Постанова

від 29.03.2023 по справі 335/3275/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 335/3275/20

провадження № 61-7433св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2021 року у складі судді Рибалко Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю.; за касаційною скаргою адвоката Ями Дмитра Миколайовича як представника ОСОБА_1 на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2021 року у складі судді Рибалко Н. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Кухаря С. В., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 1/2 частину коштів, що зберігаються в Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) на депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_2 , у розмірі 125 000,00 грн; 1/2 частину вартості автомобіля марки «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_1 , у сумі 119 776,00 грн; визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти в сумі 124 000,00 дол. США, отримані ОСОБА_1 за договором позики від 13 березня 2006 року; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 62 000,00 дол. США, що становить 1/2 частину коштів, які підлягають сплаті ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за договором позики.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що сторони з 14 травня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2017 року розірвано. За час шлюбу вони набули грошові кошти і майно, які є спільною сумісною власністю, а саме у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відкрито депозитний рахунок на ім`я ОСОБА_2 , залишок на якому має становити 250 000,00 грн; у грудні 2008 року за спільні кошти подружжя придбано автомобіль марки «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 175 066,00 грн, який зареєстровано на ім`я відповідачки, яка користується ним в особистих цілях. Крім того, 13 березня 2006 року він за згодою відповідачки позичив у ОСОБА_4 124 000,00 дол. США.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 27 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою суду від 20 травня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі? відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати у порядку загального позовного провадження.

30 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь, крім іншого, 1/2 частину вартості земельної ділянки площею 1,3500 га, в сумі 400 072,50 грн.

22 липня 2020 року від відповідачки надійшов відзив, у якому вона не погодилась з позовом, просила у задоволенні вимог відмовити з тих підстав, що жодних депозитних рахунків у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вона не має; сплачувати 1/2 вартості автомобіля не бажає; жодного договору займу позивач за час спільного проживання з нею не укладав; земельна ділянка приватизована нею у 2008 році, тому не є сумісною власністю подружжя.

30 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, у якій відмовився від частини позовних вимог, а саме в частині стягнення на його користь 1/2 частини вартості земельної ділянки в сумі 400 072,50 грн.

30 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів і відповіддю на відзив, в якій просив задовольнити його позовні вимоги.

18 серпня 2020 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання договору позики грошових коштів від 13 березня 2006 року недійсним.

Ухвалою суду від 31 серпня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 повернено.

Ухвалою суду від 15 вересня 2020 року клопотання сторін про витребування доказів задоволено.

15 вересня 2020 ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору позики від 13 березня 2006 року недійсним.

Ухвалою суду від 18 вересня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху.

Ухвалою суду від 28 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_2 визнано неподаною та повернено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року ухвалу суду від 28 жовтня 2020 скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 28 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним залишено без руху.

Ухвалою суду від 19 січня 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним.

Ухвалою суду від 15 квітня 2021 року цивільні справи № 335/3275/20 і № 335/7821/20 об`єднано в одне провадження.

Ухвалою суду від 03 червня 2021 року заяву адвоката Ями Д. М. як представника ОСОБА_1 про залишення частини позовних вимог без розгляду задоволено, позовні вимоги в частині визнання грошових коштів у розмірі 124 000,00 дол. США отриманих за договором позики від 13 березня 2006 року спільним майном та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 62 000,00 дол. США залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 11 серпня 2021 року заяву ОСОБА_2 про залишення позовних вимог без розгляду задоволено, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору недійсним залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 11 серпня 2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя рішенням від 16 листопада 2021 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість 1/2 частини автомобіля марки «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_1 у сумі 119 776,00 грн. В решті позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 10 510 грн. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 586,46 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване частковим доведенням заявлених вимог. Спірний автомобіль придбаний сторонами у шлюбі, томі є спільним сумісним майном подружжя, вартість якого станом на квітень 2020 року становить 8 800,00 дол. США, що еквівалентно 239 552,00 грн, тому він підлягає поділу шляхом стягнення з відповідача 1/2 частини його вартості.

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя додатковим рішенням від 03 грудня 2021 року заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Ями Д. М. та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 060,20 грн. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 403,24 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для розподілу між сторонами судових витрат, понесених ними у зв`язку з наданням правової допомоги, ураховуючи пропорційність до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Запорізький апеляційний суд постановою від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивованатим, що спірний автомобіль придбано у шлюбі, зареєстровано на ім`я відповідачки, яким вона і користується після припинення сімейних відносин, тому його залишення у спільній власності є недоречним, що є підставою для стягнення половини його вартості на користь позивача.

Запорізький апеляційний суд постановою від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Ями Д. М. залишив без задоволення, а додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована обґрунтованістю висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзиву, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 04 серпня 2022 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року в частині частково задоволених вимог позивача та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 та постанові Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 438/1673/13.

Як на обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в оскаржуваній частині.

ОСОБА_3 не згодна виплачувати позивачу компенсацію вартості 1/2 частини спірного автомобіля, в неї немає бажання отримувати у власність весь автомобіль, вона не вносила відповідну суму на депозит суду, адже не має такої можливості і бажання.

У разі коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Також позивач не заявляв вимог про визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та здійснення його поділу шляхом визнання за нею права особистої власності на цей автомобіль, у зв`язку з чим стягнення з неї на його користь компенсації вартості такої частки автомобіля є неправомірним. Крім цього, стягнувши половину вартості автомобіля, суд залишив його у спільній сумісній власності колишнього подружжя, через що таке стягнення є безпідставним.

Враховуючи викладене, правильним відповідач уважає залишити спірний автомобіль у спільній частковій власності сторін, визнавши їх ідеальні частки власності в цьому майні.

Згідно з доводами касаційної скарги предметом касаційного перегляду є судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 29 серпня 2022 року, адвокат Яма Д. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року, постановити нове додаткове рішення, яким стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції 9 296,70 грн, в суді апеляційної інстанції - 13 000,00 грн, а всього 22 296,70 грн.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18.

Додаткове рішення і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, оскільки не відповідають вимогам процесуального закону, адже застосований судами спосіб розподілу витрат на правову допомогу є несправедливим.

Суд першої інстанції розглядав по суті лише дві позовні вимоги ОСОБА_1 : про стягнення 1/2 частини коштів, що зберігаються на депозитному рахунку в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у розмірі 125 000,00 грн; про стягнення 1/2 частини вартості спірного автомобіля в розмірі 119 776,00 грн. Всі інші позовні вимоги були залишені без розгляду.

Ураховуючи наведене, загальна сума позовних вимог, які розглядалися судом по суті, становить: 125 000,00 + 119 776,00 = 244 776,00 грн. Отже, частка вартості позовних вимог, що були задоволені, становить 119 776 х 100 : 244 776 = 48,93 %.

Отже, стягненню на користь ОСОБА_1 за статтею 137 ЦПК України підлягає сума витрат на правову допомогу, яка дорівнює 19 000 х 48,93 % = 9 296,70 грн.

Однак, суди до складу позовних вимог включили і ті з них, які суд по суті не розглядав, оскільки вони за клопотанням позивача були залишені без розгляду.

Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

Додаткове рішення та постанова апеляційного суду за наслідками її перегляду в частині розміру стягнених з позивача на користь відповідачки витрат на правничу допомогу не оскаржуються, тому не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).

09 січня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу адвоката Ями Д. М. як представника ОСОБА_1 , мотивований тим, що під час розгляду справи сторони заявляли про подання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення. Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з неї половину вартості автомобіля 119 776,00 грн.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач понесла судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката Тульчевської Н. В. у розмірі 32 200,00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 05 лютого 2018 року та додатковою угодою до нього від 18 лютого 2020 року, квитанціями до прибуткового касового ордера типової форми № КО-1 та актом (розрахунком) надання правової допомоги від 19 листопада 2021 року.

Позивач подав до неї завідомо безпідставні позовні вимоги, які були залишені без розгляду, однак вона повинна була з метою процесуального захисту своїх прав подати зустрічний позов про визнання цих боргових зобов`язань недійсними, а також вчиняти інші дії, що вплинуло на збільшення судових витрат з надання правової допомоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

19 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Ями Д. М. як представника ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до

розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

14 травня 2005 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2017 року.

Під час шлюбу подружжя придбало автомобіль «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстровано за ОСОБА_2 .

Станом на квітень 2020 року вартість такого автомобіля становить 8 800,00 дол. США, що еквівалентно 239 552,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга адвоката Ями Д. М. як представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо поділу автомобіля як майна подружжя

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Тобто, якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є не подільною. Прикладом неподільних речей є транспортні засоби, побутова техніка тощо.

Приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової

компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суд. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц.

Ураховуючи наведене та встановивши, що у період шлюбу сторони придбали спірний автомобіль, який є об`єктом права їх спільної сумісної власності, право власності на який зареєстровано за відповідачем, яка його і використовує, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи висновки судів в оскаржуваній частині не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду зазначених заявником у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 таких висновків судів в оскаржуваній частині не спростовують, зводяться до незгоди з ними та тлумачення норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, на власний розсуд, що не є підставою для їх скасування.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині третій статті 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Установлено, що адвокат Яма Д. М. як представник позивача звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки рішенням суду не вирішені питання про витрати позивача на професійну правничу допомогу, просив ухвалити

додаткове рішення у справі, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених позивачем витрат надав договір про надання правничої допомоги від 30 серпня 2018 року між ОСОБА_6 і ним, за умовами якого при розгляді справи адвокат отримав винагороду в розмірі 19 000,00 грн, що підтверджується доданою до клопотання копією квитанції прибуткового касового ордера б/н, акт здачі-приймання виконаних послуг від 19 листопада 2021 року, згідно з яким сума винагороди складає 19 000,00 грн.

Установлено, що предметом розгляду по суті були дві заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги, а саме: про стягнення з відповідачки на його користь 1/2 частини коштів, що зберігаються в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на депозитному рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_2 у розмірі 125 000,00 грн; 1/2 частини вартості автомобіля у сумі 119 776,00 грн.

Оскільки була задоволена одна вимога з ціною, що становить 48,93 % заявлених позивачем вимог, тому відшкодуванню підлягає 9 296,70 грн витрат, понесених позивачем на правничу допомогу в суді першої інстанції, що є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг і задоволеними вимогами.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, у результаті чого дійшов помилкового висновку про правильність додаткового рішення суду першої інстанції в указаній частині.

З урахуванням викладеного постанова апеляційного суду в частині залишення без змін додаткового рішення щодо розміру стягнених з відповідачки на користь позивача витрат на правову допомогу підлягає скасуванню, а додаткове рішення суду першої інстанції в цій частині - зміні шляхом збільшення суми стягнених з відповідачки на користь позивача витрат понесених позивачем на правничу допомогу з 1 060,20 грн до 9 296,70 грн.

Отже, Верховний Суд приймає доводи касаційної скарги позивача в указаній частині.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Адвокат Яма Д. М. як представник ОСОБА_1 07 лютого 2022 року звернувся до апеляційного суду із заявою про відшкодування витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування заяви зазначав, що у зв`язку з поданням відповідачкою апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по суті заявлених вимог та оскарження ним додаткового рішення суду першої інстанції позивач вимушений понести додаткові витрати на правову допомогу в розмірі 13 000,00 грн. На підтвердження викладеного заявник додав договір про надання послуг адвоката від 25 вересня 2020 року № 350-ц-2020, ордер від 07 лютого 2022 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 07 лютого 2022 року про сплату ОСОБА_1 13 000,00 грн та акт передачі- приймання послуг від 07 лютого 2022 року. Згідно з актом адвокат Яма Д. М. надав такі послуги: складання заперечення на апеляційну скаргу - 5 000,00 грн; складання апеляційної скарги на додаткове рішення - 1 500,00 грн; складання заяви про відшкодування витрат - 1 500,00 грн; участь в судовому засіданні (аванс) - 5 000,00 грн.

З огляду на викладене судові витрати на правничу допомогу, понесені позивачем у суді апеляційної інстанції, підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача в розмірі 8 000,00 грн, адже ці витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим.

Витрати позивача на правову допомогу за складання заперечення на апеляційну скаргу відповідачки в розмірі 5 000,00 грн не можуть бути стягнені, оскільки це питання підлягає вирішенню апеляційним судом шляхом постановлення додаткової постанови до постанови за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , адже суд касаційної інстанції в частині вирішення по суті позовних вимог судові рішення не змінює.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, касаційну скаргу адвоката Ями Дмитра Миколайовича як представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року в частині залишення без змін додаткового рішення районного суду 03 грудня 2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 060,20 грн скасувати, додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 грудня 2021 року в цій частині змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 296,70 грн (дев`ять тисяч двісті дев`яносто шість гривень 70 коп.).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов