Рішення

від 30.03.2023 по справі 320/11222/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2023 року № 320/11222/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

УСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у Київській області, ЄДРПОУ: 44096797, адреса: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5А), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2022 року №0649230-2408-1002 на суму 97992,00 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про відсутність правових підстав для нарахування на спірні об`єкти нерухомого майна податку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням у зв`язку з тим, що належний позивачеві цілісний майновий комплекс не є об`єктом оподаткування відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року відкрито провадження у справі №320/11222/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом отримання копії ухвали про відкриття провадження у цій справі повноважним представником 10 січня 2023 року.

Відтак останнім днем на подання відзиву на позовну заяву було 25 січня 2023 року.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 17 листопада 2003 року №23280170000001341; відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є 31.09 Виробництво інших меблів; довідкою Білоцерківської ОДПІ Київської області від 17 серпня 2011 року №21694/10/17-2 підтверджується перебування ФОП ОСОБА_1 спрощеній системі оподаткування; з 01 січня 2012 року ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 .

За договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 03 лютого 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Озадовською О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №52 позивач придбав земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,3890 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий №3220488300:05:008:0044, продається для обслуговування виробничої бази, землі промисловості під забудовою; даний правочин зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за №3812915.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 травня 2018 року земельна ділянка кадастровий № 3220488300:05:008:00, загальною площею 0,3890 га за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у приватній власності позивача; цільове призначення - 11 02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання земельної ділянки для обслуговування виробничої бази.

Відповідно до договору купівлі-продажу №14 від 01 червня 2009 року ФОП ОСОБА_1 придбав нежитлове приміщення, літ. «Є» (нежитлова будівля шахтної печі «Є-1») загальною внутрішньою площею 588,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , про що здійснено запис у Державному реєстрі правочинів за №3465970.

09 липня 2018 року Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцеркіської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) «Реконструкція власної нежитлової будівлі під цех по виробництву меблів по АДРЕСА_2 , в межах Фусрівської сільської ради»; код об`єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 « 1251.9».

Відповідно до технічного паспорта на громадський (виробничий) будинок (приміщення), виготовлений за станом на 18 червня 2018 року приміщення за адресою АДРЕСА_2 цех по виробництву меблів.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 серпня 2018 року на земельній ділянці кадастровий № 3220488300:05:008:00 знаходиться громадський (виробничий) будинок (приміщення), нежитлова будівля, цех по виробництву меблів, об`єкт нежитлової нерухомості: ні; опис обєкта: цех №1, №2 літ.А 1100,4 кв.м., 2018 року побудови, цех №3 літ.Б 476,9 кв.м., 2018 року побудови, сушка літ.В 55,9 кв.м., 2018 року побудови.

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у Київській області від 19 вересня 2022 року №0649230-2408-1002 ОСОБА_1 відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна, у розмірі 97992,00 грн за 2021 рік, який нараховано за нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості, серед іншого, виділяють будівлі промислові та склади (абзац «ґ» цього підпункту).

Згідно із п.п.265.1.1 п.265.1 ст. 265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відноситься до складу податку на майно.

Відповідно до п.п.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до п.266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, відповідно до п.п. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

На основі норм Класифікатора видів економічної діяльності (далі - КВЕД) в Україні визначається критерій приналежності підприємства до промислового: здійснення ним промислового виробництва у передбачених даним нормативно-правовими актами секціях промисловості (С «Переробна промисловість»: Р «Будівництво»). Переробна промисловість - галузь промисловості, в якій як сировина використовуються продукти сільського господарства (бавовна, шерсть, зерно, крупи, тощо) Переробні галузі АПК - це комплекс підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, з якої отримують продукти харчування і сировину для харчової промисловості. Вони забезпечують населення продуктами харчування та створюють певні ресурси для зовнішнього обміну.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507 (далі - ДК 018-2000), до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належать: криті будівлі промислового призначення: фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та інше, за їх функціональним призначенням. Зазначені будівлі відносяться до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

Цей клас включає підкласи:

125 1.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»:

125 1.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»

125 1.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості».

Згідно із частини другої статті 191 Цивільного кодексу України до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торгову марку або інші позначення та права, якщо протилежне не встановлено договором або законом.

Відтак, зміст поняття «будівлі промисловості» не обмежується лише промисловими та складськими будівлями, тобто тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, а також виконання інших функцій.

За таких обставин суд вважає, що будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства та використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості.

З урахуванням зазначених положень, належний позивачеві цілісний майновий комплекс нежитлових будівель, розміщений за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Гайок, 4а, за визначенням відноситься до складу об`єктів промисловості і використовується позивачем як фізичною особою-підприємцем у безпосередній діяльності з виробництва меблів, про що безпосередньо свідчать всі перераховані вище обставини та матеріали справи.

Також на підтвердження факту здійснення господарської діяльності з виробництва меблів позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів купівлі-продажу, поставки фрезерних станків з доказами їх поставки за адресою знаходження спірного об`єкта нерухомого майна, видаткові накладні на покупку реймусових, деревообробних токарних верстатів, фрезерних станків та іншого обладнання, а відтак, за визначенням не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Слід зазначити, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» п.п .266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано у спірній ситуації, оскільки положеннями п.п. 266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Наведені норми свідчать, що застосування п.п. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Зміст наведених положень дає підстави дійти правового висновку, відповідно до якого застосування підпункту «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

При цьому, норма п.п. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого п.п.4.1.11 п.4.1 ст. 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у п.п.4.1.8 п.4.1 ст. 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Аналогічна правова позиція, щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 та від 30 березня 2020 року у справі 814/1469/18.

В подальшому вказаний висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №810/1011/18, від 30 березня 2020 року у справі №814/1469/18, від 12 березня 2020 року у справі №2240/2385/18, від 06 квітня 2020 року у справі №420/879/19.

Відтак, спірний комплекс будівель відноситься до будівель промисловості та за визначенням не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі як такі, що є документально та нормативно підтвердженими.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 992,40 грн згідно квитанції про сплату від 31 жовтня 2022 року №0.0.2725532215.1 який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи клопотання представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн., суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 року (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що між адвокатом Зайцевим В.С. (надалі - Адвокат), з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_1 (надалі - Клієнт), з іншої сторони, було укладено Договір про надання правової допомоги від 26 жовтня 2022 року №10/10/2022, відповідно до пункту 1.1 якого, Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання впродовж строку дії Договору надавати Клієнту правові послуги, що пов`язані з представництвом інтересів Клієнта в органах державної влади, контролюючих органах, судах адміністративної юрисдикції у справі про узгодження в адміністративному та/або судовому порядку питання заборгованості із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік (податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2022 року №0649230-2408-1002; відповідно до пункту 1.3 договору Клієнт зобов`язується сплатити основний гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання (в разі їх виникнення та належного обґрунтування з боку Адвоката) в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Так, відповідно до наявного в матеріалах Акту приймання-передачі правових послуг за договором про надання правової допомоги від 26 жовтня 2022 року №10/10/2022 від 31 жовтня 2022 року загальна вартість наданих послуг, перерахованих у пункті 2 цього акта складає 4000,00 грн; пунктом 2 акту визначено, що до складу наданих Адвокатом послуг входять: проведення зустрічі з Клієнтом, первинне інтерв`ювання, формулювання фабули справи та бажаного результату, якого хоче досягти Клієнт від звернення до Адвоката, збір доказової бази та документів, необхідних для підготовки позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення з нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надання Клієнту консультацій та роз`яснень з питань адміністративного, податкового законодавства, законодавства про адміністративне судочинство; ознайомлення з нормативно-правовою базою, судовою практикою у відповідній категорії справ, формування остаточної позиції у справі; підготовка для Клієнта позовної заяви, оформлення позовної заяви та додатків до неї у відповідності до вимог КАС України, подання позовної заяви до суду.

Суд враховує, що згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 21 січня 2021 року у № 280/2635/20, чинний КАС України імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 2 частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11 травня 2018 року по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з актом від 31 жовтня 2022 року №1, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. є пропорційним до предмету спору, виходячи з того, що даний спір є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався судом без виклику сторін; складення позовної заяви, за умови наявності усталеної судової практики Верховного Суду із даного питання, обсяг доданих доказів до позову на підтвердження правової позиції є незначним і не потребував значного часу для їх збирання, а тому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. є безперечно співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19 вересня 2022 року №0649230-2408-1002.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.) та витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 44096797; адреса: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.03.2023.

Суддя Панченко Н.Д.