Ухвала

від 03.04.2023 по справі 705/1709/23

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/1709/23

2-з/705/12/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2023 року м. Умань

Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Піньковський Роман Володимирович, розглянувши заяву про забезпечення позову, подану представником позивача ОСОБА_1 по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

АТ «Таскомбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

31.03.2023 одночасно з поданням позовної заяви до Уманського міськрайонного суду Черкаської області надійшла заява представника позивача АТ «Таскомбанк» Дідук О.В. про забезпечення позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2023 вказана заява була передана для розгляду судді Уманського міськрайонного суду Піньковському Р.В.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що ОСОБА_2 порушує умови кредитного договору, укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» (право вимоги відступлено АТ «Таскомбанк») та ОСОБА_2 . У зв`язку з тим, що відповідач уникає виконання своїх обов`язків з повернення кредиту, заборгованість постійно збільшується. Так позичальник навмисно протягом тривалого часу не здійснює виконання зобов`язань за кредитним договором щодо погашення суми боргу, процентів за його користування, діє недобросовісно, ухиляється від виконання обов`язків покладених кредитним договором. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 14.03.2023, за ОСОБА_2 зареєстроване нерухоме майно, а саме: земельні ділянки та житловий будинок. АТ «Таскомбанк» вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та не уможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у спосіб накладання арешту на нерухоме майно, оскільки існує велика вірогідність що ОСОБА_2 може бути відчужене майно до ухвалення судом рішення у даній справі. Відчуження зазначеного нерухомого майна призведе до неможливості в майбутньому відновлення порушених прав позивача.

Просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту, в межах позовних вимог, на нерухоме майно що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме:

- земельна ділянка кадастровий номер 7124385100:01:002:0373, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1432892971243, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,24 га;

- земельна ділянка кадастровий номер 7124388600:01:001:0330, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 681292471243, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2484 га;

- житловий будинок, реєстраційний номер 681244271243, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 56,6 кв.м.

На підставі ч.1 ст.153 ЦПК України суддя вважає за необхідне розглянути вказану заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, позовну заяву та додані до них документи, суд приходить до висновку, що вимоги заявника підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом ч.6 ст.153ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Відповідно до п. п. 1, 2 та 4 ч. 1, 2 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується зокрема: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: одночасно з пред`явленням позову до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову допускається на будь якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У п.7 зазначеної Постанови Пленуму ВСУ вказано, що питання про забезпечення позову вирішує суддя одноособово або суд у судовому засіданні.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.06.2021 по справі № 308/8567/20, згідно з якою першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті. У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову.

Також судом враховується практика Європейського суду з прав людини, який через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Разом з тим вирішуючи питання про співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами суд виходить з наступного.

Згідно правового висновку, викладеного у Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 320/3560/18 (провадження № 61-5051св19) достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

За висновком Верховного Суду, викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 643/12369/19 від 19.02.2021 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, з`ясувати зокрема відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Арешт майна це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Враховуючи зазначені правові позиції Верховного Суду та обставини справи, дійшов висновку про неповну співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, у зв`язку з чим, з метою найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна, суд вважає, що достатнім заходом забезпечення позову буде заборона на право розпоряджатися частиною нерухомого майна, вартість якого є найбільш співмірною з предметом спору.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач подав заяву про забезпечення позову, одночасно з подачею позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 235641,80 грн.

Як вбачається з наданих заявником матеріалів заяви, власником земельних ділянок, а саме земельна ділянка площею 0,42 га, кадастровий номер 7124385100:01:002:0373, яка розташована в с. Ладижинка, Уманського району, Черкаської області; земельна ділянка площею 0,2484 га кадастровий номер 7124388600:01:001:0330 та житловий будинок, реєстраційний номер 681244271243, які розташовані в с. Текуча, Уманського району, Черкаської області, є ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), який є відповідачем по справі.

Оскільки відповідач добровільно не виконує свої грошові зобов`язання, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості в судовому порядку. За таких обставин, у разі задоволення позову про стягнення заборгованості, відповідач, маючи нерухоме майно, на яке в подальшому може бути звернуто стягнення в примусовому порядку для забезпечення виконання рішення суду, зможе його відчужити, що в підсумку може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір та вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на житловий будинок є достатнім та буде співмірним із заявленими позивачем вимогами. Тому до вирішення справи по суті про стягнення заборгованості за кредитним договором, слід накласти арешт на житловий будинок розташований в с. Текуча, Уманського району, Черкаської області. В решті заявлених вимогзабезпечення позову слід відмовити.

Відповідно до ч.8 ст.153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Як передбачено ч.1 ст.154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Суд не вбачає підстав вимагати від позивача забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), оскільки обставини, за яких суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення у відповідності до положень ч.3 ст.154 ЦПК України, відсутні.

За таких обставин, оскільки суд прийшов до висновку, що невжиття заходу забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, такий захід є обґрунтованим та співмірним заявленим позовним вимогам, а тому суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню в частині накладення арешту на належний відповідачу житловий будинок.

На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», ст.ст.149, 150, 153, 154, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву представника позивача Акціонерного товариства «Таскомбанк» Дідук Ольги Володимирівни про забезпечення позову шляхом накладання арешту задовольнити частково.

Накласти арешт на:

- житловий будинок, реєстраційний номер 681244271243, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 56,6 кв.м.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Копію даної ухвали направити представнику заявника АТ «Таскомбанк» Дідук О.В. для пред`явлення до виконання та відповідачу ОСОБА_2 для відома.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Р. В. Піньковський