Рішення

від 03.04.2023 по справі 916/180/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/180/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРУМОК" (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 3, кв. 18, код ЄДРПОУ 16394320);

до відповідача: фізична особа-підприємець Чернова Христина Сергіївна ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

про стягнення 156 969,55 грн.

1.СУТЬ СПОРУ:

24.01.2021 позивач - ТОВ «СТРУМОК» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСХО №195/22) до відповідача - ФОП Чернової Х.С., в якій просить суд стягнути з останньої 86 994,05 грн. основного боргу, 16045,84 грн. інфляційних втрат та 53929,66 грн. штрафних санкцій, а також витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачкою умов договору №СТ-22/01/18 від 22.01.2018 щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.01.2022 позовну заяву (вх. ГСОО №195/22 від 24.01.2022) ТОВ «СТРУМОК» - залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення відповідних недоліків.

Так, на виконання вимог ухвали суду від 31.01.2022 позивачем 01.03.2022 подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вх. ГСОО №5300/22), згідно якої позивачем усунуто встановлені судом недоліки та надано відповідні документи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.03.2022 було відкрито провадження у справі №916/180/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. ст. 247-252 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом сторонам по справі рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Сторонам зазначена ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на їх юридичні адреси, які зазначені у витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За змістом статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється особою для забезпечення комунікації з нею, зв`язку зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження позивача та відповідача, які зареєстровані у встановленому законом порядку, вважається днем вручення сторонам відповідної ухвали суду.

Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою сторонам і повернута поштою, суд доходить висновку, що останні повідомлені про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що сторони мали доступ до судових рішень та мали можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За таких обставин суд доходить висновку, що неможливість вручення відправлень сторонам є наслідком незабезпечення ними вимог законодавства щодо можливості реального вручення їм поштових відправлень за їх офіційними місцезнаходженнями, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих їх таких поштових відправлень.

Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення сторін про розгляд справи, а неподання відповідачем до суду відзиву не можна визнати таким, що обумовлене поважними причинами.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

За викладених обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи позивача.

Позивач повідомив, що за договором №СТ-22/01/18 від 22.01.2018 ТОВ «Струмок» зобов`язалося передати, а ФОП Чернова Х.С. прийняти та оплатити товар, характеристики якого визначалися Сторонами в Специфікаціях.

Згідно п. 4.2. Договору ціна товару зазначається в специфікаціях та в видаткових накладних. Покупець здійснює оплату за реалізований Товар в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника кожні 14 (чотирнадцять) календарних днів після реалізації товару згідно наданих звітів про реалізацію товару, Покупець зобов`язаний надавати Постачальнику Звіти про реалізацію товару та залишки товару Постачальника 1-го та 15-го числа кожного місяця. При цьому, кінцевий строк реалізації Товару не повинен перевищувати 60 (шістдесят) календарних днів з дня поставки Товару. Датою поставки товару вважається дата підписання Сторонами видаткової накладної. По закінченню кінцевого строку реалізації, Покупець зобов`язаний на протязі трьох банківських днів після закінчення кінцевого строку реалізації, повернути на склад Постачальника або оплатити залишок Товару. Товар який повертається Покупцем, не повинен відрізнятися від переданого Постачальником за видатковою накладною за якістю, комплектністю, товарним виглядом, та інш. Не повернений товар у вказаний строк, або товар не прийнятий Постачальником з причин невідповідності якості, комплектності, товарному вигляду, та інш. вважається реалізованим, та таким що підлягає оплаті на протязі трьох банківських днів після закінчення кінцевого строку реалізації.

За твердженням позивача, строк оплати Товару настає за 63 дні з моменту поставки Товару Відповідачу.

Позивач зазначив, що за поставлений на користь Покупця товар станом на зараз існує заборгованість перед ТОВ «Струмок» у розмірі 86 994 грн. 05 коп.

Позивач вказує, що він неодноразово звертався з претензіями до відповідача та не отримав жодної відповіді на них.

Також позивач посилається на те, що сторонами підписано Акт звірки взаєморозрахунків станом на 12.07.2021р. згідно якого ФОП Чернова Х.С. підтвердила власний борг перед ТОВ «Струмок» в розмірі 86 994 грн. 05 коп.

Крім того позивачем за прострочення виконання грошового зобов`язання нараховано до стягнення пеню в сумі 53 929,66 грн. та 16. 045,84 грн. втрат від інфляції.

4. Обставини справи, встановлені судом.

22.01.2018 між ТОВ «СТРУМОК» (Постачальник) та ФОП Чернова Х.С. (Покупець) було укладено договір поставки № СТ-22/01/18, згідно з п. 1.1 якого на умовах даного договору Постачальних поставляє, а Покупець приймає і зобов`язується оплатити на умовах, визначених даним договором, товар в асортименті, кількості і за цінами, вказаними в Специфікаціях.

За умовами п.п. 1.2, 1.3 договору, право власності на товар, а також ризик випадкового знищення переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін накладної, яка фіксує момент передачі товару. Предметом договору є товар, зазначений у Специфікації, яка узгоджується з Покупцем і підписується уповноваженими представниками Сторін. Специфікація затверджується сторонами у встановленій формі (Додаток №1 до цього Договору) і є невід`ємною частиною цього Договору.

За умовами п. 3.3 договору постачальник одночасно з передачею товару обов`язково передає Покупцю видаткові та товаро-транспортні накладні. Крім цих обов`язкових документів, на вимогу Покупця, Постачальник передає також документи в копіях, що засвідчують якість, комплектність і відповідність товару вимогам чинного законодавства України, в тому числі: сертифікати якості, санітарно-гігієнічні висновки, сертифікати відповідності, копії свідоцтв про визнання відповідності.

Згідно з п. 4.1 договору, загальна вартість Договору складається з суми відвантажених товарів, зазначених у видаткових накладних. При цьому, усі видаткові накладні між цими ж сторонами, виписані в строк дії цього договору, без зазначення номеру та дати договору в самих накладних, вважаються виписаними на підставі цього договору.

Згідно з п. 4.2. договору ціна товару зазначається в специфікаціях та в видаткових накладних. Покупець здійснює оплату за реалізований Товар в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника кожні 14 (чотирнадцять) календарних днів після реалізації товару згідно наданих звітів про реалізацію товару, Покупець зобов`язаний надавати Постачальнику Звіти про реалізацію товару та залишки товару Постачальника 1-го та 15-го числа кожного місяця. При цьому, кінцевий строк реалізації Товару не повинен перевищувати 60 (шістдесят) календарних днів з дня поставки Товару. Датою поставки товару вважається дата підписання Сторонами видаткової накладної. По закінченню кінцевого строку реалізації, Покупець зобов`язаний на протязі трьох банківських днів після закінчення кінцевого строку реалізації, повернути на склад Постачальника або оплатити залишок Товару. Товар який повертається Покупцем, не повинен відрізнятися від переданого Постачальником за видатковою накладною за якістю, комплектністю, товарним виглядом, та інш. Не повернений товар у вказаний строк, або товар не прийнятий Постачальником з причин невідповідності якості, комплектності, товарному вигляду, та інш. вважається реалізованим, та таким що підлягає оплаті на протязі трьох банківських днів після закінчення кінцевого строку реалізації.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавством України і відшкодовують збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням своїх зобов`язань. За прострочення оплати товару Покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Згідно з п. 9.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до "31" грудня 204 року. Протягом періоду дії, умови Договору можуть бути змінені лише за умови письмової згоди обох сторін. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії.

Якщо жодна зі Сторін письмово не заявить іншій Стороні про припинення дії Договору не менш як за 30 календарних днів до запланованої дати припинення його дії, Договір вважаться переукладеним на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 9.3 договору).

Сторонами у справі не надано до матеріалів справи доказів розірвання або припинення договорів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що він є чинними.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач згідно з видатковими накладними № 120 від 24.01.2018 на суму 131 333,11 грн., № 762 від 20.03.2019 на суму 51014,17 грн. та № 765 від 20.03.2019 на суму 22 133,3 грн. поставив відповідачці товар на загальну суму 204 480,58 грн. (у т.ч. ПДВ).

При цьому, видаткова накладна № 120 від 24.01.2018 на суму 131 333,11 грн. була підписані між сторони та скріплена печаткою позивача.

Водночас, інші видаткові накладні - № 762 від 20.03.2019 на суму 51014,17 грн. та № 765 від 20.03.2019 на суму 22 133,3 грн. не були підписані зі сторони відповідачки.

Позивач зазначає, що за поставлений товар у відповідачці існує заборгованість в розмірі 86 994,05 грн., що підтверджується відповідним актом звірки взаєморозрахунків станом на 12.07.2021.

14.06.2021 року позивач надіслав відповідачці претензію, в якій виклав вимогу сплатити існуючу заборгованість за поставлений товар згідно з договором № СТ-22/01/18 від 22.01.2018 в сумі 95 305,18 грн. та попередив, що у разі невиконання зазначеної претензії буде вимушений звернутися до господарського суду з відповідним позовом. Доказом направлення вказаної претензії є опис вкладення до цінного листа з відбитком поштового штемпелю, видаткова накладна та фіскальний чек від 14.06.2021.

Проте, відповідачка залишила вказану вимогу без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

5. Позиція суду.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У частині другій статті 4 ГПК України зазначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечене законом, зокрема статтею 15 ЦК України. Перелік способів захисту порушеного права та/або інтересів визначений у статті 16 ЦК України та не є вичерпним.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Визначені умовами договору № 7/17 від 22.12.2017 дії сторін (передача продавцем товару покупцеві за товарною накладною або актом приймання-передачі, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, спірні правовідносини між сторонами у справі щодо стягнення заборгованості з оплати поставленого товару є правовідносинами з поставки товарів, а зазначений договір за своєю правовою природою є договором поставки, як різновид договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

З огляду на визначену позивачем підставу позову спірною обставиною у цій справі, яка є предметом дослідження, підлягає встановленню та має значення для правильного вирішення спору у справі, є обставина щодо поставки товару за спірними видатковими накладними. Як вбачається позивач посилається на реальність здійсненої ним господарської операції з поставки товару відповідачу за цими видатковими накладними.

Досліджуючи цю обставину, судом установлено, що за умовами п.п. 1.2, 1.3 договору, право власності на товар, а також ризик випадкового знищення переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін накладної, яка фіксує момент передачі товару.

За умовами п. 3.3 договору постачальник одночасно з передачею товару обов`язково передає Покупцю видаткові та товаро-транспортні накладні. Крім цих обов`язкових документів, на вимогу Покупця, Постачальник передає також документи в копіях, що засвідчують якість, комплектність і відповідність товару вимогам чинного законодавства України, в тому числі: сертифікати якості, санітарно-гігієнічні висновки, сертифікати відповідності, копії свідоцтв про визнання відповідності.

Згідно з п. 4.1 договору, датою поставки товару вважається дата підписання Сторонами видаткової накладної.

Відповідно до визначення термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.4. Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.5. Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Отже за загальним правилом належним фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Разом з тим, надані до матеріалів справи видаткові накладні № 120 від 24.01.2018 на суму 131 333,11 грн., № 762 від 20.03.2019 на суму 51014,17 грн. та № 765 від 20.03.2019 на суму 22 133,3 грн. не можуть вважатись належними доказами здійснення факту поставки з огляду на те, що вони не відповідають вимогам, встановленим для первинного документу Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, зокрема в видаткових накладних № 762 від 20.03.2019 та № 765 від 20.03.2019 взагалі відсутні підписи уповноваженої особи відповідача, а у видатковій накладній № 120 від 24.01.2018 відсутні: відтиск печатки відповідачки, а також дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця. Також, матеріали справи не містять відповідної довіреності представника покупця на отримання товару.

Водночас, колегія суддів враховує, що у разі відсутності первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Разом з цим, товарно - транспортної накладної або будь-яких інших обов`язкових документів, що на вимогу Покупця, Постачальник передає покупцю, підписаних уповноваженими представниками сторін, якими відповідно до умов п. 3.3 договору повинен оформлюватись факт передачі товару від продавця покупцеві, і які можуть бути беззаперечними доказами факту поставки товару, позивачем до суду не подано і таких документів у справі не міститься.

Крім того, наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків станом оцінується критично, оскільки по-перше: такий акт сам по собі не є первинним документом бухгалтерського обліку, зазначені в ньому дані формуються на підставі первинних документів - відомостей про господарські операції, по - друге: не містить печатки ФОП Чернової Х.С., який міститься на договорі № СТ-22/01/18 від 22.01.2018, а підпис виконаний в графі «від ФОП Чернова Хрестина Сергіївна» суттєво відрізняється від підпису, який міститься у п. 11 «Юридичні адреси та реквізити сторін» договору № СТ-22/01/18.

Надані позивачем докази оплати відповідачкою за реалізований товар також судом не приймаються до уваги, оскільки складені позивачем в одноособовому порядку, не містять посилання на відповідний договір поставки, видаткові накладні або рахунки та не підтверджені відповідними банківськими виписками.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Крім того, на переконання суду, саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги не надання позивачем на підтвердження своїх позовних вимог переконливих доказів, які б свідчили про поставку відповідачці товару, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості в сумі 86 994,05 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення суми основного боргу, відтак, вимоги про стягнення пені та інфляційних втрат також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від суми заборгованості.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно п.2 ч.1, ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги відмову у задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне судове рішення складено 03.04.2023

Суддя Ю.М. Невінгловська