Постанова

від 29.03.2023 по справі 906/600/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року Справа № 906/600/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача: Ратушинська І.О., адвокат (в режимі відеоконференції), Гнидка М.В., адвокат (в режимі відеоконференції);

відповідача: Пантєєв І.О., адвокат (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" на рішення Господарського суду Житомирської області від 10 січня 2023 року (повний текст складено 17.01.2023) у справі №906/600/22 (Лозинська І.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Фінанс"

про стягнення 1 484 721,13 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 10 січня 2023 року у справі №906/600/22 позов Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Фінанс" про стягнення 1 484 721,13 грн задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Фінанс" на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат": 290 066,02 грн інфляційних втрат, 36 596,33 грн 3% річних, 70 168,37 грн штрафу, 44 294,61 грн пені та 22 069,37 грн судового збору.

У стягненні 631 515,29 грн штрафу, 399 606,92 грн пені, 143,32 грн 3% річних, 12330,28 грн інфляційних втрат відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 631 515,29 грн штрафу, 398 651,44 грн пені скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, рішення місцевого господарського суду в частині стягнення сум штрафу та пені змінити, в решті рішення залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 жовтня 2009 року між ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" (орендодавець) і ТОВ "Адвентіс" (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень, посвідчений 13.10.2009 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Товянським С.Я. за реєстровим №5625 (далі - договір оренди), за умовами якого в оренду було передано частини 1 та 2 поверхів будівлі ТЦ (літера А), яка включає сукупність нежилих приміщень; загальна площа об`єкта оренди складає 8320 кв.м.

Згідно з п.2.3.4 договору оренди орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, компенсацію комунальних і експлуатаційних платежів, інших платежів, передбачених договором оренди, відповідно до умов договору.

Об`єкт оренди - нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 77, загальною площею 8320 кв. м., було передане в оренду за актом приймання-передачі об`єкта оренди від 13.10.2009.

26 червня 2014 року між ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат", ТОВ "Адвентіс" та ТОВ "Група Рітейлу України" укладений договір про внесення змін до договору оренди, яким викладено преамбулу та реквізити сторін договору оренди в новій редакції, сторонами договору вказано: ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" (орендодавець) та ТОВ "Група Рітейлу України" (орендар).

28 липня 2017 року між ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" (орендодавець), ТОВ "Група Рітейлу України" (попередній орендодавець) та ТОВ "Атлант Фінанс" (новий орендар) був укладений договір про відступлення прав та обов`язків (відступлення прав вимоги та переведення боргу) за договором оренди, за п.1.1 якого попередній орендар відступає (передає) всі права та обов`язки за договором оренди (в тому числі право вимоги оренди (найму) об`єкта оренди - як цей термін визначено в договорі оренди) укладеного між попереднім орендарем та орендодавцем, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки попереднього орендаря, в обсязі та на умовах визначених договором оренди.

Також 28 липня 2017 року між ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" та ТОВ "Атлант Фінанс" був укладений договір про внесення змін до договору оренди.

Відповідно до п.5.1 договору оренди (в редакції договору від 28.07.2017), орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди в розмірах і строки, обумовлені договором, додатками №4, 5, що є його невід`ємною частиною.

За користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату (що складається з основної і додаткової орендної плати), розрахованої згідно з додатком №5; сплачує орендодавцеві витрати на комунальні платежі в об`єкті оренди, в порядку та розмірах, визначених в додатку №4 до договору; сплачує орендодавцеві експлуатаційні витрати в порядку і розмірах, визначених в додатку №5 та договором.

Пунктом 5.4.1 договору оренди (в редакції договору від 28.07.2017) встановлено, що основна орендна плата, розрахована згідно з додатком №5, сплачується орендарем щомісячно, авансом, не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, на підставі рахунку, що має бути наданий орендодавцем орендарю не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, що передує оплачуваному місяцю; в разі не отримання протягом вказаного строку рахунку орендодавця, орендар самостійно розраховує та сплачує основну орендну плату згідно з додатком №5 на банківські реквізити орендодавця, визначені в цьому договорі та/або останньому письмовому повідомленні орендодавця щодо їх зміни.

Додатком №5 до договору (в редакції договору від 28.07.2017) сторони погодили порядок розрахунку основної орендної плати за формулою: орендна плата = пл. приміщення х орендна ставка х К х Індекс І + ПДВ; орендна ставка - 129,50 грн.

28 липня 2017 року сторони підписали акт прийому-передачі приміщення в оренду згідно якого орендодавець (ПАТ "Житомирський меблевий комбінат") передав, а орендар (ТОВ "Атлант Фінанс") прийняв в оренду частину нежитлового приміщення, а саме: додаткову площу об`єкту оренди в загальному розмірі 192,0 кв. м., яке розташоване в будівлі ТЦ (літера А-1) за адресою: Україна, місто Житомир, вул. Київська, 77.

01 жовтня 2020 року між ТОВ "Атлант Фінанс" (орендодавець) та ТОВ "Ашан Україна Гіпермаркет" (орендар) був укладений договір суборенди №01/10/2020-Жт, за яким в суборенду було передано частину приміщення першого та другого поверхів будівлі ТЦ (літера А-1), яка включає в себе сукупність нежилих приміщень, позначених в матеріалах технічної інвентаризації, із загальною площею об`єкта оренди 8512 кв.м.

Об`єкт оренди було передано в суборенду на підставі акту приймання-передачі від 01.10.2020.

Оскільки станом на 26.04.2022 ТОВ "Атлант Фінанс" орендну плату за квітень 2022 року в сумі 1743746,84 грн та за травень 2022 року в сумі 1764671,45 грн сплачено не було, ПАТ "Житомирський меблевий комбінат" звернулось до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Атлант Фінанс" вказаної заборгованості.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 01.08.2022 у справі №906/255/22 позов Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Фінанс" про стягнення 3 508 418,29 грн задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Фінанс" на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" 3 508 418,29 грн боргу з орендної плати та 52 626,27 грн судового збору (т.1, а.с. 116-123).

Враховуючи те, що станом на 11 серпня 2022 року ТОВ "Атлант Фінанс" заборгованості з орендної плати за квітень-травень 2022 року в розмірі 3 508 418,29 грн не сплатило, Приватне акціонерне товариство "Житомирський меблевий комбінат" звернулось з позовом до суду про стягнення ТОВ "Атлант Фінанс" 302 396,30 грн інфляційних втрат, 36 739,64 грн 3% річних, 701 683,66 грн штрафу та 443 901,53 грн пені (згідно заяви про зменшення позовних вимог від 02.11.2022).

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами обох інстанцій, між сторонами виникли правовідносини оренди на підставі договору оренди нежитловий приміщень, посвідченого Товянським С.Я. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу 13 жовтня 2009 року за реєстровим №5625, із змінами, внесеними договором про внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень від 28.07.2017 року.

Відповідно до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.ч. 1,5,6 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 5.4.1 договору оренди (в редакції договору від 28.07.2017) встановлено, що основна орендна плата, розрахована згідно з додатком №5, сплачується орендарем щомісячно, авансом, не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, на підставі рахунку, що має бути наданий орендодавцем орендарю не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, що передує оплачуваному місяцю; в разі не отримання протягом вказаного строку рахунку орендодавця, орендар самостійно розраховує та сплачує основну орендну плату згідно з додатком №5 на банківські реквізити орендодавця, визначені в цьому договорі та/або останньому письмовому повідомленні орендодавця щодо їх зміни.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім ішого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з п.10.2 договору оренди у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати або компенсації комунальних та експлуатаційних платежів, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочених платежів за кожен день прострочки.

За п.10.2.1.1 договору оренди до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань у вигляді штрафу у розмірі 20% від простроченої суми грошового зобов`язання, якщо період прострочення перевищує 20 календарних днів, сума боргу перевищує 100 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що п.п. 10.2, 10.2.1.1 договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції, визнавши розрахунок пені, наданий позивачем невірним та провівши його самостійно, визнав обгрунтованою до стягнення пеню в розмірі 442 946,05 грн та штраф в розмірі 701 683,66 грн.

Щодо заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій (в порядку статті 233 ГК України) колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що він звільняється від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань щодо оплати орендної плати за квітень-травень 2022 року за договором оренди через наявність у нього форс-мажорних обставин. При цьому посилається на наявність сертифікату Київської ТПП №3000-22-0625 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 22.08.2022, який засвідчує наявність форс-мажорних обставин у ТОВ "Атлант Фінанс" за договором про внесення змін до договору оренди від 28.07.2017, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Житомирський меблевий комбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлант Фінанс"; період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24 лютого 2022 року, дата закінчення - тривають на 18 серпня 2022 року (т.1, а.с.78).

Приписами ст.617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Водночас, відповідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Отже, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідно до ст.42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Укладаючи договір оренди сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, розмір орендної плати, строк виконання та штрафні санкції.

Відповідач, у свою чергу, уклавши 28.07.2017 із ПрАТ "Житомирський меблевий комбінат" та ТОВ "Група Рітейлу України" договір про відступлення прав та обов`язків за договором оренди, прийняв на себе зобов`язання за визначеним договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки надання послуг оренди.

Томусуд вважає, що відповідач не довів вплив обставин непереборної сили на реальну можливість виконання зобов`язань за договором оренди, оскільки несплата суборендарем коштів за договором суборенди не є підставою для звільнення відповідача як від виконання зобов`язань перед позивачем за договором оренди, як і від відповідальності за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Крім того, відповідачем у запереченні на відповідь на відзив від 06.10.2022 заявлено клопотання про зменшення розміру пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат на 90% від заявлених позивачем сум та надано копії довідок АТ "Креді Агріколь Банк" про залишок коштів на поточному рахунку відповідача станом на дати виконання зобов`язань за договором оренди. Також, до відзиву від 23.09.2022 додано копії платіжних доручень №2914 та №2915 від 22.08.2022 на підтвердження погашення боргу з орендної плати у розмірі 3508418,29 грн (т.1, а.с.80).

Так, статтею 233 Господарського кодексу України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення для справи.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України).

Вказані правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 18.02.2020 у справі №920/694/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Визначаючи розмір пені, що підлягає стягненню на користь позивача, суд також керується нормативними приписами статті 3 Цивільного кодексу України, згідно з якою одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Колегія суддів зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені та штрафу колегія суддів бере до уваги наступні обставини:

- складна економічна ситуація в державі у період збройної агресії рф проти України;

- розмір штрафних санкцій є надмірно великим в порівнянні з сумою заборгованості;

- відповідач з метою мінімізації можливих збитків повідомив позивача листом від 20.04.2022 про неможливість виконання своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за квітень-травень 2022 року за договором оренди;

- виконання зобов`язання боржником зі сплати орендних платежів на момент винесення рішення;

- позивач застосував до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

- відсутність понесення позивачем збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором; іншого матеріали справи не місять;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат;

- неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Разом з тим, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що при зменшенні розміру штрафних санкцій у даній справі на 90% судом першої інстанції не були враховані майнові інтереси позивача, а також не дотримано розумний баланс між інтересами позивача, як орендодавця, та відповідача, як орендаря, враховуючи те, що складна економічна ситуація в Україні, спричинена військовою агресією російської федерації, однаково вплинула на господарську діяльність як відповідача, так і позивача.

Враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також те, що винятковість обставин є оціночним поняттям, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, при визначенні розміру (відсоткового співвідношення) штрафних санкцій обґрунтованим та справедливим є зменшення їх розміру на 50%, що відповідно становить 350841,83 грн штрафу та 221 473,03 грн пені.

Стягнення з відповідача вказаної суми штрафу та пені компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків оплати орендних платежів, стягнення ж з відповідача штрафу та пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 302 396,30 грн інфляційних втрат та 36 739,64 грн відсотків річних, то апеляційний суд зазначає, що скаржник не навів в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди із рішенням суду в цій частині, а тому суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ч.1 ст.269 ГПК України, переглянув рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 277 ГПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення Господарського суду Житомирської області від 10 січня 2023 року у справі №906/600/22 в частині стягнення сум штрафу та пені змінити, в решті рішення залишити без змін.

Відповідно п.п.в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України, постанова суду апеляційної інстанції складається, серед іншого, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржується рішення Господарського суду Житомирської області лише в частині відмови у стягненні 631 515,29 грн штрафу та 398 651,44 грн пені.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами; встановлюються у таких розмірах - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судовий збір", якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Отже, судовий збір за подання апеляційної скарги щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні 1 030 166,73 грн (631 515,29+398 651,44) складає 23 178,75 грн (1030166,73*1,5%*150%).

При цьому, скаржником сплачено судовий збір в розмірі 33 407,00 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним доручення №11942 від 01.02.2023 (т.2, а.с.9), що є більше розміру судового збору, встановленого законом.

Таким чином, в зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги позивача судовий збір в розмірі 10 301,67 грн за подання апеляційної скарги, у відповідності до вимог ст.129 ГПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (1 030 166,73 грн - оспорювана сума, 457 851,88 грн (572 314,86 - 114 462,98) - сума змінена судом апеляційної інстанції).

Судовий збір в розмірі переплаченої суми 10 228,25 грн у відповідності до вимог ст.7 Закону України "Про судовий збір" може бути повернутий лише за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 129, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 10 січня 2023 року у справі №906/600/22 в частині стягнення сум штрафу та пені змінити, виклавши пункти 2,3,4 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Фінанс" (04073, м. Київ, вул. Степана Бандери, 15А, код ЄДРПОУ 38347098) на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" (01015, м. Житомир, вул. Лейпцизька, 15, код ЄДРПОУ 32744172): 290 066,02 грн інфляційних втрат, 36 596,33 грн 3% річних, 350 841,83 грн штрафу, 221 473,03 грн пені, а всього: 898 977,21 грн та 22 069,37 грн судового збору.

3. У стягненні 350 841,83 грн штрафу відмовити.

4. У стягненні 222 428,50 грн пені відмовити."

В решті рішення залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант Фінанс" (04073, м. Київ, вул. Степана Бандери, 15А, код ЄДРПОУ 38347098) на користь Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" (01015, м. Житомир, вул. Лейпцизька, 15, код ЄДРПОУ 32744172) 10 301,67 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "04" квітня 2023 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.