Рішення

від 31.03.2023 по справі 569/18543/22

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/18543/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2023 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Рівненська академія патрульної поліції» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Рівненська академія патрульної поліції», в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15 років; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15 років; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь упущений час затримки в розрахунку за невикористані дні додаткової відпустки.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 12 жовтня 2020 року по 31 січня 2022 року працювала у Державній установі «Рівненська академія патрульної поліції» на посаді фахівця відділення правового забезпечення та міжнародного співробітництва. 15 листопада 2022 року вона звернулась до відповідача із заявою про отримання довідки про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основана та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні). Відповідно до розрахунку, зазначеного у довідці про доходи від 29 листопада 2022 року вона дізналась, що до сум нарахованих при звільненні, роботодавець не включив компенсацію за 10 днів соціальної відпустки за 2022 рік, як матері двох дітей до 15 років.

При цьому, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2021 року у справі № 569/2156/21, яке набрало законної сили 23 квітня 2021 року, шлюб між нею та ОСОБА_3 , зареєстрований 09 липня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 717, розірвано. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_4 , котрому на момент подачі заяви до суду виповнилося 10 років, та ОСОБА_5 , чотирирічного віку. Обоє дітей проживають з нею, а спільного господарства із ОСОБА_3 вона не веде вже понад два роки. Належним чином завірені копії свідоцтв про народження дітей та копія рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2021 року у справі № 569/2156/21 про розірвання шлюбу містились у матеріалах її особистої справи у Державній установі «Рівненська академія патрульної поліції».

Проте, розрахунок при звільненні був проведений відповідачем в останні хвилини робочого дня в установі, а на руки видана довідка про те, що на день звільнення не використана додаткова відпустка за 2022 рік відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» та не виплачена компенсація. Окрім того, що батько її дітей ОСОБА_3 не використовував у 2022 році соціальну відпустку на дітей, та не планує цього робити, адже є безробітним.

З 01 лютого 2022 року її призначено на посаду головного спеціаліста із забезпечення договірної та позовної роботи, як таку що визначена переможцем конкурсу, згідно наказу територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області від 31 січня 2022 року №6-к.

Протягом відпрацьованого періоду роботи в ТУ ДСА України в Рівненській області вона зверталась до начальника ТУ ДСА України в Рівненській області із заявою на отримання соціальної відпустки, як матері двох дітей віком до 15 років, терміном 10 календарних днів, долучаючи довідку від батька ОСОБА_3 про те, що він не використовував у 2022 році соціальну відпустку на дітей та не планує цього робити, адже є безробітним. Проте дозволу на використання свого права на отримання соціальної відпустки так і не отримала. Відповідно до листа Міністерства економіки України від 20 липня 2022 року №660-03/22, якщо після звільнення з працівником укладено новий трудовий договір, то на новому місці роботи роботодавець не несе обов`язку по наданню невикористаної додаткової соціальної відпустки за поточний і попередні роки.

Вважає, що відповідач фактично позбавив її права на отримання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів як матері, яка має двох дітей віком до 15 років, а також незважаючи на той факт, що вона виховує дітей сама, відібрав компенсацію за 10 днів соціальної відпустки за 2022 рік.

12 січня 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову. Вказує, що дійсно з 12 жовтня 2020 року наказом Державної установи «Рівненська академія патрульної поліції» Луценко О.С. прийнято на посаду фахівця відділення правового забезпечення та міжнародного співробітництва. На підставі заяви ОСОБА_1 від 27 січня 2022 року було видано наказ від 28 січня 2022 року №21 о/с, яким з 31 січня 2022 позивача звільнено з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). На відділення фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку покладено обов`язок виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 46 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за періоди роботи з 12 жовтня 2020 року по 11 жовтня 2021 року та з 12 жовтня 2021 року по 31 січня 2022 року і щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 19 Закон України «Про відпустки» за 2020 та 2021 роки, що і було здійснено в останній робочий день, як зазначає сама позивач.

Зазначає, що рішення про надання соціальної відпустки приймається роботодавцем з урахуванням наданих документів, а жодних документів, які б підтверджували той факт, що батько дітей позивача не використав у поточному 2022 році спірний вид додаткової відпустки роботодавцю, до дня звільнення включно, надано не було, та не міститься у матеріалах особової справи позивача.

З 2020 року позивач жодного разу не зверталась до роботодавця із заявою про надання їй щорічної додаткової відпустки як матері двох дітей віком до 15 років, а з моменту внесення змін до законодавства (09 травня 2021 року) не надавала документи на підтвердження того, що батько дітей не використовував у 2022 році соціальну відпустку на дітей, у тому числі не надавала довідку, долучену до позову (датована 12 грудня 2022 року).

Також, зазначає, що якщо працівник звільнився з попереднього місця роботи в поточному році і не скористався в цьому році своїм правом на соціальну відпустку за статтею 19 Закону України «Про відпустки», йому мала бути виплачена за неї грошова компенсація. Влаштувавшись на інше місце роботи, працівник має пред`явити довідку з попереднього місця роботи про те, що він або використав таку відпустку за поточний рік, або отримав за неї грошову компенсацію. Зважаючи, що ОСОБА_1 жодних документів, які б підтверджували той факт, що батько дітей не використав у поточному 2022 році даний вид додаткової відпустки не надала роботодавцю, до дня звільнення включно, у день звільнення їй було видано довідку, що така відпустка за 2022 рік не використана та не виплачена компенсація за неї.

Відповідно, надавши новому роботодавцю заяву працівника з доданими до неї підтверджуючими документами та виданою довідкою, роботодавець повинен надати працівнику зазначений вид відпустки.

27 лютого 2023 року позивач подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд: зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй 3271 грн. 52 коп. (без урахування податків і зборів) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15 років; стягнути з відповідача середній заробіток за весь упущений час затримки в розрахунку за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 48718 грн. 95 коп. (без урахування податків і зборів).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 01 березня 2023 року, яка постановлена судом не виходячи до нарадчої кімнати і занесена до протоколу судового засідання, прийнято до спільного розгляду заяву ОСОБА_1 разом із позовною заявою.

27 березня 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 подала заперечення на заяву про уточнення позовних вимог, в яких вказала, що обставини, на які вказує позивач у своїй позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог не відповідають дійсності та позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав аналогічних за змістом, які зазначені у відзиві.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала з мотивів у ньому наведених та просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15 років в розмірі 3271 грн. 52 коп. (без урахування податків і зборів) та середній заробіток за весь упущений час затримки в розрахунку за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 48718 грн. 95 коп. (без урахування податків і зборів).

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала повністю, з підстав викладених у відзиві, просила відмовити в його задоволенні. Зазначила, що якщо позивач розрахувала компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку за довідками відповідача, то вони вважають його прийнятним.

27 лютого 2023 року позивачем подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, яке ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 01 березня 2023 року, яка постановлена судом не виходячи до нарадчої кімнати і занесена до протоколу судового засідання, задоволено.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи і наявні у них докази, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, позивач з 12 жовтня 2020 року перебувала в трудових відносинах із Державною установою «Рівненська академія патрульної поліції» та працювала на посаді фахівця відділення правового забезпечення та міжнародного співробітництва, що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 .

27 січня 2022 року ОСОБА_1 на ім`я т.в.о. начальника Державної установи «Рівненська академія патрульної поліції» Ковальчука Т. подано заяву про звільнення її 31 січня 2022 року за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Наказом № 21 о/с від 28 січня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) 31 січня 2022 року. Відділенню фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Державної установи «Рівненська академія патрульної поліції» наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 46 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за періоди роботи з 12 жовтня 2020 року по 11 жовтня 2021 року та з 12 жовтня 2021 року по 31 січня 2022 року і щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 19 Закон України «Про відпустки» за 2020 та 2021 роки.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 відповідно. Батьком дітей є ОСОБА_3 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2021 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , зареєстрований 09 липня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 717, розірвано.

Як слідує із довідки, виданої 31 січня 2022 року № 85/53/01-2022 Державною установою «Рівненська академія патрульної поліції», на день звільнення у ОСОБА_1 не використана додаткова відпустка за 2022 рік відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» та не виплачена компенсація. Матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2022 році не надавалась.

Наказом № 6-к від 31 січня 2022 року «Про призначення ОСОБА_1 » позивача призначено з 01 лютого 2022 року на посаду головного спеціаліста із забезпечення договірної та позовної роботи, як таку, що визначена переможцем конкурсу з посадовим окладом згідно штатного розпису та встановлено випробування строком два місяці.

Відповідно до заяви ОСОБА_3 від 12 грудня 2022 року, поданої на ім`я начальника ТУ ДСА України в Рівненській області Вдовиченка В.В., останній не використовував у 2022 році соціальну відпустку на дітей та не планує цього робити, оскільки є безробітним.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Статтею 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці»).

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці», в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, визначено таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з пунктом 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки», в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73Кодексу законів про працю України).

Ця відпустка надається за календарний рік, а не за відпрацьований робочий рік. Вона може бути використана працівником у будь-який час протягом календарного року незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини.

Якщо працівник, що має право на цю відпустку, з яких-небудь причин не скористався цим правом за декілька попередніх років, він може використати цю відпустку пізніше. На це вказує і Мінсоцполітики в листах від 20 вересня 2013 року № 807/13/155-13 і від 12 травня 2015 року № 256/13/116-15, підкреслюючи, що строк давності, після якого втрачається право на додаткову відпустку на дітей, чинним законодавством не встановлений.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до роз`яснення Міністерства економіки України на звернення ТУ ДСА України в Рівненській області від 20 липня 2022 року № 660-03/22, вказано, що якщо після звільнення з працівником укладено новий трудовий договір, то на новому місці роботи роботодавець не несе обов`язку по наданню невикористаної додаткової соціальної відпустки за поточний і попередні роки.

У пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» вказано, що, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зістаттею 83 КЗпП Українивона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку виплата компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Як встановлено судом, позивач працювала на посаді фахівця відділення правового забезпечення та міжнародного співробітництва в Державній установі «Рівненська академія патрульної поліції» з 12 жовтня 2020 року по 31 січня 2022 року. Позивач мала право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів, оскільки мала двох дітей віком до 15 років, однак нею не скористалася. Отже, при звільненні позивача, відповідач зобов`язаний був здійснити виплату грошової компенсації за всі не використані нею дні додаткової відпустки, як працівнику, яка має дітей, однак такої виплати не здійснив.

Суд погоджується з розрахунком позивача розміру компенсації за невикористану відпустку на дітей, здійсненим за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, який становить 3 271 грн. 52 коп. без утримання з цієї суми обов`язкових податків та зборів. Вказаний розмір компенсації позивач просить стягнути з відповідача, а представник відповідача в судовому засіданні зазначила, що вважає розрахунок позивача прийнятним, тому суд приймає його як належний та допустимий.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути компенсацію за невикористану відпустку на дітей у зв`язку із звільненням в розмірі 3 271 грн. 52 коп. без утримання з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи № 206/53/01-2023 від 17 лютого 2023 року розмір заробітної плати позивача в листопаді 2021 року становив 11995 грн. 06 коп., а в грудні 2021 року 8178 грн. 42 коп.

Згідно Листа Міністерства соціальної політики України від 12 серпня 2020 року № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» загальна кількість робочих днів у листопаді 22, в грудні 22.

Тому сума середньоденного заробітку позивача становить 458 грн. 49 коп. (20173,48 грн./44 робочий день (22+22)).

В періоді, за який позивачу слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, кількість робочих днів становить 130 (за період з 01 лютого 2022 року по 29 липня 2022 року включно) і включає в себе 22 робочих дні за лютий 2022 року, 22 робочих дні за березень 2022 року, 22 робочих дні за квітень 2022 року, 22 робочих дні за травень 2022 року, 22 робочих дні за червень 2022 року, 22 робочих дні за липень 2022 року, 21 робочий день за квітень 2022 року, 22 робочих дні за травень 2022 року, 22 робочих дні за червень 2022 року, 21 робочий день за липень 2022 року.

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 458 грн. 49 коп., то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2022 року по 29 липня 2022 року включно складає 59 603 грн. 70 коп. (458,49 грн. х 130 днів).

За положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов`язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред`являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов`язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 Цивільного кодексу України обов`язок доведення її відсутності лежить на власникові.

Разом з цим, встановлений статтею 117КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно проведеного судом розрахунку розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 59 603 грн. 70 коп. Судом встановлено, що розмір самої компенсації за невикористану додаткову відпустку як матері, яка має двох дітей віком до п`ятнадцяти років, яку позивач просить стягнути становить 3 271 грн. 52 коп. та є меншою за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром компенсації за невикористану відпустку, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 3 271 грн. 52 коп. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню в розмірі 3 271 грн. 52 коп.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку на дітей у зв`язку із звільненням 31 січня 2022 року та середнього заробітку за час затримки розрахунку знайшли своє підтвердження, є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до часткового задоволення.

При цьому, суд зауважує, що відповідач не довів відсутність підстав для стягнення на користь позивача компенсації невикористаної нею відпустки на дітей, однак погодився з розрахунком розміру компенсації здійсненим позивачем. Доводи відповідача про те, що позивач з 2020 року по день звільнення жодного разу не зверталась до відповідача із заявою про надання їй щорічної додаткової відпустки як матері двох дітей до 15 років і вона могла звернутись до нового роботодавця з правом використати вказану відпустку не заслуговують на увагу, оскільки позивач написала заяву про звільнення і відповідач, відповідно до вимог ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки», зобов`язаний був здійснити виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку на дітей при її звільнені 31 січня 2022 року.

Щодо посилання відповідача на те, що в матеріалах особової справи ОСОБА_1 не міститься жодних документів, які б підтверджували той факт, що батько дітей не використовував у 2022 році додаткову відпустку та такі документи не подавались відповідачу до дня звільнення включно, суд зазначає, що законом на роботодавця покладено обов`язок при звільненні виплатити працівнику компенсацію за невикористану відпустку, відповідно саме відповідач при звільненні мав з`ясувати чи має ОСОБА_1 право на отримання компенсації за невикористану відпустку, та чи батько дітей ОСОБА_3 не використав вказану додаткову відпустку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов в частині стягнення середнього заробітку задоволено частково з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 66 грн. 64 коп. (3271,52х992,4/48718,95).

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення компенсації за невикористану відпустку, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст.3,12,13,81,141,259,263-265,354 ЦПК України, суд,

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Рівненська академія патрульної поліції» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Рівненська академія патрульної поліції» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як матері, яка має двох дітей віком до п`ятнадцяти років, в розмірі 3 271 (три тисячі двісті сімдесят одна) грн. 52 коп. без утримання з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Рівненська академія патрульної поліції» на користь ОСОБА_1 середній заробіток з час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3 271 (три тисячі двісті сімдесят одна) грн. 52 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Рівненська академія патрульної поліції» в дохід держави судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Стягнути з Державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Рівненська академія патрульної поліції» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 66 (шістдесят шість) грн. 64 коп.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач Державний заклад професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання «Рівненська академія патрульної поліції», місцезнаходження: вул. Штейнгеля, буд. 90, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, код ЄДРПОУ 43028270.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2023 року.

Суддя О.О. Першко