Рішення

від 15.03.2023 по справі 911/3595/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2023 р. м. Київ Справа № 911/3595/21

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» (61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Алчевських, будинок 2, код 32868719)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона № 23» (08161, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Тарасівка(з), вул. Київська, будинок 1, офіс 4, код: 35329851)

про стягнення 1001268,97 гривень,

за участю представників учасників справи:

від позивача:Тищенко А.В.;

від відповідача:не з`явився;

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» (надалі по тексту позивач/ТОВ «Паркінг+») про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона № 23» (надалі по тексту відповідач/ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23») заборгованості за договором поставки від 14.05.2020 № 2020/П/82 у загальному розмірі 1001268,97 гривень з яких: 348361,89 гривень основний борг, 455832,80 гривень товарний кредит, 63175,20 гривень пеня, 91086,07 гривень 20% річних, 42813,01 гривень інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягувана сума утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару за договором поставки від 14.05.2020 № 2020/П/82, що і стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення товарного кредиту, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/3595/22, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 14.02.2022 від відповідача надійшов відзив на позов, за змістом якого останній заперечував пред`явленні позовні вимоги та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

До суду 22.02.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 922/574/22 за позовом ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» до ТОВ «Паркінг+» про визнання частково недійсним договору поставки від 14.05.2020 № 2020/П/82.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2022 провадження у справі № 911/3595/21 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 922/574/22.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022 ухвалу Господарського суду Київської області від 18.05.2022 у справі № 911/3595/21 скасовано, а справу передано на розгляд суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.10.2022 проведення підготовчого засідання призначено на 16.11.2022.

На адресу суду 09.11.2022 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів та письмові заперечення, до яких долучено додаткові докази.

Цього ж дня від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, а 06.12.2022 надійшло клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи.

Клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи обґрунтовані тим, що згідно акту службового розслідування від 11.09.2020, комісія у складі в.о головного інженера Алдошина В.В., Чекаренко Т.В., Данилюк О.М. встановила, що: « 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 передав до бухгалтерії ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» видаткові накладні ТОВ «Паркінг+» у кількості 23 штуки. Дати накладних відносяться до періоду з 14.05.2020 по 28.08.2020. На видаткових накладних у полі «Отримав» вже стояли підписи та печатки ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23». Хто, коли та на яких підставах їх проставив встановити не вдалося. При цьому комісія встановила, що товар за такими видатковими накладними не постачався ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23», а постачався КП «Шляхрембуд»».

Також відповідач вказує, що Хурса В.М. повідомив комісії ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» про те, що не підписував видаткові накладні ТОВ «Паркінг+» за період 14.05.2020-28.08.2020.

Тому для підтвердження або спростування наведених обставин належними та допустимими доказами, на переконання відповідача, існує необхідність у призначенні судової експертизи у цій справі, задля встановлення належності підписів у видаткових накладних Хурсі В.М. та справжності відтиску печатки відповідача. Встановлення вказаних обставини, які мають значення для всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, як вказує відповідач, неможливо без застосування спеціальних знань у сфері іншій, ніж право.

На вирішення експерта відповідачем запропоновано поставити наступні питання:

- чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 на видаткових накладних за період з 14.05.2020 по 28.08.2020 у графі «отримав/получил» тією особою від імені якої він зазначений чи іншою сторонньою особою?;

- чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у видаткових накладних за період з 14.05.2020 по 28.08.2020 у графі «отримав/получил», під впливом збиваючих факторів (природних/штучних)?;

- чи міститься на видаткових накладних за період з 14.05.2020 по 28.08.2020 відтиск печатки ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23», яку воно використовує в господарській діяльності чи на них міститься відтиск іншої печатки»?;

- чи відповідає час нанесення відтиску печатки на видаткових накладних даті, вказаній в таких видаткових накладних?;

- чи відповідає час друку видаткових накладних даті вказаній в таких видаткових накладних?.

Розглянувши клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи, суд відмовив у їх задоволенні, про що постановив ухвалу від 21.12.2022, із занесенням до протоколу судового засідання.

Відмова суду у задоволенні вказаних клопотань мотивована тим, що у відповідності до відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Призначення судової експертизи у справі є правом, а не обов`язком суду, яке суд може реалізувати лише у разі виникнення дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування або наявні у справі докази є взаємно суперечливими.

Надавши належну оцінку доводам відповідача наведених у клопотаннях про призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що встановлення фактичних даних у справі не потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, а зібраних у справі доказів достатньо для з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи. Таким чином, суд не вбачає підстав для призначення у справі судової експертизи.

На адресу суду 07.12.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

До суду 15.12.2022 від відповідача надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи заяви свідка та допит свідка.

За результатом розгляду клопотання відповідача про допит свідка, суд відмовив у його задоволенні, оскільки свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти (ч. 1 ст. 89 Господарського процесуального кодексу України).

Проте суд, надавши оцінку поданій заяві про допит свідка, а також поданій заяві свідка, зауважує, що відповідачем належним чином не обґрунтовано, а судом самостійно не встановлено необхідності виклику свідка для допиту у судовому засіданні.

До того ж статтею 89 Господарського процесуального кодексу України передбачено виключний перелік підстав для виклику свідка, якою не передбачено можливості надання свідком показань з метою з`ясування обставин справи.

На адресу суду 20.12.2022 від позивача надійшли оригінали документів (для огляду), які ним долучені до матеріалів справи, а 21.12.2022 письмові пояснення щодо поданих відповідачем клопотань.

До суду 16.02.2023 від відповідача надійшли клопотання про призначення комплексної судової експертизи та про повернення до стадії підготовчого провадження.

Обґрунтовуючи необхідність призначення судової експертизи відповідач у зазначеному клопотанні посилається на ті самі підстави, що ним було наведено у попередніх клопотаннях про призначення почеркознавчої та технічної судової експертизи, а також запропоновано питання, які підлягають вирішенню судовим експертом, тотожні тим, що були визначені у попередніх клопотаннях.

Щодо необхідності повернення на стадію підготовчого провадження, то, як зазначив відповідач, судом не було розглянуто клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, письмових заперечень, до яких долучено додаткові докази, а також клопотання про долучення до матеріалів справи заяви свідка.

Тому, з метою вирішення питання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, долучених до поданих відповідачем клопотань та письмових заперечень, відповідач просить суд здійснити повернення до стадії підготовчого провадження.

Підготовче судове засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 11.01.2023 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 02.02.2023, яке в подальшому остаточно призначено на 15.03.2023.

В судовому засіданні 15.03.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду приймав участь представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, при цьому 15.03.2023 останній звернувся до суду із клопотанням про відкладення судового засідання у зв`язку із участю в іншому судовому засіданні.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на те, що згідно приписів частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відтак, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою та наявність у матеріалах справи заяв по суті справи, із посиланням на докази та нормативне обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також те, що коло представників не обмежене одним представником, відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розгляд справи здійснити за відсутності представника відповідача.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, суд дійшов висновку про залишення його без розгляду, адже питання щодо доцільності призначення експертизи вже було вирішено судом, а будь-яких нових підстав необхідності призначення у справі судової експертизи відповідачем доведено не було.

Також розглянувши клопотання відповідача про повернення судом на стадію підготовчого провадження, суд не вбачає підстав для його задоволення, при цьому суд вважає за можливе долучити до матеріалів справи додаткові докази, які відповідачем долучені до клопотань та письмових заперечень, що були подані до суду 09.11.2022 та 15.12.2022.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Паркінг+» (постачальник) та ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» (покупець) 14.05.2020 укладено договір поставки № 2020/П/82 (далі договір) предметом якого є обов`язок постачальника передавати у власність покупцеві асфальтобетонні суміші, бітумну емульсію, відходи фрезерування, пісок, відсів гранітний, щебінь, бетон, борт дорожній та тротуарний (поребрик), вироби з бетону, що надалі іменуються в цьому договорі товар, а покупець зобов`язується оплачувати та приймати товар, відповідно до умов цього договору (пункт 1.1. договору).

Згідно п. 1.2. договору кількість, одиниця виміру, ціна одиниці товару, асортимент товару встановлюється відповідно до видаткових накладних, підписаних сторонами.

Відповідно до п. 2.1. договору базис поставки: EXW склад готової продукції постачальника, згідно міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс 2010, який розташований за адресою: м. Харків, вул. Диканівська, 51.

За умовами п. 2.2. договору, поставка товару здійснюється наступним чином: покупець не раніше ніж за три робочі дні до орієнтовної дати поставки товару, зобов`язаний повідомити постачальника шляхом подачі заявки по факсимільному зв`язку або електронною поштою про намір придбати товар у постачальника, а постачальник зобов`язується прийняти заявку та підтвердити її шляхом надання відповідного рахунку на цю партію товару, про що повідомляє покупця.

Датою поставки партії товару вважається дата, яка зазначена у видатковій накладній, що свідчить про передачу партії товару уповноваженому представникові покупця або уповноваженому перевізника (пункт 2.4. договору).

Поставка товару здійснюється погодженими сторонами партіями (пункт 2.5. договору).

Згідно п. 3.1. договору, покупець оплачує вартість партії товару після подачі заявки і одержання рахунку на поставку товару покупець протягом 2-х (двох) банківських днів зобов`язаний внести на поточний рахунок постачальника авансовий платіж у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від вартості партії товару, вказаної у виставленому постачальником рахунку. Остаточний розрахунок за поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 5-ти (п`яти) банківських днів з моменту фактичної поставки товару.

За умовами п. 3.2. договору, оплата товару здійснюється засобами безготівкових банківських платежів по реквізитах постачальника, вказаній у цьому договорі або готівкою в касу постачальника. Оплата без виставлення рахунку постачальника не допускається.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що якщо оплата за фактично поставлений товар не здійснена покупцем в порядку п. 3.1. договору протягом 30-ти календарних днів, постачальник виставляє покупцеві користування товарним кредитом, при цьому товарний кредит розраховується по наступній формулі: С (т.к.) = Кз х Кт.к / 365,

Де, С (т.к.) - сума товарного кредиту;

Кз - кредиторська заборгованість покупця перед постачальником на момент оплати;

Кт.к. - кількість днів користування покупцем товарним кредитом.

У відповідності до п. 3.7. договору у випадку виникнення у покупця товарного кредиту, покупець оплачує постачальникові вартість фактично поставленого товару та послуги товарного кредиту і інші платежі відповідно до умов договору.

Приймання товару по кількості і якості здійснюється на складі постачальника, в порядку визначеному Міжнародними правилами Інкотермс 2010 року, з врахуванням вимог чинного законодавства України і умов цього договору (пункт 4.1. договору).

Приймання кожної партії товару оформлюється відповідною видатковою накладною (пункт 4.2. договору).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що в разі порушення покупцем термінів виконання грошових зобов`язань, визначених цим договором, він сплачує постачальникові за кожен день невиконання зобов`язання пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за весь термін прострочення. Позовна давність щодо стягнення пені встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Також постачальник має право припинити подальше постачання товару покупцеві у разі порушення покупцем термінів оплати товару, до моменту повного погашення заборгованості, що утворилася, і сплати пені. В разі порушення покупцем термінів проведення розрахунків з постачальником більш ніж на п`ять робочих днів, покупець сплачує постачальнику 20% річних від простроченої суми.

Згідно з п. 7.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині виконання грошових зобов`язань покупця до 25.12.2020. Припинення дії даного договору не звільняє сторони від повного виконання зобов`язань за даним договором.

Як вказував позивач на виконання укладеного сторонами договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято обумовлений договором товар на загальну суму 348361,89 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме:

- від 14.05.2020 № ОС 2670 на суму 6180,30 гривень;

- від 14.05.2020 № ОС 2653 на суму 6140,62 гривень;

- від 14.05.2020 № ОС 2703 на суму 6168,96 гривень;

- від 15.05.2020 № ОС 2758 на суму 6071,04 гривень;

- від 15.05.2020 № ОС 2776 на суму 5568,84 гривень;

- від 15.05.2020 № ОС 2806 на суму 5702,76 гривень;

- від 18.05.2020 № ОС 2838 на суму 5312,80 гривень;

- від 18.05.2020 № ОС 2862 на суму 5726,70 гривень;

- від 18.05.2020 № ОС 2883 на суму 5395,86 гривень;

- від 26.05.2020 № ОС 3395 на суму 5261,94 гривень;

- від 26.05.2020 № ОС 3401 на суму 5613,48 гривень;

- від 26.05.2020 № ОС 3403 на суму 5334,48 гривень;

- від 26.05.2020 № ОС 3408 на суму 5267,52 гривень;

- від 26.05.2020 № ОС 3409 на суму 5261,94 гривень;

- від 27.05.2020 № ОС 3429 на суму 6356,08 гривень;

- від 27.05.2020 № ОС 3445 на суму 5369,50 гривень;

- від 27.05.2020 № ОС 3458 на суму 5970,52 гривень;

- від 27.05.2020 № ОС 3474 на суму 5091,66 гривень;

- від 11.08.2020 № 11/08 на суму 148527,54 гривень;

- від 12.08.2020 № 12/08 на суму 8911,66 гривень;

- від 13.08.2020 № 13/08 на суму 7426,38 гривень;

- від 14.08.2020 № 14/08 на суму 35646,61 гривень;

- від 15.08.2020 № 15/08 на суму 20793,85 гривень;

- від 27.08.2020 № 27/08 на суму 14852,76 гривень;

- від 28.08.2020 № 28/08 на суму 10396,93 гривень.

Також на підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем долучено до матеріалів справи податкові накладні:

- від 31.05.2020 № 218 на суму 101806,16 гривень;

- від 11.08.2020 № 51 на суму 148527,54 гривень;

- від 12.08.2020 № 54 на суму 8911,66 гривень;

- від 13.08.2020 № 59 на суму 7426,38 гривень;

- від 14.08.2020 № 68 на суму 35646,61 гривень;

- від 15.08.2020 № 72 на суму 20793,85 гривень;

- від 27.08.2020 № 120 на суму 14852,76 гривень;

- від 28.08.2020 № 122 на суму 10396,93 гривень.

В зв`язку з невиконанням покупцем покладених на нього обов`язків щодо оплати отриманого товару ТОВ «Паркінг+» звернулось до відповідача із претензією від 21.03.2021 № 15/03/21-1, в якій вимагав протягом трьох днів з дня її отримання погасити обліковану заборгованість у розмірі 348361,88 гривень, а також сплатити пеню та послуги товарного кредиту.

У відповідь на вказану претензію відповідач листом від 05.04.2021 № 05/04-1 повідомив, що відвантаження товару, зокрема, за договором поставки від 14.05.2020 № 2020/П/82 здійснювалось ТОВ «Паркінг+» на об`єкти з капітального ремонту комплексу транспортних споруд по просп. Льва Ландау в м. Харкові, замовником яких виступає Департамент будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради. Перевезення товару на об`єкт здійснювалось автомобільним транспортом ТОВ «СМК № 23» (відповідачем у справі прим. суду) та КП «Шляхрембуд». Свідченням стороннього регулювання дій ТОВ «Паркінг+» є факт відвантаження товару навіть за наявності порушення умов оплати, передбачених пунктом 3.1. договору. У вказаному листі відповідач також стверджує про те, що за весь період дії договору ним не здійснено жодної оплати, при цьому ТОВ «Паркінг+» протягом 2019-2020 років здійснювало поставки товарів. Зважаючи на відсутність фінансування об`єкта з боку Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради 16.09.2020 ТОВ «СМК № 23» звернулось до ТОВ «Паркінг+» з проханням щодо оформлення відстрочення платежів за договорами. На дату отримання претензії роботи виконані із застосуванням товару, замовником об`єкту Департаментом будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради не прийняті та не оплачені. Водночас керівництво Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради свідомо ухиляється від прийняття виконаних робіт. Відтак, ТОВ «СМК № 23 має сплатити власні кошти за товар, відвантаження якого проводилось за вказівками сторонніх осіб. Також, ТОВ «СМК № 23» на даний час не компенсовані витрати на виконання робіт на об`єкті.

А у листі від 05.04.2021 № 05/04-1 адресованому позивачу відповідач підтвердив факт підписання договору від 14.05.2020 № 2020/П/82, однак у зв`язку з відсутністю у ТОВ «СМК № 23» первинних документів останній позбавлений можливості перевірити викладені у претензії обставини у зв`язку з чим просив позивача надіслати на його адресу копії первинних документів.

Позивач вказує, що відповідач всупереч умовам договору взяте на себе зобов`язання по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару не виконав, що стало підставою для звернення позивача із розглядуваним позовом до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 348361,89 гривень.

Відповідач проти пред`явлених вимог заперечив та просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Аргументуючи свої заперечення відповідач посилаючись на умови п.п. 3.1., 3.2., 7.1. договору вказував на те, що оплата поставленого товару могла бути здійснена відповідачем у період до 25.12.2020 та обов`язково на підставі виставленого рахунку від позивача, тому відповідач погоджується з тим, що вартість неоплаченого товару становить 348361,89 гривень, проте строк оплати товару настав після отримання рахунку-фактури, а саме 02.04.2021.

Відповідач заперечуючи проти задоволення вимог про стягнення товарного кредиту у розмірі 455832,80 гривень, нарахованих на підставі п. 3.6. договору, вказував, що такі є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та умовах договору.

Щодо вимог про стягнення пені, відповідач зауважував, що сторонами договору не узгоджено нарахування пені у строк понад встановлений ст. 232 Господарського кодексу України, тому здійснення позивачем нарахування пені у строк більший ніж встановлено приписами вказаної статті є неправомірним.

Відповідач також вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення 20% річних та інфляційних втрат, оскільки позивачем невірно визначено початок прострочення зобов`язання по оплаті поставленого товару, враховуючи, що рахунок на оплату отримано відповідачем 02.04.2021.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки, доказів його розірвання чи визнання недійсним до матеріалів справи не надано, відтак є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Дослідивши подані позивачем докази, на які останній посилається як на підставу своїх вимог, суд вказує наступне.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; Первинний документ це - документ, який містить відомості про господарську операцію.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 9 названого закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами пунктів 2.1., 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

За змістом правових висновків Верховного Суду викладених у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Разом з цим, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

З наявних у матеріалах справи оформлених видаткових накладних вбачається, що позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято обумовлений договором товар на загальну суму 348361,89 гривень.

Суд зауважує, що наявні у матеріалах справи первинні документи здійснення господарської операції - видаткові накладні, від імені покупця підписані Хурсою В.М., а його підпис на більшій частині накладних скріплений печаткою відповідача, при цьому відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки. Але як доказів втрати печатки, викрадення або вибуття в інший спосіб з його володіння, так і доказів того, що відповідачем проводилось службове розслідування щодо використання печатки ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» невідомими особами суду не подано.

Хоча відповідачем до клопотання про призначення комплексної експертизи долучено копію заяви до ГУ НП в Харківській області про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ч.ч. 2, 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, за змістом якої ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» повідомило про підробку документів посадовими особами ТОВ «Паркінг+», внаслідок чого створено фіктивну заборгованість, проте зі змісту вказаної заяви не вбачається, що відповідач звернувся до правоохоронних органів щодо факту незаконного використання печатки ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23».

Крім того, звертає на себе увагу та обставина, що відповідач звернувся до слідчих органів з цього приводу лише в січні 2023 року, тобто вже коли справа перебувала в провадженні суду більше року. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач факту отримання товару не заперечував та лише в заяві, що надійшла на адресу суду 09.11.2022 відповідач змінив свою позицію та відтоді факт отримання товару не визнає.

Таким чином, з урахуванням того, що фактів протиправності використання своєї печатки відповідач не довів, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі відповідача.

Крім того, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних, судом встановлено, що такі оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію, та не є підставою для визнання господарської операції не здійсненою або недійсною, а тому приймаються судом у якості належних та допустимих доказів отримання відповідачем товару, визначеного цими накладними та на суму, що в них зазначено.

Крім того, судом встановлено, що у відповідності до умов п. 2.4. договору датою поставки партії товару вважається дата, яка зазначена у видатковій накладній, що свідчить про передачу партії товару уповноваженому представникові покупця або уповноваженому перевізника.

Значна частина наявних у матеріалах справи видаткових накладних містить посилання на довіреності від 25.05.2020 № 15 та від 11.08.2020 № 35, якими Хурсу Василя Михайловича уповноважено на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Так, довіреність на одержання цінностей є документом, що фіксує рішення керівництва підприємства-одержувача про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Отже, правомочними особами на приймання товарно-матеріальних цінностей є особи, уповноважені на це керівництвом підприємства-отримувача чи його заступником на підставі довіреностей (фіксації рішення керівництва підприємства-одержувача про уповноваження конкретної фізичної особи одержати визначений перелік цінностей) й ці працівники повинні відноситися до категорії матеріально-відповідальних осіб.

Копії вказаних довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей долучені до матеріалів справи, які підписані директором ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» Бобровською Д.А., а її підписи скріплені печаткою підприємства.

Таким чином, факт видачі вказаних довіреностей свідчить про прийняття керівництвом відповідача про надання виконавцю робіт Хурсі Василю Михайловичу права на отримання матеріальних цінностей, перелік яких наведено у довіреностях та належить отримати повіреному, та які відображено у видаткових накладних.

При цьому відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач взагалі не видавав Хурсі Василю Михайловичу довіреності від 25.05.2020 № 15 та від 11.08.2020 № 35.

Окрім іншого, положеннями п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з положеннями абз. 14 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 Кодексу).

Згідно з абз. 1, 4 п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження (абз. 3 п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України).

Таким чином, положеннями податкового законодавства передбачено, що при здійсненні кожної операції постачання товару продавець товарів/послуг зобов`язаний у встановлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Абзацом 5 п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Пунктом 12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабміну від 29.12.2010 № 1246 (далі Порядок № 1246), передбачено, що після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема: дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

За результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція). (п. 13 Порядку № 1246).

Абзацом 13 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, з наведених вище положень податкового законодавства вбачається, що прийняття податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних підтверджується квитанцією в електронному вигляді у текстовому форматі, але якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття податкової накладної, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій.

Самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).

Надані позивачем до матеріалів справи податкові накладні, містять дані про опис товару, кількість, ціну, обсяги постачання, а їх зміст та кількість податкових накладних повністю відповідає обсягу товару, відображеного у видаткових накладних. До того ж, такі накладні містять відмітки «Зареєстровано в ЄРПН» та «Документ отримано контрагентом».

Обставини реєстрації податкових накладних після отримання поставки товару не спростовує правомірності вчинення таких дій з огляду на норми Податкового кодексу України.

Доказів того, що відповідач скористався правом подачі скарги до податкових органів стосовно достовірності змісту відображених у податкових накладних у матеріалах справи відсутні.

За змістом положень статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Судом враховано, що самі по собі податкові накладні, не можуть підтверджувати здійснення господарської операції з поставки товару, водночас у своїй сукупності з іншими доказами наданими на підтвердження поставки товару на користь відповідача дають можливість суду зробити висновок про більшу вірогідність існування між сторонами договірних відносин, а також факту виникнення у відповідача зобов`язань з оплати товару, ніж про їх відсутність.

Суд також враховує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Надаючи оцінку поведінці відповідача, суд вважає за потрібне вдатися до застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основу якої закладено правило, згідно із яким поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З правовідносин, що склались між сторонами вбачається непослідовна поведінка відповідача, яка проявилася спочатку у визнанні факту поставки товару ТОВ «Паркінг+» на користь відповідача, а також факту наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений товар, про що відповідач повідомив у листі від 05.04.2021 № 05/04-1 та у відзиві на позов, проте згодом відповідач в перебігу розгляду справи категорично стверджував про відсутність факту поставки товару на користь відповідача.

Таким чином очевидним є той факт, що поведінка відповідача суперечить його попередній поведінці.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Відтак, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

З урахуванням наведених вище обставин, суд дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, а також непослідовна поведінка відповідача, підтверджують викладені позивачем у позовній заяві обставини про те, що ним на виконання умов договору поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 348361,89 гривень, що є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Серед іншого, відповідачем на спростування факту отримання товару за договором надано заяву свідка ОСОБА_1 , в якій останній повідомив про те, що: 1) дійсно працює у ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» на посаді виконавця робіт з 28 липня 2017 року, відповідно до наказу ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» від 27.07.2017 № 5-к; 2) як уповноважена особа ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23», не приймав товар відповідно до договору поставки від 14.05.2020 № 2020/П/82 укладеного між ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» та ТОВ «Паркінг+», за період з 14.05.2020 по 28.08.2020 на підставі видаткових накладних № 2703 від 14.05.2020, № 2670 від 14.05.2020, № 2653 від 14.05.2020, № 2758 від 15.05.2020, № 2776 від 15.05.2020, № 2806 від 15.05.2020, № 2838 від 18.05.2020, № 2862 від 18.05.2020, № 2838 від 18.05.2020, № 3401 від 26.05.2020, № 3403 від 18.05.2020, № 3408 від 26.05.2020, № 3409 від 26.05.2020, № 3395 від 26.05.2020, № 3429 від 27.05.2020, № 3445 від 27.05.2020, № 3458 від 27.05.2020, № 3474 від 27.05.2020, № 11/08 від 11.08.2020, № 12/08 від 12.08.2020, № 13/08 від 13.08.2020, № 14/08 від 14.08.2020, № 15/08 від 15.08.2020, № 27/08 від 27.08.2020, № 28/08 від 27.08.2020 та не підписував вказані вище видаткові накладні в графі «Отримав/Получил», також не проставляв відтиск печатки ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» на вказаних вище видаткових накладних; 3) матеріали (щебінь фр. 20-40мм 92,27т, щебінь фр. 25-60мм 88,69т, бетон БСГ В 30 П4 F200 WS 83м3), що вказані у вищезазначених видаткових накладних не постачалися ТОВ «Паркінг+» у власність ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» в період з 14.05.2020 по 28.08.2020 та не використовувались в господарській діяльності таким товариством; 4) матеріали (щебінь фр. 20-40мм 92,27т, щебінь фр. 25-60мм 88,69т, бетон БСГ В 30 П4 F200 WS 83м3), що вказані у вищезазначених видаткових накладних постачалися ТОВ «Паркінг+» у власність Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова «Шляхрембуд», яке за завданням департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради виконувало роботи на комплексі транспортних споруд по проспекту Льва Ландау у м. Харкові з використанням вказаних вище матеріалів.

Щодо поданої заяви свідка, яка на переконання відповідача спростовує факт поставки ТОВ «Паркінг+» товару на користь ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23», суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Згідно зі статтею 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

Водночас, частиною 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

А тому, оскільки обставини щодо здійснення поставки товару підлягають доведенню відповідними первинними документами, суд не приймає до уваги заяву свідка ОСОБА_1 в якості доказу факту наявності/відсутності здійснення факту поставки ТОВ «Паркінг+» товару на користь ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23».

Крім того, відповідач стверджував про те, що відсутність факту поставки підтверджується актом службового розслідування ТОВ «Спеціалізована механізована колона № 23» від 11.09.2020.

Втім, суд відхиляє вказані посилання відповідача, оскільки відповідачем до матеріалів справи подано тільки фрагмент вказаного акту, який не дозволяє дослідити його зміст в повному обсязі, та з якого слідує, що розслідування проводилось за відсутності представників позивача. До того ж недоведеною суду вбачається та обставина ініціювання відповідачем кримінального провадження щодо підробки документів, більш ніж через 2 роки після проведення службового розслідування.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1. договору сторони встановили, що покупець оплачує вартість партії товару після подачі заявки і одержання рахунку на поставку товару покупець протягом 2-х (двох) банківських днів зобов`язаний внести на поточний рахунок постачальника авансовий платіж у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від вартості партії товару, вказаної у виставленому постачальником рахунку. Остаточний розрахунок за поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 5-ти (п`яти) банківських днів з моменту фактичної поставки Товару.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні рахунки, які мали б бути виставлені постачальником покупцю на підставі п. 3.1. договору для сплати авансового платежу.

При цьому, вказаним пунктом договору встановлено, що остаточний розрахунок за поставлену партію товару здійснюється покупцем протягом 5-ти (п`яти) банківських днів з моменту фактичної поставки товару.

Отже, строк оплати отриманого відповідачем товару, за наведеними вище видатковими накладними є таким що настав та, відповідно, і обов`язок покупця оплатити отриманий товар.

Однак, матеріали справи не містять доказів виконання покупцем свого зобов`язання по оплаті отриманого ним товару.

Судом перевірено доводи відповідача щодо того, що строк оплати за отриманий товар настав 02.04.2021 після отримання рахунку та відхиляє їх, оскільки такі не спростовують наведених вище висновків суду.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 348361,89 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Щодо вимог про стягнення пені, 20% річних, інфляційних втрат та товарного кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 455832,80 гривень товарного кредиту, 63175,20 гривень пені, 91086,07 гривень 20% річних та 42813,01 гривень інфляційні втрати розрахованих за загальний період з 22.05.2020 по 17.11.2021.

Судом встановлено, що пунктом 5.2. договору сторони погодили, що в разі порушення покупцем термінів виконання грошових зобов`язань, визначених цим договором, він сплачує постачальникові за кожен день не виконання зобов`язання пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за весь термін прострочення. В разі порушення покупцем термінів проведення розрахунків з постачальником більш ніж на п`ять робочих днів, покупець сплачує постачальнику 20% річних від простроченої суми.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 уточнила правову позицію, викладену у справі № 911/634/19, вказавши, що У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Умовами пункту 5.2 укладеного між сторонами договору за порушення покупцем термінів виконання грошових зобов`язань погоджено сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за весь термін прострочення.

Тобто сторони не погодили іншого строку, відмінного від визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, відтак пеня має розраховуватися з наступного для після визначеного договором терміну оплати та до виконання грошового зобов`язання або до відповідного дня останнього місяця шестимісячного строку, встановленого названою статтею.

Натомість позивачем наведеного не врахованого та здійснено нарахування пені поза межами строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Отже, суд визнає підставними заперечення відповідача щодо неправомірного нарахування позивачем пені у строк більший ніж встановлено приписами чинного законодавства.

Тож, судом здійснено власний розрахунок пені з урахуванням вірно визначеного початку та кінцевого періоду нарахування, положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», та встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача пені становить 21187,34 гривень. Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 20% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 91086,07 гривень 20% річних та 42813,01 гривень інфляційні втрати є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 20 % річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Щодо вимог про стягнення товарного кредиту в розмірі 455832,80 гривень, суд зазначає наступне.

У пункті 3.6. договору визначено, що якщо оплата за фактично поставлений товар не здійснена покупцем в порядку п. 3.1. договору протягом 30-ти календарних днів, постачальник виставляє покупцеві користування товарним кредитом, при цьому товарний кредит розраховується по наступній формулі: С (т.к.) = Кз х Кт.к /365.

Згідно ч.ч. 1, 5 статті 694 Цивільного кодексу України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент (п. 14.1.245. Податкового кодексу України).

Таким чином, плата за користування товарним кредитом за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, наведеними вище положеннями передбачено, що плата за користування товарним кредитом визначається саме у відсотках, розмір яких має бути встановлений в договорі або в законі.

Проте, з умов укладеного договору не вбачається, що сторонами було погоджено розмір відсотків за користування товарним кредитом. Не посилається позивач і на розмір відсотків, визначений в законі.

Визначена сторонами в договорі формула по якій має нараховуватися плата за користування товарним кредитом передбачає множення суми заборгованості на кількість днів прострочення з наступним діленням на 365 днів. Тобто дні прострочення діляться на кількість днів у році, що свідчить про відсутність математичної логіки такого розрахунку плати за користування кредитом, адже співвіднесення кількості днів користування кредиту із кількістю днів у році зовсім не відображає правової природи процентів.

Звичайною та прийнятною практикою була б операція з ділення розміру саме процентів, визначених в договорі на 365 днів у році для того, щоб розрахувати розмір відсотків за один день користування з наступним множенням на кількість днів користування кредитом, після чого суму прострочення необхідно помножити на розмір процентів за період користування товарним кредитом та як результат ми отримаємо розмір нарахованих процентів за користування товарним кредитом.

Таким чином, оскільки розмір процентів за користування товарним кредитом договором не визначено, зміст договірних правовідносин сторін свідчить про поставку товару поза межами відносин товарного кредиту унормованого положеннями ст. 694 Цивільного кодексу України, то визначена в п. 3.6 договору умова про товарний кредит не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 455832,80 гривень товарного кредиту задоволенню не підлягають.

Також, у письмових запереченнях відповідач посилаючись на умови п. 5.5. договору, яким сторони встановили, що у випадку неможливості врегулювання суперечок, які виникають між сторонами, вирішуються у Господарському суді Харківської області, наполягав на тому, що спір у справі не підлягає вирішенню Господарським судом Київської області.

Щодо вказаних заперечень суд зазначає, що відповідно до статей 27, 29 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (стаття 30 Господарського процесуального кодексу України). Можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі (договірної підсудності) названим Кодексом не передбачено.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона № 23» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» 348361,89 гривень основного боргу, 21187,34 гривень пені, 91086,07 гривень 20% річних та 42813,01 гривень інфляційних втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 7551,72 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона № 23» (08161, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Тарасівка(з), вул. Київська, будинок 1, офіс 4) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг+» (61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Алчевських, будинок 2, код 32868719) 348361,89 гривень основного боргу, 21187,34 гривень пені, 91086,07 гривень 20% річних, 42813,01 гривень інфляційних втрат та 7551,72 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.04.2023.

Суддя Р.М. Колесник