Постанова

від 29.03.2023 по справі 917/115/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 917/115/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - не з`явився,

третьої особи-3 - не з`явився,

третьої особи-4 - не з`явився,

третьої особи-5 - не з`явився,

третьої особи-6 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Селянського (фермерського) господарства "Степ"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 (судді: Мартюхіна Н. О. - головуючий, Крестьянінов О. О., Плахов О. В.)

та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 (судді: Мартюхіна Н. О. - головуючий, Крестьянінов О. О., Плахов О. В.)

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Степ"

до Карлівської міської ради Полтавської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2 ;

3) ОСОБА_3 ;

4) ОСОБА_4 ;

5) ОСОБА_5 ;

6) ОСОБА_6

про визнання укладеною додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Селянське (фермерське) господарство "Степ" (далі - СФГ "Степ", Позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області (ухвалою від 28.09.2021 замінено на правонаступника - Карлівську міську раду Полтавської області, далі - Рада, Відповідач) про визнання укладеною між Голобородьківською сільською радою та СФГ "Степ" додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 04.02.2008, зареєстрованого Карлівським районним відділом Полтавської РФ ДП "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах" у Державному реєстрі земель 19.03.2008 за №040855600022 на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди землі, в редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви.

1.2. В обґрунтування позовних вимог СФГ "Степ" з посланням на частини шосту - восьму статті 33 Закону України "Про оренду землі" зазначало, що воно як особа, яка має переважне право на поновлення договору оренди, завчасно, із дотриманням строків, визначених договором, повідомило орендодавця про свій намір продовжити строк дії договору. При цьому до закінчення строку дії оренди орендар зібрав всі необхідні документи для продовження вказаного договору та подав їх до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області. Однак, додаткову угоду про продовження строку дії договору оренди розпорядник земельної ділянки не підписав. При цьому орендар продовжує сплачувати орендну плату. Також Позивач вказував, що новий розпорядник землі - Голобородьківська сільська рада після закінчення строку дії договору не висловила своїх заперечень щодо користування орендарем земельною ділянкою, тому СФГ "Степ" вважає, що воно має законні сподівання на поновлення спірного договору на новий строк на тих самих умовах, які були передбачені первинним договором.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.11.2021 у справі №917/115/21 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано укладеною між Голобородьківською сільською радою та СФГ "Степ" додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 04.02.2008 на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором оренди землі в редакції, зазначеній у резолютивній частині рішення суду.

2.2. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач у встановленому законом порядку до закінчення строку дії договору направив на адресу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області заяву про поновлення договору оренди землі та укладення додаткової угоди; добросовісно виконував свої зобов`язання в частині сплати орендної плати та продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і на даний час; попередній розпорядник землі (Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області) не звертався до Позивача протягом одного місяця після закінчення строку дії договору з листом-повідомлення про заперечення у поновленні вказаного договору; нові розпорядники землі - Голобородьківська сільська рада, а в подальшому - Карлівська міська рада Полтавської області, обґрунтованої відмови в поновлені договору оренди землі СФГ "Степ" також не надали. Наведені обставини для місцевого суду стали підставою для висновку, що у Позивача відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" виникло право на поновлення спірного договору оренди землі на тих самих умовах, які були передбачені первинним договором.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 скасовано рішення Господарського суду Полтавської області від 22.11.2021 у справі № 917/115/21. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову СФГ "Степ" відмовлено.

2.4. Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення спірного договору та визнання укладеною додаткової угоди на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки поданий Позивачем до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області проект додаткової угоди містив строк, який не відповідав клопотанню останнього (що свідчить про недотримання СФГ "Степ" вимог вказаної статті), а також враховуючи відсутність згоди Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області на поновлення зазначеного договору оренди на узгоджених з Позивачем умовах. При цьому сам лише факт спливу місячного строку за відсутності листа-повідомлення орендодавця про заперечення в поновленні договору оренди разом з іншими підставами, вказаними у частині шостій статті 33 Закону України "Про оренду землі", не може свідчити про автоматичне поновлення договору оренди. Так само тривале користування Позивачем земельною ділянкою без належного оформлення, реєстрації та продовження договору оренди не є законною підставою для укладення додаткової угоди до договору оренди, дія якого припинилась 19.03.2018.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що частини перша - п`ята та частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" містять дві окремі правові підстави реалізації орендарем свого переважного права на поновлення договору оренди землі, вони не можуть бути застосовані одночасно, оскільки є різними за своєю правовою природою, механізмом застосування та правовими наслідками. Поновлення договору оренди земельної ділянки на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" з укладенням додаткової угоди до нього, можливе в разі, якщо між сторонами не існувало процедури поновлення договору на підставі частини п`ятої вказаної статті. При цьому між сторонами протягом тривалого часу мала місце процедура поновлення договору оренди землі від 04.02.2008 на інших умовах, ніж його було укладено, тобто відповідно до норм частин першої - п`ятої наведеної статті.

Водночас частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі", якою Позивач обґрунтував свої вимоги, передбачає необхідність укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення у місячний строк після закінчення строку дії договору. З урахуванням того, що строк дії спірного договору оренди землі закінчився 19.03.2018, звернення з відповідним позовом про укладення додаткової угоди про поновлення вказаного договору лише у січні 2021 суперечить положенням зазначеної норми.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що земельна ділянка, про поновлення оренди якої місцевим судом було прийняте рішення у цій справі, як на момент звернення з позовом СФГ "Степ", так і на момент прийняття вказаного судового рішення не існувала в натурі як єдиний об`єкт внаслідок поділу та передачі у власність фізичним особам. Отже, оскільки спірної земельної ділянки станом на момент подання позову не існувало як об`єкта цивільного права, тобто був відсутній сам об`єкт оренди, договір оренди земельної ділянки від 04.02.2008 не міг бути поновленим на тих же умовах.

До того ж, за висновком суду апеляційної інстанції, місцевим господарським судом прийнято рішення про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі у відповідному статусі. Зокрема, задовольнивши позов та визнавши поновленим договір оренди земельної ділянки від 04.02.2008 на 10 років на тих самих умовах, місцевий суд прийняв рішення також про права та обов`язки фізичних осіб, за якими зареєстроване право власності на нові сформовані земельні ділянки.

2.5. У подальшому, додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 частково задоволено заяву представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 адвоката Курінного А. С. про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з СФГ "Степ" на користь третіх осіб витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи № 917/115/21, в сумі 8 400,00 грн.

2.6. Частково задовольняючи вказану заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 8 400,00 грн, що є платою одного клієнта за одні види наданих послуг, враховуючи, що Курінним А. С. фактично була підготовлена та подана одна спільна апеляційна скарга від імені шести фізичних осіб, за відсутності у адвоката потреби у наданні послуг окремо (індивідуально) для кожного з клієнтів, тобто відсутності необхідності нести витрати на представництво в суді інтересів кожного клієнта за одні й ті ж самі послуги.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Непогоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, СФГ "Степ" подало касаційну скаргу в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 254 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 01.10.2019 у справі №922/2733/17, від 27.07.2020 у справі №912/686/17, від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 19.06.2018 у справі №910/18705/17, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 11.12.2018 у справі №916/2878/14, у справі № 910/18031/14.

3.3. Також непогоджуючись з додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2022, СФГ "Степ" подало касаційну скаргу в якій просить її скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у повному обсязі у задоволенні заяви адвоката Курінного А. С. про ухвалення додаткового рішення за недоведеністю.

3.4. У якості підстави для подання зазначеної скарги заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 126 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах у справах № 910/12876/19 та № 922/2604/20.

3.5. Відзиву на вказані скарги не надходило.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Господарськими судами встановлено, що 04.02.2008 між Карлівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та СФГ "Степ" (орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстровано Карлівським районним відділом Полтавської РФ ДП "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 19.03.2008 за №040855600022.

Відповідно до п. п. 1., 2. договору на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 23.01.2008 № 21 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Голобородьківської сільської ради, загальною площею 11,4721 га, кадастровий номер земельної ділянки 5321681200:00:003:0172.

Договір оренди землі укладено строком на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8. договору).

Згідно з п. 36. договору його дія припиняється у разі закінчення строку, на який було укладено договір; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом.

Пунктами 37., 38. договору передбачено, що його дія припиняється шляхом розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору (п. 39. договору).

4.2. На підставі акта приймання-передачі від 04.02.2008 Карлівська районна державна адміністрація передала, а СФГ "Степ" прийняло зазначену земельну ділянку у фактичне користування.

4.3. Листом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області (міжрайонне управління у Карлівському та Машівському районах) від 24.05.2017 за вих. № 388/121-17, направленим голові СФГ "Степ", повідомлено, що кадастровий номер 5321681200:00:003:0172, вказаний у договорі оренди землі, на земельну ділянку площею 11,4721 га є технічною помилкою. Кадастровий номер 5321681200:00:003:1172 земельної ділянки присвоєний за допомогою Національно кадастрової системи є вірним і виправленню не підлягає.

4.4. Після укладення договору оренди землі від 04.02.2008 та станом на час закінчення строку, на який його було укладено, змінився орендодавець земельної ділянки на Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області.

4.5. За 9 місяців до закінчення строку дії договору оренди землі СФГ "Степ" звернулося до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області листом від 26.06.2017 № 14/17, в якому повідомило про намір скористатися переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк на умовах, визначених у додатковій угоді, та готовність провести перемовини щодо її підписання. В проекті додаткової угоди Позивач запропонував укласти договір оренди землі на новий строк - на 35 років.

4.6. На зазначене клопотання Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області листом від 10.07.2017 повідомило СФГ "Степ" про те, що оскільки строк дії договору оренди закінчується 19.03.2018, тому на даний час (за 8 місяців до закінчення дії договору) його поновлення є передчасним. Крім того, Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області запропонувало СФГ "Степ" внести зміни до договору в частині збільшення розміру орендної плати з 2% до 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з огляду на те, що такі вимоги передбачено пунктом 288.5. статті 288 Податкового кодексу України.

4.7. СФГ "Степ" повторно звернулося до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області листом від 26.12.2017 № 21/17, в якому просило укласти договір оренди на новий строк - на 15 років, встановивши розмір орендної плати в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

4.8. Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області листом від 22.01.2018 № 445/0/26-18 повідомило СФГ "Степ" про те, що останнім в листі-повідомленні від 26.12.2017 № 21/17 пропонується поновити договір оренди строком на 35 років, при цьому, в доданому до цього листа проекті додаткової угоди пропонується внести зміни до договору оренди землі на 7 років, що суперечить поданому клопотанню. Враховуючи норми статті 93 Земельного кодексу України, Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області запропонувало укласти договір оренди на 7 років.

4.9. У подальшому додаткову угоду про продовження строку дії договору оренди землі з погодженням істотних умов щодо строку та орендної плати з СФГ "Степ" не укладено.

4.10. Як зазначає Позивач, у вересні 2020 року голові СФГ "Степ" стало відомо, що невідомими особами здійснюються сільськогосподарські роботи на орендованій земельній ділянці, у зв`язку з чим він звернувся до правоохоронних органів. Водночас, згідно з листом начальника Карлівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Полтавській області № 9266/115/125/01-2020, перевіркою не встановлено фактичних доказів (документальних підтверджень) права користування даною земельною ділянкою.

4.11. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 30.05.2017, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.03.2020 та від 24.09.2020, земельна ділянка з кадастровим номером 5321681200:00:003:1172 на підставі договору оренди землі від 04.02.2008 знаходиться в оренді у СФГ "Степ".

4.12. 21.10.2020 представником СФГ "Степ" подано до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області адвокатський запит про роз`яснення вказаних вище обставин.

4.13. Листом від 30.10.2020 за вих. № 29-16-0.221-5701/2-20 Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області повідомило Позивачу, що на підставі розробленого, погодженого та затвердженого проекту землеустрою щодо встановлення меж (зміни меж) селища Голобородьківське Карлівського району Полтавської області у 2019 році вказану земельну ділянку включено у межі селища Голобородьківське (перейшла у власність територіальної громади), що згідно зі статтею 173 Земельного кодексу України є підставою для реєстрації права комунальної власності на таку земельну ділянку.

4.14. У подальшому спірну земельну ділянку включено в межі селища Голобородьківське і вона набула статусу комунальної власності.

4.15. 16.11.2020 СФГ "Степ" звернулося до Голобородьківської сільської ради із заявою про поновлення договору оренди землі від 04.02.2008 на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. До заяви про поновлення договору оренди землі було додано проект додаткової угоду про поновлення вказаного договору.

4.16. У відповіді Голобородьківської сільської ради № 02-25/522 від 10.12.2020 зазначено, що відповідно до витягу з державного земельного кадастру відомості про нові межі адміністративно-територіальних одиниць по селищу Голобородьківське були внесені до державного земельного кадастру 13.09.2019, тому Голобородьківська сільська рада стала розпорядником зазначеної земельної ділянки з 13.09.2019. Додаткова угода між сторонами не підписана.

4.17. Вважаючи, що Позивач має право на поновлення спірного договору оренди землі на новий строк на тих самих умовах, що і первинний договір, СФГ "Степ" звернулося з цим позовом до суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога СФГ "Степ" про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому колегія суддів виходить з того, що питання застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" неодноразово були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду внаслідок чого сформовані як висновки щодо застосування цієї норми права (постанови від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, від 22.09.2020 у справі №313/350/16-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19), так і усталена практика Верховного Суду щодо розгляду цієї категорії спорів.

5.3. Водночас, в контексті спору, що розглядається, договір оренди землі від 04.02.2008 було укладено під час дії Закону України "Про оренду землі" за № 161-XIV.

16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", яким статтю 33 Закону України "Про оренду землі", яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції.

Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Отже, поновлення спірного договору оренди землі має здійснюватися на умовах, визначених таким договором, за правилами, чинними на момент його укладення, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору).

5.4. Згідно з частинами першою - третьою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення спірного договору) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

5.5. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

5.6. Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що в разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

5.7. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

5.8. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний строк таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

5.9. У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі").

5.10. Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у п. 29. постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.11. При цьому Велика Палата Верховного Суду в п. 35. постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

5.12. Таким чином, базуючись на зазначених вище позиціях Верховного Суду та узагальнюючи їх, можна зробити висновок, що алгоритм вирішення спорів щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що застосовується до спірних правовідносин) в контексті дій сторін договору виглядає наступним чином:

- якщо орендар у строки встановлені договором або, за відсутності інших строків встановлених договором, у строки встановлені законом не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проект договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки саме орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону;

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний строк розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в рамках своїх повноважень, а отже суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним;

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний строк не заперечив проти поновлення договору оренди землі або відмовив з порушенням місячного строку, однак при цьому протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, оскільки таке право орендодавця прямо передбачено частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі";

- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний строк не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах.

5.13. Водночас, якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення.

5.14. У випадку якщо орендодавець, заперечуючи проти позову про визнання укладеним договору зі частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", посилається на неналежне виконання орендарем своїх обов`язків, то саме на нього покладається доведення таких обставин, і вони підлягають встановленню судами, та, за умови їх підтвердження, це є підставою для відмови у задоволенні позову.

5.15. Зазначене повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованій у п. 42. постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, де зазначено, що, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону №161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (постанови від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18).

5.16. У такий спосіб, оскільки цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, принципи свободи договору, судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності належать до фундаментальних засад цивільного законодавства, а сторони у договорі оренди землі є однаково зобов`язаними виконувати як умови законодавства, так і умови цього договору, то визнання договору укладеним внаслідок того, що, незважаючи на дотримання орендарем вимог закону і договору, орендодавець фактично маючи можливість двічі відмовитись від продовження орендних правовідносин (перший раз у місячний строк з моменту звернення орендаря, а другий протягом місяця після закінчення строку договору оренди) не здійснив жодних юридично значущих дій, спрямованих на припинення відносин, та задоволення позову про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах є способом забезпечення прав більш вразливої (слабкої) сторони у правовідносинах, гарантією стабільності цивільних та господарських правовідносин між їх учасниками.

5.17. Як встановленого господарськими судами, за 9 місяців до закінчення строку дії договору оренди землі СФГ "Степ" звернулося до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області листом від 26.06.2017 № 14/17, в якому повідомило про намір скористатися переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк на умовах, визначених у додатковій угоді, та готовність провести перемовини щодо її підписання. У проекті додаткової угоди Позивач запропонував укласти договір оренди землі на новий строк - на 35 років.

На зазначене клопотання Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області листом від 10.07.2017 повідомило СФГ "Степ" про те, що оскільки строк дії договору оренди закінчується 19.03.2018, тому на даний час (за 8 місяців до закінчення дії договору) його поновлення є передчасним. Крім того, Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області запропонувало СФГ "Степ" внести зміни до договору в частині збільшення розміру орендної плати з 2% до 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з огляду на те, що такі вимоги передбачено пунктом 288.5. статті 288 Податкового кодексу України.

СФГ "Степ" повторно звернулося до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області листом від 26.12.2017 № 21/17, в якому просило укласти договір оренди на новий строк - на 15 років, встановивши розмір орендної плати в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області листом від 22.01.2018 №445/0/26-18 повідомило СФГ "Степ" про те, що останнім в листі-повідомленні від 26.12.2017 № 21/17 пропонується поновити договір оренди строком на 35 років, при цьому, в доданому до цього листа проекті додаткової угоди пропонується внести зміни до договору оренди землі на 7 років, що суперечить поданому клопотанню. Враховуючи норми статті 93 Земельного кодексу України, Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області запропонувало укласти договір оренди на 7 років.

При цьому, як встановлено апеляційним господарським судом за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів, у подальшому між сторонами не відбулося укладення додаткової угоди на умовах, визначених орендодавцем та погоджених сторонами, зокрема щодо таких істотних умов договору оренди землі як його ціна (розмір орендної плати) та строк дії.

5.18. Таким чином, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, сторони дійшли згоди щодо зміни умов договору оренди земельної ділянки від 04.02.2008 в частині орендної плати - з 2% до 12% від нормативної грошової оцінки, однак не досягли згоди щодо нового строку дії договору, оскільки СФГ "Степ" до своєї заяви не було додано належного проекту додаткової угоди (зі строком дії, який відповідав би клопотанню), та саму додаткову угоду укладено не було. Будь-яких доказів на підтвердження того, що Позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області з клопотанням про поновлення договору оренди землі, до якого було б додано належний проект додаткової угоди (з визначеним у клопотанні строком) матеріали справи не містять.

5.19. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що права СФГ "Степ" не були порушені, оскільки, узгодивши зміну умов договору оренди земельної ділянки в частині орендної плати, Головне управління Держгеокдастру в Полтавській області не ухилилося від укладення додаткової угоди із новим строком дії договору оренди, а просило надати проект зазначеної угоди, в якому строк буде відповідати клопотанню Позивача, тобто орендодавець висунув вимоги до СФГ "Степ" належним чином визначитись, на який строк орендар бажає укласти договір, та надати належним чином оформлений проект додаткової угоди. При цьому Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області не висувало Позивачу будь-які нові умови для продовження орендних відносин.

Однак, СФГ "Степ" проекту додаткової угоди саме з погодженими умовами договору оренди так і не надіслало, що свідчить про відсутність узгодження з орендодавцем всіх істотних умов вказаного договору.

5.20. Отже, із встановлених господарським судом апеляційної інстанції обставин справи вбачається, що СФГ "Степ" не дотрималося процедури поновлення договору оренди на новий строк, оскільки хоча завчасно і повідомило орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини, однак, врешті решт, не надало належний проект відповідної додаткової угоди з погодженими умовами, у зв`язку з чим орендодавець фактично заперечив щодо поновлення спірного договору оренди на запропонованих Позивачем умовах, що безпідставно не було враховано місцевим судом.

5.21. Оскільки Позивач не дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, тобто СФГ "Степ" не може вважатись таким, що набув право "правомірного очікування", то господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди до спірного договору оренди.

5.22. При цьому посилання апеляційного суду на неможливість поновлення договору від 04.02.2008 у зв`язку з відсутністю об`єкта оренди внаслідок поділу спірної земельної ділянки та передачі її у власність фізичним особам, а також на те, що частини перша - п`ята та частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" містять дві окремі правові підстави реалізації орендарем свого переважного права на поновлення договору оренди землі, вони не можуть бути застосовані одночасно, оскільки є різними за своєю правовою природою, механізмом застосування та правовими наслідками, хоча і не відповідають вищенаведеним правовим позиціям суду касаційної інстанції, однак в цілому не вплинули на правомірність висновків апеляційного суд про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недотриманням СФГ "Степ" вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а саме щодо погодження з орендодавцем істотних умов спірного договору при його поновленні з врахуванням відповідей Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, які надавалися у встановлений чинним законодавством строк.

5.23. Викладене також узгоджується з правовою позицією суду касаційної інстанції, викладеною в постанові Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.09.2019 у справі № 908/2314/18, згідно з якою за змістом частин першої - п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" умови договору оренди землі можуть бути змінені лише за згодою сторін, а у разі недосягнення такої домовленості щодо істотних умов переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється; недосягнення сторонами домовленостей щодо істотних умов договору при їх зміні виключає поновлення договору оренди землі з підстав переважного права (частина четверта статті 33 Закону України "Про оренду землі").

5.24. У свою чергу, доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 33 Закону України "Про оренду землі", викладених в постановах, на які посилається заявник, у тому числі у постанові від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, є необґрунтованими, оскільки, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції було застосовано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену, зокрема, у вказаній постанові.

5.25. Водночас, підставою для касаційного оскарження судових рішень є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

5.26. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.27. Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на які він посилається.

5.28. Суд також звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 вказала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.29. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками господарського суду апеляційної інстанції стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

5.30. Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційний господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об`єктивно встановив істотні обставини справи в їх сукупності і прийняв у цілому законне рішення про відмову в задоволенні позову.

5.31. Що стосується оскарження Позивачем додаткової постанови суду апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.

5.32. Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

5.33. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

5.34. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

5.35. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

5.36. У частині третій статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

5.37. Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

5.38. Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

5.39. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

5.40. Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5.41. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

5.42. За змістом положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

5.43. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

5.44. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) пов`язаність витрат з розглядом справи; 2) обґрунтованість та пропорційність розміру таких витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

5.45. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

5.46. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

5.47. Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

5.48. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

5.49. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

5.50. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

5.51. До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

5.52. Колегія суддів звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін.

5.53. Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2022, до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції, представником апелянтів (фізичних осіб) адвокатом Курінним А. С. було заявлено усне клопотання про подання доказів понесених судових витрат після ухвалення постанови суду в порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

28.11.2022 на адресу апеляційного суду від адвоката Курінного А. С. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій він просив:

- включити до складу судових витрат понесені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 витрати з оплати професійної правничої допомоги в розмірі по 8400грн з кожного;

- включити до складу судових витрат понесені ОСОБА_5 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3405,00грн.

- винести додаткове рішення, в якому здійснити розподіл судових витрат між сторонами спору відповідно до статей 221, 244 Господарського процесуального кодексу України.

12.12.2022 на адресу апеляційного суду від СФГ "Степ" надійшли письмові заперечення щодо заяви представника апелянтів (фізичних осіб) про ухвалення додаткового рішення, обґрунтовані тим, що заявлена до стягнення сума витрат є нерозумною та неспівмірною, у зв`язку з чим Позивач просив відмовити у задоволенні вказаної заяви.

5.54. Проаналізувавши детальні описи робіт (наданих послуг) від 22.11.2022, вид та перелік наданих апелянтам (фізичним особам) адвокатом Курінним А. С. послуг, а також подані документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відображена у цих доказах інформація про характер та обсяг виконаної адвокатом Курінним А. С. роботи на загальну суму 50 400 грн (по 8 400 грн з кожного з шести апелянтів) не відповідає критерію розумності та не є співмірною з обсягом фактично наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт з підготовки та оформлення однієї спільної апеляційної скарги. При цьому апеляційний суд зазначив, що самі по собі шість окремих детальних описів робіт (наданих послуг) від 22.11.2022 з аналогічним переліком робіт для кожного з шести фізичних осіб, які є заявниками за однією спільною апеляційною скаргою, та наведений адвокатом в таких описах робіт розрахунок не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони.

5.55. З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що адвокатом Курінним А.С. фактично підготовлена і подана одна спільна апеляційна скарга від імені шести фізичних осіб, а також відсутність у адвоката необхідності надавати послуги окремо (індивідуально) кожному з клієнтів (тобто відсутність необхідності нести витрати для представництва в суді інтересів кожного клієнта за одні й ті ж самі послуги), суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відшкодування за рахунок Позивача витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 8 400,00 грн, що є платою одного клієнта за одні види наданих послуг (за одну спільну апеляційну скаргу).

5.56. Водночас, апеляційним судом відхилено доводи СФГ "Степ" про відсутність доказів фактичної оплати правової допомоги (платіжних доручень, квитанції, виписок тощо), оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

5.57. З огляду на викладене Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

5.58. При цьому посилання в касаційній скарзі в якості підстави для її подання на те, що судом апеляційним судом було застосовано норми статті 126 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновків Верховного Суду, викладених в постановах, на які посилається заявник, є необґрунтованими, оскільки, як зазначалося, неврахування висновку суду касаційної інстанції щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

5.59. За таких обставин висновки господарського суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника апелянтів (фізичних осіб) адвоката Курінному А.С. щодо ухвалення додаткового рішення є законними і обґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржувану додаткову постанову необхідно залишити без змін.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, не отримали підтвердження, не спростовують висновків суду, тому оскаржувані судові рішення апеляційного суду підлягають залишенню без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на заявника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Селянського (фермерського) господарства "Степ" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у справі №917/115/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

В. Суховий