Постанова

від 31.03.2023 по справі 750/3030/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

31 березня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3030/20

Головуючий у першій інстанції Логвіна Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/391/23, № 22-ц/4823/541/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарем Шкарупою Ю.В.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради, Управління державної архітектурної інспекції у Чернігівській області, Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 листопада 2022 року (місце ухвалення м. Чернігів, дата складання повного рішення 28.11.2022), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 16 січня 2023 року (місце ухвалення м. Чернігів) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії. В обгрунтування позову посилається на те, що восени 2019 року відповідач, який межує з позивачем у порушення вимог чинного законодавства та будівельного паспорту для будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку почав будівництво багатоповерхового багатоквартирного будинку. Позивач зазначає, що наслідком незаконного будівництва багатоповерхового будинку без відповідних перевірок і дозволів стане те, що земля не витримає тиску та втратить при цьому свою форму. Це потягне за собою втрату несучих здібностей ґрунту, що стане причиною нерівномірної усадки фундаменту і появи тріщин як на конструкціях будинку, який зводиться відповідачем, так і на сусідніх житлових будинках та спорудах. Перевищення відповідачем норм дозволеної забудови призведе до надмірного затемнення сусідніх земельних ділянок, що вплине як на їхню родючість, так і на їх вартість.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивач просить зобов`язати відповідача за власний рахунок знести самочинне будівництво, а саме будинок який він збудував на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:02:014:5209 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.11.2022 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що з позовом про знесення самочинної будівлі має право звернутись, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інша особа, права якої порушені за умови, що вона доведе наявність порушеного права, оскільки позивачем не доведено позовних вимог, отже відсутні підстави для задоволення позову.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.01.2023 заяву відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Лопатко В.М. подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати рішення Деснянського районного суду від 22.11.2022 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду від 16.01.2023 та ухвалити нове про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу.

За доводами апеляційної скарги рішення суду від 22.11.2022 є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права.

В обґрунтування незаконності та необґрунтованості судового рішення заявник посилається на те, що судом не досліджено питання щодо визначення площі зведеного відповідачем будинку, оскільки зважаючи на розміри самочинно збудованого будинку несе потенційні ризики пошкодження належного позивачу майна та становить потенційну небезпеку для життя та здоров`я позивача.

Зазначає, що зведений відповідачем будинок був побудований без комплексних досліджень, без затвердженого проекту будівництва та без документу, який дає право виконувати такі будівельні роботи, а тому не може відповідати державним стандартам, нормам і правилам, що встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку й реалізацію містобудівної документації і фактично несе ризики настання негативних наслідків, як для користувачів самої самочинної будівлі, так і для користувачів/власників суміжних земельних ділянок, що є неприпустимим.

Апелянт посилається, що у грудні 2022 року ззовні та у середині будинку позивача почали з`являтися тріщини, які на його думку пов`язані з тим, що внаслідок незаконного будівництва відповідачем будинку без відповідних перевірок і дозволів стало те, що земля не витримала тиску такого будинку та частково почала втрачати свою форму (просідати).

У скарзі заявник посилається, що недопустимим є врахування судом першої інстанції висновків експертів стосовно інсоляції, оскільки такі висновки експертами були зроблені не на підставі власних досліджень, а на підставі аналізу умов інсоляції приміщень, які виконувалися зовсім іншою особою, яка не є експертом та не була повідомлена про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд помилково взяв до уваги висновки експертів щодо відповідності поверховості збудованого будинку вимогам п. 6.131 ДБН Б. 2.2- 12:2019 «Планування і забудова територій», що нормує поверховість житлової садибної забудови та розташування такого будинку в зоні існуючої багатоквартирної житлової забудови, адже у першому випадку має обов`язково відбуватися дотримання граничної площі побудованого будинку (до 500 кв. м.), а для здійснення багатоквартирної забудови земельна ділянка повинна мати спеціальне цільове призначення. У нашому ж випадку цільове призначення земельної ділянки, яка належить відповідачу - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Таким чином, у відповідності до ч. 7 ст. 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» здійснене відповідачем будівництво спірного будинку таких розмірів без відповідних на те дозволів є самочинним.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду від 22.11.2022 відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заявник посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги.

В обгрунтування незаконності оскаржуваного додаткового рішення представник ОСОБА_1 адвокат Лопатко В.М. посилається на те, що в порушення норм ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення лише 16.01.2023, тоді як заява сторони позивача про ухвалення додаткового рішення була направлена до суду 24.11.2022.

Судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що умовами договору укладеного між адвокатом та відповідачем не визначено загальної вартості послуг, що будуть надані, а також жодним чином не зазначено порядок їх розрахунку, сторона відповідача при поданні першої заяви по суті справи не подавала до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, що вже на підставі ст. 134 ЦПК України є підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

У порушення п. 4.4 укладеного договору між адвокатом та відповідачем, згідно якого оплата гонорару мала бути здійснена протягом 3 банківських днів (до 03.06.2020), квитанція до прибуткового касового ордеру, яка була надана до суду датована 23.11.2022.

Апелянт посилається на те, що розрахунок суми витрат за надану правову допомогу відповідача має дублювання наданих послуг та містить витрати на підготовку двох апеляційних скарг та касаційної скарги, однак у задоволенні касаційної та однієї апеляційної скарги відповідачу було відмовлено повністю, а одна апеляційна скарга була задоволена лише частково.

Крім того, відповідач ухилявся від проведення експертизи, яка була призначена вперше, та сторона відповідача неодноразово зловживала своїми правами затягуючи судовий процес, у тому числі ухиляючись від допуску експерта до спірного будинку.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Деснянського районного суду від 16.01.2023 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в повному обсязі.

Посилаючись на норми ст. 133, 137, 141, 263 ЦПК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, правові позиції, висловлені Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 у справі № 648/1102/19, від 11.11.2020 у справі № 673/1123/15-ц, та додані до матеріалів справи докази у підтвердження витрат на правову допомогу, участь в судових засідання в суді першої та апеляційної інстанцій, юридичний аналіз заяв по суті справи, отриманих відповідачем, апелянт зазначає, що стороною відповідача підтверджено належними доказами обсяг наданих адвокатом послуг за укладеним Договором.

Крім того, з урахуванням складності даної справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин вважає, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн відповідають критеріям розумності, співмірності та справедливості, а тому їх стягнення з позивача не суперечить принципу розподілу судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.01.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Лопатко В.М. просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити посилаючись на незаконність та необґрунтованість апеляційної скарги.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційних скарг та доданих до них матеріалів справи, проте відзиви на апеляційні скарги до суду від інших учасників справи подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі договору купівлі-продажу від 26.09.2019, посвідченого Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенко Р. О., зареєстрованого в реєстрі за № 1705, відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,1673 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5209, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12, 13 т. 1).

09.10.2019 відповідачем було отримано будівельний паспорт на забудову вищевказаної земельної ділянки, згідно якого площа забудови складає 457,079 кв.м (19,873 м на 23 м) (а.с. 15-22 т. 1).

11.10.2019 ОСОБА_2 подав повідомлення про початок виконання будівельних робіт, яке зареєстроване в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради за № ЧГ 061192840177, з будівництва нового житлового будинку по АДРЕСА_1 , на підставі зазначеного будівельного паспорту.

З Акту огляду об`єкта будівництва: «Будівництво житлового будинку», за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 410100000:02:014:5209 від 28.08.2020 вбачається, що за результатами візуального огляду встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер: 7410100000:02:014:5209; цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) побудовано двоповерхову будівлю з мансардним поверхом невстановленого цільового використання, а саме: зведені зовнішні стіни з керамічних блоків; змонтовані міжповерхові перекриття - залізобетонні плити; влаштований дах; заповнені дверні та віконні прорізи в зовнішніх стінах.

Одночасно візуально встановлено, що загальна площа збудованої будівлі суттєво перевищує 500 м2.

Згідно з будівельним паспортом забудови земельної ділянки від 09.10.2019 № 02-02/96, виданим Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради замовнику будівництва на відповідній земельній ділянці дозволено розміщення житлового будинку розміром 23 х 19,873м = 457,079 м2.

Наведене дає підстави вважати, що замовником будівництва при виконанні будівельних робіт на об`єкті будівництва: «Будівництво житлового будинку», за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7410100000:02:014:5209 порушені вимоги ч. 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», а саме будівельні роботи виконані не у відповідності до будівельного паспорта (а.с. 67 т. 2).

Матеріали справи містять висновок експертів № 20-21/03-09/21 за результатами проведення судової комісійної будівельно-технічної експертизи від 17.09.2021 за замовленням ОСОБА_2 згідно якого забудова на земельній ділянці площею 0,1673 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5209, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в частині фактично виконаних робіт, відповідає вимогам будівельних норм стосовно дотримання висоти приміщень житлового будинку, глибини тамбуру та ширини коридору, стосовно розміщення вбудованого гаража, в частині розташування забудови по відношенню до суміжних меж земельних ділянок, в частині влаштування організованого водостоку, в частині забезпечення міцності, надійності та працездатності в умовах нормальної експлуатації. Оскільки будинок по АДРЕСА_1 не добудований - відсутні інженерні мережі, не влаштовані сантехнічні прилади, не встановлені опалювальні прилади, відсутнє оздоблення приміщень, не встановлені міжкімнатні дверні блоки та частково не встановлені віконні блоки, експерти не мали можливості визначити фактичне цільове призначення приміщень, а отже і не мали можливості визначити відповідність забудови розділу «Квартири. Рівень їх комфорту і параметри» та пп. 5.3, 7.19, 7.26 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки Основні положення».

З тієї ж причини, що будинок по АДРЕСА_1 не добудований, експертами його фактичне цільове використання не встановлювалось.

Забудова на земельній ділянці площею 0,1673 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5209, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає протипожежним нормам, а саме: п. 15.22 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» стосовно дотримання нормованих протипожежних відстаней до житлового будинку по АДРЕСА_2 . Відстань від стіни забудови на земельній ділянці площею 0,1673 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5209, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , до стіни господарської будівлі по АДРЕСА_3 становить 7,90 м, що на 0,1 м менше ніж передбачено протипожежними нормами, але слід зазначити що згідно будівельного паспорту передбачено відстань від стіни забудови по АДРЕСА_1 , до межі з земельною ділянкою АДРЕСА_4 , а фактично витримано відстань в розмірі 6,12 м.

Щодо відповідності забудови на земельній ділянці площею 0,1673 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5209, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , санітарним нормам, то експертами встановлено, що внаслідок свого географічного розташування, забудова що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , жодним чином не впливає на інсоляцію житлового будинку АДРЕСА_2 .

Отже, забудова на земельній ділянці площею 0,1673 га, за адресою: АДРЕСА_1 , не погіршує умови інсоляції сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 .

Що стосується інсоляції будівель, які розташовані з північної сторони по відношенню до будинку, що будується по АДРЕСА_1 , а саме будівель, розташованих на земельній ділянці АДРЕСА_1 , то найближче до забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 знаходиться господарська будівля з глухою цегляною стіною, для якої інсоляція чинними в Україні нормативними документами не нормується.

Фактичні відступи від забудови земельної ділянки площею 0,1673 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5209 за адресою: АДРЕСА_1 , до меж суміжних земельних ділянок не відповідають даним будівельного паспорту, виданого Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, реєстровий номер 02-02/96, від 09.10.2019 року:

згідно будівельного паспорту розмір від лівого кута центрального фасаду до межі по АДРЕСА_1 становить 8,0 м, фактично цей розмір становить 7,93 м, що менше на 8,0 - 7,93 = 0,07 м;

згідно будівельного паспорту розмір від лівого кута будинку до межі з ділянкою № НОМЕР_1 становить 5,60 м, фактичний розмір - 6,12 м, тобто фактичний розмір більше розміру, передбаченого згідно будівельного паспорту на 6,12 м - 5,60 м = 0,52 м.

Поверховість забудови (будівлі та споруд) земельної ділянки площею 0,1673 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5209 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає вимогам п. 6.131 ДБН Б. 2.2- 12:2019 «Планування і забудова територій», що нормує поверховість житлової садибної забудови.

Відповідно до даних Генерального плану м. Чернігів (кварталу розташування земельної ділянки вул. Кониського, 6, м. Чернігів) та Плану зонування м. Чернігів забудова на земельній ділянці площею 0,1673 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5209, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться в зоні існуючої багатоквартирної житлової забудови (а.с. 181-227 т. 3).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що з позовом про знесення самочинної будівлі має право звернутись, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інша особа, права якої порушені за умови, що вона доведе наявність порушеного права, оскільки позивачем не доведено позовних вимог, доводи позивача зводяться до припущення настання негативних наслідків для навколишнього середовища та суміжних землекористувачів через будівництво будинку відповідачем, при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження порушення його прав та інтересів, як власника суміжної земельної ділянки, до суду не надано жодного висновку спеціаліста чи експертного дослідження, проведеного в установленому законом порядку на спростування доводів відповідача щодо безпечної експлуатації його будинку та відсутності негативного впливу на суміжні ділянки, таким чином судом не знайдено підстав для задоволення позову.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16.01.2023 заяву відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки у підтвердження стягнення витрат на правничу допомогу стороною позивача було надано договір про надання юридичних послуг, оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру від 23.11.2022 про сплату 30 000 та акт виконаних робіт, проте розмір судом першої інстанції було зменшено, враховуючи подане клопотання про зменшення витрат та виходячи з критерію розумності та спів розмірності.

З висновками суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог та стягнення витрат на професійну правничу допомогу погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою, пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частинами першою-третьою статті 158 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частини перша, четверта, сьома статті 376 ЦК України).

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В той же час, частиною другою статті 386 ЦК України закріплений окремий превентивний (попереджувальний) спосіб захисту права власності, який на відміну від інших способів передбачає захист права власності у випадку, коли порушення права ще не відбулося, але є підстави вважати, що воно має статися. Зміст такого захисту полягає в тому, що у передбачених законом випадках з метою попередження порушення права власності застосовуються примусові заходи без покладення на нього юридичної відповідальності.

Таким чином, виходячи зі змісту частини другої статті 386 ЦК України, позов про превентивний захист права власності може бути пред`явлений власником, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою.

Відповідно до частини першої статті 4, частини першої статті 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Викладене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проєкту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц.

Встановивши, що не доведено належними і допустимими доказами, що приміщення будівлі по АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам безпечної експлуатації та нормативним актам з питань охорони праці відповідно до державних будівельних норм, правил та стандартів, суд першої інстанції, з рішенням якого погоджується апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності під час будівництва спірного будинку відповідачем ОСОБА_2 не доведено, то суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного вище доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що на його думку розміри самочинно збудованого будинку, які є перевищеними, несе потенційні ризики пошкодження належного позивачу майна та становить потенційну небезпеку для життя та здоров`я позивача, є необґрунтованими та належними доказами не підтвердженими, крім того матеріали справи не містять даних щодо звернень про перебудову спірного об`єкту, позивачем не надано належних і допустимих доказів неможливості проведення перебудови спірного нерухомого майна, а також того, що відповідач на час пред`явлення позову відмовився від проведення такої перебудови.

Не знайшли свого підтвердження доводи скарги що зведений відповідачем будинок був побудований без комплексних досліджень, без затвердженого проекту будівництва та без документу, який дає право виконувати такі будівельні роботи, а тому не може відповідати державним стандартам, нормам і правилам, що встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку й реалізацію містобудівної документації і фактично несе ризики настання негативних наслідків, як для користувачів самої самочинної будівлі, так і для користувачів/власників суміжних земельних ділянок.

Матеріали справи містять висновок експертів № 20-21/03-09/21 за результатами проведення судової комісійної будівельно-технічної експертизи від 17.09.2021 згідно якого забудова на земельній ділянці площею 0,1673 га, за адресою: АДРЕСА_1 , не погіршує умови інсоляції сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Судом встановлено та не спростовано належними та допустимими доказами стороною позивача його посилання на настання негативних наслідків для навколишнього середовища та суміжних землекористувачів через будівництво будинку відповідачем, як суду першої інстанції, так і апеляційному суду не надано жодного висновку спеціаліста чи експертного дослідження, проведеного в установленому законом порядку на спростування доводів відповідача щодо безпечної експлуатації його будинку та відсутності негативного впливу на суміжні ділянки.

Місцевим судом з дотриманням вимог процесуального закону оцінено висновок експертизи та обґрунтовано його взято до уваги, матеріали справи не містять заперечень чи клопотань позивача щодо неповноти, неясності чи незаконності вказаного висновку, а призначені експертизи за клопотанням позивача, які так і не були проведені, містять питання, які не охоплюють кола питань вирішених експертизами на замовлення відповідача.

Згідно зі статтею 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

З врахуванням наведеного, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і доводи, що судом не досліджено питання щодо визначення площі зведеного відповідачем будинку, оскільки зважаючи на розміри самочинно збудованого будинку несе потенційні ризики пошкодження належного позивачу майна та становить потенційну небезпеку для життя та здоров`я позивача, як і посилання, що суд першої інстанції помилко взяв до уваги висновки експертів щодо відповідності поверховості збудованого будинку вимогам п. 6.131 ДБН Б. 2.2- 12:2019 «Планування і забудова територій», що нормує поверховість житлової садибної забудови та розташування такого будинку в зоні існуючої багатоквартирної житлової забудови, адже у першому випадку має обов`язково відбуватися дотримання граничної площі побудованого будинку (до 500 кв. м.), а для здійснення багатоквартирної забудови земельна ділянка повинна мати спеціальне цільове призначення, проте цільове призначення земельної ділянки, яка належить відповідачу - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), оскільки обставини на які посилається позивач у позові та у апеляційній скарзі, за відсутності доведення обставин належними та допустимими доказами не можуть бути підставою для скасування правильного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує, що у справі, яка переглядається було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і процесуальних сенсах, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, в тому числі і посилання, що у відповідності до ч. 7 ст. 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» здійснене відповідачем будівництво спірного будинку таких розмірів без відповідних на те дозволів є самочинним.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відсутні підстави також і для скасування додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч. 3 ст. 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки рішенням суду першої інстанції у даній цивільній справі в задоволенні позову відмовлено, враховуючи, що сторона відповідача заявляла клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 30 000 грн, що підтвердила належними доказами, а саме між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було укладено договір про надання юридичних послуг (а.с. 89-90 т. 1), ордер (а.с. 91 т. 1), на підтвердження оплати витрат на правову допомогу представником позивача надано: оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру від 23.11.2022 про сплату 30 000 (а.с. 192 т. 4) та акт виконаних робіт (а.с. 193, 194 т. 4), та враховуючи фактичні обставини справи, виходячи з критерію розумності та співрозмірності беручи до уваги клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлена стороною позивача сума витрат за надання правничої допомоги підлягає зменшенню до 10 000 грн.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням викладеного вище доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення Деснянського районного суду від 16.01.2023, не знайшли свого обґрунтування, оскільки місцевим судом стягуючи з позивача частково кошти у відшкодування витрат на правничу допомогу враховано фактичні обставини справи, критерій розумності та співрозмірності та взято до уваги клопотання позивача про зменшення витрат на правничу допомогу.

Не є підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу заперечення сторони позивача, які обґрунтовані тим, що в порушення норм ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення лише 16.01.2023, тоді як заява сторони позивача про ухвалення додаткового рішення була направлена до суду 24.11.2022, оскільки порушення строку розгляду поданої заяви, не є процесуальним порушенням, яке є підставою для скасування судового рішення.

Не знайшли свого підтвердження інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення, оскільки, як вже було встановлено, у підтвердження стягнення витрат на правничу допомогу стороною відповідача було надано договір про надання юридичних послуг, оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру від 23.11.2022 про сплату 30 000 та акт виконаних робіт (а.с. 192, 193, 194 т. 4).

Посилання ОСОБА_1 як на підставу для скасування додаткового рішення, що у порушення п. 4.4 укладеного договору між адвокатом та відповідачем, згідно якого оплата гонорару мала бути здійснена протягом 3 банківських днів (до 03.06.2020), квитанція до прибуткового касового ордеру, яка була надана до суду датована 23.11.2022, є необґрунтованими, враховуючи наступне.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону N 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

З дослідженого договору про надання юридичних послуг від 30.05.2020 укладеного між адвокатом Новик М.С. та клієнтом ОСОБА_2 (а.с. 89-90 т. 1) вбачається, що гонорар сторонами договору не визначено, та дослідивши матеріали справи, а саме: оригінал квитанції до прибуткового касового ордеру від 23.11.2022 про сплату 30 000 грн (а.с. 192 т. 4) та акт виконаних робіт (а.с. 193, 194 т. 4), суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що надані адвокатом послуги є сплатою клієнтом фактичних витрат адвоката, пов`язаних з виконанням доручення, сплати за такі послуги сторонами у договорі не визначено, та крім того, пунктом 4.7. вказаного договору встановлено, що фактичні витрати, пов`язані з виконанням доручення підтверджуються відповідними квитанціями або іншими платіжними документами.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг, висновків місцевого суду не спростовують. Рішення та додаткове рішення місцевого суду постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 листопада 2022 року та додаткове рішення цього суду від 16 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 04.04.2023.

Головуючий Судді: