Постанова

від 04.01.2021 по справі 826/23657/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/23657/15 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

при секретарі Григорук В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Фудз" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біг Фудз" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2016 року позов задоволено повністю (а.с. 35-39, том І).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2016 року залишено без змін (а.с. 99-102, том І).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 172-184, том І).

Верховний Суд зазначив, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності. Так, з оскаржуваних рішень вбачається, що судами не прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки обставинам, встановленим судовим вироком, протоколом допиту свідка, кримінального провадження стосовно реальності фінансово-господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 22.09.2015 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми права.

Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 09.01.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 09.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 28.04.2015 року № 314/26-55-22-07/38544792, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, зокрема: підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2, пункту 138.4. статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, пункту розділу III Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року №73, чим занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 2522047,00 грн., у т.ч. за 2013 рік на суму 1 171 168,00 грн. та за 2014 рік на суму 1350879,00 грн.; підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36, пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.5, пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2. статті 200, пункту 201.6, пункту 201.7, пункту 201.9, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, пункту розділу III Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 889 596,00 грн., в т.ч. за липень 2013 року в сумі 226504 грн., за серпень 2013 року в сумі 300712 грн., за вересень 2013 року в сумі 413556 грн., за жовтень 2013 року в сумі 206 507 грн., за листопад 2013 року в сумі 203 288 грн., за грудень 2013 року в сумі 142 398 грн., за січень 2014 року на суму 50 956 грн., за травень 2014 року на суму 165 182 грн., за червень 2014 року на суму 104716 грн., за липень 2014 року на суму 75777 грн. та пункту 1.2, пункту 3.2, пункту 3.3. наказу ДПА України від 24.12.2010 року №1020 та наказу ГУ Міндоходів у Києві від 21.01.2014 року №49 "Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", статті 51, пункту 70.16. статті 70, пункту 176.2."б", пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України.

На підставі виявлених порушень, відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.05.2015 року №4526552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1889596,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 944798,00 грн. та № 4626552209, яким позивачу занижено об`єкт оподаткування податку на прибуток на суму 2522047,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1261024,00 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов`язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В контексті наведеного, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У той же час, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов`язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент здійснення вказаних правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платники податку та їм присвоєно індивідуальні податкові номери.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесені відповідні зміни.

Судом першої інстанції повторно досліджено та оцінено надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ "Універсалгруптрейд", ТОВ "Старксервіс", ТОВ "Альтис трейд", ТОВ "Рейнарз ЛДТ", ТОВ "Голден люкс", ТОВ "Асторг Центр", ТОВ "Пак плюс 2012" (договори та специфікації до них, посвідчення про якість, декларації виробників, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки на оплату, акти надання послуг, банківські виписки про рух коштів), в результаті чого не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов`язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Представником позивача надано суду додаткові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду від 14.02.2020 року та докази фактичної реалізації придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) іншим контрагентам та зазначено, що в акті перевірки позивача, відповідачем не наведено інформації про дослідження та надання оцінки будь-яким первинним документам, які підтверджують взаємовідносини позивача з зазначеними контрагентами, як і не наведено вичерпного переліку розбіжностей між вимогами діючого законодавства до оформлення первинних документів та фактичним змістом первинних документів по взаємовідносинах позивача з контрагентами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентами, в основу висновків акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідачем, фактично, покладена інформація (податкових органів та правоохоронних органів відносно контрагентів), достовірність якої не доведена у встановленому законом порядку.

Крім того, реальність взаємовідносин позивача з ТОВ "Альтис трейд" та ТОВ "Старксервіс", встановлено судовими рішеннями (справи № 826/4356/15 та № 826/3296/15), які набрали законної сили та засвідчуються реальність господарських операцій між ними.

Отже, у відповідача відсутні обставини, наявність яких давалп підстави ставити під сумнів реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Універсалгруптрейд", ТОВ "Старксервіс", ТОВ "Альтис трейд", ТОВ "Рейнарз ЛДТ", ТОВ "Голден люкс", ТОВ "Асторг Центр", ТОВ "Пак плюс 2012".

Обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, невиконання ними своїх податкових обов`язків, підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нездійснення господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Таких підстав відповідачем не зазначено, колегією суддів під час судового розгляду не встановлено.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження наявними у матеріалах справи первинними документами, які також надавались позивачем до перевірки, факту руху активів по всьому ланцюгу постачання від придбання позивачем товару.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.

Повний текст виготовлено 05 січня 2021 року.