Постанова

від 20.03.2023 по справі 910/2960/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2023 р. Справа№ 910/2960/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Коротун О.М.

Шапрана В.В.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про повернення наказу без виконання

за скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л.

у справі № 910/2960/18 (суддя: Смирнова Ю.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфорт»

про стягнення 239148,72 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/2960/18 позов задоволено повністю; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфорт» на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія «Київводоканал» 168599,79 грн основної заборгованості, 47963,31 грн інфляційних нарахувань, 10436,01 грн трьох відсотків річних, 3719, 62 грн пені, 8429,99 грн 5 % штрафу та 3587,24 грн витрат на сплату судового збору.

30.07.2018 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 видано відповідний наказ.

22.09.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Красноштан Інни Леонідівни, в якій скаржник просить суд:

- визнати протиправними та незаконним рішення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Красноштан І.Л., у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі №910/2960/18 щодо винесення постанови від 01.09.2022 про повернення виконавчого документа стягувачеві без виконання з підстав п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження»;

- визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Красноштан І.Л. від 01.09.2022 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі №910/2960/18 без виконання з підстав п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2960/18 скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. задоволено частково; визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. від 01.09.2022 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 про повернення наказу Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі №910/2960/18 без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»; в іншій частині у задоволенні скарги відмовлено.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд зазначив, що доказів здійснення перевірки майнового стану Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфорт» (в тому числі щодо виявлення рахунків боржника, його нерухомого і рухомого майна як в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1, так і зведеного виконавчого провадження №57897288) починаючи з квітня 2021 року і до моменту винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу (01.09.2022) державним виконавцем не надано, а тому доводи скаржника, про те, що в порушення вимог ч.1, п. 1 ч. 2 ст.18, ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не було здійснено необхідних та достатніх заходів для розшуку майна боржника, а також про відсутність за таких обставин підстав для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», є обґрунтованими.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2960/18 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржувану ухвалу суду першої істанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема скаржник зазначає, що висновки про відсутність у боржника грошових коштів та майна зроблено державним виконавцем на основі докумнтів, отриманих у період з 15.06.2022 по 18.08.2022. Зауважує, що повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Також в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2960/18.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2022 апеляційна скарга у справі № 910/2960/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Зубець Л.П., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 відкладено до надходження матеріалів справи № 910/2960/18 до Північного апеляційного господарського суду; витребувано з Господарського суду міста Києва копії матеріалів справи № 910/2960/18, необхідних для розгляду апеляційної скарги Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

До Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 12.12.2022 надійшли матеріали справи № 910/2960/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023 апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2960/18 було залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказу сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду в сумі 2481,00 грн та доказу надсилання копії апеляційної скарги відповідачу у даній справі - ТОВ «Інфорт».

В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2023, представником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подано клопотання про усунення недоліків, до якого додано платіжне доручення від 31.01.2023 № 58 про сплату судового збору на суму 2481,00 грн та докази надсилання копії апеляційної скарги відповідачу у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 задоволено клопотання представника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2960/18; поновлено Шевченківському відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2960/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2960/18; розгляд апеляційної скарги призначено на 06.03.2023; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

У подальшому розгляд справи відкладався, а склад колегії суддів змінювався.

У судовому засіданні 20.03.2023 представником ПрАТ «АК «Київводоканал» заявлено клопотання про закриття апеляційного провадження. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що, на переконання позивача, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не уповноважений на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду від 03.11.2022, оскільки заявник в суді першої інтанції подавав скаргу саме на дії та рішення державного виконавця Красноштан І.Л., а не відділу виконавчої служби.

Заслухавши заявлене клопотання, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Так, згідно статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

При цьому, за приписами статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року №1302/29432, органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві);

відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві;

управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень);

відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).

Наказом Міністерства юстиції України від 20 квітня 2016 року №1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі -Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції). До складу Управління входить Відділ примусового виконання рішень.

Аналіз вимог статтей 339-345 ГПК України у взаємозв`язку з вимогами статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» дає підстави для висновку, що Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) має право на оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатами розгляду скарги на рішення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л.

Після вирішення питань щодо поданих сторонами клопотань, колегія суддів перейшла до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 20.03.2023 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представники інших учасників справи в судове засідання 20.03.2023 не з`явились. Про час та місце судового розгляду учасники справи повідомлялись у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи відстеженням трекінгу поштового відправлення з сайту АТ «Укрпошта» та довідками про доставку електронного документа.

При цьому 13.03.2023 на електронну адресу суду надійшло клопотання представника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. про розгляд справи за відсутності представника скаржника.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та органу Державної виконавчої служби, які повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

За змістом п. 25 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця.

Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ст.18, ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частинами 5 та 7 згадуваного нормативного акта передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

У разі, якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

У разі, якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" законодавець встановив обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців.

Зокрема, вищезазначена норма закону передбачає, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;

4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;

5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;

6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням;

9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;

10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;

12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;

14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;

15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання;

16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;

18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;

20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. У залученні поліції для проведення виконавчих дій може бути відмовлено лише з підстав залучення особового складу даного територіального органу поліції до припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Частинами 4, 5 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Нормами ч. 2 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук боржника юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання поліцією. Тимчасове затримання та зберігання поліцією на спеціальних майданчиках чи стоянці виявленого за результатами розшуку транспортного засобу боржника здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавцем не пізніше наступного робочого дня виноситься постанова про зняття майна з розшуку.

При цьому, ч. 8 ст. 48 названого Закону встановлено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Отже, періодичність проведення таких перевірок чітко визначена Законом України «Про виконавче провадження», тобто, такі перевірки не мають вчинятися державним виконавцем одноразово (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2020 у справі № 912/2171/18).

При цьому, сам факт здійснення окремих дії щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення. Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 905/2488/15).

На спростування доводів поданої скарги Шевченківським ВДВС у місті Києві в письмових запереченнях зазначено, що скарга є необґрунтованою, державним виконавцем здійснювались належні заходи щодо примусового виконання наказу від 30.07.2018 року в межах зведеного виконавчого провадження №57897288, до якого було приєднано виконавче провадження НОМЕР_1.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 12.09.2018 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 у справі №910/2960/18 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфорт» на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» грошових коштів у загальному розмірі 242735,96 грн.

Даною постановою зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно; попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей; стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 24273,60 грн та витрати на проведення та організацію виконавчих дій у розмірі 225,00 грн.

01.09.2022 старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Красноштан І.Л. винесено постанову ВП НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказана постанова мотивована тим, що вжитими державним виконавцем заходами розшукати майно боржника, на яке можливо звернути стягнення в рахунок повного погашення боргу, не виявилося можливим.

З інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, вбачається, що в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 державним виконавцем були здійснені такі дії:

- 12.09.2018 винесено постанову про арешт коштів боржника;

- 03.10.2018 винесено постанову про арешт майна боржника;

- 09.10.2018 здійснено виклик керівника юридичної особи;

- 15.10.2020 направлено запит до МВС щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів;

- 16.10.2020 направлено запит до ДФС про наявні рахунки у боржника;

- 28.01.2021, 17.03.2021, 21.04.2021 направлено запити до ДФС про наявні рахунки у боржника, а також запити до МВС щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів.

З наведеного слідує, що останні дії, спрямовані на виявлення рахунків та майна боржника, в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 вчинялися державним виконавцем 21.04.2021. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

В свою чергу, як вже зазначалось раніше, оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» була винесена виконавцем 01.09.2022.

Отже, як вірно було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем в порушення ст. ст. 73, 74 ГПК України не надано доказів на підтвердження викладених в запереченнях обставин, зокрема щодо спростування висновку місцевого господарського суду, що за період з 21.04.2021 по 01.09.2022 жодних виконавчих дій щодо перевірки майнового стану боржника в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 не здійснювалось.

Щодо долучених до апеляційної скарги доказів формування та направлення державним виконавцем у виконавчому провадженні запитів до Державної фіскальної служби України та банківських установ колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").

Відповідно до частин першої, третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 21.06.2018 року у справі №906/612/17, від 22.08.2018 року у справі № 910/19776/17 та від 05.12.2018 року у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

З матеріалів справи вбачається, що вказані вище докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції, й відповідно не розглядались останнім.

В той же час, скаржник в своїй апеляційній скарзі не вказує жодних доводів, причин та обставин не подання таких доказів до суду першої інстанції, з урахуванням чого колегія суддів позбавлена можливості встановити причини неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції, й відповідно колегія суддів не приймає до уваги такі докази.

Колегія суддів констатує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Відтак, враховуючи надані докази державним виконавцем до суду першої інстанції, зважаючи на положення ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», дії державного виконавця у межах зазначених виконавчих проваджень вчинені із порушенням строків, визначених вказаною імперативною нормою.

З урахуанням наведеного та положень ст.ст. 13, 18 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що державним виконавцем з урахуванням наданих ним доказів до місцевого господарського суду не вчинено усі передбачені законом заходи, спрямовані на вчасне і повне виконання рішення суду у даній справі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувану ухвалу суду першої істанції прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи - не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Господарського суду міста Києва від 03.11.2022, відповідає загальним вимогам, встановленим статтями 234, 343 ГПК України, а тому правових підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Керуючись ст. ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284, 339 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 у справі № 910/2960/18 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця про повернення наказу без виконання у справі № 910/2960/18 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом ухвали в суді апеляційної інстанції, покласти на Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

4. Справу № 910/2960/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.04.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.М. Коротун

В.В. Шапран