Ухвала

від 30.03.2023 по справі 755/11656/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/11656/16-к

Провадження №: 1-кс/755/649/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" березня 2023 р. Слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю адвоката ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна, у кримінальному провадженні №42016101040000015 від 26 січня 2016 року,

в с т а н о в и в:

адвокат ОСОБА_3 в інтересах власника майна ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді із клопотанням в порядку ст. 174 КПК України, в якому просить скасувати арешт, накладений ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 серпня 2016 року.

В обґрунтування клопотання заявник посилається на те, що ОСОБА_5 права обмежуються. Після накладення арешту на вказане майно пройшло майже сім років, у зв`язку з чим вважає, що в існуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна відпала потреба.

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 клопотання підтримав, просив його задовольнити. Зазначив, що на його думку відпали підстави, які слугували накладенню арешту на майно.

Слідчий ОСОБА_4 в удовому засіданні не заперечував проти задоволення клопотання.

Вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши учасників процесу, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Статтею 214 КПК України визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а така процесуальна заборона як арешт майна застосовується до вичерпного кола суб`єктів указаного у ст. 170 КПК України.

Відповідно до цієї норми така заборона стосується підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру. Крім того, арешт може бути накладено за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.

Однак, як видно з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_5 не є підозрюваним, обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні, з 2016 року всі необхідні дії були проведені.

Пунктом 13 листа ВССУ від 05.04.2013р. № 223-559/0/4-13 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» роз`яснено, що розгляд питання щодо скасування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється у порядку, передбаченому статтями 147,158,174 КПК. Слідчий суддя скасовує ці заходи забезпечення лише у випадках: визнання доводів особи, яка не була присутня при прийнятті рішення про накладення грошового стягнення, щодо безпідставності застосування такого заходу обґрунтованими. Рішення за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає; надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: 1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; 3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Згідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та /або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 2 ст. 173 ПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт накладався у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ст.1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008р., де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52).

Слідчим суддею встановлено, що Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05.08.2016 року, було накладено арешт у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 4201610140000015 від 26.01.2016 на нежитлове приміщення літ А №127 загальною площею 995, 6 кв.м, розташоване в будинку АДРЕСА_3 , з реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 309500480000, шляхом заборони розпорядження.

Рішенням Дніпровського районного суду від 18.07.2017 ро ку у справі №755/13741\16-ц було розглянуто справу за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі: Київської міської ради до ОСОБА_6 , 3-тя особа ТОВ «Ріал Істейт» про витребування майна, в задоволенні позову було відмовлено.

Підставою накладення арешту стало визнання речовим доказом відповідно до постанови від 25.07.2016 року у кримінальному провадженні № 42016101040000015 від 26.01.2016 року за ч.4 ст. 190 КК України - нежитлового приміщення в літ. А № 127 (группа приміщень з 1 по 45) загальною площею 995.6 кв. м. що розташоване в будинку під АДРЕСА_2 з реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно : 309500480000.

При цьому, слідчий суддя приймає до уваги та враховує ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як прокурор не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Також, слідчий суддя звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Згідно з практикою Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСі" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108. п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Зазначену обставину слідчий суддя відмічає здійснюючи покладену на нього функцію судового контролю в кримінальному провадженні за дотриманням прав, свобод і інтересів людини. Відповідно до ст. 206 КПК України її правозахисний характер обумовлює покладення на слідчого суддю загальних обов`язків щодо захисту прав людини.

Викладені вище обставини, встановлені в судовому засіданні свідчать про те, що ризики, що стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, а саме арешту на нежитлове приміщення в літ. А № 127 (группа приміщень з 1 по 45) загальною площею 995.6 кв. м. що розташоване в будинку під АДРЕСА_2 з реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно : 309500480000, на час розгляду клопотання відпали.

Таким чином, аналіз наявних у розпорядженні слідчого судді матеріалів, свідчить про відсутність на даний час підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження, а так само, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Оскільки з часу накладення арешту на вказане майно минуло майже сім років, жодній особі так і не було повідомлено про підозру.

Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, а оскільки жодних доказів, які б спростовували доводи клопотання заявника та підтверджували обставини, які є підставою для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, до суду не надано, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав, які б виправдовували подальше втручання держави у право на володіння власником належним йому майном, у зв`язку з чим вважає доцільним скасувати арешт майна, а вимоги зазначені в клопотанні, підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст.170, 171, 173, 174, 309, 376, 532 КПК України, слідчий суддя, -

постановив:

Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05.08.2016р. у справі №755/11656/16-к, у кримінальному провадженні №42016101040000015 від 26.01.2016 року на нежитлове приміщення в літ. А № 127 (группа приміщень з 1 по 45) загальною площею 995.6 кв. м., що розташоване в будинку під АДРЕСА_2 з реєстраційним номером об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 309500480000.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: