Рішення

від 30.03.2023 по справі 903/1044/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 березня 2023 року справа №903/1044/22

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників:

від позивача: Данилюк Т.М. - представник (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

від відповідача: не з`явились

від третіх осіб: Багацький Є.Г. - адвокат (ордер серія АС №1055504 від 09.03.2023р.)

в судовому засіданні взяв участь заступник начальника відділу представництва інтересів держави в суді Волинської обласної прокуратури: Скучинський Л.Є. (службове посвідчення №071775 від 01.03.2023р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, м. Луцьк

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Державне підприємство "Колківське лісове господарство", смт. Колки

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", м. Київ

до відповідача: Маневицької селищної ради, смт. Маневичі

про витребування земельної ділянки з незаконного володіння,

встановив: керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом від 27.12.2022р. №514-1566вих-22 про витребування у власність держави в особі позивача з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 11,0182 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006, яка знаходиться за межами населеного пункту селищної ради на території колишньої Куклинської сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог прокурор засвідчував, що землі сільськогосподарського призначення, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державного лісогосподарського підприємства, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій. Спірна земельна ділянка, поза волею власника, вибула з його володіння та, на підставі рішення Маневицької селищної ради від 15.01.2021р. №5/31, була зареєстрована за селищною радою на праві комунальної власності.

Ухвалою від 02.01.2023р. було підтверджено підстави представництва керівником Камінь-Каширської окружної прокуратури інтересів держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації за позовною заявою, прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 01.02.2023р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне підприємство "Колківське лісове господарство", запропоновано прокурору, сторонам та третій особі вчинити ряд дій та надати суду відповідні додаткові матеріали.

16 січня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення ДП "Колківське лісове господарство" від 09.01.2023р. №07-01/4-23. У визначених поясненнях третя особа позовні вимоги підтримує та зауважує, що спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Маневицькій селищній раді, вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 01.02.2023р. за участю прокурора підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання суду) було відкладено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 20.02.2023р., встановлено позивачу строк для подання письмових пояснень по суті пред`явлених прокурором позовних вимог, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Про процесуальні дії, вчинені в судовому засіданні 01.02.2023р., Волинську обласну державну (військову) адміністрацію, ДП "Колківське ЛГ" та Маневицьку селищну раду було повідомлено ухвалою від 01.02.2023р.

03.02.2023р. до суду від Волинської обласної державної (військової) адміністрації надійшли пояснення від 03.02.2023р. №776/54/2-23 в яких позивач позовні вимоги підтримує, просить суд позов задовольнити.

15 лютого 2023 року до суду надійшло клопотання Камінь-Каширської окружної прокуратури від 14.02.2023р. №51/1-202вих-23 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 20.02.2023р. за участю прокурора та представника позивача підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання), судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ДСГП "Ліси України", продовжено (за ініціативою суду) строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів до 03.04.2023р., відкладено розгляд справи в підготовчому засіданні на 09.03.2023р., зобов`язано прокурора та позивача здійснити відправку всіх без виключення матеріалів, що стосуються позовних вимог, на адресу ДСГП "Ліси України", встановлено ДСГП "Ліси України" строк для подання письмових пояснень по суті спору, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. Про означені процесуальні дії ДП "Колківське ЛГ", ДСГП "Ліси України", Маневицьку селищну раду було повідомлено ухвалою від 20.02.2023р.

28.02.2023р. до суду від позивача надійшли письмові пояснення від 27.02.2023р. №1393/54/2-23/54/2-23 про підтримання позовних вимог прокурора, задоволення позову та витребування у власність держави в особі обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельної ділянки площею 11,0182 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006.

02 березня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення ДСГП "Ліси України" від 02.03.2023р. №131 у котрих третя особа позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити та витребувати у власність держави в особі позивача спірну земельну ділянку.

Ухвалою, постановленою за результатами проведеного 09.03.2023р. за участю заступника начальника відділу представництва інтересів держави в суді Волинської обласної прокуратури Скучинського Л.Є., представника ДП "Колківське ЛГ" та ДСГП "Ліси України", адвоката Багацького Є.Г. підготовчого судового засідання (відображена в протоколі засідання), було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.03.2023р. Про означені процесуальні дії сторін було повідомлено ухвалою від 09.03.2023р.

У визначений день та час в судове засідання по розгляду справи по суті з`явився заступник начальника відділу представництва інтересів держави в судах Волинської обласної прокуратури Скучинський Л.Є., представники позивача та третіх осіб. Відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи повідомлявся належним чином. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.

При цьому суд засвідчує, що ухвала від 02.01.2023р. про відкриття провадження у справі згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена Маневицькій селищній раді 05 січня 2023 року. Також ухвали від 02.01.2023р., від 01.02.2023р., від 20.02.2023р. та від 09.03.2023р. направлялись відповідачу на відображену в мережі інтернет на офіційному веб-сайті Маневицької селищної ради офіційну електронну пошту селищної ради.

Відтак, судом засвідчується на вжитті всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи за її участі в якості відповідача.

Судом враховується, що ухвалами від 02.01.2023р., від 01.02.2023р., від 20.02.2023р. та від 09.03.2023р. явка в судове засідання представників сторін обов`язковою не визнавалась.

Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За означених обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, приймаючи до уваги обставину за котрої явка представників сторін в судове засідання обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представника відповідача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Присутнім в судовому засіданні прокурором, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, а також на докази, долучені до справи, пред`явлені позовні вимоги було підтримано, засвідчено на наявності визначених процесуальним законодавством підстав для відшкодування прокуратурі за рахунок відповідача понесених у зв`язку із господарським спором судових витрат.

Присутній в засіданні суду представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити, витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради спірну земельну ділянку.

Присутній в засіданні суду представник третіх осіб посилаючись на обставини, викладені у письмових поясненнях, позовні вимоги підтримав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора, представників позивача та третіх осіб, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред`явлених позовних вимог.

При цьому, оцінюючи позицію сторін/учасників, викладену останніми у наданих суду заявах та поясненнях, досліджуючи матеріали справи, надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, спростовуючи та відхиляючи, а також підтримуючи ту чи іншу позицію сторін/учасників, викладену в обґрунтування пред`явленого позову, суд засвідчує наступне:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України визначається, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (ст. 8 Лісового кодексу України).

Статтею 9 ЗК України визначається, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Пунктом 5 Розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020р., визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

За змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986р., плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 23.10.2019р. у справі №488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі №707/2192/15-ц, від 13.06.2018р. у справі №278/1735/15-ц.

Судом встановлено, що розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання у постійне користування" Державному підприємству "Поліське лісове господарство" (правонаступник - Державне підприємство "Колківське лісове господарство") було надано у постійне користування для ведення лісового господарства ліси, що перебувають у державній власності загальною площею 21006,5 га, в тому числі і земельну ділянку, якій згодом було присвоєно кадастровий номер 0723683600:03:002:0006.

За результатами проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" протягом 2012-2013 років базового лісовпорядкування, схвалено Проект організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства "Поліське лісове господарство" (правонаступник - ДП "Колківське ЛГ"). Згідно Плану лісонасаджень Куклинського лісництва ДП "Поліське ЛГ" (правонаступник - ДП "Колківське ЛГ"), який є складовою частиною вищезазначеного Проекту, земельна ділянка, якій було присвоєно кадастровий номер 0723683600:03:002:0006, належить до земель лісового фонду.

План відведення земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства ДП "Поліське ЛГ" (правонаступник - ДП "Колківське ЛГ") (в межах якої і знаходиться спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006, площею 11,0182 га), який став геодезичною основою для виготовлення Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Поліське ЛГ", погоджено і головою Куклинської сільської ради Г.Ф. Зіничем, начальником управління Держкомзему у Маневицькому районі І.С. Нечипорук та начальником відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства В.Б. Балаєвим.

За наявності розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 та схваленого Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Поліське ЛГ", які визначають спірну земельну ділянку як приналежну до лісового фонду, розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013р. №495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 16 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Куклинську сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. №708-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 334,5675 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Куклинської сільської ради на даний час - Маневицької селищної ради) за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 11,0182 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006.

Відповідно до інформації із Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 зареєстрована у вказаному кадастрі 10.12.2013р., цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. №708-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" Куклинська сільська рада ввійшла до складу територіальної громади Маневицької селищної ради.

Рішенням Маневицької селищної ради від 16.12.2020р. №2/5 "Про початок реорганізації сільських рад, які увійшли до складу Маневицької селищної ради" Куклинська сільська рада реорганізована шляхом приєднання до Маневицької селищної ради.

В подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020р. №9-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Маневицькій територіальній Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281, 4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського району) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.

Відповідно до п. 97 додатку до акту приймання-передачі земельну ділянку площею 11,0182 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.

Рішенням Маневицької селищної ради від 15.01.2021р. №5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення" земельну ділянку площею 11,0182 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 прийнято у комунальну власність територіальної громади (п. 97 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Маневицької селищної ради Ковердюк Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 57019005 від 11.03.2021р., відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Маневицька селищна рада.

В той же час, згідно Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Поліське ЛГ" (на даний час реорганізоване шляхом приєднання до ДП "Колківське ЛГ"), земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Вказаний Проект схвалено за результатами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект.

З метою підтвердження даної інформації, Керівником Камінь-Каширської окружної прокуратури 30.12.2022р. за №51/1-1362вих21 надіслано вимогу на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 12.01.2022р. за №23 підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 до земель державного лісового фонду.

Водночас, згідно інформації ДП "Поліське ЛГ" (на даний час - ДП "Колківське ЛГ") земельна ділянка кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 знаходиться в кварталі 19 виділів 40, 41, 42, 43, 44, 50, 51, 60 Куклинського лісництва ДП "Колківське ЛГ". Вказане також підтверджено ВО "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України.

Протоколом другої лісовпорядної наради від 15.10.2013р. з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП "Поліське ЛГ" затверджено матеріали лісовпорядкування 2012-2013 років, в тому числі по Кубинському лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО "Укрдержліспроект". Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований та діяв на час виготовлення технічної документації із інвентаризації.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019р. у справі №361/6826/16 та від 06.07.2022 у справі №372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО "Укрдержліспроект", як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування. Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014р. у справі №6-212цс14 та від 27.01.2015 у справі №21-570а14, саме планово - картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являється основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами. Вказані висновки також застосовано і у постанові Верховного Суду від 12.07.2022р. у справі №911/3685/17.

На підставі розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування" земельну ділянку з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 передано ДП "Поліське ЛГ" та надано у постійне користування для ведення лісового господарства лісогосподарському підприємству ліси, що перебувають у державній власності, надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісового фонду.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017р. у справі №803/1622/16, яка набрала законної сили, скасовано розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування".

Проте, на час, його скасування земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 площею 11,0182 га, на підставі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року, які відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, підтверджують право на користування землями лісового фонду, уже була віднесена до держлісфонду.

Прокурором зазначається, що скасовуючи розпорядження Волинської облдержадміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування", Волинським окружним адміністративним судом не визначено наслідків такого скасування, не відновлено ставища, що існувало до моменту прийняття розпорядження №232, яке на час його скасування суб`єктами яких воно стосувалося, уже було виконаним.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12.10.2017р., надаючи правову оцінку оскаржуваним актам, вказав, що оскаржуване розпорядження Волинської ОДА від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування" стосується надання у постійне користування державним підприємствам лісів для ведення лісового господарства та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою шляхом їх вилучення з користування комунальних підприємств без визначення підстав для цього. При цьому, надання у користування, як було встановлено судами, відбулося саме за рахунок лісів, що перебували у користуванні комунальних підприємств.

Відтак, у вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування", належать саме до державної власності.

Згідно долученої виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань ДП "Поліське ЛГ" припинило свою діяльність на підставі наданого наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 04.10.2021р. №593 "Про припинення Державного підприємства "Поліське лісове господарство" та затвердження складу Комісії з припинення.

На підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 31.12.2021р. №985 право користування усіма земельними ділянками ДП "Поліське ЛГ" перейшло до ДП "Колківське ЛГ".

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022р. №882 "Про припинення Державного підприємства "Колківське лісове господарство" та затвердження складу комісії з припинення" вирішено припинити ДП "Колківське ЛГ" (код ЄДРПОУ 00991597) шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП "Ліси України".

Пунктом 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022р. №882, визначено, що ДСГП "Ліси України" є правонаступником прав та обов`язків ДП "Колківське ЛГ". 03.01.2023р. наказом Державного агентства лісових ресурсів України №15 затверджено передавальний акт ДП "Колківське ЛГ", відповідно до якого все наявне у означеного підприємства майно було передано ДСГП "Ліси України".

Наказом ДСГП "Ліси України" №187 від 04.01.2023р. майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 03.01.2023р. №15 "Про затвердження передавального акту Державного підприємства "Колківське лісове господарство" закріплено за філією "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України" (код 45101540).

Як встановлено з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 28.12.2022р., ДП "Колківське ЛГ" є відокремленим підрозділом у формі філії ДСГП "Ліси України".

Відтак, в результаті реорганізації ДП "Колківське ЛГ", усі майнові та немайнові права, інтереси та обов`язки перейшли до правонаступника - ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України".

У зв`язку із скасуванням розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування" розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 17.10.2022р. №469 "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано дозвіл ДП "Колківське ЛГ" (правонаступник - ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України") на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 811,1607 га для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг для оформлення права постійного користування земельними ділянками, розташованими на території Камінь-Каширського району Волинської області.

Також в ході обстеження лісових масивів, що здійснено 12.12.2022р. та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками комісії з припинення діяльності ДП "Колківське ЛГ" з`ясовано, що на земельній ділянці з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 наявні лісові насадження віком 25, 30 та 40 років, середньою висотою 12, 4, 15, 2 та 19,6 метрів в складі сосни звичайної, берези повислої, осики та вільхи чорної, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду. Відведена земельна ділянка розташована в лісовому масиві, який становить єдину екосистему.

Законом України "Про землеустрій" чітко регламентовано порядок відображення даних за результатами проведення робіт з інвентаризації земельних ділянок.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про землеустрій", інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Однак, незважаючи на наявність нескасованого на час виготовлення матеріалів інвентаризації базового лісовпорядкування, розробленого на підставі діючого на той час розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011р. №232 "Про надання лісів у постійне користування", яким визначались території, де здійснювалась господарська діяльність, охорона і захист лісів, при виготовленні таких матеріалів не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП "Поліське ЛГ".

З огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням. Проте, ні про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством, ні про її використання не за цільовим призначенням, у вказаних матеріалах інвентаризації не зазначено.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП "Поліське ЛГ" (на даний час - ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України") за матеріалами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році.

Згідно ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України).

Судом, з огляду на встановлене та означене вище, здійснено висновок, що в силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України, ст. 5 Лісового кодексу України, земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 площею 11,0182 га відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись не інакше, як для ведення лісового господарства в порядку, визначеному положеннями Лісового кодексу України.

Також визначена земельна ділянка, в порушення приписів ст.ст. 17, 31 ЛК України, ст.ст. 20, 122 ЗК України, без погодження із розпорядником земельних ділянок - Волинською обласною державною адміністрацією, як земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка на праві постійного користування належить ДП "Поліське ЛГ" (на даний час - ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України"), була передана з державної власності у комунальну власність, в той час, коли передача земель для ведення лісового господарства із державної в комунальну власність відбувається не інакше, як за рішенням відповідної обласної державної адміністрації.

Земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 площею 11,0182 га знаходиться в межах земель ДП "Поліське ЛГ" (на даний час - ДСГП "Ліси України" у особі філії "Колківське ЛГ" ДСГП "Ліси України"), у зв`язку з чим, на переконання суду, передача останньої у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування, не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України унормовано, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст.153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі №522/7636/14-ц.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц.

Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020р. у справі №504/2457/15-ц.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд засвідчує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 площею 11,0182 га, охоплена матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, може перебувати лише у державній власності, реєстрація ділянки, як землі комунальної власності є неправомірною.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, у зв`язку з чим вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Власник, з дотриманням положень ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 21.08.2019р. у справі №911/3681/17, від 22.01.2020р. у справі №910/1809/18, від 22.06.2021р. у справі №200/606/18, від 21.11.2021р. у справі №359/3373/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред`явлених прокурором позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд засвідчує, з платіжного доручення №2566 від 27.12.2022р., долученого Камінь-Каширською окружною прокуратурою в підтвердження сплати судового збору до позовних матеріалів, вбачається сплата судового збору на суму 2 481 грн.

Відповідно до витягу №НВ-9906000612022 від 13.12.2022р. із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок вартість земельної ділянки з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006 площею 11,0182 га, що є предметом позовної вимоги становить 44 562,40 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Отже, враховуючи предмет спору - витребування земельної ділянки, за результатами розгляду справи по суті суд може або стягнути недоплачений судовий збір, або повернути переплачений судовий збір відповідно до ціни позову.

За визначених обставин, суд, погоджуючись із поясненнями прокурора, засвідчує, що сума судового збору, яка підлягала б до сплати, складає 2 481 грн.

Відтак, враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати Волинської обласної прокуратури, пов`язані із поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді, слід відшкодувати останній у відповідності до ст. 129 ГПК України в повному об`ємі за рахунок Маневицької селищної ради

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (м. Луцьк, Київський майдан, 9, код ЄДРПОУ 13366926) з незаконного володіння Маневицької селищної ради (смт. Маневичі, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 04333193) земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 11,0182 га з кадастровим номером 0723683600:03:002:0006, яка знаходиться за межами населеного пункту селищної ради на території колишньої Куклинської сільської ради.

3. Стягнути з Маневицької селищної ради (смт. Маневичі, вул. Незалежності, 30, код ЄДРПОУ 04333193) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) 2 481 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

4. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З врахуванням положень ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 05.04.2023р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Волинській обласній прокуратурі (infocourt@pvo.gov.ua);

- Камінь-Каширській окружній прокуратурі (kkashirskiy_prok@pvo.gov.ua);

- Волинській обласній державній (військовій) адміністрації (post@voladm.gov.ua);

- ДП "Колківське лісове господарство" (kolky@lisvolyn.gov.ua);

- ДСГП "Ліси України" (dpforest22@gmail.com);

- Маневицькій селищній раді (manevychi.rada@ukr.net).