Постанова

від 28.03.2023 по справі 914/4108/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/4108/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Савицької О. В.,

відповідача - Білостоцького С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 (судді: Малех І. Б. - головуючий, Гриців В. М., Зварич О. В.) і рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 (суддя Крупник Р. В.) у справі

за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СервісПЕТ"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Державне підприємство "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр",

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СервісПЕТ"</a> (далі - ТОВ "СервісПЕТ") про усунення перешкод у здійсненні Львівською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 4610166300:04:003:0067, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської ОДА з приватної власності ТОВ "СервісПЕТ".

Позов обґрунтовано незаконністю вибуття спірної земельної ділянки лісового фонду (землі з обмеженим оборотом) із державної власності, оскільки така земельна ділянка не була вилучена Кабінетом Міністрів України як компетентним на той час (до 27.05.2021) державним органом з постійного користування Державного підприємства "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр" (далі - ДП "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр"). Оскільки зайняття відповідачем спірної земельної ділянки не пов`язане з позбавленням держави володіння землею з обмеженим оборотом, прокурор просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні цією земельною ділянкою шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської ОДА, до повноважень якої наразі належить розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.

1.2. ТОВ "СервісПЕТ" у відзиві на позов заперечило проти його задоволення, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними; посилалося, зокрема, на те, що Львівська ОДА є неналежним позивачем, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах смт Брюховичі і повноваженнями щодо розпорядження нею була наділена Брюховицька селищна рада; з позовом про витребування у відповідача спірної земельної ділянки прокурор звертався до суду ще в 2011 році та йому було відмовлено у задоволенні позову, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 5015/4582/11.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив із обрання прокурором неналежного способу захисту в цій справі, оскільки, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові № 359/3373/16-ц, належним способом захисту у цих правовідносинах є віндикаційний позов; прокурор звертався до суду в 2011 році із віндикаційним позовом і за результатами його розгляду в іншій справі № 5015/4582/11 було відмовлено в задоволенні позовних вимог прокуророві. Отже, зважаючи на наявність постанови Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2013 у справі № 5015/4582/11, залишеної без змін постановою Вищого господарського суду від 11.09.2013, і якою спір між сторонами вже вирішено по суті, суд дійшов висновку, що повторний перегляд правовідносин між цими ж сторонами шляхом обрання іншого способу захисту, котрий до того ж є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Зобов`язано відповідача усунути перешкоди у здійсненні Львівською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 4610166300:04:003:0067, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської ОДА з приватної власності ТОВ "СервісПЕТ".

2.3. Постановою Верховного Суду від 18.10.2022 постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 скасовано, а справу № 914/4108/21 направлено на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

2.4. За результатами нового розгляду справи, постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у цій справі залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами місцевого господарського суду про відмову у позові у зв`язку з обранням прокурором неналежного способу захисту.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить передати справу № 914/4108/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Прокурор вважає, що вказані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження він посилається на положення пунктів 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) суди застосували частину 1 статті 15, статті 16, 328, 330, 373, 387, 391 і 658 Цивільного кодексу України, частину 2 статті 152 Земельного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц; а також частину 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21; (2) наявна необхідність відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 56,147), від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц щодо ефективного способу захисту права в спірних правовідносинах у порядку статті 387 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов).

Зокрема, прокурор наголошує на тому, що упродовж 2022 року після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Верховний Суд приймав інші рішення в подібних правовідносинах, зокрема постанови від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц), які є відмінними та протилежними від позиції Великої Палати Верховного Суду, та в яких Верховний Суд зазначив про те, що у цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов), а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 152 Земельного кодексу України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки (негаторний позов).

3.2. Від ТОВ "СервісПЕТ" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить відмовити у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду; оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

3.3. Від Львівської ОДА надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. З метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.3. Як установили суди та свідчать матеріали справи, ТОВ "СервісПЕТ" є власником земельної ділянки площею 4,23 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0067, з цільовим призначенням для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, яка розташована в смт Брюховичі район вул. Ряснянської, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 27.01.2009 серії ЯЖ № 907032.

22.10.2018 право власності відповідача на вказану земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 21.07.2021 № 266919576. Підставою для державної реєстрації зазначено копію державного акта на право власності на земельну ділянку від 27.01.2009 серії ЯЖ № 907032 у зв`язку із втратою оригіналу.

Земельна ділянка площею 4,23 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0067, була утворена шляхом об`єднання двох земельних ділянок площами 0,2695 га та 3,9605 га, які відповідач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Новобуддизайн" (далі - ТОВ "Новобуддизайн") і Приватного підприємства "Буддизайн" (далі - ПП "Буддизайн") на підставі договорів купівлі-продажу від 25.12.2008.

В свою чергу, ТОВ "Новобуддизайн" і ПП "Буддизайн" набули ці земельні ділянки за таких обставин.

Рішеннями Брюховицької селищної ради від 11.03.2004 № 245 і від 18.03.2004 № 263 вилучено земельні ділянки лісів 1 групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесено їх до земель селища рекреаційного призначення.

У подальшому рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 у справі № 2-38/2005, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009, вказані рішення Брюховицької селищної ради за позовом прокурора Львівської області були визнані неправомірними та скасовані.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 01.04.2004 № 280 "Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТОВ "Новобуддизайн" в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської" надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати ТОВ "Новобуддизайн" в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається із земель запасу селища.

Іншим рішенням Брюховицької селищної ради від 01.07.2004 № 328 було затверджено проект відведення земельної ділянки в смт Брюховичі на вул. Ряснянській площею 8,8643 га, з якої: 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, та надано її ТОВ "Новобуддизайн" в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

На підставі зазначеного рішення 07.07.2004 між Брюховицькою селищною радою та ТОВ "Новобуддизайн" укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі № 2-3327/04, зокрема, зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ "Новобуддизайн" земельної ділянки площею 8,8643 га, з якої: 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт Брюховичі в районі вул. Ряснянської, яку орендує ТОВ "Новобуддизайн" для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру, та укласти з ТОВ "Новобуддизайн" договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618 "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 у справі № 2-3327/04" передбачено укласти з ТОВ "Новобуддизайн" договір купівлі-продажу земельної ділянки.

05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою (продавець) та ТОВ "Новобуддизайн" (покупець) на виконання рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 8,8643 га, розташованої в смт Брюховичі в районі вул. Ряснянської.

19.12.2008 Брюховицькою селищною радою видано ТОВ "Новобуддизайн" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 795031.

25.12.2008 між ТОВ "Новобуддизайн" (продавець), ТОВ "Самгородок" (покупець-1) та ТОВ "СервісПЕТ" (покупець-2) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним поділом її в натурі, за умовами якого відповідач придбав у ТОВ "Новобуддизайн" земельну ділянку для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру площею 0,2695 га, що становить 2695/7032 ідеальних частин всієї земельної ділянки.

Окрім того, рішенням Брюховицької селищної ради від 24.06.2004 № 318 "Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами громадського-житлового призначення в районі вул. Незалежності України-Ряснянської в смт Брюховичі та надання її ПП "Буддизайн" в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)" затверджено проект відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивного-навчального центру з об`єктами громадсько-житлового призначення в районі вулиць Незалежності України-Ряснянської в смт Брюховичі, з яких: 5,0360 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, та надано в оренду терміном на 10 років.

На підставі цього рішення 07.07.2004 між Брюховицькою селищною радою та ПП "Буддизайн" укладено договір оренди вказаної земельної ділянки.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 у справі № 2-3326/04, зокрема, зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ПП "Буддизайн" земельної ділянки площею 8,9965 га, з якої: 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт Брюховичі в районі вул. Ряснянської-Незалежності України, яку орендує ПП "Буддизайн" та укласти з ним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки

Згідно з рішенням Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619 "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 року у справі № 2-3326/04" передбачено продати ПП "Буддизайн" земельну ділянку площею 8,9965 га.

05.11.2008 між Брюховицькою селищною радою та ПП "Буддизайн" на виконання рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 619 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

19.12.2008 Брюховицькою селищною радою видано ПП "Буддизайн" державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 795033.

25.12.2008 між ПП "Буддизайн" (продавець) і ТОВ "СервісПЕТ" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого відповідач придбав у ПП "Буддизайн" земельну ділянку площею 3,9605 га для будівництва об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру.

За результатами перегляду за нововиявленими обставинами ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2010 скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 (справа № 2-3327/04), а ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 13.07.2010 скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2004 (справа № 2-3326/04). Підставами для перегляду вказаних рішень слугували обставини скасування рішень Брюховицької селищної ради від 11.03.2004 № 245 і від 18.03.2004 № 263.

Як уже зазначалося, рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 14.02.2005 у справі № 2-38/2005 за позовом прокурора Львівської області до Брюховицької селищної ради визнано незаконними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 11.03.2004 № 245 і від 18.03.2004 № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів першої групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення.

Вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009.

Водночас попередні судові інстанції установили та це підтверджено матеріалами справи, що у вересні 2011 року прокурор Шевченківського району м. Львова звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до ТОВ "СервісПЕТ", Брюховицької селищної ради, ТОВ "Новобуддизайн", ТОВ "Самгородок", ПП "Буддизайн", ТОВ "Лазурит 007", третя особа - Державна інспекція сільського господарства у Львівській області, про витребування майна від добросовісного набувача на підставі статей 388 та 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2013 у справі № 5015/4582/11 позовні вимоги прокурора задоволено частково, зокрема, скасовано рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 № 618 "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 2-3327/04"; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 27.01.2009 серії ЯЖ № 907032, виданий ТОВ "СервісПЕТ", який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00006 кн.02-7; витребувано у ТОВ "СервісПЕТ" земельну ділянку площею 4,2300 га, кадастровий номер 4610166300:04:003:0067, та передано її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України; провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Новобуддизайн" та ПП "Буддизайн" припинено; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2013 рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2013 у справі № 5015/4582/11 скасовано в частині задоволених позовних вимог та постановлено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову прокурора. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 21.01.2013 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.09.2013 у справі № 5015/4582/11 залишено без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду.

Відмовляючи прокурору в задоволенні позовних вимог про витребування від ТОВ "СервісПЕТ" земельної ділянки, кадастровий номер 4610166300:04:003:0067, суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли висновку, що спірна земельна ділянка, яка була відчужена Брюховицькою селищною радою на користь ТОВ "Новобуддизайн", знаходилася у межах смт Брюховичі, а також те, що розмежування земель державної і комунальної власності в межах смт Брюховичі не проводилося, отже, відповідно до пункту 3.4 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", підпункту "а" статті 12, статей 83, 122, 127, 128, пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України Брюховицька селищна рада мала усі необхідні повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

4.4. Як установили суди та свідчать матеріали справи, предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Львівської ОДА до ТОВ "СервісПЕТ" про усунення перешкод у здійсненні Львівською ОДА права користування та розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 4610166300:04:003:0067, шляхом її повернення на користь держави в особі Львівської ОДА із приватної власності ТОВ "СервісПЕТ".

4.5. Місцевий господарський суд у задоволенні цих вимог відмовив.

4.6. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд виконав обов`язкові вказівки суду касаційної інстанції, зазначені у постанові від 18.10.2022 у цій справі, урахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц щодо належного способу захисту та погодився з висновком місцевого господарського суду про обрання прокурором неналежного способу захисту в цій справі.

4.7. Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

4.8. Стаття 16 Цивільного кодексу України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося Великою Палатою Верховного Суду неодноразово. Так, у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, зокрема в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 цієї ж постанови вказано, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду розмежувала підходи до обрання способів захисту прав та інтересів держави або територіальної громади щодо земельних ділянок водного фонду та земельних ділянок лісового фонду.

Зокрема, на відміну від земельних ділянок водного фонду, володіння якими є неможливим в силу неможливості набуття права приватної власності на них, володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

Так, відповідно до частини 1 статті 8, частини 1 статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пункти 53, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У пункті 71 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що вона вже викладала подібні за змістом висновки в постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), у пункті 7.27 якої зазначено: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок". Водночас використання у першому реченні слів "(тимчасовим володільцем)" може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово "права" у першому реченні є зайвим.

З огляду на усталену судову практику, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду також вважала доцільним частково відступити від наведених попередніх висновків щодо критеріїв розмежування віндикаційного та негаторного позовів шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Як наслідок, у постанові в справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56), та відступила від викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 висновку про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду (пункти 69 та 70) вказала і на те, що у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, №911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 також сформульовано висновок, за яким зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті, попри його неналежне обґрунтування у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, відзначивши, що у ньому йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні (у розумінні пункту 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц) земельними ділянками лісогосподарського призначення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права в цьому спорі є саме віндикаційний позов, натомість прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 914/4109/21, від 28.02.2023 у справі № 914/4110/21 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі Львівської ОДА, за участю ДП "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр") зі спору, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської ОДА).

4.9. Прокурор в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Колегія суддів відхиляє доводи прокурора про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень як висновків щодо застосування положень статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 152 Земельного кодексу України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, так і висновку щодо застосування норми частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, викладеного в постанові Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, з огляду на таке.

Так, як уже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від викладених у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 висновків Верховного Суду про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68).

Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 неодноразово наголошувала на тому, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Стверджуючи, що суди попередніх інстанцій не врахували в оскаржуваних судових рішеннях висновку щодо застосування норм права (статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 152 Земельного кодексу України) в подібних правовідносинах, скаржник залишив поза увагою наявність постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, якою відступлено від такого висновку.

Адже відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58- 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).

Посилаючись на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми статті 387 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц і в пунктах 56 і 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц щодо ефективності такого способу захисту права власності держави як вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 Цивільного кодексу України), позаяк упродовж 2022 року після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду зазначеної постанови Верховний Суд приймав інші рішення в подібних правовідносинах (постанови від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц), які є відмінними та протилежними від позиції Великої Палати Верховного Суду, що, на думку скаржника, свідчить про існування виключної правової проблеми, яка полягає в різному підході судів щодо визначення належного та ефективного способу захисту порушеного права власності держави залежно від цільового призначення земельних ділянок: щодо земель водного фонду - негаторний позов; щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення - віндикаційний позов. З цією метою скаржник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

При цьому в поданій касаційній скарзі прокурор аргументує свої доводи про необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що лісові землі є землями, обмеженими в обороті, тобто підстави для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського призначення відсутні.

Однак відповідне нормативне регулювання питань щодо можливості/неможливості заволодіння та отримання статусу титульного володільця приватною особою на землі лісогосподарського призначення застосовувалося Великою Палатою Верховного Суду в наведених вище постановах і правові висновки Великої Палати Верховного Суду з цих питань є сталими та послідовними. У касаційній скарзі не наведено доводів щодо помилковості правозастосування Великої Палати Верховного Суду, водночас сама лише незгода скаржника з позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в своїх постановах, не підтверджує наявності підстав для направлення справи до Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від власної сформованої сталої позиції.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 914/4109/21, від 28.02.2023 у справі № 914/4110/21 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі Львівської ОДА, за участю ДП "Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр") у спорі, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської ОДА).

Зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги як необґрунтовані, тому що з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Таким чином, оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови як таких, що ухвалені судами попередніх інстанцій без порушень норм матеріального та процесуального права.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин 1 - 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

5.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстави касаційного оскарження, зазначені скаржником у касаційній скарзі не отримали підтвердження, ухвалені у справі рішення та постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 і рішення Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 у справі № 914/4108/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак