Рішення

від 30.03.2023 по справі 466/11801/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/11801/21

Провадження № 2/466/335/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 березня2023 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Федорової О. Ф.

секретар судового засідання Молінська С. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м. Львова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №116 про визнання неправомірним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати,-

встановив:

07.12.2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Яцишин І. В. звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовною заявою ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №116 про визнання неправомірним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати.

03.11.2022 року подано заяву про зменшення позовних вимог в наступній редакції з врахуванням заяви про виправлення описки від 30.03.2023 року "Визнати протиправним та скасувати Наказ Відповідача № 251-К від 05.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від роботи з 08.11.2021 року, та стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 116Львівської міської ради (79058, м. Львів, вул. Джерельна, 71, ЄДРПОУ 23961334) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 р. до моменту звільнення з роботи на роботі.".

Також просить стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 (надалі Позивач) працює вчителем-дефектологом у Закладі дошкільної освіти (ясла-садок) №116 Львівської міської ради(надалі - Відповідач).

05 листопада 2021 року Позивачу було надано для ознайомлення Наказ № 251-К від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи», з яким останній категорично не погодився.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пункту 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року (із змінами, внесеними постановою КМУ №1096 від 20.10.2021 року) необхідно здійснити в обов`язковому порядку щеплення від COVID-19 та надати роботодавцю документ, що підтверджує проходження такого щеплення.

В межах розгляду справи подано відзив на позовну заяву з якого вбачається, що 05.11.2021 року позивачу вручено наказ №251-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153), яким передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема: 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку №2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України. У наказі про відсторонення зазначені підстави та строк такого відсторонення.

Просять відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №116 про визнання неправомірним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 10.12.2021 року відкрито провадження у справі та призначено .до підготовчого розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 23.12.2022 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання учасники справи не з?явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись у встановленому законом порядку. На адресу суду подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, вивчивши матеріали справи та надані сторонами докази, вважає за можливе позовні вимоги задовольнити з наступних підстав.

Постанова Кабміну № 1236, на яку міститься посилання в наказі про відсторонення, є тимчасовою, оскільки введена на певний проміжок часу, який Кабміном іменується як карантин всієї території України. В преамбулі постанови зазначено, що вона прийнята в порядку ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб. В цій статті зазначено, що встановлюючи карантин, Кабмін встановлює тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Отже, підставою видання оскаржуваного наказу є встановлені Кабміном тимчасові обмеження прав.

Право на працю, включно з правом на захист від незаконного звільнення, є прямою нормою Конституції, безумовним, невід`ємним правом, згідно ст. 43 Конституції України.

Відповідно до ст. 12 ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до положення про Міністерство охорони здоров`я України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. №1542 Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до примітки додатку до наказу Наказ Міністерства охорони здоров`я Украі?ни від 04 жовтня 2021 року № 2153, щеплення здійснюється в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я Украі?ни від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиціі?Украі?ни 10 жовтня 2011 року за No 1161/19899 (у редакціі? наказу Міністерства охорони здоров`я Украі?ни від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Відповідно до ст. 12 ЗУ Про захист населення від інфекційних хвороб Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п`ятнадцяти річного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації та за згодою об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Перед проведенням щеплень, особі необхідно пройти медичний огляд та лише у разі відсутності у неї відповідних медичних показань провести щеплення. Позивачу не була надана об`єктивна інформація про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Та не запропоновано пройти медичний огляд.

Відповідно до ст.46 КЗпП відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 27 ЗУ Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Статтею 46КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Такої підстави відсторонення, як відмова працівником від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, нормами статті 46КЗпП України не передбачено, будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за відмову працівником від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, відповідачем не зазначено.

Правовий висновок про те, що статтею 46КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Відповідно до Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни за№9від 01.11.1996року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.(ст. 19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. (ст. 60 Конституції України). Із наведених норм вбачається, що акти і норми, які суперечать Конституції, заборонено видавати та виконувати. При чому відповідальність настає як за видання, так і за виконання незаконного розпорядження.

Виходячи із змісту Конституції України (норми наведені вище), карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен строго відповідати закону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд із змістом акту, є строге дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановлених законом і Конституцією. Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть невільовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.

Конституційний Суд України у рішенні №10 від 28.08.2020 року за наслідками розгляду поданням Пленуму Верховного Суду щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» від 20 травня 2020 року № 392, положень частин першої, третьої статті 29Закону України«Про Державнийбюджет Українина 2020рік» від14листопада 2019року №294-ІХзі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХзазначив:

- згідно зі статтею 64Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Крім того, при прийнятті Постанови від 19.09.2018 р. в справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaRadio AG andOthers v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку обмеження конституційного права позивача на працю, у зв`язку з категоричною відмовою позивача від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань, законодавством не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`юДжордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Постанова Кабінету міністрів України є підзаконним актом та повинна відповідати закону (акту вищої сили) та Конституції України (закону найвищої юридичної сили).

В Україні не введено воєнного чи надзвичайного стану, відтак, пункт 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року, який покладає на керівника (роботодавця) обов`язок забезпечити відсторонення особи, яка не є щепленою від COVID-19, суперечить статтям 8, 19, 43, 64 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Пункт 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року не підлягає правозастосуванню. Тому, адміністрація роботодавця відповідно до ст. 19 Конституції України, зобов`язана утриматись від виконання цього пункту постанови Кабміну.

Відповідно до ст.2-1 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров`я, не допускається.

Згідно до ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Разом з тим, пунктом 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій зазначено, що порушення трудової дисципліни це невиконання чи неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Відмова працівників від вакцинації не може вважатися порушенням трудової дисципліни.

Пунктом 3 своєї Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Відповідно до статті 2-1 Кодексу законів про працю України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров`я, не допускається.

Статтею 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

На думку суду у роботодавця не вбачається правових підстав примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби COVID-19 та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися від цієї хвороби.

Вакцинація проти коронавірусної інфекції викликаної вірусом SARS-CoV-2, не є обов?язковою. ЗУ №4613 «Про лікарські засоби», спрощує процедуру реєстрації та використання вакцин від COVID-19 в Україні.

Вакцини проти COVID-19 перебувають в стадії клінічних випробувань, що підтверджено Наказом МОЗ України від 20.08.2021 № 1775 «Про проведення клінічного випробування» (посилання на текст наказу в мережі інтернет: https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-20082021--1775-pro-provedennja-klinichnogo-viprobuvannja-ta-zatverdzhennja-suttevoi-popravki-do-protokolu-klinichnogo-viprobuvannja-likarskogo-zasobu-priznachenogo-dlja-zdijsnennja-zahodiv ).

Таким чином, згідно з чинним законодавством України і нормам міжнародного права примус до експериментального медичного втручання є неприпустимим. Відповідно відмова від участі в медичних експериментах не може бути підставою для відсторонення від роботи та/або позбавлення заробітної плати.

Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21 та профільним законодавством України, щеплення проти COVID-19 не є обов`язковим. У даній резолюції ПАРЄ зазначено: «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація НЕ є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметьсядискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію» (ст. 7.3.2).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України). За порушення законодавства про працю винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Відповідно до ст.235КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У відповідності до п. 32Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від06.11.1992року,№ 9«Про практикурозгляду судамитрудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку у зв`язку з незаконним звільненням за час вимушеного прогулу він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Згідно абзацу 3 пункту 2 вказаного Порядку у всіх інших випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.5 Постанови КабінетуМіністрів України «Про затвердженняПорядку обчисленнясередньої заробітноїплати» від08.02.1995р.№ 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно до п.8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердженняПорядку обчисленнясередньої заробітноїплати» від08.02.1995р.№ 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням викладених положень трудового законодавства, а також ураховуючи ту обставину, що відсторонення від роботи Позивача незаконне та необґрунтоване, вважаємо, що з Відповідача необхідно стягнути на користь Позивача середній заробіток за весь період відсторонення від роботи.

Відповідно до ст.. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 141 ЦПК України визначений порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається із матеріалів справи представник позивача у встановлений законом строк подав заяву.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Оцінивши надані докази про витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи що у задоволені позовних вимоги відмовлено, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню підтверджені витрати, які поніс відповідач у зв`язку із розглядом справи.

З врахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі фактично понесених та підтверджених витрат.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, а також з урахуванням абз. 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст.263ЦПК України обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, повинні відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи із вищенаведеного, після всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, викладені позивачем у позовній заяві, обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, такі доводи в частині доведеності позовних вимог є достовірними, обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами, та сумніву у суду не викликають.

Відповідно до вимог ст.247ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись:

ст. ст. ст. 247, 258, 352,354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, -

ухвалив:

Позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №116 про визнати протиправними Наказу № 251-К від 05.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від роботи з 08.11.2021 року та стягнути на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту відсторонення з 08.11.2021 року до фактичного звільнення, а саме до 15.02.2022 року - задовольнити.

Визнати протиправними Наказ № 251-К від 05.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від роботи з 08.11.2021 року.

Стягнути з Закладу дошкільної освіти (ясла садок) № 116 (79058 м. Львів вул. Джерельна, 71, ЄДРПОУ 23961334) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - не відомий, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року до моменту фактичного звільнення, а саме до 15.02.2022 року.

Стягнути з Закладу дошкільної освіти (ясла садок) № 116 (79058 м. Львів вул. Джерельна, 71, ЄДРПОУ 23961334) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - не відомий, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Стягнути з Закладу дошкільної освіти (ясла садок) № 116 (79058 м. Львів вул. Джерельна, 71, ЄДРПОУ 23961334) на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Львівського апеляційного суду.

Допочатку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд м. Львова.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, такий строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України

- http://sh.lv.court.gov.ua/sud1328/.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - не відомий, місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Заклад дошкільної освіти (ясла садок) №116, ЄДРПОУ 23961334, місцезнаходження: 79058, м. Львів, вул. Джерельна, 71.

Суддя О. Ф. Федорова