Постанова

від 29.03.2023 по справі 684/933/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 684/933/18

провадження № 61-6294св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2019 року у складі судді Галиш І. Б. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року прокурор Старокостянтинівської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсним наказу про надання у власність земельної ділянки та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння на користь держави.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що під час вивчення законності надання земельних ділянок державної власності було встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 30 серпня 2017 року № 22-17902-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер 6824484000:02:013:0021) та надано йому у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Новосинявської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області.

02 вересня 2017 року на підставі цього наказу зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

У подальшому ОСОБА_1 , від імені якого відповідно довіреності діяв ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2017 року відчужив її на користь ОСОБА_3 .

На підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2017 року ОСОБА_3 продала цю земельну ділянку ОСОБА_2 .

Позивач вказував, що наказ від 30 серпня 2017 року № 22-17902-СГ підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка поверненню у державну власність, оскільки ОСОБА_1 не мав законного права на отримання спірної земельної ділянки з тих підстав, що раніше він вже використав своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі для даного виду використання.

Так, ОСОБА_1 неодноразово отримував у власність земельні ділянки такого ж виду в межах норм безоплатної приватизації, а саме: площею 2 га (кадастровий номер 6822184500:06:007:0081), що розташована на території М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, право власності на яку зареєстровано 22 листопада 2016 року, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 листопада 2016 року № 22-30263-СГ; 2 га (кадастровий номер 6821284800:02:035:0003), що знаходиться в межах населених пунктів Лісогірської сільської ради Городоцького району Хмельницької області, право власності на яку зареєстровано 03 липня 2017 року, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 22 червня 2017 року № 22-13490-СГ; 2 га (кадастровий номер 6823080800:03:014:0036), що знаходиться за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради Летичівського району Хмельницької області, право власності на яку зареєстровано 04 серпня 2017 року, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 02 серпня 2017 року № 22-15666-СГ; площею 1,7963 га (кадастровий номер 6822481800:09:003:0019), що знаходиться за межами населених пунктів Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, право власності на яку зареєстровано 12 вересня 2017 року, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 30 серпня 2017 року № 22-17919-СГ.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула із земель державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну передачу одного виду використання, тому він не мав права на її відчуження.

У зв`язку із цим спірна земельна ділянка підлягає витребуванню від добросовісного набувача.

Посилаючись на викладені обставини, прокурор просив визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 30 серпня 2017 року № 22-17902-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2 га (кадастровий номер 6824484000:02:013:0021) для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Новосинявської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області; витребувати у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 2 га (6824484000:02:013:0021).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 30 серпня 2017 року № 22-17902-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 2 га (кадастровий номер 6824484000:02:013:0021) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів Новосинявської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області.

Витребувано у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6824484000:02:013:0021) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Новосинявської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 30 серпня 2017 року № 22-17902-СГ, суд першої інстанції виходив з того, що на час подання заяви на розроблення проекту землеустрою і на час набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 скористався правом на безоплатне отримання земельної ділянки у власність по цьому виду використання та набув право власності на інші земельні ділянки за даним видом використання, тому такий наказ прийнятий з порушенням вимог статей 116, 121 Земельного кодексу України та підлягає визнанню недійсним.

Задовольняючи позов в частині вимог про витребування земельної ділянки у добросовісного набувача на користь держави, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка вибула із державної власності на підставі наказу, який прийнятий з порушенням вимог статей 116, 121 Земельного кодексу України та підлягає визнанню недійсним, волі у держави на таке вибуття не було, тому земельна ділянка може бути витребувана у ОСОБА_2 , як у добросовісного набувача.

При цьому суд вказав, що з огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судом обставини, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном та порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді у цій частині не встановлено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

03 квітня 2020 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2020 року.

Просила оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

24 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 684/933/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 684/933/18.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Новосинявської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області. При цьому повідомив, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства він не скористався.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 16 червня 2017 року № 22-12356-СГ надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що знаходиться за межами населених пунктів Новосинявської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області (6824484000:02:013) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 га.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 30 серпня 2017 року № 22-17902-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та передано йому у власність земельну ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 6824484000:02:013:0021 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Новосинявської сільської ради Старосинявського району Хмельницької області.

Встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області з проханням надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно йому у власність для ведення особистого селянського господарства, а саме: орієнтовною площею 2 га, що розташована на території М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області; орієнтовною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Лісогірської сільської ради Городоцького району Хмельницької області; орієнтовною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради Летичівського району Хмельницької області; орієнтовною площею 1,7963 га, що розташована за межами населених пунктів Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надало ОСОБА_1 дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності з місцем розташування об`єкта землеустрою, а саме: орієнтовний розмір ділянки 2 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області; орієнтовний розмір ділянки 2 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Лісогірської сільської ради Городоцького району Хмельницької області; орієнтовний розмір ділянки 2 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради Летичівського району Хмельницької області; орієнтовний розмір ділянки 1,7963 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області (накази № 22-19524-СГ від 29 липня 2016 року, № 22-2012- СГ від 02 лютого 2017 року, № 22-8131-СГ від 04 травня 2017 року).

В подальшому, наказами Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» передано у власність відповідачу ОСОБА_1 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, а саме: земельну ділянку розташовану за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області загальною площею 2 га з кадастровим номером 6822184500:06:007:0081 (наказ № 22-30263-СГ від 11 листопада 2016 року); земельну ділянку розташовану за межами населених пунктів Лісогірської сільської ради Городоцького району Хмельницької області загальною площею 2 га з кадастровим номером 6821284800:02:035:0003 (наказ № 22-13490-СГ від 22 червня 2017 року); земельну ділянку розташовану за межами населених пунктів Волосовецької сільської ради Летичівського району Хмельницької області загальною площею 2 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0036 (наказ № 22-15666-СГ від 02 серпня 2017 року); земельну ділянку розташовану за межами населених пунктів Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області загальною площею 1,7963 га з кадастровим номером 6822481800:09:003:0019 (наказ № 22-17919- СГ від 30 серпня 2017 року).

Згідно інформаційної довідки № 147867234 від 03 грудня 2018 року, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-30263-СГ від 11 листопада 2016 року зареєстровано 21 листопада 2016 року право власності за земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 6822184500:06:007:0081; на підставі наказу № 22-13490-СГ від 22 червня 2017 року зареєстровано 03 липня 2017 року право власності за земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 6821284800:02:035:0003; на підставі наказу № 22-15666-СГ від 02 серпня 2017 року зареєстровано 04 серпня 2017 року право власності за земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 6823080800:03:014:0036; на підставі наказу № 22-17902-СГ від 30 серпня 2017 року зареєстровано 02 вересня 2017 року право власності за земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 6824484000:02:013:0021; на підставі наказу № 22-17919-СГ від 30 серпня 2017 року було зареєстровано 12 вересня 2017 року право власності за земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 6822481800:09:003:0019.

14 вересня 2017 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 2 га, розташовану за адресою: Хмельницька область, Старосинявський район, Новосинявська сільська рада, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 6824484000:02:013:0021, який посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамакою О. В. від 14 вересня 2017 року та зареєстровано в реєстрі за № 1409. Продаж здійснено за 38 600 грн.

30 грудня 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 2 га, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Старосинявський район, Новосинявська сільська рада, цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер - 6824484000:02:013:0021, який посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Щербатюк Н. М. від 30 грудня 2017 року та зареєстровано в реєстрі за № 1206. Продаж здійснено за 36 400 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Частинами першою, другою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом «в» частини третьої, частиною четвертою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор Старокостянтинівської місцевої прокуратури просив витребувати у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 2 га, (кадастровий номер 6824484000:02:013:0021) для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_1 на підставі наказу 30 серпня 2017 року № 22-17902-СГ, з посиланням на те, що останній набув її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6824484000:02:013:0021) із земель державної власності незаконно, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 30 серпня 2017 року № 22-17902-СГ, який прийнятий із порушенням вимог статей 116, 121 ЗК України і підлягає визнанню недійсним.

При цьому, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 2017 року відчужив вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , яка в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2017 року відчужила її на користь ОСОБА_2 , якій вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави поза її волею, на підставі незаконного рішення державного органу, а ОСОБА_1 , не маючи на це права, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , яка в свою чергу провела її відчуження ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відновлення права держави на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, якою є ОСОБА_2 .

Разом із тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановив, що у цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

Верховний Суд також зауважує, що за обставин цієї справи, безпідставно набувши право власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 без відома та волі держави протягом двох тижнів відчужив її ОСОБА_3 , яка в свою чергу через три місяці здійснила її відчуження ОСОБА_2 за умов, які мали б викликати сумнів у останньої, яка проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності відчужувача на цю земельну ділянку, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу земельної ділянки, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Разом із цим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ

від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 11 грудня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 03 березня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов