Постанова

від 04.04.2023 по справі 420/7409/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 420/7409/19

адміністративне провадження № К/9901/22036/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №420/7409/19 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак» до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (головуючий суддя Радчук А.А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року (головуючий суддя Лук`янчук О.В., судді: Бітов А.І., Ступакова І.Г.),

УСТАНОВИВ:

ПАТ «Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак» звернулось до адміністративного суду з позовом Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.11.2019 №0003551401 про нарахування Товариству грошового зобов`язання у розмірі 2' 994' 063,00грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2020, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020, позов задоволено повністю.

Головне управління Державної податкової служби в Одеській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.03.2020, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2020 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі №420/7409/19 за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби в Одеській області.

Ухвалою від 03.04.2023 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 04.04.2023.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 340 КАС України.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України, п.2 ст.13 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків на 2019 рік, на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 07.08.2019 №6281 проведена планова виїзна документальна перевірка ПрАТ «ІЗТПВ «Дунай-Пак» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2017 по 30.06.2019, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2017 по 30.06.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2017 по 30.06.2019. Перевірка проводилась з 27.08.2019 р. по 09.09.2019 р.

За результатами перевірки складено акт від 16.09.2019 № 24/15-32-05-01/00383716, яким встановлено наступні порушення:

п. 286,1, п.286.2 ст.286, п. 270.1 ст. 270, п.271.1 ст.270, п. 269.1. ст.269 п. 287.1. ет. 287 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено земеньний податок на загальну суму 2395250 грн., у тому числі за 2018 рік у сумі 2395250 грн.

ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (із змінами та доповненнями) в частині недотримання термінів розрахунків за операціями, здійсненими на умовах відстрочення поставки у сумі 4200,00 дол. США за контрактом від 18.05.2018 №18/05/18, укладеним з ООО «КАПАКСОЛИТ-М » (Молдова);

ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (із змінами та доповненнями) недотримання термінів надходження валютної виручки за договором від 19.07.2018 №19/07/18 у сумі 11600,00 євро укладеним з компанією «REDMOND SALES LP» (Scotland, United Kingdom);

ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та ст. 1 Указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення на Україну валютних цінностей, які належать резиденту України, та незаконно знаходяться за ЇЇ межами» - не проведено декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.01.2019 року.

рахується прострочена дебіторська заборгованість у сумі 4200,00 дол, США за контрактом від 18.05.2018 №18/05/18, укладеним з ООО «КАПАКСОЛИТ-М» (Молдова) та 11600,00 євро за договором від 19.07.2018 №19/07/18, укладеним з компанією «REDMOND SALES LP» (Scotland, United Kingdom).

На підставі зазначеного Акту перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.11.2019 №0003551401, яким збільшено суму грошового зобов`язання земельного податку з юридичних осіб на суму 2' 395' 250,00грн. за податковими зобов`язаннями та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 598813,00грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням та застосуванням штрафних санкцій, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що відповідно до поданої 20.02.2019 податкової декларації з плати за землю (земельного податку) за 2018 рік №9025706636, Товариством нараховано та сплачено до бюджету земельний податок за земельні ділянки, що знаходились в його користуванні, за ставкою 4,5% від нормативної грошової оцінки відповідних земельних ділянок. Ставка податку 4,5% визначена позивачем відповідно до діючого у 2018 році рішення Ізмаїльської міської Ради від 30.04.2015 №5084-VI «Про встановлення ставок податку за земельні ділянки в межах міста Ізмаїл» зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням Ізмаїльської міської ради від 14.01.2016 №401- VII «Про перегляд ставок земельного податку в межах міста Ізмаїл», чинного на момент подання податкової декларації №9025706636 та протягом 2018 року. Як вважав позивач, встановлення ставки земельного податку органом місцевого самоврядування можливо тільки в році, що передує звітному, її коригування протягом року є неможливим, відповідно до п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України податкові зобов`язання позивача зі сплати земельного податку були визначені на весь 2018 рік, згідно поданої декларації.

Відповідач проти позову заперечив, посилався на те, що згідно рішення Ізмаїльської міської ради від 28.02.2018 №3231-VII «Про внесення змін до рішення Ізмаїльської міської ради від 30.04.2015 №5084-VІ «Про встановлення ставок податку за земельні ділянки в межах міста Ізмаїл» для інших земельних ділянок, в тому числі "для земельних ділянок, що знаходяться у користуванні суб`єктів господарювання, визначених Законами України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» та «Про захист економічної конкуренції», встановлена ставка земельного податку у розмірі 12% від нормативно грошової оцінки земель міста.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що 2018 рік є плановий, а 2019 бюджетний. З огляду на положення підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визначення Товариству збільшення суми податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з юридичних осіб" за 2018 рік, оскільки обов`язок зі сплати земельного податку за ставкою 12% виникає у позивача з 2019 року. Поряд з цим, суди констатували, що копія акту перевірки не підписана платником податків, що перевірявся. Також контролюючим органом не надано доказів письмового повідомлення товариства у встановлені ПК України порядку про проведення перевірки. Крім того суду не надано доказів ознайомлення платника податків з направленням та наказу про проведення перевірки, а також доказів ознайомлення товариства з результатами проведеної перевірки. Суди врахували, що податкове законодавство не встановлює право податкового органу замість документальної виїзної перевірки проводити документальну невиїзну перевірку. При цьому, право на проведення документальних невиїзних перевірок виникає у контролюючого органу за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки (стаття 79 ПК України).

Не погоджуючись з позицією судів попередніх інстанцій, вважаючи судові рішення такими, що винесені з порушенням норм матеріального і процесуального права, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування касаційної скарги податковий орган відтворює акт перевірки. Крім того, вказує, що судами недотримано вимоги частини четвертої статті 9 КАС України, яка зобов`язує суд до активної ролі у судовому процесі. Як вважає відповідач, судами не надано оцінку документам податкового органу, поясненням, а також усім обставинам справи. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У справі, що розглядається, відповідно до висновків акту перевірки податковим органом встановлено порушення, зокрема пункту 286,1 пункту 286.2 статті 286, пункту 270.1 статті 270, пункту 271.1 статті 270, пункту 269.1 статті 269 пункту 287.1 статті 287 ПК України, в результаті чого занижено земельний податок на загальну суму 2' 395' 250грн., у тому числі за 2018 рік у сумі 2' 395' 250грн.

Згідно рішення Ізмаїльської міської ради від 28.02.2018 №3231-VII «Про внесення змін до рішення Ізмаїльської міської ради від 30.04.2015 №5084-VІ «Про встановлення ставок податку за земельні ділянки в межах міста Ізмаїл», для інших земельних ділянок, в тому числі "для земельних ділянок, що знаходяться у користуванні суб`єктів господарювання, визначених Законами України «Про державну допомогу суб`єктам господарювання» та «Про захист економічної конкуренції», встановлена ставка земельного податку у розмірі 12% від нормативно грошової оцінки земель міста.

Посилаючись на положення підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визначення Товариству збільшення суми податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з юридичних осіб" за 2018 рік, оскільки обов`язок зі сплати земельного податку за ставкою 12% виникає у позивача з 2019 року.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 цього Кодексу визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 ПК України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 ПК України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

У межах спірних правовідносин прийняте органом місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 (справа №825/1496/17) викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.

Таким чином, враховуючи викладену Верховним Судом правову позицію в справі №825/1496/17, у справі, що розглядається касаційний суд констатує помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у платника обов`язку сплачувати податок у 2018 році в розмірі, встановленому з урахуванням рішення органу місцевого самоврядування, прийнятому в 2018 році.

Поряд з цим, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено порушення податковим органом процедури проведення перевірки.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Абзацом першим пункту 77.1 статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Відповідно до пункту 77.4 статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Отже, платник податків має право бути повідомлений належним чином про дату та час проведення перевірки до початку проведення такої. При цьому, конструкція вказаної правової норми передбачає два способи повідомлення особи про проведення перевірки - вручення під розписку копії наказу та письмового повідомлення не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення таких документів не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки.

За приписами пункту 77.6 статті 77 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

За приписами статті 79 КАС України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що надана ГУДПС копія акту перевірки не підписана платником податків, що перевірявся. Також контролюючим органом не надано доказів письмового повідомлення товариства у встановлені ПК України порядку про проведення перевірки. Крім того, суду не надано доказів ознайомлення платника податків з направленням та наказу про проведення перевірки, а також доказів ознайомлення товариства з результатами проведеної перевірки.

Доводів у спростування встановлених судами обставин касаційна скарга не містить.

У постанові Верховний Суд від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформував правовий висновок про те, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Тобто, у разі якщо підставами позову, щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, є порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо призначення та проведення перевірки, то суди повинні надавати правову оцінку таким підставам (доводам) в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень (податкових повідомлень - рішень), прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Установлене статями 75-81 Податкового кодексу України правове регулювання податкових перевірок визначає певні обов`язкові умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, дотримання яких може бути належною підставою для прийняття керівником податкового органу наказу про проведення перевірки.

Процедурні порушення при призначенні перевірки мають наслідком протиправність прийнятого керівником податкового органу наказу про проведення перевірки.

Дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. У випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Указана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №640/22563/19.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд враховує, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Касаційний суд встановив, що податковий орган у цій справі не виконав обов`язок доведення тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Поряд з цим, Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 4, 5 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права; вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.

Таким чином касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

У свою чергу, обґрунтування, обумовлені встановленими під час перевірки обставинами, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Як визначено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статями 340, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі №420/7409/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду