Постанова

від 23.03.2023 по справі 826/23657/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 826/23657/15

адміністративне провадження № К/9901/3299/21

Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,

за участі: секретаря судового засідання Титенко М.П.

представника позивача - Смірнов А.Ю.,

представника відповідача - Кальковець В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року (суддя Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2021 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі №826/23657/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Фудз" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біг Фудз" звернулось до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 14 січня 2020 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції слугувало те, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволення позову. Зокрема, дослідженню підлягала реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності. Крім того, суди не співставили об`єктивну сторону злочинів, зазначених у вироках суду щодо посадових осіб указаних контрагентів, із порушеннями, зафіксованими податковим органом в акті перевірки; не надано належної оцінки протоколу допиту свідка, кримінального провадження стосовно реальності фінансово-господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

За наслідками повторного перегляду справи рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2021 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій з контрагентами позивача є необґрунтованими. Також посилання відповідача на кримінальні провадження щодо контрагентів позивача не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків для всіх без винятку господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач доводить, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини у справі, не дослідили докази у справі, не дослідили в повній мірі діяльність контрагентів позивача, не було досліджено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не досліджено матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні можливості контрагентів. Зазначає, що господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру з огляду відсутність належного документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду.

За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження позивач вказав пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач наводить низку постанов Верховного Суду, правові висновки яких не були враховані судами при застосуванні норм матеріального права - п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.198.1, п. 198.3, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу.

Так, у постанові від 8 серпня 2018 року у справі №2а-7067/11/1370, Верховний Суд вказував, що сам факт наявності у позивача податкових чи видаткових накладних, інших документів, не є безумовним доказом реальності господарських операцій.

Також скаржник наводить висновок Верховного Суду у справі №826/7047/13-а від 23 січня 2018 року, де вказано, що сам факт порушення кримінальної справи не вказує на наявність обставин, які не потребують доказуванню, разом з тим, зазначені обставини підлягають врахуванню з огляду на те, що в податкових накладних, прийнятих до обліку, з цими контрагентами, зазначені прізвища саме цих осіб.

Неврахування судами наведених вище висновків призвело, на думку скаржника, до неправильного застосування норм податкового законодавства.

Порушення норм процесуального права скаржник, зокрема, вбачає в тому, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначив, що висновки акту перевірки, які слугували підставою для прийняття спірних рішень ґрунтуються на висновках іншого акту перевірки, за яким вже скасовані податкові повідомлення-рішення у справах №826/3296/15 та №826/4356/15.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами контролюючого органу у період з 31 березня 2015 року по 21 квітня 2015 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Біг Фудз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 9 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 28 квітня 2015 року №314/26-55-22-07/38544792, згідно якого позивачем порушено вимоги статей 135, 138, 139, 185, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на 2'522'047 грн та занижено податок на додану вартість на 1'889'596 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваних рішень став висновок податкового органу про нереальний характер операцій позивача з контрагентами, зокрема в акті перевірки зазначено, що ТОВ "Біг Фудз" до перевірки надано первинні документи, в яких зафіксовано операції з придбання товарів (Рекламна продукція: велком карти, єврофлаєри, конверти, плакати А-1 +ламінація, флаєра, меню А5 англійською мовою, меню А5, листівки; миючи засоби, пакети для сміття, одноразова посуда, держателі для салатів, коробки картонні тришарові, шпагат, куртка демісенна з захистом, шолом мотоциклетний, комплект орендування мопедів, технічне обслуговування обладнання) у підприємств, які не є виробниками, імпортерами реалізованої продукції.

Не погоджуюсь з висновками акту перевірки, позивачем подано було заперечення на акт, за результатом розгляду яких, висновки були залишені без змін.

На підставі акта перевірки контролюючим органом сформовані податкові повідомлення рішення від 22 травня 2015 року:

№4526552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1'889'596,00 грн і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 944798,00 грн;

№4626552209, яким позивачу занижено об`єкт оподаткування податку на прибуток на суму 2'522'047,00грн і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1'261'024,00 грн.

Платник податків, не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту та витрат підприємства у податковому обліку.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Предметом судового дослідження судами попередніх інстанцій було встановлення фактів реальності господарських відносин між позивачем із його контрагентами, зокрема взаємовідносини з ТОВ "Універсалгруптрейд", ТОВ "Старксервіс", ТОВ "Альтис трейд", ТОВ "Рейнарз ЛДТ", ТОВ "Голден люкс", ТОВ "Асторг Центр", ТОВ "Пак плюс 2012" (договори та специфікації до них, посвідчення про якість, декларації виробників, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки на оплату, акти надання послуг, банківські виписки про рух коштів), в результаті чого судами не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим судами зроблено висновок про реальність господарських операцій позивача з його контрагентами.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкових вигод, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій повинні були встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання робіт (послуг), обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінити такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Натомість, як вбачається з судових рішень, суди попередніх інстанцій зазначили про наявність у позивача належним чином оформлених документів, у зв`язку з чим дійшли висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що докази, на які послалися суди попередніх інстанцій на обґрунтування своїх рішень, є обов`язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій.

На думку колегії суддів, підхід судів попередніх інстанцій є формальним, оскільки з метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування податкового кредиту у цій справі суди повинні були перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: зміст наданих послуг (робіт), в чому вони полягали; наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів. Також суди повинні були перевірити наявність економічної вигоди (виправданість, ризик) від спірних господарських операцій і ділової мети.

Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 19 квітня 2019 року у справі №803/236/15-а, від 21 жовтня 2019 року у справі №0540/7843/18-а) зазначав, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Крім того, під час нового розгляду справи суди, всупереч висновкам Верховного Суду, які стали підставою для направлення цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції, не дослідили та не надали належної оцінки доказам та доводам відповідача, зокрема, щодо наявності вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 30.10.2013 у справі №761/22932/13-к відносно посадових осіб контрагента позивача - ТОВ «Старксервіс» та наявності кримінальних проваджень №32014100000000051 за фактом фіктивного підприємництва, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 205 КК України щодо посадових осіб ТОВ «Альтис Трейд» та №32014100060000056 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України відносно посадових осіб ТОВ «Рейнарз ЛТД»; не надана оцінка наявності кримінальних проваджень, фігурантами яких є контрагенти позивача. Крім того, судами не в повному обсязі досліджено взаємовідносини позивача з його контрагентами, а саме: ТОВ «Універсалгруптрейд», «Старксервіс», «Альтис трейд», «Рейнарз ЛДТ», «Голден люкс», «Асторг Центр», «Пак плюс 2012»; не досліджено договори, специфікації до них, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки на оплату, акти надання послуг, банківські виписки про рух коштів, інші первинні документи, не надано цим документам та правовідносинам належну правову оцінку, не встановлено, що саме підтверджують або спростовують такі документи.

Слушними є доводи платника податку, що висновки акту перевірки, які слугували підставою для прийняття спірних рішень ґрунтуються на висновках іншого акту перевірки, за яким вже скасовані податкові повідомлення-рішення у справах №826/3296/15 та №826/4356/15.

Правової оцінки цим поясненням судові рішення не містять.

Таким чином, суди не дослідили комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було.

Для правильного вирішення спору судам необхідно з`ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на формування даних податкового обліку; дослідити первинні документи, встановити відповідність критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт, що дозволить встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його контрагентами, перевірити наявність у Товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій, співвіднести об`єктивну сторону злочинів, зазначених у вироках суду щодо посадових осіб указаних контрагентів, із порушеннями, зафіксованими податковим органом в акті перевірки та відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 КАС України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 КАС України).

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими такі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду у цій справі.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Керуючись статтями 341, 344, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2021 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва В.В. Хохуляк