Постанова

від 06.04.2023 по справі 440/4704/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2023 р. Справа № 440/4704/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2022, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 28.11.22 по справі № 440/4704/22

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20.05.2022 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови у виплаті компенсації ОСОБА_1 у вигляді матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період 235 днів у розмірі 46 356,16 грн за рахунок коштів Фонду соціального страхування України;

- зобов`язати Відділення Фонду здійснити нарахування коштів компенсації за 235 днів тимчасової непрацездатності, підтвердженої лікарняними листками, та виплатити позивачу компенсацію у вигляді матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі 46 356,16 грн за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

В обгрунтування позовних вимог, позивач вказує на обставини необґрунтованості відмови відповідача виплатити допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 03.03.2021 по 28.10.2021, чим порушено відповідне право позивача, який є самозайнятою особою - адвокатом, зареєстрованим у державному реєстрі страхувальників, незважаючи на те, що у розрахунковий період з березня 2020 року по лютий 2021 року він доходу не отримував.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 року позов ОСОБА_1 до Полтавського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Полтавській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, жоден нормативний акт України, який регулює порядок виплати компенсаційних коштів за лікарняними, не пов`язує саму виплату з наявністю чи відсутністю заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, законодавчі акти лише вказують на виплати застрахованим особам, якою наразі є позивач.

Позивач наголошує, що будь-які недоїмки зі сплати ССВ стягуються органами ДПС у позасудовому порядку, це повноваження фіскальних органів і Фонд соціального страхування України не має до цього жодного відношення.

Позивач зазначає, що перебуває в реєстрі страхувальників з 27 березня 2000 року, реєстраційний номер 162816011 і станом на 21 жовтня 2021 року не був знятий з обліку.

Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що право на оплату коштами Фонду допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, має виключно застрахована особа, у якої страховий випадок настав в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, а також яка отримувала заробітну плату (дохід) до настання страхового випадку. Як видно зі змісту апеляційної скарги за останні 12 місяців до настання страхового випадку ОСОБА_1 адвокатську діяльність не здійснював, дохід не отримував.

Представник відповідача зазначає, що на запити відповідача до Пенсійного фонду України, які згідно із ст. 20 Закону № 2464 уповноважений на формування та веденню реєстру застрахованих осіб Державного реєстру, по застрахованій особі ОСОБА_1 , в електронному вигляді телекомунікаційними каналами отримано відповіді від 01.10.2021 та від 17.12.2021, згідно із якою позивач перебуває на обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як особа, яка не сплачує і за яку не сплачувався єдиний внесок станом по вересень 2021 року включно.

Згідно із відповіддю на запит до ПФУ від 10.06.2022, тобто на дату подання цього відзиву, статус позивача за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності не змінився.

На переконання відповідача, у зв`язку із викладеним та відповідно до чинного законодавств про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на момент настання страхового випадку у позивача останній не був застрахованою особою. Таким чином, у Полтавського міського відділення не було жодних підстав оплачувати коштами Фонду матеріальне забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання за листками непрацездатності поданими ОСОБА_1 на його ім`я.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом №312, виданим Полтавською обласною КДКА 15.02.2000, відомості про що розміщені на веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Позивач перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Полтавській області як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат) з 20.07.2000. Позивач має статус особи з інвалідністю 2 групи за загальним захворюванням (а.с. 7).

Як повідомив позивач у позовній заяві, 03.03.2021 він переніс інсульт, внаслідок чого з 03.03.2021 по 28.10.2021 перебував на лікуванні безперервно, що підтверджується листками непрацездатності серії АЛА №433195 від 03.03.2021, №861386, №861387, №861534, №861768, №180636, №180637, №492223, №492461 тa №492269. У березні 2022 року він надіслав до відповідача оригінали вказаних листків для їхньої оплати разом з належно заповненими протоколами комісії із соцстрахування (рішеннями уповноваженого) для оплати матерiального забезпечення за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатностi вiдповiдно до ст. 19 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (а.с. 9). Додав, що у розрахунковий період, за який обчислюється середня заробітна плата для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатностi, він не отримував доходiв (заробіток за перiод березень 2020 року - лютий 2021 року становив 0 грн). Тому вважає, що відповідно до п. 28 постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266 "Про обчислення середньої заробiтної (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соцiальним страхуванням" розрахунок здійснюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом.

У відповідь в.о. начальника Відділення Фонду Старикова О.Є. листом від 05.05.2022 №Г-2/09.1-12 повідомила ОСОБА_1 про те, що ...Згідно із статтею 19 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105 (далі - Закон № 1105) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи-громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною другою статті 1 Закону № 1105 передбачено, що термін "застрахована особа" вживається у цьому Законі у зазначеннi, наведеному в Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464 (далі - Закон № 2464). Вiдповiдно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464 застрахована особа - фізична особа, яка вiдповiдно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та або за яку сплачується чи сплачувався у встановлено законом порядку єдиний внесок.

Відповідно пункту 4 статті 4 Закону № 2464, особи зазначені у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Підтвердженням сплати єдиного внеску фізичними особами підприємцями є копії платіжних документів про сплату єдиного внеску розрахунковий перiод по мiсяць настання страхового випадку включно поданої декларації за цей період.

Iнформацiя про сплачений ОСОБА_1 (особисто за себе) єдиний внесок, згідно відповіді на запит до Пенсійного фонду України за період березня 2020 по березень 2021 вiдсутня вiдповiдно до чинного законодавства, на момент настання страхового випадку Ви не застрахованою особою, тому надіслані Вами листки непрацездатності підлягають оплаті за рахунок коштів фонду соціального страхування України."

Вважаючи протиправними мотиви відмови у здійсненні страхових виплат, позивач звернуся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що особи, які провадять незалежну професiйну діяльність як адвокати, але не сплачують єдиний внесок, зокрема з підстав передбачених ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, не є застрахованими за видом страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а тому не мають права на матерiальне забезпечення та соцiальнi послуги за цим видом страхування, в тому числi на допомогу по тимчасовій непрацездатностi внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №1105-XIV від 23.09.1999 (надалі - Закон №1105-XIV), прийнятим вiдповiдно до Основ України про загальнообов`язкове державне соцiальне страхування.

Згідно зі ст. 19 Закону №1105-XIV, право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Одним із видів матерiального забезпечення та соцiальних послуг за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності є допомога по тимчасовій непрацездатностi (п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону №1105-XIV).

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 31 Закону №1105-XIV, підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатностi, згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону №1105-XIV, надається застрахованій особі у формi матерiального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, перебування у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством (абз. 1 ч. 2 ст. 22 Закону №1105-XIV).

Отже, право на оплату коштами Фонду допомоги по тимчасовій непрацездатностi внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, має виключно застрахована особа, у якої страховий випадок настав у період роботи (включаючи час випробування та день звiльнення), зайняття підприємницькою та іншою дiяльнiстю і лише за умови, що така особа отримувала заробітну плату (дохід) до настання страхового випадку.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що за останні 12 місяців до настання страхового випадку ОСОБА_1 дохід не отримував.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону №1105-XIV, терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються у цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

За визначенням наведеним у п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI), застрахованою особою є фізична особа, яка вiдповiдно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом видами порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соцiальне страхування (далі - єдиний внесок); єдиний внесок - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ст. 18 Закону №1105-XIV, страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Колегія суддів зазначає, що особи, які здiйснюють незалежну професійну дiяльнiсть, в тому числі як адвокати, підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, але їх належність до кола застрахованих за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатностi визначається за фактом сплати єдиного внеску у вiдповiдний період провадження такої діяльності.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Разом з цим частиною 4 ст. 4 Закону №2464-VI передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частин 1, 2 статті 21 Закону №1105-XIV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що перiод провадження незалежної професійної дiяльностi для осіб, якi в силу ч. 4 ст. 4 Закону №1105-XIV звiльнені від сплати єдиного внеску, не включається до страхового стажу за видом страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (за винятком періоду отримання пенсії по інвалідності) у разі несплати за такий перiод єдиного внеску принаймні у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже особи, які провадять незалежну професiйну діяльність як адвокати, але не сплачують єдиний внесок, зокрема з підстав передбачених ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, не є застрахованими за видом страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а тому не мають права на матерiальне забезпечення та соцiальнi послуги за цим видом страхування, в тому числi на допомогу по тимчасовій непрацездатностi внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону №1105-XIV, Фонд має право отримувати інформацію шляхом електронної інформаційної взаємодії з реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, електронної системи охорони здоров`я (крім інформації про стан здоров`я особи), Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інформаційно-аналітичної платформи електронної верифікації та моніторингу, централізованого банку даних з проблем інвалідності з метою забезпечення виконання Фондом покладених на нього завдань відповідно до законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що після отримання листа від позивача разом з листками непрацездатностi за період з березня 2020 року по лютий 2021 року Вiддiленням Фонду було здійснено запити до Пенсійного фонду України з метою отримання відомостей щодо позивача, як застрахованої особи.

Згідно з відповідями Пенсійного фонду (який згідно зі ст. 20 Закону №2464-VI уповноважений на формування та ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру) від 01.10.2021, від 17.12.2021 та від 10.06.2022, ОСОБА_1 , код ДРФО (ІПН) НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , перебуває на обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як особа, яка не сплачує і за яку не сплачувався єдиний внесок за період січень 2020 року - квітень 2022 року (а.с. 34-36).

Тож на момент настання страхового випадку позивач не був застрахованою особою.

Відповідно, у вiддiлення Фонду не було пiдстав оплачувати коштами Фонду матерiальне забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Доводи апеляційної скарги позивача, що він є зареєстрованим платником єдиного внеску, дані про що містяться в Реєстрі страхувальників за даними Пенсійного фонду України, а тому є застрахованою особою, якій належить виплатити компенсацію у вигляді матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, колегія суддів не бере до уваги у зв`язку з наступним.

За визначенням, наведеним у п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, застрахованою особою є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), тобто консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що сам по собі факт реєстрації платником єдиного внеску як страхувальника не спростовує сформульованих вище висновків суду про те, що з січня 2020 року позивач не є застрахованою особою за видом страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, оскільки ані сам ОСОБА_1 , ані будь-хто інший не сплачував за нього єдиний внесок перед настанням страхового випадку, а тому той і не має права на отримання матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 року по справі № 440/4704/22 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.11.2022 по справі № 440/4704/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко