Рішення

від 11.01.2023 по справі 910/1746/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.01.2023Справа № 910/1746/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донагрохім" (вул. Студентська 3, кв. 3, м. Лиман, Донецька область, 84404 (поштова адреса: 51927, Дніпропетровська область, вул. Гайдамацька, 13, кв. 113)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ КОРН ГРУП" (вул. Черкаська, будинок 38, приміщення 247/1, село Петропавлівська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл., 08136)

про стягнення 252 259,14 грн.

Представники сторін:

від позивача: Трегубов А.В.

від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донагрохім" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ді Корн Груп" про стягнення 252 259,14 грн. збитків.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що внаслідок неналежного виконання відповідачем як постачальником умов Договору поставки № 2810/2021 від 28.10.2021 року в частині реєстрації податкових накладних, позивач був позбавлений права включити відповідні сумі ПДВ до складу податкового кредиту та скористатись правом на відповідне зменшення податкового зобов`язання, у зв`язку з чим ним було самостійно сплачено ПДВ коштами, отриманими як кредитні від АТ "КБ "ПриватБанк", та, як зазначає позивач, понесено збитки у вигляді ПДВ та сплати відсотків по кредитному договору у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1746/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 16.03.2022 року.

Проте, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та враховуючи введення воєнного стану з 24.02.2022 року, судове засідання, призначене на 16.03.2022 року, не відбулось.

Судом встановлено, що на виконання вимог ухвали суду від 21.02.2022 року через канцелярію суду 27.04.2022 року від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 19.04.2022 року у справі з доданими до них документами, що підтверджують використання позивачем кредитних обігових коштів та нарахування процентів за користування кредитом. При цьому позивач зазначає, що у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо складання та реєстрації податкової накладної в ЄРПН, ТОВ «Донагрохім» було змушено використати кредитний ліміт для погашення податкової заборгованості з ПДВ у сумі 246 080,00 грн. у зв`язку з чим, в свою чергу, за користування кредитними коштами банком було нараховано проценти, які позивач сплачує по теперішній час. Окрім цього позивач також зауважує, що у зв`язку з бойовими діями у м. Маріуполь неможливо подати документи по результатам перевірки та розгляду ГУ ДПС у Донецькій області скарги про порушення відповідачем строків реєстрації податкової накладної в ЄРПН. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2022 року, керуючись нормами статті 3 Конституції України та положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання призначено на 13.07.2022 року.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 року та 07.09.2022 року у зв`язку з нез`явленням представників сторін підготовче засідання відкладено на 07.09.2022 року та 12.10.2022 року відповідно.

Проте, у зв`язку із запровадженням тимчасово на період з 12 по 14 жовтня 2022 року дистанційного режиму роботи для працівників апарату Господарського суду міста Києва відповідно до Наказу Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 року "Про запровадження дистанційного режиму роботи для працівників апарату Господарського суду міста Києва" , 12.10.2022 року судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 року підготовче судове засідання за даних обставин призначено на 07.12.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/1746/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.01.2023 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача станом на 11.01.2023 року до суду не надходило.

В судове засідання з розгляду справи по суті 11.01.2023 року з`явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача - не з`явився.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати пояснення щодо суті спору, а також про призначення розгляду справи по суті на 11.01.2023 року на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 21.02.2022 року про відкриття провадження у справі та подальші ухвали від 31.05.2022 року, 13.07.2022 року, 07.09.2022 року, 26.10.2022 року, були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Лейпцизька 15, офіс 332, м. Київ, 01015, та яка співпадала з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вказані ухвали суду були повернуті відділенням поштового зв`язку неврученими у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

В подальшому як встановлено судом згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 30.11.2022 року відповідачем було змінено адресу місцезнаходження на: вул. Черкаська, будинок 38, приміщення 247/1, село Петропавлівська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл., 08136, у зв`язку з чим копія ухвали суду від 07.12.2022 року про призначення розгляду справи по суті на 11.01.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на вказану адресу місцезнаходження відповідача.

Крім того, відповідач був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: info.dicorn@gmail.com, копії ухвали суду від 07.12.2022 року про призначення судового засідання у справі №910/1746/22, факт отримання якої 14.12.2022 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Проте, доказів отримання відповідачем ухвали суду від 07.12.2022 року поштовим відділенням зв`язку на час розгляду справи 11.01.2023 року до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 01054492562153, в якому зазначено, що станом на 24.12.2022 року поштове відправлення «не вручено під час доставки».

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача зазначеній на конверті.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 07.12.2022 року про призначення судового засідання у справі №910/1746/22 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті 11.01.2023 року суд не повідомлено.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 21.02.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, представник відповідача не прибув в судове засідання з розгляду справи по суті 11.01.2023 року, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд здійснював розгляд справи 11.01.2023 року виключно за наявними матеріалами за відсутності уповноваженого представника відповідача.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.01.2023 року уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 11.01.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 28.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІ КОРН ГРУП» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донагрохім» (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір поставки №2810/2021 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві мінеральні добрива, а покупець прийняти та оплати товар загальною вартістю, що дорівнює сумі вартості всіх партій товару, який буде поставлено згідно Специфікацій на виконання умов цього Договору.

Розділами 1-9 Договору сторони погодили предмет договору, порядок здійснення розрахунків, порядок та строки поставки, умови поставки та порядок приймання товару, заяви та гарантії сторін, відповідальність сторін, форс-мажор та порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 9.2 Договору цей Договір набуває чинності від дня підписання та діє до 31.12.2022 року, а в разі порушення зобов`язання, до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками обох сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 1.2 Договору постачальник поставляє товар у кількості, якості та за ціною у відповідності зі Специфікаціями, які є Додатками до даного Договору і складають його невід`ємну частину.

Постачальник здійснює поставку товару в порядку та строках, зазначених у специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 3.1 Договору).

Згідно зі Специфікацією №1 від 28.10.2021 року, яка є Додатком №1 до Договору, товар, що постачається - аміачна селітра марки «Б», БІГ-БЕГ 500 кг., ГОСТ 2-2013, Країна походження - Казахстан.

За умовами пункту 1 Специфікації №1 до Договору сторони визначили умови постачання - СРТ станція призначення покупця за наданими транспортними інструкціями.

Строк поставки - перша декада листопада 2021 року (пункт 2 Специфікації).

Відповідно до пункту 2.7 Договору постачальник, одночасно з товаром, що поставляється, для приймання товару покупцем зобов`язаний надати наступні обов`язкові документи, а саме: оригінал рахунку-фактури, товарно-транспортну накладну (залізничну накладну), видаткову накладну.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 1.3 Договору орієнтовна сума договору разом з ПДВ становить 20 000 000,00 грн. Загальна сума договору буде складатися з загальної суми Специфікацій по договору (пункт 1.3 Договору).

Так, згідно зі Специфікацією №1 до Договору загальна вартість товару, що поставляється (аміачна селітра марки «Б» у кількості 64,000 тон), становить 1 230 400,00 грн. без ПДВ, сума ПДВ - 246 080,00 грн., всього з ПДВ - 1 476 480,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2.2 Договору оплата здійснюється на підставі даного Договору та на умовах, вказаних у специфікаціях.

Так, умовами Специфікації №1 до Договору сторонами узгоджено порядок розрахунків за товар - 100% передплата на протязі 1 банківського дня з дати виставлення рахунка-фактури (пункт 3 Специфікації №1).

Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку оплати товару за Договором матеріали справи не містять.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, на виконання умов пункту 2.2 Договору, пункту 3 Специфікації №1 до Договору та на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-030 від 28.10.2021 року на суму 1 476 480,00 грн. (у тому числі ПДВ 246 080,00 грн.), позивач здійснив попередню оплату товару на загальну суму 1 476 480,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1319 від 29.10.2021 року на суму 1 476 480,00 грн., у тому числі ПДВ - 246 080,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

Судом також встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем 04.11.2021 року було здійснено поставку товару - селітри аміачної марки «Б» ГОСТ 2-2013 у біг-бег по 500 кг, у загальній кількості 64,000 тон, на загальну суму 1 476 480,00 грн., що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін видатковою накладною №РН-010 від 04.11.2021 року на загальну суму 1 476 480,00 грн., у тому числі ПДВ - 246 080,00 грн., а також залізничною накладною №44141463 від 04.11.2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана, а також засвідчена печатками обох сторін.

Тобто, саме цей документи є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.

При цьому судом встановлено, що факти здійснення позивачем попередньої оплати та її розмір і порядок зарахування, а також передачі відповідачем та отримання товару позивачем належним чином підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечуються.

В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Так, умовами пункту 2.8 Договору передбачено обов`язок постачальника зареєструвати податкові накладні згідно з чинним законодавством України.

Суд зазначає, що питання виникнення податкових зобов`язань та складання податкової накладної по результатам господарської дії врегульовано в статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. У разі порушення продавцем товарів/послуг граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Зокрема, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідачем допущено порушення умов пункту 2.8 Договору, оскільки останнім не було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) податкову накладну на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок відповідача як попередня оплата за товар, сплачені позивачем платіжним дорученням № 1319 від 29.10.2021 року на суму 1 476 480,00 грн. (ПДВ - 246 080,00 грн.).

Листом № 075 від 16.11.2021 року позивач звертався до відповідача з претензією, в якій вимагав терміново протягом 5 робочих днів зареєструвати в ЄРПН податкову накладну на суму 1 476 480,00 грн., в тому числі ПДВ 246 080,00 грн., за фактом отримання попередньої оплати за товар - селітру аміачну за рахунком-фактурою №СФ-030 від 28.10.2021, а в разі не реєстрації податкової накладної протягом зазначеного строку - здійснити відшкодування позивачу суми збитків у розмірі незареєстрованого податкового кредиту у сумі ПДВ - 246 080,00 грн.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Окрім цього судом за матеріалами справи встановлено, що позивач у листопаді 2021 року звернувся до ГУ ДПС у Донецькій області зі скаргою №077 від 22.11.2021 року на постачальника товарів - ТОВ «ДІ КОРН ГРУП», який не виконав свій обов`язок зі складення та реєстрації податкової накладної на суму 1 476 480,00 грн. в ЄРПН, копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт надсилання позивачем вказаної скарги на адресу контролюючого органу підтверджується копією наявного в матеріалах справи фіскального чеку від 23.11.2021 року.

Водночас суд зазначає, що звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 ПК України не надає покупцю права на включення суми податку із цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.05.2022 року у справі № 200/11917/20-а, спірні правовідносини в якій виникли у зв`язку зі зверненням у 2019 році покупця до контролюючого органу зі скаргою на постачальника товарів / послуг, що не виконав свій обов`язок зі складення та реєстрації податкової накладної в ЄРПН. За висновком Верховного Суду саме з фактом складення і реєстрації у цьому реєстрі податкової накладної пов`язується виникнення у платника податків права на віднесення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, а можливість подання платником податків скарги на продавця/покупця передбачена саме з метою зобов`язання останнього до вчинення дій із коректного відображення у ЄРПН складених податкових накладних контролюючим органом за результатами проведеної перевірки.

Таким чином покупець товарів/послуг не може включити ПДВ за відповідну операцію до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої у ЄРПН продавцем податкової накладної (крім випадків, встановлених податковим законодавством, коли підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є інші документи (див. пункт 201.11 статті 201 ПК України)), а звернення з передбаченою пунктом 201.10 статті 201 ПК України скаргою на продавця є лише підставою для проведення контролюючим органом документальної перевірки для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку. Можливість подання платником податку скарги на продавця/покупця передбачена саме з метою зобов`язання останнього контролюючим органом до вчинення дій із коректного відображення у ЄРПН складених податкових накладних за результатами проведеної перевірки.

Суд зазначає, що відносин, які виникають у випадку відмови продавця товарів/послуг надати покупцю податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в ЄРПН, врегульовано у Податковому кодексі України (далі - ПК України).

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Вказана норма не зазнавала змін з часу набрання чинності ПК України.

За пунктами 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені / нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів / послуг; дата отримання платником податку товарів / послуг.

За приписами пункту 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

З наведеного вбачається, що згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17.

За таких обставин суд погоджується з доводами позивача та приходить до висновку про те, що відповідач позбавив позивача права на віднесення податку на додану вартість у розмірі 246 080,00 грн. до складу податкового кредиту на цю суму, оскільки в порушення умов пункту 2.8 Договору та вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України не склав та не зареєстрував податкову накладну на суму 1 476 480,00 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Поряд з цим, судом за матеріалами справи встановлено, що 30.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донагрохім» (клієнт за договором) та Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (банк за договором) укладено договір б/н про надання послуги «Овердрафтовий кредит» (кредитний договір), відповідно до умов пункту 2.4.1. якого банк за наявності вільних грошових коштів та за умови належного оформлення договору поруки зобов`язується здійснити овердрафтове обслуговування клієнта, яке полягає у проведенні платежів клієнта понад залишок коштів на його поточному рахунку, відкритому в банку, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, встановленого відповідно до пункту 3.2.4.1.5 цього договору, шляхом дебетування поточного рахунку в порядку та на умовах, визначених Умовами та Правилами надання банківських послуг в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим договором терміни. Овердрафт (далі - кредит) надається для поповнення обігових коштів для забезпечення безперервності здійснення платежів в умовах нестачі коштів на поточному рахунку клієнта.

У заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги «Овердрафтовий кредит» від 30.11.2012 року сторонами погоджено істотні умови кредитного договору: мета кредиту - поповнення обігових коштів для забезпечення безперервності здійснення платежів в умовах нестачі коштів на поточному рахунку клієнта; вид кредиту - овердрафтовий кредит; поточний рахунок клієнта - НОМЕР_1 , мінімальний розмір ліміту - 50 000 грн., максимальний розмір кредиту - 4 000 000,00 грн., відсоткові ставки - 1-3 дні (12,5 % річних), 4-7 днів (13,0% річних), 8-15 днів (13,5% річних), 16-30 днів (14,0% річних), понад 30 днів (28,0% річних); період безперервного користування кредитом - 30 днів, строк користування кредитом - 12 місяців.

Відповідно до пункту 3.2.4.5.1 кредитного договору строк користування кредитом становить 1 рік. Сторони узгодили, що банк має право пролонгувати строк користування кредитом у порядку, визначеному у пункті 3.2.4.1.8 цього договору.

Згідно з пунктом 3.2.4.1.8 кредитного договору платежі клієнта в порядку, встановленому цим договором, проводяться банком протягом одного року з моменту приєднання клієнта до договору. В разі якщо за 30 днів до закінчення встановленого у даному пункті строку, сторони не заявили про припинення овердрафтового кредитування, строк проведення платежів клієнта в порядку, встановленому цим договором, пролонгується щоразу на 365/366 днів.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення овердрафтового кредитування, суд дійшов висновку, що вказаний кредитний договір був автоматично пролонгованим на 2013-2022 роки у відповідності до пункту 3.2.4.1.8 договору.

Вказаний кредитний договір підписаний з боку позивача та банка шляхом накладення сторонами кваліфікованого електронного підпису у системі «Приват24 для бізнесу».

Так, як зазначає позивач у позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, для виконання своїх податкових зобов`язань зі сплати ПДВ у звітному періоді (за листопад 2021 року), право на віднесення якого у сумі 246 080,00 грн. до складу податкового кредиту позивач не набув у зв`язку з порушенням відповідачем строків реєстрації відповідної податкової накладної в ЄРПН, позивачем було використано частину кредитних обігових коштів за кредитним договором б/н від 30.11.2012 року в межах кредитного ліміту для оплати ПДВ та відповідно за відсотковою ставкою 16,5% річних, що підтверджується довідкою про стан позичкової заборгованості клієнта ТОВ «Донагрохім» №211130SU15524601 від 30.11.2021 року.

При цьому на підтвердження перерахування позивачем обігових кредитних коштів на погашення податку на додану вартість позивачем надано копію платіжного доручення №384 від 17.11.2021 року на суму 234 301,00 грн. із зазначенням призначення платежу «поповнення рахунка ПДВ за листопад 2021 року», банк отримувача Казначейство України у м. Києві.

В свою чергу у відповідача виникла прострочена заборгованість за кредитним договором б/н від 30.11.2012 року, на яку банком згідно умов пункту 3.2.4.3 кредитного договору нараховано проценти за користування кредитним лімітом у сумі 6 179,14 грн. та які були погашені позивачем відповідно до меморіального ордеру №02W6 від 30.11.2021 року, що підтверджується відповідною випискою банку.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, встановлено судом та відповідачем не спростовано, внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань зі складання податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 1 476 480,00 грн., Товариством з обмеженою відповідальністю «Донагрохім» понесено збитки на загальну суму 252 259,14 грн. у розмірі незареєстрованого податкового кредиту у сумі податку на додану вартість - 246 080,00 грн. та збитки у розмірі сплачених відсотків по кредитному договору у сумі 6 179,14 грн., які позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору поставки №2810/2021 від 28.10.2021 року та/або його окремих положень, а також розірвання правочину на час фактичного виконання сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Як зазначалось судом раніше, позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки та норм чинного законодавства не зареєстрував в ЄРПН податкову накладну на суму 1 476 480,00 грн. (ПДВ 246 080,00 грн.), внаслідок чого позивач не отримав податковий кредит у вказаній сумі ПДВ, тобто поніс збитки у розмірі 246 080,00 грн. Крім того, позивачем понесено збитки у вигляді процентів за користування кредитними обіговими коштами у розмірі 6 179,14 грн.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі

Відповідно частин 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Нормами статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з нормами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

За правилами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов`язання.

Частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення умов п. 2.8 Договору та податкового законодавства не виконано зобов`язання у визначений строк скласти, належним чином оформити та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну на суму ПДВ в розмірі 246 080,00 грн., зазначену у відповідному рахунку №СФ-030 від 28.10.2021 року та видатковій накладній № РН-010 від 04.11.2021 року, що призвело до неможливості включення суми податку на додану вартість в сумі 246 080,00 грн. до податкового кредиту ТОВ «Донагрохім».

В свою чергу суд відзначає, що Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення своєчасного складення та реєстрації податкової накладної у ЄРПН та/або неможливості здійснення такої реєстрації.

Судом також враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, в якій суд звертає увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (аналогічні висновки викладено у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 03.08.2018 року у справі № 917/877/17).

Таким чином, ураховуючи встановлені вище обставини та наведені норми законодавства, вбачається прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом та договором обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на таку суму ПДВ, яка фактично є збитками останнього.

Разом з цим, судом приймається до уваги той факт, що у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань в частині складання та реєстрації податкової накладної у ЄРПН та неотриманням позивачем податкового кредиту, позивач зазнав збитків у вигляді сплати процентів за користування кредитними коштами, які використані ним для погашення заборгованості з податку на додану вартість та які позивачем за відсутності достатніх власних коштів були додатково залучені позивачем згідно кредитного договору.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлене неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині складання та реєстрації податкової накладної у визначені податковим законодавством строки, що призвело до неможливості включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача, з огляду на те, що факт завдання позивачу збитків у загальній сумі 252 259,14 грн. (246 080,00 грн.+6179,14 грн.) підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований, а також за відсутності доказів відшкодування відповідачем збитків у вказаній сумі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Донагрохім» про стягнення збитків у розмірі 252 259,14 грн. та про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ КОРН ГРУП" (вул. Черкаська, будинок 38, приміщення 247/1, село Петропавлівська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл., 08136, код ЄДРПОУ 44597688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донагрохім" (вул. Студентська 3, кв. 3, м. Лиман, Донецька область, 84404, код ЄДРПОУ 36731172) 252 259 (двісті п`ятдесят дві тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 14 коп. збитків та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 89 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 03 квітня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон