Постанова

від 05.06.2024 по справі 320/11222/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/11222/22 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2022 року № 0649230-2408-1002 на суму 97992,00 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про відсутність правових підстав для нарахування на спірні об`єкти нерухомого майна податку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням у зв`язку з тим, що належний позивачеві цілісний майновий комплекс не є об`єктом оподаткування відповідно до пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19 вересня 2022 року № 0649230-2408-1002;

- стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та скасуванню не підлягає, позаяк належне позивачеві нерухоме майно не належить до категорії майна, яке не оподатковується податком. Також, апелянт наполягає на тому, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу не підтверджена належними доказами, є явно завищеною та не співмірна з понесеними витратами адвоката на надання правничої допомоги.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 17 листопада 2003 року №23280170000001341; відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є 31.09 Виробництво інших меблів; довідкою Білоцерківської ОДПІ Київської області від 17 серпня 2011 року №21694/10/17-2 підтверджується перебування ФОП ОСОБА_1 спрощеній системі оподаткування; з 01 січня 2012 року ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 .

За договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 03 лютого 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Озадовською О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №52 позивач придбав земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,3890 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий №3220488300:05:008:0044, продається для обслуговування виробничої бази, землі промисловості під забудовою; даний правочин зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за №3812915.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 травня 2018 року земельна ділянка кадастровий № 3220488300:05:008:00, загальною площею 0,3890 га за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у приватній власності позивача; цільове призначення - 11- 02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання земельної ділянки - для обслуговування виробничої бази.

Відповідно до договору купівлі-продажу №14 від 01 червня 2009 року ФОП ОСОБА_1 придбав нежитлове приміщення, літ. «Є» (нежитлова будівля шахтної печі «Є-1») загальною внутрішньою площею 588,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що здійснено запис у Державному реєстрі правочинів за №3465970.

09 липня 2018 року Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцеркіської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) - «Реконструкція власної нежитлової будівлі під цех по виробництву меблів по АДРЕСА_1 , в межах Фусрівської сільської ради»; код об`єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 « 1251.9».

Відповідно до технічного паспорта на громадський (виробничий) будинок (приміщення), виготовлений за станом на 18 червня 2018 року приміщення за адресою АДРЕСА_1 - цех по виробництву меблів.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10 серпня 2018 року на земельній ділянці кадастровий № 3220488300:05:008:00 знаходиться громадський (виробничий) будинок (приміщення), нежитлова будівля, цех по виробництву меблів, об`єкт нежитлової нерухомості: ні; опис обєкта: цех №1, №2 - літ.А 1100,4 кв.м., 2018 року побудови, цех №3 - літ.Б 476,9 кв.м., 2018 року побудови, сушка - літ.В 55,9 кв.м., 2018 року побудови.

Податковим повідомленням-рішенням ГУ ДПС у Київській області від 19 вересня 2022 року №0649230-2408-1002 ОСОБА_1 відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна, у розмірі 97992,00 грн за 2021 рік, який нараховано за нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний комплекс будівель відноситься до будівель промисловості та за визначенням не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі як такі, що є документально та нормативно підтвердженими.

Колегія суддів не може не погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган виходив з того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Визначальним критерієм для висновків контролюючого органу щодо незастосування до спірних правовідносин норми підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України було те, що суб`єктами цієї пільги за даною нормою є виключно промислові підприємства.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, міркування контролюючого органу, що норма підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на підприємства та не поширюється на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність є необґрунтованими, з огляду на викладене.

Норма підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Суд зазначає, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, видами економічної діяльності позивача, згідно з ЄДРПОУ є: 31.09 Виробництво інших меблів (основний); 16:29 Виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям; 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах; 47.48 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

Безпосередню виробничу діяльність із виготовлення меблів та інших столярних виробів, як зазначає позивач, він здійснює на території власного промислового об`єкта, обладнаного необхідними машинами, верстатами та устаткуванням, наявність яких підтверджується матеріалами справи.

З метою практичної реалізації своєї господарської компетенції ФОП ОСОБА_1 у 2021році було укладено договори поставок товару, зокрема, з покупцями - ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , за умовами яких постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується приймати товар і оплачувати на умовах даного договору.

Обсяг отриманого доходу у 2021 році задекларовано позивачем у податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2021 рік.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 640/3355/19, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення шляхом введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, самостійно, специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах: від 16.04.2020 у справі №810/1011/2018, від 30.03.2020 у справі №814/1469/18, від 12.03.2020 у справі №2240/2385/18, від 06.04.2020 у справі №420/879/19.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що оскільки належна позивачеві нежитлова будівля, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , за визначенням відноситься до складу об`єктів промисловості і використовується позивачем у власній господарській діяльності з промислового виробництва меблів, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для визначення позивачу грошових зобов`язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн є пропорційним до предмету спору, виходячи з того, що даний спір є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався судом без виклику сторін; складення позовної заяви, за умови наявності усталеної судової практики Верховного Суду із даного питання, обсяг доданих доказів до позову на підтвердження правової позиції є незначним і не потребував значного часу для їх збирання, а тому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн є безперечно співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Колегія суддів не може не погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане з суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 у справі № 520/9115/19, № 640/19536/18 від 03.02.2022.

Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між адвокатом Зайцевим В.С. (надалі - Адвокат), з однієї сторони, та ФОП ОСОБА_1 (надалі - Клієнт), з іншої сторони, було укладено Договір про надання правової допомоги від 26 жовтня 2022 року №10/10/2022, відповідно до пункту 1.1 якого, Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання впродовж строку дії Договору надавати Клієнту правові послуги, що пов`язані з представництвом інтересів Клієнта в органах державної влади, контролюючих органах, судах адміністративної юрисдикції у справі про узгодження в адміністративному та/або судовому порядку питання заборгованості із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік (податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2022 року №0649230-2408-1002; відповідно до пункту 1.3 договору Клієнт зобов`язується сплатити основний гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання (в разі їх виникнення та належного обґрунтування з боку Адвоката) в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Так, відповідно до наявного в матеріалах Акта приймання-передачі правових послуг за договором про надання правової допомоги від 26 жовтня 2022 року №10/10/2022 від 31 жовтня 2022 року загальна вартість наданих послуг, перерахованих у пункті 2 цього акта складає 4000,00 грн; пунктом 2 акта визначено, що до складу наданих Адвокатом послуг входять: проведення зустрічі з Клієнтом, первинне інтерв`ювання, формулювання фабули справи та бажаного результату, якого хоче досягти Клієнт від звернення до Адвоката, збір доказової бази та документів, необхідних для підготовки позовної заяви про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення з нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, надання Клієнту консультацій та роз`яснень з питань адміністративного, податкового законодавства, законодавства про адміністративне судочинство; ознайомлення з нормативно-правовою базою, судовою практикою у відповідній категорії справ, формування остаточної позиції у справі; підготовка для Клієнта позовної заяви, оформлення позовної заяви та додатків до неї у відповідності до вимог КАС України, подання позовної заяви до суду.

Встановлені обставини спростовують доводи апелянта про відсутність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву відповідачем взагалі не висловлено заперечень щодо заявленого позивачем розміру понесених витрат на правову допомогу, як і не наведено аргументів, які могли би свідчити про неспівмірність витрат на правову допомогу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн є пропорційним до предмету спору, виходячи з того, що даний спір є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався судом без виклику сторін; складення позовної заяви, за умови наявності усталеної судової практики Верховного Суду із даного питання, обсяг доданих доказів до позову на підтвердження правової позиції є незначним і не потребував значного часу для їх збирання, а тому витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн є безперечно співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

Судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді О.О. Беспалов

І.О. Грибан