Рішення

від 22.03.2023 по справі 906/503/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/503/22

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Васильєвій Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Ліневич М.Т., ордер серія АМ № 1026975 від 15.07.2022;

Масир П.В., довіреність від 09.09.2022;

від відповідача-1: Присяжнюк О.А., довіреність №6 від 04.08.2022;

від відповідача-2: Дорофєєв Д.О., ордер серія ВК №1039235 від 26.08.2022;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (с.Степок Житомирського району Житомирської області)

до 1. Волицької сільської ради Житомирського району (с.Волиця Житомирського району Житомирської області);

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИВА НИВА" (с.Стара Котельня Житомирського району Житомирської області)

про визнання незаконними та скасування рішень Волицької сільської ради, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування записів про інше речове право ,

з перервою в судовому засіданні з 13.03.2023 до 22.03.2023 згідно із ст.216 ГПК України.

СТОВ "ХЛІБОРОБ" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області та ТОВ "ЖИВА НИВА", в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 10.12.2021 №501 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних часток (паїв)) та передачу в оренду даних земельних ділянок ТОВ "ЖИВА НИВА";

- визнати незаконним та скасувати рішення Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 23.12.2021 №550 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних часток (паїв)) та передачу в оренду даних земельних ділянок ТОВ "ЖИВА НИВА";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (зі складу нерозподілених (невитребуваних) земельних паїв) від 13.01.2022, укладений між Волицькою сільською радою Житомирського району Житомирської області та ТОВ "ЖИВА НИВА", за яким передано в оренду земельну ділянку площею 1га, кадастровий номер 1820388600:04:000:0590;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (зі складу нерозподілених (невитребуваних) земельних паїв) від 13.01.2022, укладений між Волицькою сільською радою Житомирського району Житомирської області та ТОВ "ЖИВА НИВА", за яким передано в оренду земельну ділянку площею 1,5га, кадастровий номер 1820388600:04:000:0588;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (зі складу нерозподілених (невитребуваних) земельних паїв) від 13.01.2022, укладений між Волицькою сільською радою Житомирського району Житомирської області та ТОВ "ЖИВА НИВА", за яким передано в оренду земельну ділянку площею 7,23га, кадастровий номер 1820388600:04:000:0589;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (зі складу нерозподілених (невитребуваних) земельних паїв) від 22.12.2021, укладений між Волицькою сільською радою Житомирського району Житомирської області та ТОВ "ЖИВА НИВА", за яким передано в оренду земельну ділянку площею 7,25га, кадастровий номер 1820388600:03:000:0379;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (зі складу нерозподілених (невитребуваних) земельних паїв) від 22.12.2021, укладений між Волицькою сільською радою Житомирського району Житомирської області та ТОВ "ЖИВА НИВА", за яким передано в оренду земельну ділянку площею 66,71га, кадастровий номер 1820388600:03:000:0380;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №46363611 від 20.01.2022 про право оренди земельної ділянки 1820388600:04:000:0590;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №46361074 від 20.01.2022 про право оренди земельної ділянки 1820388600:04:000:0588;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №46360562 від 20.01.2022 про право оренди земельної ділянки 1820388600:04:000:0589;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №46064260 від 29.12.2021 про право оренди земельної ділянки 1820388600:03:000:0379;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №46063826 від 29.12.2021 про право оренди земельної ділянки 1820388600:03:000:0380.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням вимог чинного земельного законодавства, оскільки землі, які надані в оренду ТОВ "ЖИВА НИВА" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на даний час перебувають у спільній власності колишніх членів КСП "ХЛІБОРОБ" не вибули з їхнього користування, тому не підлягають поділу та не можуть вважатися невитребуваними (нерозподіленими). Також підлягають визнанню недійсними договори оренди землі, укладені між Волицькою сільською радою та ТОВ "ЖИВА НИВА" за наслідками прийнятих незаконних рішень, у зв`язку з недотриманням відповідачами істотних умов договору оренди землі, затверджених постановою КМУ від 03.03.2004 №220.

Ухвалою господарського суду від 01.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 12.09.2022.

Розгляд справи у підготовчому провадженні неодноразово відкладався.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 проти позову заперечив та зазначив про хибність тверджень позивача про те, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 1820388600:03:000:0380 площею 66,71га, 1820388600:03:000:0379 площею 7,25га, 1820388600:04:000:0590 площею 1га, 1820388600:04:000:0588 площею 1,5га, 1820388600:04:000:0589 площею 7,23га не відносяться до невитребуваних земельних часток (паїв) і, внаслідок чого не могли бути передані ТОВ "ЖИВА НИВА" в оренду відповідно до ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", оскільки відповідний статус даних земельних ділянок вже було встановлено в 2019 році. Даний факт встановлений постановою від 19.08.2019 №402-ДК/0192ПО/08/01/-19 та рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 у справі №272/1088/19. Передача спірних земельних ділянок в оренду ТОВ "ЖИВА НИВА" жодним чином не порушує прав громадян України, які є власниками земель спільно часткової власності, адже у договорах оренди чітко зазначено, що договори укладено "на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку". Також вказав, що посилання позивачем на практику Верховного Суду у постанові від 22.01.2019 по справі №391/548/18 є безпідставним, у зв`язку з тим, що обставини зазначеної справи суттєво відмінні, а отже і висновки базуються виходячи з інших правових норм та обставин (а.с.88-98).

У відзиві на позовну заяву від 26.08.2022 відповідач-2 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивач не довів жодними доказами законність своїх позовних вимог та яким чином його права та законні інтереси порушені оскаржуваними рішеннями Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, а також укладенням та реєстрацією договорів оренди з ТОВ "ЖИВА НИВА" (а.с.111-115).

12.12.2022 подано відповідь на відзив, згідно якої позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача-1 щодо фактів встановлених постановою від 19.08.2019 №402-ДК/0192ПО/08/01/-19 та рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.06.2020, оскільки даними актами не встановлювався статус спірних земельних ділянок (а.с.143-146).

05.01.2023 на адресу суду від представника відповідача-1 надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому додатково зазначено, що однією з підстав для набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Разом з тим, з протоколу №1 загальних зборів від 12.06.2021 вбачається, що передача земель спільної часткової власності здійснюється без виділення в натурі, тому на підставі даного протоколу ніяких робіт щодо передачі у власність земельних ділянок громадянам (власникам земельних часток (паїв)) взагалі розроблятися не могло. Щодо наданої схеми поділу спільної власності власників земельних часток (паїв) реформованого КСП "ХЛІБОРОБ", то на ній відсутній штамп або будь-які відомості про розробника даного документу, відсутні також умовні позначення та масштаб, що робить документ нечитабельним та незрозумілим (а.с.151-152).

Ухвалою суду від 07.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/503/22 до судового розгляду по суті на 13.03.2023.

13.03.2023 судовому засіданні оголошено перерву з до 22.03.2023, згідно із ст.216 ГПК України.

Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідачів проти позову заперечили з мотивів, зазначених у відзивах на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рiшення Степківської сільської ради народних депутатів від 28.07.1995, Колективному сільськогосподарському підприємству "ХЛІБОРОБ" видано державний акт II-ЖТ №000002 про право колективної власностi на землю площею 2062,4 га для сільськогосподарського використання.

Державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актiв на право колективної власностi на землю за №1 від 18 серпня 1995 року (а.с.27).

Згідно витягу із протоколу №2 зборів уповноважених КСП "Хлібороб" від 28.08.1996 вирішено затвердити уточнений список громадян, що мають право на земельну частку (пай) в кількості 513 чол. Створити резервний фонд земельних часток (паїв) в кількості 3-х паїв на випадок пропущення в списках членів КСП-пенсіонерів, що проживають за межами сільської ради. Прийняти до розрахунків 516 чол (а.с.31).

22.02.1997 відбулись збори уповноважених членів КСП "Хлібороб", на яких, зокрема, прийнято рішення:

- про звернення до Степківської сільської ради для передачі в землі колективної власності 70,00га земель запасу та 52,1 земель резерву;

- про внесення в уточнені списки 31 члена КСП, які випадково пропущені, що підтверджується витягом з протоколу №2 від 22.02.1997 (а.с.32).

Рішенням виконавчого комітету Степківської сільської ради від 28.03.1997 №8а передано землі запасу площею 70,00га, землі резерву площею 52,1га в землі колективної власності КСП "ХЛІБОРОБ" (а.с.29).

На підставі вищевказаного рішення від 28.03.1997 №8а збільшилась площа земельних ділянок колективної власності КСП "ХЛІБОРОБ" до 2184,5га, про що внесено відповідні зміни в державний акт II-ЖТ №000002 про право колективної власностi на землю (а.с.28).

Розпорядженням голови Андрушівської РДА від 20.06.1997 №183 затверджено зміни в розрахунку вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах по КСМ "ХЛІБОРОБ" згідно з додатком, загальна площа угідь становить 2063,1га, в тому числі: ріллі 1953,5га, багаторічних насаджень 5,2га, сіножатей 70,00га, пасовищ 34,4 га (а.с.37-38).

08.08.2006 Андрушівська РДА прийняла розпорядження №427, яким внесла зміни у розпорядження голови РДА від 20.06.1997 №183 щодо уточнених показників розрахунку та його додаток виклала в такій редакції:

- прийняти уточнений склад площ розпайованих сільськогосподарських угідь реформованого КСП "Хлібороб" в таких розмірах: всього сільськогосподарських угідь - 1809,98га, в тому числі ріллі 1709,54га, багаторічні насадження (сад) - 5,6га; сіножаті - 73,96га; пасовища - 20,88га;

- залишити у спільній власності власників земельних часток (паїв) багаторічні насадження - 5,6га, сіножаті - 73,96га; пасовища - 20,88га;

- погодити додатковий список громадян, яких помилково не включено до списку співвласників на право на земельну частку (пай) та видати сертифікати даним громадянам згідно додатку №1.

Як зазначає позивач, 31.11.2020 КСП "Хлібороб" реорганізоване у СТОВ "Хлібороб" та відповідно до Статуту, який затверджено установчими зборами засновників СТОВ "Хлібороб" від 27.03.2000, є його юридичним правонаступником (а.с.20-25).

Відповідно до п.5.1. Статуту СТОВ володіє земельною ділянкою одержаною внаслідок об`єднання земельних ділянок засновників та в порядку правонаступництва від КСП. Засновники СТОВ, що об`єднали належні їм земельні частки (паї) у земельну ділянку, вважаються засновниками СТОВ на підставі їхнього внеску до статутного фонду СТОВ.

07.10.2006 відбулись загальні збори власників земельних часток (паїв) за рахунок земель колективної власності реформованого КСП "Хлібороб", затверджені протоколом №2, на яких вирішено провести поділ на земельні частки (паї) тільки на фактичну площу ріллі 1709,54га, а угіддя: сад - 5,6га, сіножаті - 73,96га; пасовища - 20,88га передати у спільну часткову власність власникам земель часток (паїв) реформованого КСП "Хлібороб". Цим же протоколом затверджено проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) за рахунок земель колективної власності реформованого КСП "Хлібороб" розроблений Українським інститутом сільськогосподарських аерофотографічних вишукувань (а.с.40).

Протоколом №1 від 12.06.2021 загальних зборів співвласників земель спільної часткової власності земельних часток (паїв) реформованого КСП "Хлібороб" прийнято рішення належного оформлення права власності під багаторічними насадженнями, сіножатями та пасовищами орієнтовною площею 100,44га на території Степківського старостинського округу Волицької сільської ради (виготовлення технічної документації та реєстрація права власності) (а.с.41-44).

На виконання рішення вищевказаних загальних зборів СТОВ "Хлібороб" укладено договір на виконання науково-технічних робіт №224 від 02.03.2021 із Житомирською філією Державного підприємства "Науково-дослідний і проектний інститут землеустрою" по розробці робочого проекту із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), що заплановані до передачі у приватну власність 555 громадянам, загальною площею 94,84га на території Степківського старостинського округу Волицької сільської ради Андрушівського району Житомирської області (а.с.45).

12.11.2021 Волицька сільська рада на 9 сесії 8 скликання прийняла рішення №445 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) нерозподілених земельних часток (паїв) з метою подальшої передачі на умовах оренди ТОВ "ЖИВА НИВА". Вказаним рішенням надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 96,6046 (кадастровий номер 1820388600:05:000:0233); надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які перебувають у спільній власності громадян власників земельних часток (паїв) з подальшою передачею в оренду ТОВ "ЖИВА НИВА" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею - 95га, що розташовані в межах Степківського старостинського округу Волицької сільської ради (а.с.46).

10.12.2021 та 23.12.2021 Волицька сільська рада на 10 сесії 8 скликання прийняла рішення №501, №550 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільського виробництва (нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних часток (паїв)) та передачу в оренду даних земельних ділянок ТОВ "ЖИВА НИВА". Вказаними рішеннями, зокрема вирішено: затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 96,6046га (кадастровий номер 1820388600:05:000:0233); затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільського виробництва на території Степківського старостинського округу Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області з кадастровими номерами: 1820388600:03:000:0379 площею 7,2500га, 1820388600:03:000:0380 площею 66,7100га, 1820388600:04:000:0590 площею 1,0000га, 1820388600:04:000:0588 площею 1,5000га, 1820388600:04:000:0589 площею 7,2300га; передати ТОВ "ЖИВА НИВА" в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами 820388600:03:000:0379, 1820388600:03:000:0380, 1820388600:04:000:0590, 1820388600:04:000:0588, 1820388600:04:000:0589 (а.с.47-48).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за усіма вищевказаними рішеннями між Волицькою сільскою радою (відповідач-1) та ТОВ "ЖИВА НИВА" (відповідач-2) укладено договори оренди та здійснено державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки з наступними кадастровими номерами 820388600:03:000:0379, 1820388600:03:000:0380, 1820388600:04:000:0590, 1820388600:04:000:0588, 1820388600:04:000:0589 (а.с.64-68).

Підставою позовних вимог є те, що, на думку позивача, оскаржуваними рішеннями №501 від 10.12.2021 та №550 від 23.12.2021 набуте СТОВ "ХЛІБОРОБ" в рамках реорганізації майно протиправно передано Волицькою сільською радою в оренду ТОВ "ЖИВА НИВА" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; спірні земельні ділянки перебувають у спільній власності членів колишнього КСП "ХЛІБОРОБ" не вибули з їхнього користування, тому не підлягають поділу та не можуть вважатися невитребуваними (нерозподіленими). Також підлягають визнанню недійсними договори оренди землі, укладені між Волицькою сільською радою та ТОВ "ЖИВА НИВА" за наслідками прийнятих незаконних рішень.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 3 Земельного кодексу України в редакції 1990р. було встановлено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Стаття 5 цього Кодексу передбачала, що земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Землі у колективну власність передаються безплатно.

Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.

У відповідності до статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990р.) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Згідно з ст.60 ЗК України (в редакції 1990р.) землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

Стаття 78 ЗК України встановлює, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

Пунктом 21 Перехідних положень ЗК України установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Стаття 93 Господарського кодексу України встановлює, що підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Стаття 95 Господарського кодексу встановлює, що виробничим кооперативом визнається добровільне об`єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об`єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Згідно статті 96 ГК України виробничі кооперативи створюються та здійснюють свою діяльність за такими принципами: добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього; особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства; відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на умовах, встановлених статутом кооперативу; демократичний характер управління кооперативом, рівні права членів кооперативу при прийнятті рішень; розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх трудової та майнової участі в діяльності кооперативу; контроль членів кооперативу за його роботою в порядку, визначеному статутом.

Частина 1 статті 113 ГК України встановлює, що приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи.

У редакції 1996 року Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" встановлював, що колективне сільськогосподарське підприємство (надалі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм найменуванням. Підприємства можуть на добровільних засадах об`єднуватися в спілки (об`єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

Стаття 7 цього ж Закону визначала, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство.

Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам.

Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Спірні правовідносини за своїм правовим характером є земельними, оскільки стосуються захисту позивачем наявного в нього, як він стверджує, права власності на земельні ділянки, включені до складу земель колективної форми власності бувшого КСП "ХЛІБОРОБ", відповідно до Державного акту серія серії І-ЖТ №000002 від 18.08.1995.

Об`єктом такого права є земельні ділянки орієнтовною площею 100,44га на території Степківського старостинського округу Волицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, які перебувають у спільній власності громадян власників земельних часток (паїв) реформованого КСП "Хлібороб", не вибули з їхнього користування, не підлягають поділу та не можуть вважатись невитребуваними у розумінні ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Як встановлено судом, у підтвердження факту правонаступництва від КСП "ХЛІБОРОБ" позивач послався на зміст власного Статуту, відповідно до якого СТОВ є юридичною особою відповідно до чинного законодавства України, створюється в процесі реорганізації та є юридичним правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства "ХЛІБОРОБ", код ЄДРПОУ 05385826 (п.2.1 Статуту).

Відповідно до частин 1-3 статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" КСП самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Частинами 1, 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" встановлюється, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду.

Однак позивачем, всупереч ч.3 ст.8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" та ч.1 ст.31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" не надано до суду рішення загальних зборів (зборів уповноважених) КСП "ХЛІБОРОБ" про реорганізацію колективного сільськогосподарського підприємства.

Крім того, в матеріалах справи відсутній протокол №1 від 27.03.2000 установчих зборів засновників СТОВ "ХЛІБОРОБ" та установчий договір про затвердження статуту у редакції 2000 року.

За приписами ст.37 ЦК Української РСР (у редакції станом на час припинення КСП"ХЛІБОРОБ"), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання); при злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходять до новостворених юридичних осіб; при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої; майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

Частиною 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Отже, з наведених норм слідує, що розподіл між підприємствами-правонаступниками реорганізованого підприємствайого майнових прав та зобов`язань оформлюється розподільним актом (балансом) при виділенні чи поділі підприємства або передавальним актом (балансом)- при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства. Правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передавальним балансом його зобов`язання та майно під їх забезпечення.Перелік майна, яке виділяється під забезпечення зобов`язань підприємства, визначається і затверджується вищим органом управління підприємства.

Разом з тим, позивачем не надано до суду розподільчого балансу КСП "ХЛІБОРОБ", а за відсутності розподільчого балансу неможливо встановити, які частки могли перейти до новоствореного підприємства.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що навіть у випадку прийняття рішення про реорганізацію КСП СТОВ "ХЛІБОРОБ" шляхом перетворення в іншу юридичну особу колишні члени КСП автоматично повинні були б стати учасниками товариства, позаяк перетворенням юридичної особи є саме зміна її організаційно-правової форми, а не складу її учасників.

Так, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками СТОВ "ХЛІБОРОБ" (код ЄДРПОУ 05385826) є СТОВ "СТАРОКОТЕЛЬНЯНСЬКЕ" та фізичні особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Тобто, склад засновників (учасників) КСП "ХЛІБОРОБ" та СТОВ "ХЛІБОРОБ" не співпадають, а тому у розумінні частини 6 статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" Товариство не можна вважати утвореним внаслідок реорганізації КСП шляхом перетворення.

Посилання в статуті СТОВ "ХЛІБОРОБ" на те, що Товариство є правонаступником КСП "ХЛІБОРОБ", не може слугувати належним та допустимим доказом, оскільки статут юридичної особи є одностороннім актом цієї юридичної особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.

Що стосується того, що згідно даних ЄДР СТОВ "ХЛІБОРОБ" є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 05385826, за яким раніше було зареєстровано КСП "ХЛІБОРОБ", суд зазначає наступне.

Так, ЄДР є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб`єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.

Функція органів статистики щодо ведення ЄДР визначена Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118 (у новій редакції постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року №499, далі - Положення про ЄДР).

Відповідно до пункту 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється. Відповідно до пункту 15 Положення про ЄДР (в редакції станом на день створення ФГ «Колос») ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Отже, відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва.

При винесені рішення господарський суд врахував викладені у постанові КГС ВС від 21.09.2021 у справі №925/1176/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19 правові висновки щодо умов можливого переходу прав реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства на землю до його правонаступника.

Отже, з огляду на установлені фактичні обставини цієї справи, та з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про не доведення позивачем обставин набуття ним речових прав на землі КСП "ХЛІБОРОБ" відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю серії І-ЖТ №000002 від 18.08.1995 в порядку правонаступництва.

Відповідно до положень ст.21 ЦК України та ст.155 ЗК України відсутність порушеного права позивача внаслідок прийняття оспорюваних рішень Волицької сільської ради від 10.12.2021 №501 від 23.12.2021 №550 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільського виробництва (нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних часток (паїв)) та передачу в оренду даних земельних ділянок ТОВ "ЖИВА НИВА" є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання таких рішень недійсними.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок (зі складу нерозподілених (невитребуваних) земельних паїв) від 22.12.2021 та від 13.01.2022 укладених між Волицькою сільською радою Житомирського району Житомирської області та ТОВ "ЖИВА НИВА" суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статтею 16 ЦК України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 ЦК України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У контексті завдань господарського судочинства (статті 2 ГПК України) звернення до суду є способом захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів; суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди). Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Водночас за змістом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2011) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (чинна редакція) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно зі статтею 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позивач, який не є стороною оспорюваних ним договорів оренди, укладених між відповідачем-1 з відповідачем-2 відповідно до прийнятих рішень Волицької сільської ради від 10.12.2021 №501 та від 23.12.2021 №550, просить визнати недійсними ці договори з тих підстав, що вони укладені в порушення ст.134 Земельного кодексу України.

Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №917/781/20 викладено висновок про те, що: "при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи ст.ст.3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті. З огляду на викладене, встановлення обставин, пов`язаних з наявністю або відсутністю у позивача права, на захист якого подано позов, є обов`язковим."

Під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин правонаступництва СТОВ "ХЛІБОРОБ" щодо прав та обов`язків КСП "ХЛІБОРОБ", зокрема переходу прав такого підприємства на землю на підставі державного акту на право колективної власності на землі від 18.08.1995 серії І-ЖТ №000002 до його правонаступника, відсутні підстави вважати, що оспорювані позивачем рішення Волицької сільської ради від 10.12.2021 №501 та від 23.12.2021 №550 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільського виробництва (нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних часток (паїв)) та передачу в оренду даних земельних ділянок ТОВ "ЖИВА НИВА" та укладені на підставі цих рішень договори оренди порушують права позивача на спірні земельні ділянки, а отже вирішення спору в частині визнання їх недійсними не може призвести до відновлення прав позивача.

Щодо заявлених позовних вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про інше речове право суд зазначає, що у зв`язку із викладенням статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у новій редакції ( чинній з 16.01.2020 по 25.07.2022) згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, зазначений закон вже не визначає такого способу захисту порушених прав та інтересів позивача як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, отже, починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводам, наведеним позивачем по справі в обґрунтування позовних вимог, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог.

Судовий збір відповідно до ст.129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 31.03.23

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- у спарву;

2,3- сторонам (рек)