Постанова

від 30.03.2023 по справі 127/17324/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року

м. Київ

справа № 127/17324/19

провадження № 51-4953 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

в режимі відеоконференції

представника потерпілих -

адвоката ОСОБА_8 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року щодо нього в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020000000504, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

Вирішено цивільні позови, питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за умисне вбивство своїх близьких родичів, а саме: матері ОСОБА_9 , малолітніх дітей ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та колишньої дружини ОСОБА_12 , за наступних обставин.

Так, ОСОБА_6 перебуваючи з 19 липня 2008 року в шлюбі з ОСОБА_12 , від якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з січня 2016 року став проживати з ОСОБА_13 та ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилась спільна донька ОСОБА_14 . При цьому, відповідно до рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2017 року шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_12 було розірвано.

Приблизно з березня 2018 року, ОСОБА_6 переїхав проживати до своєї матері - ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки остання хворіла. У зв`язку з тим, що хвороба прогресувала і матері потрібен був постійний догляд, в жовтні 2018 року ОСОБА_6 перевіз її проживати до колишньої дружини ОСОБА_12 , за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою став проживати ОСОБА_6 уже разом із ОСОБА_12 та їх спільними малолітніми дітьми: сином ОСОБА_10 і донькою ОСОБА_11 .

Незважаючи на спільний побут з ОСОБА_12 , ОСОБА_6 час від часу відвідував ОСОБА_15 і доньку, що призводило до постійних конфліктів з матір`ю та колишньою дружиною. Тоді ОСОБА_6 вирішив назавжди розірвати стосунки з колишньою дружиною, дітьми і матір`ю, переїхавши проживати до ОСОБА_16 . Своє рішення ОСОБА_6 вранці 31 грудня 2018 року повідомив ОСОБА_12 та ОСОБА_9 , що стало приводом до чергового конфлікту та дорікань.

Так, в ранкову пору доби 31 грудня 2018 року в квартирі АДРЕСА_3 , між ОСОБА_6 з однієї сторони та його матір`ю ОСОБА_9 і колишньою дружиною ОСОБА_12 з іншої, виник конфлікт з приводу того, що останній повинен був святкувати Новий рік з ОСОБА_13 та їх спільною донькою. Під час конфлікту ОСОБА_9 дорікала свого сина з даного приводу і, зрозумівши, що не зможе будь яким чином вплинути на його рішення, пішла на другий поверх квартири, де лягла відпочивати в дитячій кімнаті. ОСОБА_12 з донькою ОСОБА_11 залишились на кухні, розташованій на першому поверсі квартири, ОСОБА_6 пішов у вітальню де ремонтував стілець, при цьому використовував слюсарський молоток, а син ОСОБА_10 знаходився у кімнаті на другому поверсі квартири.

Близько 10:00 год ОСОБА_12 зайшла до вітальні де знаходився ОСОБА_6 та продовжила з`ясовувати із ним стосунки, докоряючи, що він залишає сім`ю та хвору матір у важкий час. На ґрунті довготривалого сімейного конфлікту ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, вирішив позбавити життя колишню дружину ОСОБА_12 , малолітніх дітей ОСОБА_11 і ОСОБА_10 та матір ОСОБА_9 .

Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на позбавлення життя вказаних осіб, ОСОБА_6 штовхнув ОСОБА_12 на диван, схопив її рукою за шию і почав душити. Після чого, тримаючи у руці молоток, застосовуючи значну фізичну силу та розуміючи, що посягає на життя іншої особи і бажаючи настання смерті ОСОБА_12 , ОСОБА_6 умисно наніс їй множинні удари молотком в область голови, від яких вона померла на місці.

Продовжуючи свої протиправні дії, повною мірою усвідомлюючи їх і керуючи ними, ОСОБА_6 пішов на кухню, де знаходилась його малолітня донька ОСОБА_11 , та бажаючи настання смерті останньої, розуміючи, що посягає на життя своєї доньки, умисно наніс їй цим же молотком множинні удари по голові.

Після цього ОСОБА_6 піднявся на другий поверх квартири, зайшов до дитячої кімнати, де на ліжку відпочивала його матір ОСОБА_9 , та, продовжуючи свої протиправні дії, повною мірою усвідомлюючи їх і керуючи ними, розуміючи, що посягає на життя своєї матері і бажаючи настання її смерті, умисно наніс їй вказаним молотком множинні удари в область голови, від яких вона померла на місці.

У подальшому ОСОБА_6 пройшов до кімнати на другому поверсі квартири, де його малолітній син ОСОБА_10 дивився мультфільми, сидячи за комп`ютером у навушниках. Продовжуючи свої протиправні дії, повною мірою усвідомлюючи їх та керуючи ними, ОСОБА_6 , розуміючи, що посягає на життя свого сина і бажаючи настання його смерті, умисно наніс вказаним молотком множинні удари йому по голові. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_10 упав на підлогу, після чого ОСОБА_6 узяв його ззаду за верхній одяг і витяг на коридор другого поверху квартири, де він і помер.

З метою приховування слідів злочину, запобігання свого викриття та створення алібі, ОСОБА_6 розкидав цінні речі, документи та одяг потерпілих по квартирі, намагаючись таким чином зімітувати розбійний напад невідомих осіб на членів своєї родини та відвести від себе підозру. Після цього ОСОБА_6 змив із себе сліди крові, одягнувся та, не закриваючи вхідні двері квартири ключем на замки, о 13:26 год, викликавши попередньо з мобільного телефону автомобіль таксі, вийшов з будинку та проїхав ним до зупинки вул. 600-річчя м. Вінниці, де в сміттєву урну викинув знаряддя злочину - молоток. Далі ОСОБА_6 відвідав декілька громадських місць та о 15:04 год повернувся до місця вчинення злочину, а саме до будинку АДРЕСА_4 . Піднявшись до квартири ОСОБА_6 побачив, що сторонніми особами не виявлено злочину та ніким не повідомлено правоохоронні органи з даного приводу, тому він з мобільного телефону самостійно, імітуючи розпач та нерозуміння ситуації, що трапилось, почав викликати швидку медичну допомогу, повідомляючи що рідні знаходяться з тілесними ушкодженнями у квартирі без ознак життя.

По приїзду бригади швидкої медичної допомоги, лікарями констатовано смерть ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , а ОСОБА_11 померла у Вінницькі обласній дитячій лікарні в цей же день приблизно о 18:00 год.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що ухвалу апеляційного суду постановлено незаконним складом суду так як у особовій справі судді зі складу колегії - ОСОБА_17 відсутній бланк присяги судді. Не погоджується з накладеним на його нерухоме майно арештом, оскільки вважає, що його можна було застосувати лише за умови прийняття рішення про конфіскацію майна. Наводить доводи щодо суворості, на його думку, призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення волі та вважає його таким, що суперечить Конституції України, Європейській конвенції з прав людини та свідчить про нелюдське поводження з його особистістю.

Під час касаційного розгляду засуджений підтримав касаційну скаргу засудженого і просилив її задовольнити.

Захисник ОСОБА_7 під час касаційного розгляду також підтримав касаційну скаргу засудженого та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, в зв`язку з наявністю, на його думку, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в цій справі.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілих - адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на безпідставність наведених засудженим доводів, просила залишити його касаційну скаргу без задоволення.

Під час касаційного розгляду прокурор також висловив позицію про відсутність підстав для задоволення касаційних вимог засудженого, а тому просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України, в касаційній скарзі не оспорюються.

Засуджений ОСОБА_6 в касаційній скарзі посилається на те, що ухвалу апеляційного суду постановлено незаконним складом суду, так як у особовій справі судді зі складу колегії ОСОБА_17 відсутній бланк присяги судді.

Проте такі посилання засудженого є безпідставними, не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону та об`єктивного підтвердження перевіркою матеріалів справи не знайшли.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_7 , незважаючи на те, що не подавав власної касаційної скарги в інтересах засудженого, висловив доводи, якими не погодився з оцінкою судами попередніх інстанцій доказів у справі та стверджував про порушення, на його думку, апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 404 КПК України під час апеляційного розгляду. Захисник вважав, що цей суд мав вийти за межі вимог апеляційної скарги ОСОБА_6 , оскільки на його думку, у суду було достатньо підстав для прийняття рішення на користь засудженого. Проте, такі посилання захисника колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як видно з матеріалів кримінального провадження, предметом апеляційного розгляду була апеляційна скарга ОСОБА_6 в якій він наводив доводи лише щодо суворості, на його думку, призначеного йому покарання і просив вирок суду першої інстанції змінити, а також зняти накладений на його майно арешт. Зміст ч. 2 ст. 404 КПК України свідчить про право, а не обов`язок апеляційного суду вийти за межі апеляційних вимог. Реалізація цього права покладається на розсуд апеляційного суду та таке рішення може бути прийнято лише за наявності явних обставин, які б свідчили про необхідність виходу за межі апеляційних вимог, чого в даній справі встановлено не було.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги засудженого щодо суворості призначеного ОСОБА_6 покарання та обґрунтовано залишив їх без задоволення. Крім того, вказаний суд також дав належну оцінку посиланням апеляційної скарги засудженого про безпідставність, на його думку, накладення арешту на його майно, про що він також зазначає і в своїй касаційній скарзі і правильно залишив їх без задоволення. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками погоджується й суд касаційної інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги про суворість призначеного у виді довічного позбавлення волі покарання, то колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно зі ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

У цій справі, як видно з її матеріалів, суд при призначенні ОСОБА_6 покарання, керуючись вимогами ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, класифікуються як особливо тяжке, дані про особу засудженого, зокрема те, що він свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав частково, посилаючись на відсутність умислу на позбавлення життя потерпілих та його особу, який раніше судимий не був, за місцем проживання характеризувався позитивно.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання ОСОБА_6 , суд врахував конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, його підвищену суспільну небезпеку та наслідки у виді смерті молодій жінці, жінці похилого віку та двом малолітнім дітям, позицію потерпілих, які вважали, що засудженому слід призначити найсуворіше покарання у виді довічного позбавлення волі.

При цьому, вирішуючи питання щодо виду заходу примусу, необхідного для забезпечення досягнення визначеної у законі його мети, суд виходив не лише з того, що вказаний засуджений вчинив злочин особливої тяжкості, санкція якого передбачає довічне позбавлення волі, а й зважив на те, що ОСОБА_6 позбавив життя найближчих родичів - матері і малолітніх дітей. Аналізуючи дії засудженого до та після вчинення вбивства, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність каяття ОСОБА_6 у скоєному, а відтак про його підвищену суспільну небезпечність.

Зазначене та відсутність даних для застосування позбавлення волі на певний строк свідчить про те, що призначене ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів. Колегія суддів вважає, що виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, саме це покарання є адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу ОСОБА_6 .

Переконливих доводів про наявність підстав для призначення засудженому менш суворого покарання у касаційній скарзі не наведено, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав не вбачається.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Так, виходячи з дискреційних повноважень суду щодо визначення кінцевого покарання за вчинений ОСОБА_6 злочинів, передбачених пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України, беручи до уваги обставини скоєння вбивств, які виразились в нанесенні матері, малолітнім дітям та колишній дружині численну кількість ударів молотком в життєво-важливі органи, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, спосіб вбивства та намагання в подальшому зімітувати вчинення цих дій іншими особами, свідчать про реалізацію цілеспрямованого наміру на позбавлення потерпілих життя та, відповідно, про особливу суспільну небезпечність ОСОБА_6 .

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ізоляція ОСОБА_6 - шляхом довічного позбавлення волі, відповідає вимогам справедливості щодо застосування покарання та відображає співмірність злочину та кари, і тільки таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій про те, що покарання у виді позбавлення волі на певний строк, в даному випадку, не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та не слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України.

Призначене ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів та підстав для призначення менш суворого покарання, як про це ставить питання засуджений, немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення, як про це просить засуджений та задоволення його касаційних вимог немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 липня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3