору.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/2791/13, постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/9140/17.

Як вже зазначалося та було встановлено, за умовами укладеного між сторонами договору оренди землі від 06.04.2007 (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 21.11.2011) земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови, загальною площею 1,4935 га у м. Харкові, пров. Амурський, 36 (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) було передано в оренду відповідачу - ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко", для експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу по продажу непродовольчих товарів (будівля торгівельного комплексу та торгівельні павільйони) (пункти 1, 2, 15 договору).

Колегія суддів зазначає, що у пункті 17 договору оренди землі сторонами погоджено, що умовою збереження стану об`єкта оренди є заборона самовільної забудови земельної ділянки.

Пунктом 7 зазначеного договору встановлено інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини: заборона будь-якого будівництва та реконструкції існуючих будівель без відповідного дозволу.

Підпунктом б) пункту 30 спірного договору передбачено, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку житлові, виробничі, торгівельні, культурно-побутові та інші будинки та споруди і закладати багаторічні насадження.

Поряд з цим, орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно цього договору; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів (п.п. а), б) пункту 28 договору в редакції додаткової угоди від 21.11.2011).

Підпунктом ж) пункту 31 договору оренди землі (в редакції додаткової угоди від 21.11.2011) встановлено, що орендар зобов`язаний дотримуватися правил добросусідства, державних норм і правил, проектних рішень, правил забудови м. Харкова, чинного законодавства України.

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, під час проведення позапланової перевірки Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради у травні 2017 року встановлено факт самовільного будівництва дев`яти нежитлових будівель торговельних павільйонів, які цілком або частково розташовані на земельній ділянці по пров. Амурському у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024), за відсутності документів, що засвідчують право на виконання будівельних робіт чи документів, що засвідчують прийняття вищезазначених дев`яти нежитлових будівель до експлуатації.

За результатами перевірки складено акт від 02.06.2017 №452-А перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, в якому серед іншого зазначено про те, що згідно висновку про ступень капітальності нежитлових будівель - торгівельні павільйони, які розташовані за адресою: м. Харків, пров. Амурський, 36 (кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:09:002:0024), встановлено, що за формальними ознаками конструктивних рішень, конструкцій та матеріалів на підставі принципу суперпозицій обстежувані споруди торгівельного павільйону відносяться до ІІІ-ої групи будівель - капітальні, з терміном гарантійної експлуатації до 125 років.

Доказів іншого відповідач суду не надав.

За виявлене порушення містобудівного законодавства відповідача було притягнуто до відповідальності.

Відповідач не оскаржив і не спростовував обставин, встановлених Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, зокрема в акті від 02.06.2017 №452-А перевірки, складеного під час проведення позапланової перевірки виконання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.

На час звернення позивача до суду з позовом про розірвання договору оренди землі відповідачем не були усунуті допущені порушення, що не заперечується останнім.

Водночас, відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 03.09.2020, складеного головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, встановлено, що на спірній земельній ділянці розташованої за адресою: м. Харків, пров. Амурський, 36 (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) знаходиться нежитлова будівля літ. "Д-2" та споруди торгівельного призначення.

Наведене також свідчить про не усунення відповідачем допущених порушень та наявність обставин існування самовільно побудованих відповідачем на орендованій земельній ділянці споруд торгівельного призначення (торговельних павільйонів).

Крім того, умовами договору оренди визначено умови використання земельної ділянки, відповідно до яких земельна ділянка була передана відповідачу для експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу по продажу непродовольчих товарів (будівля торгівельного комплексу та торгівельні павільйони) (пункт 15).

Матеріали справи не містять доказів, що будівництво дев`яти нежитлових будівель торгівельних павільйонів на земельній ділянці передбачено умовами договору оренди та було здійснено відповідачем за згодою орендодавця.

Відсутні докази звернення відповідача для отримання дозволу на виконання будівельних робіт з будівництва торговельних павільйонів.

Більше того, відповідач не заперечує, що за відсутності дозвільних документів і згоди позивача відповідачем побудовано на орендованій земельній ділянці дев`ять торгівельних павільйонів.

Таким чином, відповідачем, в порушення умов пунктів 7, 15, 17, підпункту б) пункту 30, підпункту ж) пункту 31 договору оренди та всупереч вимогам статей 13, 24, 25 Закону України "Про оренду землі", за відсутності дозвільних документів і письмової згоди орендодавця було здійснено самочинне будівництво торговельних павільйонів на орендованій земельній ділянці.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про порушення відповідачем умов використання земельної ділянки, визначених договором оренди, а саме, здійснено самовільне будівництво дев`яти нежитлових будівель торговельних павільйонів на орендованій земельній ділянці за відсутності згоди орендодавця і документів, що засвідчують право на виконання будівельних робіт, а також всупереч цільового використання земельної ділянки.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 31 та частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. На вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Стаття 141 ЗК України передбачає підстави припинення права користування земельною ділянкою, серед яких відсутня така підстава, як факт самочинної забудови переданих в оренду земельних ділянок.

Разом з тим за приписами частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України і при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин самочинного будівництва застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України."

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність.

Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 922/3527/19.

Відповідно до підпункту б) пункту 38 зазначеного договору дія цього договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем всупереч вимогам статей 13, 24, 25 Закону України "Про оренду землі" та пунктів 7, 17, 30, 31 договору оренди (щодо заборони здійснення самовільної забудови земельної ділянки та щодо зведення в установленому порядку споруд за письмовою згодою орендодавця), що є істотним порушенням умов договору, здійснено самовільне будівництво споруд на орендованій земельній ділянці комунальної власності за відсутності згоди орендодавця і документів, що засвідчують право на виконання будівельних робіт.

Порушення ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" умов використання земельної ділянки та умов збереження стану земельної ділянки, визначених договором оренди, а також норм законодавства, зазначених вище, свідчить про невиконання відповідачем обов`язків, передбачених законодавством України та умовами договору оренди, що є підставою для його дострокового розірвання за рішенням суду.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у постанові № 922/3166/20.

Посилання відповідача на помилкове неврахування судом першої інстанції умов договору оренди щодо передання спірної земельної ділянки для експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу по продажу непродовольчих товарів (будівля торгівельного комплексу та торгівельні павільйони), а також цільового призначення вказаної земельної ділянки (землі житлової та громадської забудови), колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки в даному випадку підставою для розірвання договору оренди позивачем визначено порушення відповідачем істотних умов договору щодо використання земельної ділянки та збереження стану об`єкту, а не використання спірної земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню.

Водночас, судова колегія зазначає, що з огляду на приписи статті 19 та частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельне законодавства розрізняє поняття "категорія земельної ділянки за цільовим призначенням" та "вид використання земельної ділянки в межах певної категорії".

Разом з цим, за висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.06.2020 у справі № 905/1352/19, нецільовим використанням земельної ділянки є її використання з іншою метою, ніж та, що встановлена у договорі, а порушення орендарем погодженої мети використання земельної ділянки є самостійною підставою для захисту прав орендодавця, зокрема, шляхом розірвання договору оренди.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у цій справі не йдеться про те, чи використовував відповідач земельну ділянку з іншим основним цільовим призначенням, за яким землі поділяються на визначені у статті 19 ЗК України категорії. В межах основного цільового призначення земельна ділянка може бути надана в оренду з визначенням певної мети її використання, а орендодавець може розраховувати, що земельна ділянка буде використовуватись з цією метою. Натомість, використання земельної ділянки з цілком іншою метою без згоди орендодавця може вважатись таким, що у значенні частини другої статті 651 ЦК України позбавляє орендодавця того, на що він міг розраховувати укладаючи договір оренди землі.

Так, відповідно до умов пункту 15 договору земельна ділянка передана в оренду для експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу по продажу непродовольчих товарів (будівля торгівельного комплексу та торгівельні павільйони), проте відповідачем не надано доказів, що будівництво нових торгівельних споруд (торгівельних павільйонів) відповідає зазначеній умові договору щодо використання земельної ділянки, оскільки договором не передбачено передання спірної земельної ділянки відповідачу для будівництва таких будівель/споруд.

При цьому, з урахуванням норм цивільного права, які визначають загальні положення про договір, а саме - статті 627- 629 ЦК України, а також статті 25 Закону України "Про оренду землі", колегія суддів зазначає, що передаючи в оренду спірну земельну ділянку комунальної власності основний інтерес орендодавця полягав не тільки в отриманні орендної плати, але і в дотриманні умов використання земельної ділянки іншою стороною, зокрема умов збереження стану об`єкта, та можливості повернення земельної ділянки у відповідному стані після закінчення договору оренди.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2023 у справі № 922/3112/20 зазначив, що самочинне будівництво є порушенням установлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25.05.2017 у справі №1512/3707/12).

Також необґрунтованим є посилання апелянта на те, що поновлення на новий строк спірного договору оренди землі за наявності самочинно побудованих торгівельних павільйонів, розташованих на земельній ділянці, свідчить про те, що Харківська міська рада фактично погодилася з використанням ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" земельної ділянки за наявності самочинно побудованих торгівельних павільйонів, оскільки матеріали справи не містять доказів існування зазначених павільйонів на час укладення додаткової угоди від 21.11.2011, тоді як позивач наполягає, що про існування самочинно побудованих на орендованій земельній ділянці об`єктів він дізнався у травні 2017 році після проведення Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради позапланової перевірки дотримання Товариством законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил. При цьому, акт перевірки містить посилання на те, що за інформацією саме ПрАТ "Концерн АВЕК та Ко" зазначені нежитлові будівлі збудовані у період з 2008-2013 роки (т.1, а.с.143), тобто наведені обставини не свідчать про обізнаність Харківської міської ради про вказані обставини до проведення перевірки у 2017 році.

На вказані обставини звернув увагу суд касаційної інстанції направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції у постанові від 01.02.2022 у даній справі, зазначивши про необхідність дослідження обставин існування самовільно побудованих відповідачем на орендованій земельній ділянці споруд та, як наслідок, порушення умов спірного договору оренди землі, що може бути підставою для його розірвання в судому порядку.

Під час нового розгляду справи судом першої інстанції було виконано вимоги суду касаційної інстанції та встановлено істотне порушення відповідачем умов договору оренди землі, проте враховуючи закінчення строку дії спірного договору закрито провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання договору оренди на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для закриття провадження у справі в цій частині, колегія суддів зазначає таке.

За змістом пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Аналогічну правову позицію висловили Велика Палата Верховного Суду у справі № 13/51-04 (постанова від 26.06.2019) та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у справі № 916/144/18 (постанова від 25.07.2019).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 (пункт 5.26) та від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 9 (пункт 5.16) сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Відтак, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а, відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю/відсутністю істотного порушення орендарем умов договору (пунктів 7, 17 договору оренди землі), а саме самовільною забудовою земельної ділянки та, відповідно, наявністю/відсутністю підстав для розірвання договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні Харківською міською радою цією земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд та зобов`язання повернути земельну ділянку.

В даному випадку, одним із предметів спору як об`єктом спірних правовідносин у справі, що розглядається, є договір оренди землі від 06.04.2007, укладений між Харківською міською радою (орендодавець) та АТ "Концерн АВЕК та Ко" (орендар), зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель 18.05.2007 за № 340767100051.

За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до частини четвертої статті 188 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з частиною 7 статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Вказаний правовий висновок щодо неможливості розірвання договору, строк дії якого закінчився, неодноразово підтриманий Верховним Судом у постановах від 05.07.2022 у справі № 922/2469/21, від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20.

Також у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 викладено висновок про те, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.

Отже, вирішуючи по суті заявлену в справі вимогу про розірвання договору оренди землі, суду належить пересвідчитися в чинності такого договору.

Відповідно до пункту 8 цього договору у редакції додаткової угоди від 21.11.2011 договір укладено строком до 31.09.2021. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію листом-повідомленням.

Відповідно до пункту 37 договору оренди, дія договору припиняється у разі: а) закінчення строку, на який його було укладено.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у вересні місяці 2021 року немає відповідного числа, оскільки в цьому місяці всього 30 днів, а тому вважає, що такий строк спливає в останній день цього місяця, тобто 30.09.2021.

З позовною заявою про розірвання договору позивач звернувся у жовтні 2020 року, тобто у період дії договору.

Пунктом 7 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, припинення правовідношення, а отже розірвання договору оренди - це спосіб захисту прав та інтересів суб`єктів правовідносин, передбачений законодавством.

З цих підстав, звертаючись до суду з позовною вимогою про розірвання спірного договору оренди землі позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту щодо припинення спірного правовідношення, який повинен був забезпечити поновлення порушеного права.

Проте, під час нового розгляду даної справи та станом на момент прийняття судом першої інстанції рішення вказаний договір, на розірванні якого наполягав позивач, є таким, що припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

При цьому, судом першої інстанції під час вирішення даного спору встановлено відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження продовження строку дії договору.

В свою чергу, як у суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач стверджує про наявність між сторонами орендних відносин щодо спірної земельної ділянки, з посиланням на приписи статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин), статті 126-1 ЗК України (у редакції, чинній з 15.07.2020, яка діяла на час закінчення строку дії спірного договору).

Надаючи оцінку вказаним твердженням апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 32-2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент звернення із позовом) поновлення договорів оренди землі здійснюється в порядку, передбаченому статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Згідно із частиною другою статті 126-1 Земельного кодексу України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Разом з тим відповідно до абзацу 4 розділу IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" (в редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству") правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" № 340-ІХ від 05.12.2019, а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" набрав чинності 16.01.2020 після опублікування в газеті "Голос України" від 15.01.2020 № 7.

Як вже було зазначено спірний договір оренди землі від 06.04.2007, зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах в Державному реєстрі земель від 18.05.2007 за №340767100051, поновлений додатковою угодою від 21.11.2011, зареєстрованою в Управлінні Держкомзему у місті Харків в Державному реєстрі земель від 30.01.2012 за № 631010004000331.

Отже, до спірних правовідносин положення статті 126-1 Земельного кодексу України не застосовуються.

Зважаючи на наведені положення законодавства, поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

Відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди землі від 06.04.2007) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Отже, виходячи з того, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 910/13115/20, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17 та постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 у справі № 44/69.

Матеріали справи не містять рішення Харківської міської ради щодо поновлення договору оренди землі на тих самих умовах.

Як вже було зазначено у цій постанові, пунктом 8 цього договору було передбачено, що договір укладено строком до 01.12.2010. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

В подальшому, на підставі рішення 10 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 28.09.2011 року №431/11 "Про поновлення юридичним та фізичним особам договорів оренди землі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" між Харківською міською радою та Публічним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" було укладено додаткову угоду від 21.11.2011 до спірного договору оренди землі, зареєстровану в Управлінні Держкомзему у місті Харків в Державному реєстрі земель 30.01.2012 за № 631010004000331, за умовами якої сторони погодили внесення змін до пунктів 5, 8, 9, 10, 11, 13, 14, 20, 21, 28, 31 та 40, виклавши їх у редакції, наведеній у цій додатковій угоді, зокрема, строк дії договору було поновлено до 31.09.2021.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" № 161-XIV, в редакції Закону № 3038-VI від 17.02.2011, яка діяла до внесення змін згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" № 340-ІХ від 05.12.2019, мала назву "Поновлення договору оренди землі". Конструкція цієї статті передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк.

Так, згідно з частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

При цьому у постановах від 22.09.2020 Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду констатувала необхідність попереднього звернення орендаря до орендодавця з листом-повідомленням про намір продовжити відносини оренди землі, до якого (листа-повідомлення) має додаватися проект додаткової угоди.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21) зазначила, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої статті 33 Закону України "Про оренду землі"). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

Отже, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проекті додаткової угоди, яку надав орендар.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них.

Частини п`ята та шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону № 161-XIV, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону № 161-XIV, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону № 161-XIV. Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18).

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, є «автоматичною» пролонгацією орендних правовідносин.

Відтак, єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону № 161-XIV додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Апелянт посилається на те, що ним дотримано вимоги законодавства щодо направлення на адресу орендодавця листа-повідомлення про намір поновити договірні відносини на новий строк, до якого було додано проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, та було відсутнє письмове повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні цього договору.

Водночас, враховуючи вимоги чинного законодавства та встановлені обставини даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем належними і допустимими доказами відповідно до положень статей 73, 74 ГПК України не доведено дотримання процедури поновлення договору оренди землі на новий строк відповідно до вимог положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції), оскільки після закінчення строку дії договору оренди відсутні докази укладення між сторонами угоди про поновлення договору оренди від 06.04.2007 на тих самих умовах і на той самий строк. При цьому відповідно до частини 8 статті 33 зазначеного Закону додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Також судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких обставин оскарження відповідачем у встановленому законом порядку дій Харківської міської ради, як розпорядника земельної ділянки, у зволіканні в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі.

Питання щодо наявності підстав для поновлення спірного договору не є предметом даного спору з урахуванням предмета та підстав позову, що виключає можливість надання оцінки дотримання відповідачем порядку поновлення договору оренди землі за статтею 33 Закону України № 161-XIV.

З цих підстав, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на практику Верховного Суду у справах №922/927/21, №922/856/21, предметом розгляду в яких було скасування рішення Харківської міської ради та поновлення договору оренди, в даному випадку в межах цієї справи таких позовних вимог (у тому числі шляхом подання зустрічного позову) не було заявлено.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час вирішення даного спору матеріали справи не містять доказів на підтвердження продовження строку дії договору оренди землі.

Як установлено судом першої інстанції, під час розгляду цієї справи відповідно до пункту 8 договору оренди землі від 06.04.2007 у редакції додаткової угоди від 21.11.2011 чинність цього договору припинено внаслідок закінчення строку, на який було його укладено. Така обставина підтверджена під час апеляційного провадження та не спростована скаржником.

Оскільки закриття провадження у справі за відсутності предмета спору згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України має місце у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору, однак припинив існування в процесі розгляду справи, що, як вбачається з матеріалів справи було встановлено судами і мало місце у цьому випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у такому разі правових підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання спірного договору оренди землі від 06.04.2007.

Щодо посилання апелянта на основний характер вимоги позивача про розірвання договору, за наслідками розгляду якої залежить можливість/неможливість задоволення інших позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Таким чином, зазначеною нормою закріплене право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18).

Для встановлення, чи є позовна вимога у спорі похідною, слід з`ясувати щодо яких відносин виник спір у справі та на захист яких прав та інтересів заявлений позов, а відповідно, чи призведе до повного відновлення порушеного суб`єктивного права особи та ефективного захисту прав та законних інтересів позивача задоволення лише основної вимоги без похідної. При цьому, слід брати до уваги те, що задоволення похідної вимоги прямо залежить від задоволення іншої позовної вимоги. Така вимога не може бути самостійною (подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №910/9834/18).

Як було зазначено, предметом позову у справі, яка розглядається, є матеріально-правові вимоги про розірвання договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки. Підставою позовних вимог визначено порушення відповідачем умов договору оренди землі та земельного законодавства, оскільки за відсутності дозвільних документів та письмової згоди орендодавця орендарем було здійснено самочинне будівництво торговельних павільйонів на орендованій земельній ділянці комунальної власності. Наведене, на думку позивача, є підставою для розірвання договору оренди та демонтажу таких споруд.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/3166/20 зазначила, що позов про розірвання договору оренди земельної ділянки належить до зобов`язально-правових способів захисту, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини. Також, за висновком Великої Палати Верховного Суду, вимога позивача про повернення земельної ділянки до земель запасу є похідною від вимоги про розірвання договору оренди. Аналогічно як і вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою територіальної громади шляхом демонтажу споруд торговельного призначення, які розташовані на вказаній земельній ділянці, є похідною від двох перших.

Водночас, в межах справи № 922/3166/20 не було встановлено обставин щодо закінчення строку дії договору оренди землі під час розгляду справи.

Так, згідно з частиною першою статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до частин 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Крім того, частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі", якою встановлено припинення договору оренди землі шляхом його розірвання, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що положення частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі" імперативно передбачають, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Відповідно до підпункту а) пункту 37 договору оренди землі дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; підпунктом б) пункту 38 договору оренди землі передбачено, що дія цього договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Тобто, як закінчення строку дії договору, так і його розірвання мають правовим наслідком припинення дії цього договору.

Пунктом 21 договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 21.11.2011 сторони погодили, що після припинення дії договору орендар за актом приймання - передачі повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому від одержав її в оренду за актом приймання - передачі.

Також, за умовами підпункту и) пункту 31 договору в редакції додаткової угоди від 21.11.2011, орендар при передачі земельної ділянки орендодавцю до підписання акту приймання - передачі привести земельну ділянку у придатний для подальшого використання стан, у тому числі усунути недоліки, вказані орендодавцем. Приведення земельної ділянки у придатний стан включає в себе благоустрій території та інші дії за необхідністю, при цьому за орендарем залишається право власності на усі будівлі, які будуть збудовані на ділянці у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Отже, розірвання договору оренди - це спосіб захисту прав та інтересів суб`єктів правовідносин, передбачений законодавством, який фактично спрямований на припинення правовідношення (договору).

Верховний Суд зазначив, що обов`язок орендаря повернути земельну ділянку та привести її в придатний для подальшого використання стан невід`ємно пов`язаний з настанням певного юридичного факту - припинення чи розірвання договору оренди землі. А тому після припинення чи розірвання договору оренди у орендаря виникає обов`язок повернути земельну ділянку орендодавцю. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21.

З цих підстав можна дійти висновку, що наслідком припинення договору оренди землі (у тому числі з підстав закінчення строку дії договору) є повернення орендодавцеві земельної ділянки на умовах, визначених договором, у відповідності до частини 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі", тоді як вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою територіальної громади шляхом демонтажу споруд торговельного призначення, які розташовані на вказаній земельній ділянці, є похідною від цієї вимоги.

Частиною 2 статті 19 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки договір оренди припинив свою дію колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 1,4935 га (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024) по пров. Амурському, 36 у м. Харкові до земель запасу міста з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

Відповідно до пункту 4 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За пунктом "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Оскільки у статті 152 Земельного кодексу України не конкретизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, в кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення. Зокрема, порушення прав власника може бути усунене шляхом демонтажу споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці.

Вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд торговельного призначення, які розташовані на цій земельній ділянці, по-перше, відповідає змісту статті 152 Земельного кодексу України та умовам договору оренди, по-друге, означає приведення орендарем земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання за цільовим призначенням.

Враховуючи, що під час розгляду справи судом встановлено та відповідач не заперечує факт самовільного будівництва дев`яти нежитлових будівель торговельних павільйонів, які цілком або частково розташовані на земельній ділянці по пров. Амурському, 36 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:09:002:0024), яка не була надана для будівництва, вказані споруди торговельного призначення знаходяться на земельній ділянці комунальної форми власності з порушенням вимог земельного законодавства за відсутності документів, що засвідчують право на виконання будівельних робіт, а також відсутня інформація про реєстрацію права власності на ці будівлі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, та дійшовши правильного висновку про наявність правових підстав для повернення орендодавцю земельної ділянки із приведенням її у придатний для використання стан, чого можливо досягти шляхом демонтажу незаконно зведених об`єктів на ній, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у частині усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом демонтажу споруд торгівельного призначення, які розташовані на вказаній земельній ділянці.

Таким чином, для можливості безперешкодного користування власником своїм майном на власний розсуд, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити демонтаж незаконно розміщених на ній об`єктів є обґрунтованим способом захисту права власності територіальної громади міста Харкова на земельну ділянку.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині повернення земельної ділянки з приведенням її у придатний для подальшого використання стан та усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом демонтажу споруд торгівельного призначення.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивача, застосувавши висновки Великої Палати Верховного суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, в якій суд касаційної інстанції наголосив, що за договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням). Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі. При цьому, використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій. Відтак, протягом строку дії договору оренди землі орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі. Такий позов може бути пред`явлений протягом всього строку дії договору (та існування обумовленого таким договором обов`язку виконувати зобов`язання щодо цільового використання земельної ділянки).

Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга відповідача не містить доводів на спростування вищезазначених висновків.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані висновки суду касаційної інстанції стосуються саме вимоги про розірвання договору оренди землі з підстав істотного порушення його умов, тоді як в даному випадку судом встановлено наявність підстав для закриття провадження у справі в частині цих вимог.

Водночас, в частині позовних вимог про повернення земельної ділянки із приведенням її у придатний для використання стан та усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом демонтажу розміщених на ній споруд торговельного призначення (такий демонтаж є способом приведення спірної земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання за цільовим призначенням) позивач не пропустив позовну давність, що також свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування в оскарженій частині.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 07.12.2022 у справі №922/3397/20 - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.12.2022 у справі №922/3397/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31.03.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.В. Шевель


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	28.03.2023
Оприлюднено	03.04.2023
Номер документу	109930500
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права користування земельною ділянкою щодо припинення права оренди

Фоміна Віра Олексіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 28.03.2023 по справі 922/3397/20СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —922/3397/20

Постанова від 28.03.2023

Постанова
від 28.03.2023 по справі 922/3397/20
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД