Постанова

від 05.04.2023 по справі 174/778/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/173/23 Справа № 174/778/21 Головуючий упершій інстанції: Ілюшик І. А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Жилсервіс" комунального підприємства "Управляюча компанія "Жилкомсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про захист прав споживача житлово-комунальних послуг,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона взята на облік як переміщена особа, з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, постійно проживала у м.Шахтарськ Донецької області і перемістилася з тимчасове окупованої території до АДРЕСА_1 . Зазначеним житловим приміщенням вона користується на підставі договорів найму житлового приміщення для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, укладеного нею 23.01.2020 року з відповідачем. Оскільки вона є пенсіонером за віком та інших доходів крім пенсії не має, тобто є малозабезпеченою особою, їй за місцем її проживання призначалася житлова субсидія від держави. Однак, з червня 2021 року їй відмовлено у призначенні такої житлової субсидії, оскільки відповідач надав до органу, який призначає субсидію, (Департамент соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області) довідку про те, що у неї станом на 20.05.2021 року склалася заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг в сумі 9259,42 грн. Таким чином, внаслідок того, що відповідач нарахував їй борг за житлово-комунальні послуги і який не підтверджений судовими рішеннями, в цей час порушуються її права як споживача таких послуг, оскільки вона не може скористатися правом на житлово-комунальну субсидію, яка надається споживачу тільки у разі відсутності у нього заборгованості за житлово-комунальні послуги. Тому позивачка просила визнати безпідставною заборгованість за житлово-комінальні послуги в розмірі 9259,42 грн станом на 20.05.2021 року, нараховану на її особовий рахунок Дочірнім підприємством "Жилсервіс" КП "Управляюча компанія "Жилкомсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області та зобов`язати відповідача списати з її особового рахунку борг у розмірі 9259,42 грн. станом на 20.05.2021 року, нарахований за споживання житлово-комунальних послуг.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення її позовних вимог.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Малозначними справами є, зокрема, справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 9259,42 грн., розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення місцевого суду в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що згідно довідки Управління соціального захисту населення Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 30.10.2014 року №1244-56 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою АДРЕСА_2 , а фактичне місце проживання за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 5).

23 січня 2020 року між ДП «Жилсервіс» КП «УК «Жилкомсервіс» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області та ОСОБА_1 було укладено договір найму житлового приміщення для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, розташованого за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).

Відповідно до листа Департаменту соціально-гуманітарної політики Вільногірської міської ради Дніпропетровської області від 06.08.2021 року №4787/01-68/21-04.1/4, зокрема, що 05.05.2021 року позивач звернулася із заявою про призначення та надання житлової субсидії. Згідно з довідкою ДП «Жилсервіс» КП «УК «Жилкомсервіс» від 20 травня 2021 року №83 позивачка маєте заборгованість станом на 20.05.2021 року за житлово-комунальні послуги в сумі 9259,42 грн. Відповідно до рішення УСЗН ДСГП від 21 липня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні житлової субсидії, у зв`язку з наявністю заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг (а.с. 8).

Вказане вище підтверджується також копією повідомлення №002641 від 21.07.2021 року, за змістом якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні житлової субсидії з 1 травня 2021 року, у зв`язку з наявністю заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг (а.с. 9).

Згідно довідки Дочірнього підприємства "Жилсервіс" комунального підприємства "Управляюча компанія "Жилкомсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, відповідачем станом на травень 2021 року позивачці нарахована заборгованість за електроенергію на суму 793,68 грн, холодне водопостачання та водовідведення на суму 585,76 грн, вивіз сміття на суму 112,56 грн, найму житла на суму 2896,11 грн, управління гуртожитком на суму 4507,77 грн, а всього 8895,88 грн (а.с. 28).

Також згідно змісту вказаної вище довідки, станом на листопад 2021 року позивачці нарахована заборгованість за електроенергію на суму 1322,88 грн, холодне водопостачання та водовідведення на суму 1209,24 грн, вивіз сміття на суму 192,96 грн, найму житла на суму 2896,11 грн, управління гуртожитком на суму 7506,17 грн, а всього 13127,36 грн (а.с. 28).

Відмовляючи у задоволенні даного позову, місцевий суд виходив з того, що оспорювання правильності нарахування розміру плати за житлово-комунальні послуги чинним законодавством, як спосіб захисту не передбачений. Однак, з таким висновком у повному обсязі погодитись не можна, враховуючи наступне.

Згідно пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин, до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до частин першої статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 2 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»,споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 (провадження №61-63св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №14-280цс18.

Разом з тим, за змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі №369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі №916/964/19 (пункт 7.3)).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 57)).

Споживач має право без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2189-VIII).

Виконавець комунальної послуги зобов`язаний без додаткової оплати надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості та іншу інформацію, передбачену законодавством (пункт 3 частини другої статті 8 Закону №2189-VIII).

Норми споживання комунальних послуг - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством (абзац 10 частини першої статті 1 Закону №2189-VIII).

Вартість комунальних послуг, що надаються виконавцем за колективним договором про надання комунальних послуг, складається із плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства (абзац 6 частини 4 статті 14 Закону №2189-VIII).

З огляду на вказані приписи споживач має право знати, які норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника існують станом на час надання йому послуги з постачання природного газу. Таке право постачальник (виконавець) забезпечує, зокрема, вказуючи відповідну норму у платіжному документі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18 зроблено висновок, що вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача донарахувати обсяг спожитого природного газу та відсутності обов`язку позивачки, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок донарахування. Така вимогає ефективнимспособом захистуінтересу позивачкив юридичнійвизначеності успірних правовідносинах. Крім того, ефективним способомзахисту правє івимога зобов`язативідповідача списатиз особовогорахунку донарахованузаборгованість за спожитий природний газ. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо.

Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати зособового рахунку заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.

Задоволення вимоги зобов`язати постачальника природного газу списати з особового рахунку споживача нараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним.

У даній цивільній справі позивач просить визнати безпідставною заборгованість за житлово-комінальні послуги в розмірі 9259,42 грн станом на 20.05.2021 року, нараховану на її особовий рахунок відповідачем та зобов`язати останнього списати з особового рахунку позивачки борг у розмірі 9259,42 грн. станом на 20.05.2021 року, нарахований за споживання житлово-комунальних послуг.

У зв`язку з вищевикладеним, заявлені позивачкою вимоги є ефективним способом захисту інтересу в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.

Разом з тим, у статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що внутрішньо переміщена особа має право, зокрема, на оплату вартості комунальних послуг, електричної та теплової енергії, природного газу в місцях компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (містечках із збірних модулів, гуртожитках, оздоровчих таборах, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, готелях тощо) за відповідними тарифами, встановленими на такі послуги та товари для населення; забезпечення органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та суб`єктами приватного права можливості безоплатного тимчасового проживання (за умови оплати особою вартості комунальних послуг) протягом шести місяців з моменту взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; для багатодітних сімей, осіб з інвалідністю, осіб похилого віку цей термін може бути продовжено.

Згідно абзацу другого частини дев`ятої статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень надають у тимчасове безоплатне користування внутрішньо переміщеним особам з комунальної власності житлові приміщення, придатні для проживання (за умови оплати особою відповідно до законодавства вартості комунальних послуг).

Позов у даній справі обґрунтований твердженням про безпідставність нарахування відповідачем боргу за комунальні послуги, непредставлення інформації за які види комунальних послуг нарахований борг.

Суду першої інстанції надано довідку Дочірнього підприємства "Жилсервіс" комунального підприємства "Управляюча компанія "Жилкомсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, за змістом якої відповідачем станом на травень 2021 року позивачці нарахована заборгованість за електроенергію на суму 793,68 грн, холодне водопостачання та водовідведення на суму 585,76 грн, вивіз сміття на суму 112,56 грн, найму житла на суму 2896,11 грн, управління гуртожитком на суму 4507,77 грн, а всього 8895,88 грн; станом на листопад 2021 року заборгованість за електроенергію - 1322,88 грн, холодне водопостачання та водовідведення - 1209,24 грн, вивіз сміття - 192,96 грн, найму житла - 2896,11 грн, управління гуртожитком - 7506,17 грн, а всього 13127,36 грн (а.с. 28).

Вказана вище довідка викладена у зручній для дослідження табличній формі, є зрозумілою і детальною; містить інформацію про формування заборгованості за кожен місяць за період з лютого 2020 року по листопад 2021 року включно за кожним видом комунальних послуг окремо.

Представлені позивачкою копії квитанцій щодо оплати комунальних послуг за період з березня 2020 року по червень 2021 року на аркушах справи 10-12 не спростовують правильність розрахунку відповідача.

Позивачка, згідно змісту позовної заяви, не стверджує про факт або факти ненадання, або неналежного надання відповідачем житлово-комунальних послуг.

Тому, доводи позивачки, що відповідач повинен доводити факт нарахування позивачці житлово-комунальних послуг - є безпідставним.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивачка не заявляє про ненадання, або неналежне надання відповідачем житлово-комунальних послуг, тому незазначені факти не підлягають доказуванню відповідачем, як і не підлягають перевірці та встановленню судом.

Крім того, нарахований позивачці борг з оплати житлово-комунальних послуг складається, зокрема, із заборгованості за електроенергію, холодне водопостачання та водовідведення, вивіз сміття, тощо.

Однак, позовна заява не містить обґрунтування ти вимог щодо непогодження позивачки із нарахуванням відповідачем заборгованості за певними видами житлово-комунальних послуг.

На підтвердження своєї позиції позивачем інших доказів не надано, клопотання про витребування доказів судом, позивачем не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Виходячи з викладеного, принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України); надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, - колегія дійшла висновку про недоведеність позовних вимог, тому у задоволенні позову повинно бути відмовлено саме з вищенаведених підстав.

На викладені вище обставини місцевий суд уваги не звернув, тому рішення місцевого суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Колегія звертає увагу, що позивачка, за наявності підстав, не позбавлена можливості, на захист своїх прав та законних інтересів, звернутись до суду з іншим позовом щодо обґрунтованості чи необґрунтованості нарахувань певних видів житлово-комунальних послуг.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складений 05 квітня 2023 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова