Постанова

від 21.03.2023 по справі 922/3613/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/3613/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача (прокуратури) - Семенчука М. А. (за посвідченням від 01.03.2023 № 076386),

відповідача-1 - Підлісної К. О. (у порядку самопредставництва),

відповідача-2 - Павлуненко К. Л. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2021 (суддя Пономаренко Т. О.), додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 (суддя Пономаренко Т. О.), постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 (головуючий - Склярук О. І., судді Гетьман Р. А., Терещенко О. І.)

та касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 (головуючий - Склярук О. І., судді Гетьман Р. А., Терещенко О. І.) у справі

за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави

до: 1) Харківської міської ради,

2) Приватного акціонерного товариства "Лекхім-Харків"

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2021 року керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (далі - Прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Міськрада, відповідач-1, орендодавець) і Приватного акціонерного товариства "Лекхім-Харків" (далі - ПрАТ "Лекхім-Харків", Товариство, відповідач-2, орендар) про:

1) визнання незаконним та скасування пункту 51 додатку 1 до рішення 30 сесії Харківської міськради 7 скликання від 16.10.2019 № 1759/19 "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування об`єктів будівель і споруд" (далі - рішення від 16.10.2019 №1759/19, оспорюване рішення від 16.10.2019);

2) визнання незаконними та скасування пункту 26 додатку 1 і пункту 22 додатку 4 до рішення 33 сесії Харківської міськради 7 скликання від 26.02.2020 № 2018/20 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" (далі - рішення від 26.02.2020 № 2018/20, оспорюване рішення від 26.02.2020);

3) визнання недійсним договору оренди землі від 08.05.2020, укладеного між Міськрадою та Товариством (далі - договір оренди від 08.05.2020, оспорюваний договір);

4) зобов`язання ПрАТ "Лекхім-Харків" повернути Харківській міськраді земельну ділянку площею 1,91 га, кадастровий номер 6310138200:05:001:0032, яка розташована за адресою: м. Харків вул. Северина Потоцького, 38 (далі - спірна земельна ділянка), з посиланням на положення статей 79, 83, 116, 124, 134, 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 21, 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 6, 16 Закону України "Про оренду землі", статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 11 Закону України "Про будівельні норми", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що згідно з оспорюваними рішеннями Міськрада незаконно, на неконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) надала в оренду ПрАТ "Лекхім-Харків" спірну земельну ділянку для обслуговування та експлуатації двох належних Товариству нежитлових будівель (літ. "Д-1" (громадський будинок) та "літ. Е-3" (громадський будинок)), площа забудови яких становить лише 8,85 % від площі орендованої земельної ділянки, тобто є в 30 разів меншою за площу відведеної землі. Крім того, Харківська міськрада не приймала рішення про надання Харківському обласному комунальному санітарно-профілактичному підприємству "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" (далі - ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ") в оренду спірної земельної ділянки та договір оренди щодо неї між Міськрадою та ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" не укладався, в зв`язку з чим в цьому випадку можливим є прийняття Харківською міськрадою рішення щодо надання в оренду ПрАТ "Лекхім-Харків" земельної ділянки лише в межах площі нежитлових будівель літ. "Д-1" (громадський будинок) та літ. "Е-3" (громадський будинок), розташованих на вул. Северина Потоцького, 38 (Індустріальний район), з урахуванням вимог містобудівного та земельного законодавства (площі, необхідної для їх обслуговування).

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.11.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з мотивів недоведеності позивачем наявності передбачених законом підстав для продажу права оренди спірної земельної ділянки на конкурентних засадах (земельних торгах), оскільки: 1) оспорювані рішення прийнято органом місцевого самоврядування на підставі чинного земельного законодавства, в інтересах територіальної громади міста та в межах наданих повноважень, позаяк у силу положень статті 377 ЦК України, статті 120 та абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України Товариство як власник нежитлових будівель літ. "Д-1" (громадський будинок) та літ. "Е-3" (громадський будинок), розташованих на спірній земельній ділянці, має виключне право на її отримання в оренду без проведення земельних торгів; 2) чинними положеннями законодавства, Державними будівельними нормами "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92", затвердженими наказом Держкоммістобудування України від 17.04.1992 № 44; Державними будівельними нормами ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затвердженими наказом Мінрегіонбуду України від 26.04.2019 № 104, Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 № 173; Державні будівельні норми "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затвердженими наказом Держбуду України від 18.05.2005 № 80, не визначено нормативів розміру та меж земельних ділянок, не визначено площі відведеної земельної ділянки в залежності від площі споруд, що на ній знаходяться, а сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20); 3) Прокурор не надав належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності використання Товариством меншого розміру земельної ділянки для обслуговування належних йому об`єктів нерухомості, не ініціював питання щодо визначення такого розміру шляхом проведення експертизи в досудовому порядку або на стадії судового розгляду справи, а також не навів жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою, невідповідності такого проекту землеустрою вимогам законодавства.

4. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 08.12.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2021, заяву представника ПрАТ "Лекхім-Харків" (вх. № 28032 від 26.11.2021) про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства 15 000 грн витрат на професійну правову (правничу) допомогу. В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Додаткове рішення аргументоване положеннями статей 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи які та виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, розумності їхнього розміру, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність належними та допустимими доказами витрат Товариства на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 15 000 грн із заявлених до стягнення витрат на загальну суму 25 000 грн.

5. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 заяву представника ПрАТ "Лекхім-Харків" (вх. № 7424 від 26.11.2022) про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства 10 000 грн витрат на професійну правову (правничу) допомогу. В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Додаткова постанова мотивована положеннями статей 123, 126, 129, 221, 244 ГПК України, враховуючи які та виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат, їх дійсності, необхідності та справедливості, розумності їхнього розміру, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність належними та допустимими доказами витрат Товариства на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн із заявлених до стягнення витрат на загальну суму 25 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

6. Не погоджуючись з рішенням і додатковим рішенням місцевого господарського суду, постановою суду апеляційної інстанції, перший заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі - скаржник-1) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В свою чергу, не погоджуючись з додатковою постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі - скаржник-2) звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначену додаткову постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви представника ПрАТ "Лекхім-Харків" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

7. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник-1 посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме статей 120, 134, 135 ЗК України, статті 377 ЦК України, статей 11, 13, 14, 73, 74, 74, 76- 79, 86, 126, 129, 236 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) суди не врахували висновків щодо застосування положень статей 120, 134, 135 ЗК України та статті 377 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, від 14.03.2019 у справі № 915/182/17, від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17, від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20; 2) суди не врахували висновку щодо застосування статті 13 ГПК України, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20; 3) згідно з графічними матеріалами, які містяться в проекті землеустрою, об`єкти нерухомості, що мають площу забудови 852,6 м2, знаходяться біля межі в одній частині спірної земельної ділянки, а решта земельної ділянки вільна від забудови, проте суди першої та апеляційної інстанцій, взявши до уваги один лише факт розміщення на спірній земельній ділянці нежитлових приміщень літ. Г-1, літ. Д-1, літ. Е-3 площею 852,6 м2, всупереч вимогам статті 86 ГПК України, дійшли необґрунтованого висновку про законність відведення поза конкурсом під вказане нерухоме майно земельної ділянки площею 1,91 га, що в 11 разів перевищує площу належного Товариству майна.

В свою чергу, на обґрунтування своєї правової позиції скаржник-2 посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, наголошуючи на тому, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм статті 126 ГПК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в постановах Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 та в додаткових постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. ПрАТ "Лекхім-Харків" у відзиві на касаційну скаргу скаржника-1 просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні, додатковому рішенні та постанові.

Харківська міськрада не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу скаржника-1.

Відповідачі також не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу скаржника-2.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2023 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 922/3613/21 та призначено її до розгляду на 21.02.2022.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному визначено у справі № 922/3613/21 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Берднік І. С.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2023 розгляд касаційної скарги першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 922/3613/21 відкладено на 21.03.2023.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2023 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Багай Н. О., Берднік І. С.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 922/3613/21 та призначено розгляд цієї скарги в судовому засіданні на 21.03.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій (в частині вирішення спору по суті заявлених позовних вимог)

10. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2015 у справі № 820/2451/15 задоволено позов Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області до ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" та припинено вказану юридичну особу (код ЄДРПОУ 21241848).

11. Згідно з рішенням Харківської обласної ради від 28.02.2019 № 982-VІІ на виконання рішення обласної ради від 29.10.2015 № 1360-VІ "Про деякі питання щодо припинення Харківського обласного комунального санітарно-профілактичного підприємства ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" (зі змінами), на підставі клопотання ліквідатора вказаного підприємства надано дозвіл на продаж на аукціоні нерухомого майна у кількості 3 одиниць, що відображається на балансі ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" та розташовано за адресою: м. Харків, вул. Северина Потоцького, 38, а саме: нежитлової будівлі літ. "Д-1" загальною площею 51,1 м2, нежитлової будівлі літ. "Г-1" загальною площею 112,7 м2, нежитлової будівлі літ. "Е-3" загальною площею 1641 м2.

07.08.2019 ліквідатором ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" Саутенком С. О. на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2015 у справі № 820/2451/15 на адресу Харківського міського голови направлено клопотання № 18 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" для обслуговування та експлуатації будівель та споруд, орієнтовною площею 2,00 га, розташованої на вул. Северина Потоцького, 38 в Індустріальному районі м. Харкова.

12. Відповідно до пункту 51 додатку 1 до рішення від 16.10.2019 № 1759/19 Харківська міськрада надала дозвіл ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею орієнтовно 1,9200 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-1" (громадський будинок) та нежитлової будівлі літ. "Е-3" (громадський будинок) на вул. Северина Потоцького, 38 (Індустріальний район).

На підставі зазначеного рішення та завдання ліквідатора ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" Саутенка С. О. фізична особа-підприємець Зюзіна В. М. (далі - ФОП Зюзіна В. М.) виготовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею орієнтовно 1,9200 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-1" (громадський будинок) і нежитлової будівлі літ. "Е-3" (громадський будинок) на вул. Северина Потоцького, 38 (Індустріальний район).

З пояснювальної записки до проекту відведення земельної ділянки вбачається, що метою роботи є формування земельної ділянки для подальшого продажу майна, яке на ній розташоване, в зв`язку з припиненням юридичної особи.

13. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.01.2021 № НВ-0006291892021 відділом у місті Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 30.01.2020 на підставі проекту землеустрою проведено державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 1,9100 га, кадастровий номер 6310138200:05:001:0032, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Северина Потоцького, 38, з цільовим призначенням - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-1" (громадський будинок) та нежитлової будівлі літ. "Е-3" (громадський будинок).

14. У подальшому на підставі протоколу № 1 про проведення аукціону від 04.04.2019, складеного організатором аукціону - Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕР-ТАС", 05.02.2020 між ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" в особі ліквідатора Саутенка С. О. (продавець) і ПрАТ "Лекхім-Харків" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає та сплачує обумовлену грошову суму за нерухоме майно за адресою: місто Харків, вул. Северина Потоцького, будинок 38, нерухоме майно: а саме: нежитлову будівлю літ. "Г-1" загальною площею 112,7 м2, нежитлову будівлю літ. "Д-1" загальною площею 51,1 м2, нежитлову будівлю літ. "Е-3" загальною площею 1641 м2. Нерухоме майно, що відчужується за цим договором, розташоване на земельній ділянці площею 1,91 га, кадастровий номер 6310138200:05:001:0032.

З технічного паспорта на нежитлову будівлю літ. "Д-1", що розташована на вул. Северина Потоцького, 38 у м. Харкові, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківське бюро технічної інвентаризації", вбачається, що загальна площа вказаного об`єкта нерухомості становить 51,1 м2.

Відповідно до відомостей технічного паспорта на нежитлову будівлю літ. "Е-3", що розташована за адресою: м. Харків, вул. Северина Потоцького, 38, загальна площа зазначеного об`єкта становить 1641 м2, у тому числі: приміщення 1 (першого) поверху - 649,5 м2; приміщення 2 (другого) поверху - 639 м2, приміщення 3 (третього) поверху; цокольного поверху - 169,2 м2.

15. Відповідно до пункту 26 додатку 1 до рішення від 26.02.2020 № 2018/20 Харківська міськрада затвердила проект землеустрою щодо відведення ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" земельної ділянки комунальної власності площею 1,91 га (кадастровий номер 6310138200:05:001:0032) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-1" (громадський будинок) та нежитлової будівлі літ. "Е-3" (громадський будинок) на вул. Северина Потоцького, 38 (Індустріальний район).

Згідно з пунктом 22 додатку 4 до рішення від 26.02.2020 № 2018/20 Міськрада надала ПрАТ "Лекхім-Харків" в оренду строком до 01.03.2025 земельну ділянку комунальної власності площею 1,9100 га (кадастровий номер 6310138200:05:001:0032) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-1" (громадський будинок) та нежитлової будівлі літ. "Е-3" (громадський будинок) на вул. Северина Потоцького, 38 (Індустріальний район).

Таким чином, станом на момент прийняття Міськрадою оспорюваного рішення від 26.02.2020 право власності на нежитлові будівлі: літ. "Г-1" загальною площею 112,7 м2, літ. "Д-1" загальною площею 51,1 м2, літ. "Е-3" загальною площею 1641 м2, зареєстровано за ПрАТ "Лекхім-Харків".

16. 08.05.2020 між Харківською міськрадою та ПрАТ "Лекхім-Харків" укладено договір оренди землі, за умовами пунктів 1- 3 якого орендодавець на підставі рішення від 26.02.2020 № 2018/20 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку із цільовим призначенням: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення код КВЦПЗ - (11.02) - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних приміщень та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, кадастровий номер 6310138200:05:001:0032, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Северина Потоцького, 38. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,91 га. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. "Д-1" та літ. "Е-3".

17. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" (код ЄДРПОУ 21241848) припинено 24.06.2020.

Матеріали справи містять довідку Товариства про розмір сплаченої орендної плати разом із копіями платіжних доручень, згідно з якими відповідачем-2 за період з 08.05.2020 по 20.09.2021 було перераховано до бюджету м. Харкова орендну плату за користування спірною земельною ділянкою 1 438 700 грн. Також ПрАТ "Лекхім-Харків" надало бухгалтерську довідку щодо суми понесених витрат на утримання спірної земельної ділянки за період з 08.05.2020 по 20.09.2021, що становила 854 534,99 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій (в частині розподілу витрат ПрАТ "Лекхім-Харків" на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції)

18. На підтвердження понесення Товариством витрат на правову допомогу адвоката в суді першої інстанції представник відповідача-2 надав до суду: копію договору про надання правової допомоги від 15.09.2021 № 23, копію акта виконаних робіт від 26.11.2021 за цим договором на суму 25 000 грн, платіжні доручення від 05.10.2021 № 5995 на суму 15 000 грн, від 26.11.2021 № 7497 на суму 10 000 грн, детальний опис витрат на правову допомогу, копію свідоцтва адвоката Павлуненко К. Л.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції (в частині розподілу витрат ПрАТ "Лекхім-Харків" на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції)

19. На підтвердження понесення Товариством витрат на правову допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції представник відповідача-2 надав до суду: копію додаткової угоди від 20.01.2022 до договору на надання правової допомоги від 15.09.2021 № 23; копію акта наданих послуг за договором на надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022 № 2, копію рахунка на оплату послуг адвоката від 06.07.2022, копію платіжної інструкції від 08.07.2022 № 2150 на суму 25 000 грн, детальний опис витрат на правову допомогу, копію свідоцтва адвоката Павлуненко К. Л.

Позиція Верховного Суду

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури необхідно закрити, а касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення з таких підстав.

Щодо касаційної скарги першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури (скаржника-1) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2022

21. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем наявності передбачених законом підстав для продажу права оренди спірної земельної ділянки на конкурентних засадах (земельних торгах), оскільки Прокурор не надав належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності використання Товариством меншого розміру земельної ділянки для обслуговування належних йому об`єктів нерухомості, не ініціював питання щодо визначення такого розміру шляхом проведення експертизи в досудовому порядку або на стадії судового розгляду справи, а також не навів жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей в розробленому проекті землеустрою, невідповідності такого проекту землеустрою вимогам законодавства та нормативно-правових актів.

22. Дослідивши доводи касаційної скарги скаржника-1, відзиву на неї та матеріали справи, колегія суддів погоджується із зазначеним висновком судів, відхиляє доводи скаржника-1 про неврахування ними під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови як висновків щодо застосування норм статей 120, 134, 135 ЗК України та статті 377 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17, від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, від 14.03.2019 у справі № 915/182/17, від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17, від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, так і висновку щодо застосування статті 13 ГПК України, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, та водночас дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника-1 з огляду на таке.

23. Частиною 2 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

24. Перевіряючи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд звертає увагу на те, що суди надали належну оцінку та достовірно встановили, а позивач не спростував обставину надання в оренду ПрАТ "Лекхім-Харків" земельної ділянки виключно з метою обслуговування та експлуатації належних Товариству на праві власності об`єктів нерухомого майна, що зумовлює регулювання спірних правовідносин нормою абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України та виключає застосування конкурентних засад (проведення земельних торгів) для набуття права оренди спірної земельної ділянки.

25. Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи врахували той факт, що спірна земельна ділянка станом на дату набуття Товариством у власність двох нежитлових будівель (літ. "Д-1" і літ. "Е-3"), а саме станом на 05.02.2020 вже була сформована, оскільки її формування відбулося 30.01.2020, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.01.2021 № НВ-0006291892021, зі змісту якого вбачається, що 30.01.2021 відділом у місті Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на підставі проекту землеустрою проведено державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 1,9100 га, кадастровий номер 6310138200:05:001:0032, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Северина Потоцького, 38, з цільовим призначенням - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Д-1" (громадський будинок) та нежитлової будівлі літ. "Е-3" (громадський будинок), тобто не для нового будівництва чи реконструкції існуючого об`єкта нерухомого майна.

26. Колегія суддів ураховує, що вміщений в оскаржуваних рішенні та постанові висновок місцевого та апеляційного господарських судів про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами наявності передбачених законом підстав для продажу права оренди спірної земельної ділянки на конкурентних засадах (земельних торгах) є обґрунтованим, оскільки цілком відповідає правовим висновкам, сформульованому в пунктах 33, 36 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20 (зі спору, що виник з подібних правовідносин), суть яких (висновків) полягає в тому, що: 1) виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання; 2) норма частини 2 статті 120 ЗК України не застосовується у разі, якщо на дату набуття нерухомого майна у його продавця було відсутнє будь-яке право на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване. При вирішенні спорів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, суд може брати до уваги площу земельної ділянки, яка надавалася попередньому власнику будівлі, але право на яку не перейшло до набувача вказаного нерухомого майна в порядку статті 120 ЗК України. У разі якщо у відповідному рішенні місцевої ради зазначено посилання на статтю 120 ЗК України, хоча фактично не відбувається автоматичного переходу прав на земельну ділянку до набувача розміщених на ній будівель та споруд, саме по собі таке посилання не може бути підставою для скасування рішення місцевої ради, оскільки в будь-якому випадку у нового власника при переході права власності на будівлю чи споруду завжди виникають права на земельну ділянку, на якій вони розташовані, та на земельну ділянку, яка необхідна для їх обслуговування, а тому незалежно від визначення у тексті відповідного рішення норми, на підставі якої здійснюється передача такої землі у користування, такі дії уповноваженого органу спрямовані на дотримання загальних засад земельних правовідносин і не можуть визнаватися незаконними виключно з підстав неправильно обраної норми або помилкового зазначення певної норми, за наявності в особи права на отримання відповідної земельної ділянки з урахуванням наявності посилань в оспорюваному рішенні на відповідні норми, якими врегульовано спірні правовідносини; 3) відповідно до загальних засад господарського судочинства, врегульованих статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 ГПК України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами, зокрема, але не виключно експертним висновком, ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). Таким чином, сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого в статті 14 ГПК України.

27. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Таким чином, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

28. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

29. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

30. Касаційна інстанція наголошує, що за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та справах №№ 910/5201/19, 921/158/18, 592/6097/15-ц, 910/4528/15-г, 910/13129/17, 910/1356/13, 915/182/17, 910/23595/17, 910/2942/19, 910/9028/19, 922/1431/20, 922/443/20 не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

31. Так, на відміну від цієї господарської справи, під час розгляду якої судами попередніх інстанцій достовірно встановлено та позивачем не заперечується обставина передачі відповідачу-2 земельної ділянки в оренду саме для обслуговування та експлуатації належних Товариству на праві власності двох нежитлових будівель, розташованих на ній, ухвалюючи постанову від 20.07.2022 про залишення без змін постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у справі № 910/5201/19, якою було задоволено позов про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради (далі - Київрада) від 05.07.2018 № 1136/5200 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерджі-ВМ" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу на вул. Бродівській, 81-П у Голосіївському районі міста Києва", Велика Палата Верховного Суду виходила з тих фактичних обставин, що оспорюваним рішенням Київрада надала вказаному товариству земельну ділянку на позаконкурентній основі для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна, а також надала в оренду земельну ділянку площею 0,5297 га в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно загальною площею 12,9 м2, тобто площа земельної ділянки в 410 разів перевищує площу майна, внаслідок чого погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК України.

Крім того, станом на час розгляду справи № 910/5201/19 відповідач і ТОВ "Енерджі-ВМ" не уклали договору оренди спірної земельної ділянки, тобто правовідносини оренди не виникли в зв`язку з тим, що оспорюване рішення не реалізовано та не вичерпало дію виконанням.

Колегія суддів зауважує, що неподібність спірних правовідносин у справі № 910/5201/19 та цій справі зумовлена також особливим цільовим видом використання земельної ділянки (для будівництва СТО з об`єктами дорожнього сервісу), яка є предметом спору в справі № 910/5201/19, оскільки передбачене в абзаці 13 частини 2 статті 134 ЗК України (в чинній на той час редакції) та виділене в дужках застереження "крім об`єктів дорожнього сервісу" свідчить про обов`язковість застосування в такому випадку виключно конкурентних засад (процедури земельних торгів) продажу права оренди відповідної земельної ділянки незалежно від розташування на ній будівель чи споруд, що належать на праві власності потенційному орендарю земельної ділянки (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19).

Аналогічний правовий висновок покладено в основу судових рішень у справі № 910/9028/19. Зокрема, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими повністю відмовлено у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 06.12.2018 № 313/6364 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерлайт Компані" для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і об`єктів дорожнього сервісу на вул. Петра Вершигори у Дніпровському районі м. Києва" та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 13.03.2019, укладеного між відповідачами, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19 чітко зазначив, що в силу наведених норм частини 2 статті 124, абзацу 13 частини 2 статті 134 та частин 1, 2 статті 135 ЗК України в редакції, чинній станом на 04.12.2018, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу підлягали виключно продажу на земельних торгах.

32. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, якою справу направлено на новий розгляд у зв`язку зі скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконними дій органу місцевого самоврядування стосовно незатвердження проекту землеустрою щодо відведення фізичній особі-підприємцю земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлової будівлі та відмову в задоволенні позову в частині визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, сформульовано висновки про належність до юрисдикції господарських судів спорів щодо оформлення права на земельну ділянку під набутим у власність будинком або спорудою, а також про необхідність розгляду в одному провадженні нерозривно пов`язаних між собою позовних вимог про визнання неправомірними дій (бездіяльності) органу місцевого самоврядування та визнання договору оренди укладеним й від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої.

Проте в зазначеній постанові взагалі не міститься висновку Великої Палати Верховного Суду щодо комплексного застосування норм матеріального права, а саме статей 120, 134, 135 ЗК України.

33. Залишаючи без змін рішення Апеляційного суду Сумської області від 09.08.2016 у справі № 592/6097/15-ц, яким було частково задоволено позов про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської від 25.09.2013 № 2675-МР в частині надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки площею 0,0332 га та про визнання недійсним договору оренди вказаної земельної ділянки, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 14.02.2018 дійшов висновку, що до ОСОБА_1 як нового власника нежитлового приміщення перейшло право на користування земельною ділянкою у тому ж самому розмірі - 0,0105 га і на тих самих підставах, що мав попередній власник нерухомого майна фізична особа-підприємець Підкуйко А. В., у зв`язку з чим погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що передача в оренду ОСОБА_1 іншої земельної ділянки, що є суміжною із земельною ділянкою, на якій було розташоване придбане ним нежитлове приміщення, відбулася з порушенням порядку, передбаченого частиною 1 статті 134 ЗК України.

Натомість у господарській справі, що розглядається, покупцю двох нежитлових будівель надано в оренду земельну ділянку, яка до того перебувала в тривалому користуванні ХОК СПП "ПРОФДЕЗІНФЕКЦІЯ" (продавця нежитлових будівель), тобто суміжна земельна ділянка Товариству не передавалася.

34. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду в справі № 910/4528/15-г, яким було задоволено позов заступника прокурора міста Києва про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 419/9907 "Про передачу ТОВ "Вагра" земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва" і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,1521 га, розташованої на вул. Волгоградській, 25 у Солом`янському районі м. Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.02.2018 дійшов висновку, що, в першу чергу, ТОВ "Вагра" в своєму клопотанні від 22.02.2013, а, в другу чергу, Київська міська рада у спірному рішенні від 23.10.2013 незаконно об`єднали в одне ціле земельну ділянку саме для нового будівництва та земельну ділянку саме для обслуговування та експлуатації житлового будинку на вул. Волгоградській, 25, оскільки отримання права оренди на вказані земельні ділянки мало відбуватися в абсолютно різному порядку. Відтак, законним є висновок суду першої інстанції про прийняття рішення Київської міської ради від 23.10.2013 № 19/9907 без проведення земельних торгів з порушенням вимог норм статей 120, 124, 134, 135 ЗК України.

35. В свою чергу, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13 виходив передусім з тих обставин, що за спірним рішенням Київської міської ради земельна ділянка надавалась фізичній особі-підприємцю Рахімову Г. В. для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком, але ні саме рішення, ні укладений на його виконання договір купівлі-продажу від 24.12.2010 не містять відомостей про розташування на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна.

На відміну від справи № 910/4528/15-г і справи № 910/1356/13, у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно виходили з тих встановлених фактичних обставин, що на спірній земельній ділянці на вул. Северина Потоцького, 38 у м. Харкові розташовано належні на праві власності об`єкти нерухомості - нежитлову будівлю літ. Д-1 загальною площею 51,1 м2 і нежитлову будівлю літ. Е-3 загальною площею 1641 м2, а на підставі оспорюваного рішення від 26.02.2020 вказану земельну ділянку передано Товариству в оренду виключно для експлуатації та обслуговування зазначених нежитлових будівель, тобто з іншим цільовим призначенням, яке не передбачає можливості здійснення на ній будівництва.

36. Натомість, ухвалюючи постанови від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, від 14.03.2019 у справі № 915/182/17, від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19, від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив з інших встановлених судами фактичних обставин - земельні ділянки надавалися суб`єктам господарювання не для обслуговування розташованих на ній об`єктів нерухомого майна, а саме для будівництва нового об`єкта, зокрема, для будівництва закладу громадського харчування, офісно-торгівельної будівлі, комплексу багатофункціонального призначення (готелів, офісних будівель та торгівельних приміщень з підземним паркінгом), торговельно-сервісного комплексу (з реконструкцією існуючих будівель), житлового комплексу відповідно, тобто з порушенням конкурентної процедури (земельних торгів), передбаченої статтями 124, 134, 135 ЗК України.

Крім того, під час розгляду справи № 922/1431/20 (предмет позову - визнання незаконними та скасування рішень Харківської міської ради, якими скасовано попереднє рішення про надання в оренду позивачу земельної ділянки, та оформлено подальшу передачу в постійне користування комунальному підприємству) суди виходили з тих фактичних обставин, що з часу прийняття Харківською міськрадою рішення про надання в оренду земельної ділянки і до моменту звернення ТОВ "Перехрестя Плюс" до Харківської міськради з проектом договору оренди землі минуло чотири роки, а фактичне використання земельної ділянки на момент укладення договору не відповідало рішенню Харківської міськради про надання в оренду такої ділянки, і Харківська міськрада не мала можливості укласти договір оренди землі з ТОВ "Перехрестя Плюс" на умовах, визначених рішенням ради від 25.02.2015 № 1848/15, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у міської ради і повноважень, і підстав для його скасування. При цьому спрямовані на укладення договору дії позивача можна вважати лише підготовчими, переддоговірними діями для укладання договору, однак вони не є тими діями, які призвели до виконання рішення № 1848/15, а тому внаслідок зазначених дій рішення не могло вичерпати свою дію.

37. Водночас, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 20.12.2016 № 693/1697 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Автотехсіті" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури (об`єктів дорожнього сервісу) на вул. Затишній, 3 у Дарницькому районі м. Києва" та визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 22.03.2018 у справі № 910/13129/17 дійшов висновку про те, що положеннями частини 2 статті 134 ЗК України в редакції, чинній станом на 20.12.2016, визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу). Судами обох інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка передана у користування орендарю для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури, категорія: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

38. В свою чергу, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій в справі № 910/23595/17, якими задоволено позов про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 158/2380 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ВТП Лангора" земельної ділянки для обслуговування та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу із знесенням, в межах червоних ліній, будівель і споруд та влаштування в`їздів, виїздів на вул. Сирецькій, 33 у Подільському районі м. Києва" та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 13.09.2017, та передаючи справу на новий розгляд, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 зазначив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні справи, обмежившись посиланням на наявність у ТОВ "ВТП Лангора" права отримати в оренду земельну ділянку для обслуговування придбаного ним нерухомого майна без проведення аукціону лише у тому розмірі, в якому вона була у користуванні попереднього власника майна, не надали належної правової оцінки доводам відповідачів та наданим ними доказам щодо наявності підстав для набуття ТОВ "ВТП Лангора" права користування земельною ділянкою саме у розмірі 0,1540 га, включаючи ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єктів нерухомості з урахуванням їх місцерозташування та встановлених обмежень у використанні спірної земельної ділянки (знаходження поряд з ними об`єктів енергетичної системи та інженерних комунікацій (каналізація, тепломережа)), не дослідили зібрані у справі докази, зокрема проектну документацію із землеустрою. При цьому суди, пославшись на те, що надання спірної земельної ділянки площею 0,1540 га можливе лише за наслідками проведення земельних торгів, погодившись з відповідними доводами позивача, взагалі не дослідили та в судових рішеннях не зазначили, який саме розмір земельної ділянки необхідний для розміщення та обслуговування придбаного позивачем нерухомого майна. Водночас судами не надано правової оцінки тому, якими належними і допустимими доказами прокурор як позивач у справі підтвердив свої доводи про безпідставне значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду ТОВ "ВТП Лангора", порівняно з площею об`єктів нерухомості відповідача і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів, з огляду на те, що нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, виключно в межах периметру фундаменту такого нерухомого майна.

Натомість під час розгляду справи № 922/3613/21 суди, дослідивши наявні в матеріалах справи докази (проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.01.2021 № НВ-0006291892021, технічні паспорти на нежитлові будівлі літ. "Д-1" і літ. "Е-3", договір купівлі-продажу від 05.02.2020) в їх сукупності та мотивовано відхиливши виготовлений фізичною особою-підприємцем Усовим А. В. розрахунок щільності забудови як неналежний доказ, який (розрахунок) Прокурор всупереч вимогам статей 98, 101 ГПК України помилково вважає експертним висновком, дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами як необхідності використання відповідачем-2 земельної ділянки в меншому розмірі, так і жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей в розробленому проекті землеустрою, а сам по собі факт математичного перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.

Схожий правовий висновок, який викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 19.01.2022 у справі № 922/461/21 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, враховано місцевим та апеляційним господарськими судами при вирішенні цього спору і від цього висновку колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.

39. Отже, предмет і підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правове регулювання в справах №№ 910/5201/19, 921/158/18, 592/6097/15-ц, 910/4528/15-г, 910/13129/17, 910/1356/13, 915/182/17, 910/23595/17, 910/2942/19, 910/9028/19, 922/1431/20, 922/443/20, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, та в справі, що розглядається, є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

40. Разом з тим колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника-1 про неврахування судами висновку щодо застосування норми статті 13 ГПК України (в аспекті реалізації стандарту доказування "вірогідності доказів" та принципу змагальності), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, оскільки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у цивільній справі № 129/1033/13-ц вочевидь взагалі не міститься та не могло міститися висновку щодо застосування норми статті 13 ГПК України.

Крім того, заперечення скаржника-1 з цього приводу зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій наявних у цій господарській справі доказів в їх сукупності, відхиленням наданого позивачем доказу як неналежного, та до посилань на необхідність переоцінки доказів у справі, проте згідно з імперативними положеннями частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

41. Верховний Суд зауважує, що подана скаржником-1 касаційна скарга не містить жодних доводів і заперечень щодо законності та обґрунтованості додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 у справі № 922/3613/21, в зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування зазначеного судового рішення за власною ініціативою, оскільки по-перше, відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

По-друге, згідно з підпунктом "а" пункту 3 частини 1 статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу.

42. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідача-2, викладеними у відзиві на касаційну скаргу скаржника-1.

43. Зважаючи на те, що наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржник-1 не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 922/3613/21.

Щодо касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури (скаржника-2) на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2023

44. Скаржник-2 у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

45. Скаржник-2 зазначає, що під час ухвалення додаткової постанови судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норми статті 126 ГПК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, в додаткових постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в постановах Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 та в додаткових постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18.

Крім того, на думку скаржника-2, задовольняючи заяву представника ПрАТ "Лекхім-Харків" Павлуненко К. Л. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові обмежився констатацією нібито реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, розумності їхнього розміру, не вказавши при цьому, з яких конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін виходив суд, не навів обґрунтованих мотивів того, що надані представником відповідача-2 докази підтверджують, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

46. Проте колегія суддів не може погодитися із зазначеними доводами скаржника-2 та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

47. В пунктах 127- 134, 141- 144, 146, 168, 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування норм статті 627 ЦК України, статей 126, 129 ГПК України, статті 30 Закону № 5076-VI у подібних правовідносинах, пов`язаних з відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу (гонорар адвоката), визначених у фіксованому розмірі:

"Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

48. Зважаючи на визначення пунктом 3.1 договору на надання правової допомоги від 15.09.2021 № 23 (в редакції додаткової угоди від 20.01.2022) гонорару адвоката за розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції в твердій фіксованій сумі (25 000 грн), підтвердження реального надання Товариству адвокатських послуг на вказану суму наявними в матеріалах справи актом виконаних робіт від 25.11.2022 № 2, детальним описом витрат на правову допомогу та платіжною інструкцією від 08.07.2022 № 2150, беручи до уваги незначну складність справи та кількість підготовлених процесуальних документів (один відзив) і судових засідань (два засідання), а також усне клопотання прокурора від 25.01.2023 про відмову в задоволенні заяви відповідача-2 з мотивів надмірності витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, враховуючи зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, та керуючись критеріями реальності, співмірності та розумності судових витрат, дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви ПрАТ "Лекхім-Харків" про ухвалення додаткового рішення шляхом стягнення з Харківської обласної прокуратури 10 000 грн, тобто в 2,5 рази меншу суму від заявленої.

Схожі висновки викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 і від цих висновків колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.

Адже в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 в співвідношенні з оскаржуваною додатковою постановою не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України, а лише наголошується на необхідності суду при вирішенні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виходити з критеріїв реальності, пропорційності, обґрунтованості та співмірності таких витрат, розумності їх розміру, а також про право суду не присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу в разі доведення неспівмірності витрат стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката.

49. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника-2 на обґрунтування своїх заперечень на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17 та додаткову постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, оскільки в зазначених справах, які розглядалися в порядку цивільного судочинства, вочевидь не міститься та взагалі не могло міститися висновку щодо застосування норм статті 126 ГПК України.

50. Водночас, на відміну від цієї справи, в якій апеляційний суд виходив з обставин визначення договором на надання правової допомоги від 15.09.2021 № 23 (в редакції додаткової угоди від 20.01.2022) гонорару адвоката в твердій фіксованій сумі, викладений в додатковій постанові від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18 висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про необхідність істотного (в 5,6 разів) зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу ґрунтується саме на недоведеності відповідачем належними доказами обставин витрачання адвокатом 6,5 год. для підготовки справи в суді касаційної інстанції, що є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Натомість у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності чіткого розмежування фіксованого розміру гонорару та в формі погодинної оплати, від чого безпосередньо залежать кардинально різні підходи щодо доведення зацікавленою стороною неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу. Зокрема, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, але в співвідношенні зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Наведене свідчить про неподібність спірних процесуальних правовідносин у цій справі та в справі № 911/2686/18, на додаткову постанову Верховного Суду в якій помилково посилається скаржник-2 на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухваленої апеляційним судом додаткової постанови.

51. Колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника-2 на обґрунтування своїх заперечень на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 та постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19, оскільки, по-перше, на відміну від цієї справи, в якій прокурор заявив усне клопотання про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги, Верховний Суд, задовольняючи повністю заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в справі № 910/12876/19, або ж погоджуючись із висновком апеляційного суду про відповідне (повне або пропорційне) задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (в справах № 922/3812/19 і № 904/4507/18), виходив саме з тих встановлених обставин, що відповідно до статті 126 ГПК України інший учасник справи не скористався своїм правом та не подав до суду клопотання про зменшення розміру відповідних витрат.

З урахуванням цих же самих фактичних обставин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову від 09.12.2021 про скасування додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 у справі № 922/3812/19 в частині відмови у задоволенні заяви позивача про стягнення 25 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в апеляційній інстанції, та передачу справи в цій частині до Східного апеляційного господарського суду для нового розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, зокрема, що суд апеляційної інстанції здійснив зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката за відсутності при цьому заявленої іншою стороною (відповідачем у цій справі) вимоги про зменшення розміру цих витрат, тобто таке зменшення здійснено апеляційним судом з порушенням частин 5 та 6 статті 126 ГПК України, без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Разом з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 сформульовано висновок щодо можливості пропорційного відшкодування стороні, на користь якої ухвалено рішення, "гонорару успіху" як складової частини витрат на професійну правничу допомогу, якщо про це домовилися адвокат і клієнт, в разі часткового задоволення позовних вимог, тобто викладено висновок щодо застосування норми пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України, а не щодо норми статті 126 цього Кодексу, на порушення якої помилково посилається скаржник.

52. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних процесуальних правовідносин у справі, що переглядається, та справах №№ 755/9215/15-ц, 752/4513/17, 753/15687/15-ц 904/4507/18, 910/12876/19 922/2685/19, 922/3812/19, 911/2686/18, на постанови та додаткові постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухваленої апеляційним судом додаткової постанови.

53. Отже, з огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки необґрунтованим є посилання скаржника про ухвалення оскаржуваної додаткової постанови без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки зміст оскаржуваної додаткової постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник, а судом апеляційної інстанції оскаржувану додаткову постанову ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

54. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

55. З огляду на те, що наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 922/3613/21.

56. У свою чергу, зазначена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження якраз у зв`язку з врахуванням апеляційним судом висновків щодо застосування норм статті 126 ГПК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, на неврахуванні яких безпідставно наголошує скаржник-2, що виключає як скасування оскаржуваної додаткової постанови із зазначеної підстави, так і закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури.

57. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для часткового задоволення заяв ПрАТ "Лекхім-Харків" про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в судах попередніх інстанцій, як наслідок, усі оскаржувані судові рішення ухвалено судами без порушень норм матеріального та процесуального права.

58. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційних скарг і скасування оскаржуваних рішення і додаткового рішення, постанови та додаткової постанови.

Розподіл судових витрат

59. З огляду на те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, то з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 24.11.2021, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 08.12.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 922/3613/21 закрити.

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі № 922/3613/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік