Рішення

від 08.03.2023 по справі 144/454/21

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/454/21

Провадження № 2/144/40/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" березня 2023 р. Теплицький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Германа О.С.,

секретаря - Пігулі А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Теплик у цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через представника, адвоката - Барську Т.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.

Позов мотивований тим, що 24 травня 2005 року голова Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області розпорядженням №217 затвердив технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю громадянам - власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) колишнього КСП «Україна» на території Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області та передав 1011 громадянам власникам сертифікаті, у тому числі позивачу, у власність земельні ділянки, на виконання вище вказаного розпорядження голови РДА МКП «Гео-Сервіс» виготовило Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №810969 площею 2,31 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0523786200:02:000:0253. 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 довіреність за №2-118, яку посвідчила нотаріус Могильовського нотаріального округу Скрипка М.М., але 07 серпня 2018 року позивач скасував довіреність видану на ОСОБА_3 , про що подав відповідну заяву до Могильовського нотаріального округу в Республіці Білорусь. Повідомлення про відміну довіреності представник, якого ОСОБА_1 07 серпня 2018 року уповноважив на розпорядження належною йому земельною ділянкою, надіслав ОСОБА_3 , директору ФГ «Анастас плюс», Теплицькій районній державній адміністрації та Реєстраційні службі Головного управління юстиції у Вінницькій області. 09 жовтня 2020 року державний нотаріус Теплицької державної нотаріальної контори Лужанська Т.В. посвідчила договір купівлі-продажу належної позивачу земельної ділянки кадастровий номер 0523786200:02:000:0253, продавцем за яким виступав позивач в особі свого представника ОСОБА_3 , яка діяла на підставі скасованої у серпні 2018 року довіреності, а покупцем ОСОБА_2 , вважає що вказаний договір є недійсним з моменту укладання, позаяк ОСОБА_3 повноважень вчиняти дії щодо продажу земельної ділянки від імені власника ОСОБА_1 не мала.

Окрім того, дійсність правочину купівлі-продажу оспорюється у зв`язку з тим, що до 01 січня 2020 року, відповідно до імперативних приписів підпункту б, пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, таким чином угоди укладенні під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, так само в частині передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладання (посвідчення).

Представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат - Клінчиков С.О., подав до суду відзив на позовну заяву про визнання недійсним договору купівлі- продажу земельної ділянки та скасування рішення про реєстрацію права власності, відповідно до якого просить відмовити в задоволені позовних вимог, з підстав необгрунтованості позову, як укладання правочину неповноважною особою, оскільки позивач припинивши дію довіреності офіційно про це не повідомив міністерство юстиції України та нотаріусів Теплицького нотаріального округу Вінницької області та вважає неналежним доказом, опису вкладень до цінного поштового відправлення на ім`я ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Барська Т.М. в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від представника позивача - адвоката до суду надійшла заява в якій просить розглянути справу за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві та просить суд їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Клінчиков С.О. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, від нього до суду надійшла заява в якій просить розглянути справу за відсутності сторони відповідача, позовні вимоги не визнають, та просять суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Суд, дослідивши зібрані в судовому засіданні докази вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України, гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одними із способів захисту цивільних прав, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що довіреністю № 2-118 від 23 лютого 2018 року, посвідченою приватним нотаріусом Могильовського нотаріального округу Республіки Білорусь Скрипка М.М., позивач ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником.

Відповідно до державного акту Серії ЯА №810969 від 03 жовтня 2005 року, є власником земельної ділянки площею 2,31 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0523786200:02:000:0253 (а.с.7).

Згідно із заявою від 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 скасував видану ним довіреність від 23 лютого 2018 року відповідно до якої уповноважив ОСОБА_3 бути його представником (а.с.8-11).

На підставі договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2020 року посвідченого державний нотаріус Теплицької державної нотаріальної контори Лужанською Т.В. представник позивача ОСОБА_3 , продала належну позивачу земельну ділянку 2,31 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 0523786200:02:000:0253 ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.21).

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до статті 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частинами першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України, необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Тобто, для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв`язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.

ВС в постанові від 22 квітня 2019 року по справі №623/2518/17 вказав, що критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі по справі №6-6639вов09 та Верховним Судом України в постанові від 07.08.2019 року у справі 753/7290/17.

Аналізуючи наявні докази у справі, суд прийшов до висновку, що позивач та його представник не довели суду, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 жовтня 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 54514348, укладений представником позивача ОСОБА_3 на невигідних для ОСОБА_1 умовах і такий договір суперечить інтересам останнього, як і не надали доказів розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного щодо укладення такого договору, що б могло вказувати на настання наслідків, які неприйнятні для позивача, як довірителя.

Натомість з наявних матеріалів вбачається, що договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 0523786200:03:000:0253, загальною площею 2,31 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області укладено 09.10.2020 року, зареєстровано нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори Лужанською Т.В., за індексним номером 54514348.

Як вбачається з із заяви від 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 скасував видану ним довіреність від 23 лютого 2018 року відповідно до якої уповноважив ОСОБА_3 бути його представником про що повідомив ОСОБА_3 , директора ФГ «Анастас плюс», Теплицьку районну державну адміністрацію та Реєстраційну службу Головного управління юстиції у Вінницькій області, однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази про отримання повідомлення представників про скасування довіреності на момент укладання договору купівлі - продажу.

Статтею 249 ЦК визначено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. При цьому, особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов`язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

Так, повідомлення про скасування довіреності може бути оформлено заявою, що складена за правилами пунктів 275, 276 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Якщо довіреність була посвідчена нотаріально, то і відмова від неї вимагає нотаріальної форми, адже згідно ч. 3 ст. 214 ЦК відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Аналіз зазначених норм закону свідчить, що довіреність, яка скасована, зберігає чинність щодо представника, особи, яку представляють, прав та обов`язків третьої особи, з якою представник уклав правочин, до тих пір, допоки вони не довідаються або не матимуть змоги довідатися про скасування довіреності.

Суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 після припинення довіреності 07 серпня 2018 року шляхом подання відповідної заяви нотаріусу та припинення її, не діяв у спосіб, передбачений частиною другою статті 249 ЦК України та не належним чином повідомив про це представника, а також відомих йому третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Будь-яких доказів про виконання ним передбаченого обов`язку, на противагу зазначеним доводам, позивачем суду не надано.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові по справі № 552/856/18 від 03.06.2020 року, в якій суд зокрема зазначив про таке: «...суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу, правильно зазначив, що стаття 249 ЦК України не містить чіткого порядку повідомлення про припинення дії довіреності, проте не звернув уваги на те, що ОСОБА1 після припинення довіреності не діяла у спосіб, передбачений частиною другою статті 249 ЦК України, взагалі не повідомила про це представника будь-яким способом, а також відомих їй третіх осіб, для представництва, перед якими була видана довіреність та не надала відповідних доказів про такі дії, що є її процесуальним обов`язком згідно зі статтею 81 ЦПК України.».

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові № 308/5835/17 від 17.06.2020.

При цьому, і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Нотаріус, завідувач державного нотаріального архіву при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 248 ЦК України припинення представництва за довіреністю відбувається у разі відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреності. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Позивачем в судове засідання не надано доказів, щодо внесення в Єдиний реєстр довіреностей відомостей щодо припинення довіреності на момент підписання договору купівлі - продажу.

Згідно до ст. 58 ЦПК України, належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, за правилами ч.5 ст.12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна позиція вказана в постанові Верховного Суду України у справі 623/2518/17 від 22.04.2019 року та у справі 400/232/18 від 26.09.2019 року.

Відповідно до пункту 15 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, земель, що перейшли до комунальної власності відповідно до пункту 21 цього розділу або передані до комунальної власності відповідно до статті 14-1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ст. 81 Земельного Кодексу України, землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

На момент укладання оскаржуваного правочину закон про ринок землі не був прийняти, а тому було відсутнє законодавче врегулювання порядку відчуження земель з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», однак позивачу, як іноземцю, укладення оскаржуваного правочину не суперечило діючому законодавству, в тому числі положенню пункту 15 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України.

На підставі викладеного, та враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, оспорюваний договір купівлі-продажу зареєстрований відповідно вимог чинного законодавства, укладений від імені позивача уповноваженою ним особою, на підставі довіреності, про скасування якої на момент укладання договору купівлі продажу відповідачу не було відомо, тому суд не вбачає в діях відповідача умов недійсності правочину та дійшов до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, тому відмовляє в їх задоволенні.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 203, 204, 207, 210, 215, 219, 220, 248, 249, 626, 655 ЦК України, ст. ст. 89, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя