Постанова

від 05.04.2023 по справі 750/14214/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 квітня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/14214/21

Головуючий у першій інстанції Карапута Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/82/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової пал ати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мамонової О.Є.,

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарем: Шкарупою Ю.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Спеціалізована загальноосвітня школа № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області (далі Заклад освіти), в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області від 04.11.2021 № 91-к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та поновити її на посаді вчителя української мови та літератури;

- зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи;

- стягнути судові витрати.

Позов обґрунтовувала тим, що наказом відповідача від 04.11.2021 № 91-к її відсторонено від виконання роботи за посадою вчителя української мови та літератури з 08.11.2021 до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Зазначала, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції не зазначено застережень щодо можливого виконання нею трудових обов`язків залежно від проходження профілактичних щеплень.

Указувала на те, що єдиним законом, який передбачає можливість обов`язкових щеплень є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-ІІІ, проте, він не відносить до обов`язкових профілактичних щеплень таку хворобу, як COVID-19.

Уважала, що відсутні правові підстави у роботодавця примушувати працівників вакцинуватися від коронавірусної хвороби та/або притягати їх до дисциплінарної відповідальності за відмову вакцинуватися, оскільки, на сьогодні законом не встановлено окремого порядку відсторонювати працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від COVID-19.

Станом на день звернення з позовною заявою позивачка очікувала понести судові витрати у вигляді правничої допомоги адвоката в сумі 3 000,00 грн, також, нею був сплачений судовий збір в сумі 908,00 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області від 04.11.2021 № 91-к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнуто з Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Спеціалізована загальноосвітня школа № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог, стягнути з позивачки судові витрати, понесені за подання апеляційної скарги, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що дії відповідача по відстороненню ОСОБА_1 від роботи є законними, оскільки, оскаржуваний наказ прийнятий на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 та Наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153, яким затверджений перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до якого увійшли усі працівники закладів загальної середньої освіти, а також, установлено з 19.12.2020 по 31.03.2022 на території України карантин. Юридичним наслідком такого рішення є покладення га громадян та інших суб`єктів позитивних обов`язків, які полягають в гарантуванні громадської безпеки з огляду на реалізацію протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб.

Уважає, що правильно застосував вказані вище правові норми законодавства, адже, позивачка є працівником закладу загальної середньої освіти, вона включена до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням та в умовах запровадженого карантину не надала документ про проходження вакцинації або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19.

Указує на те, що оскаржуваний позивачкою наказ не містить дискримінаційних положень, його прийняття обумовлено забезпеченням прав і законних інтересів дітей, інших учасників освітнього процесу та спрямовано на убезпечення їх від впливу інфекційної хвороби - СОVID-19.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Доводи відзиву зводяться до того, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 не є визначено як обов`язкове, а прийняття рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень віднесено до компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря АРК та головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Указує, що матеріали справи не містять доказів відмови або ухилення позивачки від проведення щеплення від СОVID-19.

Суд вірно визначив, що відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, тому, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами.

Також зазначає, що на час воєнного стану МОЗ України наказом від 25.02.2022 № 380 зупинило дію свого наказу «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153, тобто, з 25 лютого усі обмеження для невакцинованих працівників загальноосвітніх закладів зняті.

У судове засідання апеляційного суду сторони не з`явились, про розгляд справи на 05.04.2023 повідомлялись належним чином.

30.03.2023 та 04.04.2023 на адресу апеляційного суду від сторін надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, тому, з урахуванням положення п. 1 ст. 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами.

З висновком районного суду щодо наявності підстав для задоволення позову у зазначеній частині апеляційний суд погоджується, але зазначеного суд першої інстанції дійшов із помилкових мотивів.

Судом встановлено, що з ОСОБА_1 працює на посаді вчителя української мови та літератури у Спеціалізованій загальноосвітній школі № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області.

Актом відповідача про відмову від підпису від 13.10.2021 № 1 підтверджується відмова позивачки підписати довідку про «ознайомлення з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (а. с. 63-65).

Наказом в. о. директора Закладу освіти від 02.11.2021 № 315 створено комісію з перевірки наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я; затверджено Положення про комісію Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов з перевірки наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я (а. с. 66-69).

Із акту від 03.11.2021 № 1.1, складеного комісією з перевірки наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, вбачається, що ОСОБА_1 відсутня у переліку працівників, що мають відповідний документ (а. с. 79-80).

Також акт відповідача від 03.11.2021 № 1.2 свідчить про те, що позивачка не пред`явила документ, який підтверджує отримання нею повного курсу вакцинації, або медичний висновок про наявність протипоказань щодо вакцинації проти СОVID-19, та відмовилась підписувати акт № 1.1 (а. с. 81).

Наказом в. о. директора Закладу освіти від 04.11.2021 № 91-к ОСОБА_1 відсторонено від виконання роботи за посадою вчителя української мови та літератури з 08.11.2021 до усунення причин, що його зумовили, без збереження заробітної плати. Підставою видання наказу зазначено акт комісії від 03.11.2021 (а. с. 13).

08.11.2021 позивачка звернулась до відповідача з листом, в якому виклала свої заперечення стосовно наказу про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, посилаючись на порушення права на працю та права на заробітну плату, що гарантовані Конституцією України. Просила не відсторонювати її від роботи із зазначених у наказі підстав (а. с. 14).

На вказане звернення ОСОБА_1 . Заклад освіти у листі від 12.11.2021 №120 надав останній роз`яснення про те, що постанови і розпорядження, які в межах своєї компетенції видає Кабінет Міністрів України, є обов`язковими до виконання, що працівники закладів вищої, загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти, наукових установ незалежно від типу та форми власності, підлягають обов`язковій вакцинації проти СОVID-19. Щодо дистанційної роботи, то керівник Закладу освіти не вбачає правових підстав для запровадження такої роботи (а. с. 15).

Матеріали справи не містять відповідних доказів про проведену позивачці вакцинацію від короновірусної хвороби або висновку лікаря про наявність у неї протипоказань до вакцинації.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Згідно з статтею 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, який затверджений Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021, обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595.

Отже Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до вказаного Переліку останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду уважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим Наказом МОЗ № 2153 від 04.10.2021 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що він, вона, працюючи черговою переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в Постановах від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20.03.2018 у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08.02.2021 у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Так, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на період карантину без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю.

Суд встановив, що ОСОБА_1 працює в Спеціалізованій загальноосвітній школі № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області на посаді вчителя української мови та літератури.

Відповідно до посадової інструкції № 4 вчителя (завідувача кабінетом) української мови та літератури, іноземних мов, зарубіжної літератури, математики, економіки, історії, правознавства, географії, музичного та образотворчого мистецтва, художньої культури, початкових класів, затвердженої наказом директора Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов від 25.08.2020 № 138 до посадових обовязків вчителя, зокрема, входить: викладання української мови та літератури; стимулювання соціалізації учнів, формування в них загальної культури свідомого вибору ними професії та готовності функціонування в ринкових умовах; забезпечення режиму дотримання норм та правил техніки безпеки в навчальному закладі; безпосередня відповідальність за виконання навчальних програм з предмету; дотримання вимог Тимчасового порядку організації освітнього процесу, Порядку організації контрольно-пропускного режиму та правил відвідування закладу освіти; дотримання принципів академічної доброчесності; внесення пропозицій щодо покращення умов праці і навчання для включення їх в Угоду з охорони праці; чергування в школі у відповідності з графіком чергувань, на перервах між уроками.

Суд першої інстанції не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи, а також не врахував, що застосування до ОСОБА_1 такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливість встановлення для неї дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що районний суд зробив правильний висновок про задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, проте, помилився щодо мотивів такого рішення.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2022 року зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 376 ч. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2 І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов Чернігівської міської ради Чернігівської області задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02 лютого 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2023 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: О.І. Онищенко

Н.В. Шитченко