Постанова

від 03.04.2023 по справі 815/5049/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 815/5049/17Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Одестеплокомуненерго» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року про відмову у перегляді рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року за виключними обставинами в адміністративній справі за позовом публічного акціонерного товариства Одестеплокомуненерго до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Департамент комунальної власності Одеської міської ради, Комунальне підприємство Теплопостачання міста Одеси, Одеська міська рада про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

02 жовтня 2017 року публічне акціонерне товариство "Одестеплокомуненерго", яке в подальшому змінило свою організаційно-правову форму на приватне акціонерне товариство, звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування наказу Мінюсту України від 21.09.2017 № 2955/5, яким на підставі розгляду скарги департаменту комунальної власності Одеської міської ради скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- від 19.10.2016 № 31928617, прийняте державним реєстратором Одеської філії ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Одеської області Кравцем О.В.,

- від 15.06.2017 № 35682081, прийняте державним реєстратором Одеської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Хоміною М.І.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 року та постановою Верховного Суду від 04.06.2019, відмовлено в задоволенні адміністративного позову публічного акціонерного товариства Одестеплокомуненерго.

15 грудня 2022 року ПрАТ Одестеплокомуненерго звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з заявою про перегляд рішення від 14.12.2017 року за виключними обставинами.

В обґрунтування заяви ПрАТ Одестеплокомуненерго зазначило, що підставою для відмови у задоволенні позову стало застосування судами норми підпункту «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV зі змінами.

Разом з тим, Конституційний Суд України рішенням від 16.11.2022 року №9-р(ІІ)/2022 у справі №3-270/2019(6302/19) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, а саме «скасування рішення державного реєстратора». Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку про порушення права позивача на мирне володіння майном в момент прийняття Мінюстом наказу про скасування рішень державних реєстраторів, якими здійснена реєстрація прав на нерухоме майно за ПАТ «Одестеплокомуненерго».

У зв`язку із ухваленням Конституційним судом України рішення від 16.11.2022 року № 9-р(ІІ)/2022 в справі № 3-270/2019 (6302/19), на переконання позивача, виникли підстави для перегляду постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року за виключними обставинами.

Відповідачі заперечували проти задоволення заяви, зазначаючи, що згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами, зокрема є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. Отже, підстави для задоволення заяви ПрАТ «Одестеплокомуненерго», як і підстави для перегляду постанови суду першої інстанції, встановлені ч.1 ст.361 КАС України, відсутні, оскільки постанова Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, по цій справі, не підлягала виконанню.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року ПрАТ «Одестеплокомуненерго» відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишено постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 по справі №815/5049/17 в силі.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву позивача задовольнити. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції проігноровано доводи позивача щодо незастосовності до спірних правовідносин практики Верховного Суду. Так, апелянт зазначив, що він неодноразово наголошував, що доводи Верховного Суду щодо неможливості перегляду за виключними обставинами судового рішення, яким відмовлено в задоволені позовних вимог, нічим не обґрунтовані та не мають під собою жодного логічного чи змістовного вмотивування. Крім того, Верховний Суд, обґрунтовуючи неможливість перегляду судового рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, посилається на принцип res judicata, відповідно до якого остаточне судове рішення не може бути переглянуто. Разом з тим, апелянт звертає увагу, що принцип res judicata має застереження, що перегляд остаточного судового рішення можливе лише у виключних випадках, яким власне є визнання неконституційною правової норми, яка застосовувалась судами під час розгляду справи.

Відповідачі надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відмовляючи в задоволенні заяви ПрАТ «Одестеплокомуненерго», суд першої інстанції зазначив, що рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19). З посиланням на сталу практику Верховного Суду судом зазначено, що постанова суду першої інстанції взагалі не підлягає перегляду за виключними обставинами, оскільки не може вважатись невиконаним в контексті приписів п. 1 ч. 5 статті 361 КАС України, у зв`язку із тим, що рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За приписами ч.1 ст.361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до п.1 ч.5 ст.361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою в порядку п.1 ч.5 ст.361 КАС України, ПрАТ «Одестеплокомуненерго» послалось, як на підставу перегляду постанови суду першої інстанції, на рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 року №9-р(ІІ)/2022, яким визнано неконституційним пункт 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ.

Так, Рішенням Конституційного Суду України від 16.11.2022 року №9-р(ІІ)/2022 у справі №3-270/2019(6302/19) за конституційною скаргою приватного акціонерного товариства „Одестеплокомуненерго щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису статті 37 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (щодо непорушності права власності), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, а саме: «скасування рішення державного реєстратора».

Тобто, Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність повноважень Мінюсту на скасування рішення державного реєстратора у разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав.

У пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 року №9-р(ІІ)/2022 визначено, що окремий припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення цього Рішення.

Приписами ст.152 Конституції України передбачено, що Конституційний Суд України може самостійно визначати строк втрати чинності актом (його окремими положеннями).

Відповідно до частини першої статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII Конституційний Суд у рішенні (висновку) може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2022 року №9-р(ІІ)/2022, хоча воно ухвалено за конституційним поданням ПАТ «Одестеплокомуненерго», не сформульовано юридичної позиції стосовно правових наслідків визнання неконституційним положення пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV, зокрема для позивача.

Водночас за позицією Конституційного Суду, додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 року №9-р(ІІ)/2022 не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

Приймаючи до уваги, що пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення підпункту 16.11.2022 року №9-р(ІІ)/2022 визначено, що окремий припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року № 2255-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців з дня ухвалення цього Рішення, то дія цього підпункту втратить чинність 16.05.2023. Однак спірні у даній справі № 815/5049/17 правовідносини між сторонами виникли раніше до зазначеної дати.

Судова колегія наголошує, що рішення Конституційного Суду України від 16.11.2022 року №9-р(ІІ)/2022 у справі №3-270/2019(6302/19) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі 822/55/17 від 20 лютого 2023 року.

Сталою та послідовною є позиція Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо оцінки, як виключної обставини, рішень Конституційного Суду України, зокрема у постановах від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 23.12.2020 у справі № 825/3135/15-а, від 28.10.2020 у справі № 823/2372/17 та інші, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 сформульовано правовий висновок про те, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України. Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.

Дія рішення Конституційного Суду України не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися (припинилися) до його ухвалення.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27.09.2022 у справі № 924/57/19.

На переконання колегії суддів, зазначені обставини є вирішальними для відмови ПрАТ «Одестеплокомуненрго» у задоволенні апеляційної скарги і залишенні ухвали суду першої інстанції від 09.02.2023 року без змін.

Крім того, судова колегія звертає увагу апелянта, що відповідно до Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, постанова Верховного Суду № 640/11699/21 від 21 березня 2023 року).

З наведеного вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій не мають правових підстав для неврахування сталої позиції Верховного Суду. Відступити від позиції Верховного Суду може лише сам Верховний Суд.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не міг не застосувати правову позицію об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18, відповідно до якої, словосполучення «ще не виконане», вжите у пункті 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння. Наведена процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це обумовлено процесуальним законодавством. Не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання».

Підсумовуючи наведене, судом першої інстанції, на підставі останньої практики Верховного Суду, вірно зазначено, що з урахуванням того, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.

Викладене спростовує доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування судом першої інстанції правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду.

Щодо доводів апелянта про порушення права позивача на мирне володіння майном в момент прийняття Мінюстом наказу про скасування рішень державних реєстраторів, якими здійснена реєстрація прав на нерухоме майно за ПАТ «Одестеплокомуненерго», судова колегія вважає їх такими, що висновків суду не спростовують.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на право держави регламентувати використання власності відповідно до суспільного інтересу.

Так, у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1986 року, серія A № 98, суд зазначав, що поняття «суспільний інтерес» обов`язково має розширене тлумачення... Суд, вважаючи природним, що мають бути широкі межі розсуду, які надаються законодавцям для здійснення соціальної та економічної політики, поважає рішення законодавців стосовно того, що є «суспільний інтерес», коли ці рішення будуть засновані на розумних міркуваннях.

При цьому, необхідно звернути увагу на виправданість втручання у право власності, тобто втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах.

Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

У справі «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [GC] від 28 липня 1999 року, Суд знову наголошував на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом.

За обставинами даної справи наказом Мінюста України від 21.09.2017 року №2955/5 скасовано рішення державних реєстраторів, якими проведена державна реєстрація права власності (зміни адреси) на об`єкт незавершеного будівництва "Цех емальованих труб" за адресою: м.Одеса, вул.Варненська,27 за ПАТ "Одестеплокомуненерго".

У постанові Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року та постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 року у даній справі, якими відмовлено в задоволенні адміністративного позову ПАТ Одестеплокомуненерго, зазначено, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- від 19.10.2016 № 31928617, прийняте державним реєстратором Одеської філії ДП "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" Одеської області Кравцем О.В.,

- від 15.06.2017 № 35682081, прийняте державним реєстратором Одеської обласної філії КП "Центр державної реєстрації" Хоміною М.І.,

є такими, що вчинені з порушенням Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1128, а тому вірно скасовані Міністерством юстиції України.

Отже, дії Мінюсту України засновані на розумних міркуваннях та переслідували легітимну мету в суспільних інтересах.

Судова колегія звертає увагу, що у разі задоволення заяви ПрАТ «Одестеплокомуненерго» та скасування рішення суду у зв`язку із виключними обставинами та прийняття судового рішення на користь позивача з огляду на те, що станом на теперішній час Мінюст України є неповноважним органом на скасування реєстраційних дій, вчинених державними реєстраторами, створюється правова ситуація, в якій фактично відновляють свою дію рішення державних реєстраторів від 19.10.2016 № 31928617 та від 15.06.2017 № 35682081, які суперечать вимогам закону, що встановлено судовими рішеннями у даній справі.

Задля забезпечення підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи, судова колегія не вбачає підстав для скасування судового рішення по даній справі у зв`язку із виключними обставинами.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 361, 368, 369 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Одестеплокомуненерго» залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя:К.В.Кравченко