Постанова

від 05.04.2023 по справі 645/4485/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 645/4485/20 Номер провадження 22-ц/814/782/23Головуючий у 1-й інстанції Бабкова Т.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів:Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі Коротун І.В.

учасники справи:

представник позивача адвокат Качмар В.О.

відповідач ОСОБА_1

представник відповідача - адвокат Назаренко Д.А.

переглянув усудовому засіданнів м.Полтава цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року, ухвалене суддею Бабковою Т.В., повний текст рішення складено 04 червня 2021 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В:

04серпня 2020року ОСОБА_2 звернуласядо судуз позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд здійснити поділ квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за нею право власності на частину вказаної квартири, судові витрати стягнути з відповідача.

Позовна заява мотивована тим, що 12.06.2015 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. За час шлюбу подружжям придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 70,6 кв.м., житловою площею 39,0 кв.м. Позивач зазначає, що оскільки квартира була придбана позивачем та відповідачем у період перебування у шлюбі, то така квартира належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу між позивачем та відповідачем. Позивач також зазначає, що 09.07.2020 року відповідачем було подано позовну заяву з вимогами про розірвання шлюбу, укладеного між позивачем та відповідачем, а також про те, що позивач та відповідач не дійшли згоди щодо поділу спільного майна подружжя. На підтвердження обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, разом із позовною заявою надано копію свідоцтва про державну реєстрацію шлюбу, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, звіт суб`єкта оціночної діяльності про визначення ринкової вартості квартири.

23.09.2020 року відповідачем ОСОБА_1 пред`явлено зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності відповідача на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 70,6 кв.м., житловою площею 39,0 кв.м. (т.1 а.с. 51-53).

Зустрічний позов мотивований тим, що 12.12.2018 року матір відповідача - ОСОБА_3 продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3 за 500 000,00 грн. Відповідач стверджує, що спірна квартира була придбана за грошові кошти, які належали особисто відповідачу та його матері, і не були спільними грошима подружжя позивача та відповідача. Відповідач зазначає, що квартира придбана відповідачем за свої власні кошти, отримані ним від продажу квартири його матері ОСОБА_3 , а тому така квартира не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою власністю. Також відповідач зазначає, що з моменту укладення шлюбу з позивачем він працював періодично, без офіційного працевлаштування та отримував мізерну зарплатню, а позивач була працевлаштована, але доходи позивача були недостатніми для придбання квартири і витрачалися на поточні побутові потреби подружжя. На підтвердження обставин, на які відповідач посилається в обґрунтування зустрічних позовних вимог, разом із зустрічною позовною заявою надано копію договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 12.12.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Кішкіною О.О.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29.09.2020 року відкрито провадження за зустрічним позовом про визнання права особистої правної власності на квартиру, постановлено прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом (т.1 а.с. 105).

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задоволено.

Здійснено поділ квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 70,6 кв.м., житловою площею 39,0 кв.м.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5725,92 грн.

Зобов`язано фінансовий орган Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повернути ОСОБА_2 зайво сплачений судовий збір у розмірі 580,00 грн., сплачений ОСОБА_2 за квитанцією № 0.0.1786204600 від 30.07.2020 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір 10,24 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд визнав встановленим, що спірну квартиру було придбано сторонами у справі, які на час її придбання, перебували у зареєстрованому шлюбі. 12.11.2018 року відповідач сплатив на користь ТОВ «КУА «ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ» грошові кошти у розмірі 673 665 грн. в рахунок оплати вартості спірної квартири. Матеріали справи не містять доказів, які свідчать про те, що спірна квартира була придбана за кошти, які належали відповідачу особисто. У тому числі, відповідачем не було надано доказів, які підтверджують, що спірна квартира була придбана за кошти, які були отримані ОСОБА_3 від продажу квартири АДРЕСА_3 , а також не надано доказів, які підтверджують, ОСОБА_4 подарувала відповідачу кошти, отримані нею від продажу належної їй квартири. З наявних у справі доказів вбачається, що ОСОБА_3 здійснила продаж належної їй квартири 12.12.2018 року, тоді як відповідач сплатив 673 665 грн. за спірну квартиру 12.11.2018 року. Суд прийшов до висновку, що ОСОБА_3 не могла у строк до 12.11.2018 року подарувати відповідачу кошти, отримані від продажу належної їй квартири, і такі кошти 12.11.2018 року не могли бути сплачені за спірну квартиру. Таким чином, відповідачем не доведено, що спірна квартира була придбана за кошти, що належали йому особисто, або за кошти, що належали йому спільно з ОСОБА_3 . Враховуючи, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності колишнього подружжя на спірну квартиру, яка набута ними у період шлюбу, тому вимоги відповідача про визнання за відповідачем права власності на спірну квартиру є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та задовольнити його зустрічні позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що факт набуття квартири у період шлюбу є безспірним і відповідачем не заперечувався, натомість, категорично не погоджується з тим, що квартира придбана за спільні сумісні кошти подружжя. Вказує, що суд першої інстанції не дав належної оцінки його доводам. Посилається, що позиція позивача базується виключно на презумпції спільної сумісної власності подружжя, набутого під час шлюбу. Вона жодного разу не посилалася, що квартира набута за спільні сумісні кошти подружжя, бо їй достеменно відомо, що спільних сумісних коштів для набуття спірної нерухомості у власність не було. Вказує, що для правильного і справедливого вирішення спору суду необхідно з`ясувати, що саме стало джерелом набуття квартири у власність, і у тому випадку, якщо за час шлюбу подружжя (або одним з них) міг заробити кошти на придбання спірного майна, можна говорити про презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Заперечуючи обставини набуття майна за кошти матері відповідача, позивач так і не надала належних та допустимих доказів, які б об`єктивно свідчили про те, що вони мали можливість купити квартиру саме за спільні кошти. Вважає незрозумілою оцінку судом змісту договору купівлі-продажу від 12.12.2018 року, за яким мати відповідача продала свою квартиру. Вказує, що на жаль, письмового договору про дарування коштів від продажу квартири вони не укладали, практика дарування грошей дітям без нотаріального посвідчення правочину є дуже поширеною і зрозумілою з точки зору людських відносин, ці обставини підтвердили допитані у суді свідки, показання яких суд безпідставно не взяв до уваги. Вказує, що спірне майно набуте за кошти його матері, але на жаль, письмові докази у нього відсутні, тому не заперечує проти того, що суд при ухваленні рішення виходив з того, що 184820 грн., які були витрачені на придбання спірної квартири, є спільними сумісними коштами колишнього подружжя. Вказує, що наполягає на тому, що 592410 грн. є його власним майном, з яких 500000 грн. гроші, яка дала його мати, та 92410 грн. (половина коштів від 184820 грн.), тобто, позивач може претендувати на 7,41 частину спірного майна, за яку згоден сплатити компенсацію. Звертає увагу, що позивач не надала жодного доказу на підтвердження того, що їх сім`я мала можливість заощадити гроші для придбання квартири. Посилається також на те, що суд не взяв до уваги показання свідків, допитаних у суді. Також вказує, що договір від 27.09.2019 року не містить посилань на те, що квартира набувається за кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя, що такий правочин вчиняється в інтересах сім`ї, а відібрання у дружини письмової згоди на її придбання є виконанням нотаріуса вимоги ч.3 ст. 65 СК України, що не викликало у нього будь-яких сумнівів. Також вказує, що заяву позивача про те, що спірна квартира набувається за спільні кошти, в інтересах сім`ї і відповідає спільному волевивленню, він вперше побачив у суді першої інстанції, нотаріус його з цієї заявою не знайомив, його підпис чи посилання на те, що він з її змістом знайомий, ця заява не містить.

Ухвалами Харківського апеляційного суду від 30.08.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду на 27.092021 року 0 14-30 год., з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 91-92,94).

У відзивна апеляційнускаргу,який надійшов 21.09.2021року доХарківського апеляційногосуду,представник ОСОБА_2 адвокатКачмар В.О.просить апеляційнускаргу залишитибез задоволення,а рішеннясуду першоїінстанції без змін(т.2а.с.98-108).

Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року справу передано до провадження колегії суддів у складі: головуючого судді Дорош А.І, суддів Лобова О.А., Триголова В.М. (т.2 а.с. 139).

Ухвалою Полтавськогоапеляційного судувід 08серпня 2022року справуприйнято допровадження,закінчено проведенняпідготовчих дійта призначеноїї дорозгляду вприміщенні Полтавськогоапеляційного судуз повідомленням учасників справина 10.40год.21грудня 2022року.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 12.06.2015 року між позивачем та відповідачем укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Орджонікідзевським відділом держаної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (т.1 а.с. 7).

На час розгляду справи шлюб між сторонами розірваний на підставі рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.11.2020 року.

Сторони у справі не мають спільних дітей.

У період перебування у шлюбі, а саме 27.09.2019 року між відповідачем (покупець) ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти», яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Житлобуд-1» (продавець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав покупцю у власність, а покупець прийняв у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 39,0 кв.м., загальною площею 70,6 кв.м. (т.1 а.с. 57)

.

Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, сформованою 15.15.2020 року (т.1 а.с. 15-16).

Відповідно до умов п. 3 вищевказаного договору купівлі продажу від 27.09.2019 року, продаж квартири здійснено за 684 820 грн. Покупець сплатив продавцю вартість квартири, оплата була здійснена в безготівковій формі через банківські установи шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «КУА «ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ» (ЗНВПІФ «ЖИТЛОБУД-1») (т.1 а.с. 57).

На підтвердження факту оплати в матеріалах справи наявні квитанції №36718413 від 12.11.2018 року на суму 673 665,00 грн., заява на переказ готівки №ПН197358С1 від 27.09.2019 року на суму 11 155 грн., де платником вказаний ОСОБА_1 (т.1 а.с. 171, 219).

Крім того, матеріали справи свідчать, що укладанню договору купівлі-продажу 27.09.2019 року передувало укладання попереднього договору №97/70 від 05.11.2018 року, відповідно до умов якого ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти», яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Житлобуд -1», що виступає інвестором в Інвестиційному договорі з ТОВ «МЕГАЛІТ ФІНАНС» (генпідрядник АТ «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1»), Сторона -1, та ОСОБА_1 , Сторона -2, уклали договір про наступне: Сторона - 1 та Сторона - 2 зобов`язуються укласти основний договір - договір купівлі-продажу квартири « АДРЕСА_4 , протягом 10 банківських днів з моменту отримання Стороною -1 витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджує право власності на цю квартиру, але не пізніше ніж 30.09.2019 року. Вартість квартири за основним договором буде складати 673 665 грн., з розрахунку 9 700 грн. за 1 кв.м загальної площі. Сторона -2 сплачує Стороні -1 вартість квартири, визначену у п.1.1.3 до 20.11.2018 року. Оплата здійснюється у безготівковій формі через банківські установи шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «КУА «ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ» (т.1 а.с.178).

Відповідно до копії заяви на переказ готівки № НОМЕР_1 АБ «УКРГАЗБАНК» 12.11.2018 року відповідач сплатив на користь ТОВ «КУА «ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ» 673 665 грн. за призначенням платежу - сплата за квартиру АДРЕСА_4 , згідно попереднього договору від 05.11.2018 року (т.1 а.с. 171).

Сторонами наведені обставини не заперечуються.

Згідно копії договору купівлі продажу квартири від 12.12.2018 року ОСОБА_3 (продавець) передала у власність ОСОБА_5 (покупець), а ОСОБА_6 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_3 , яка складається з однієї кімнати, житловою площею 17,4 кв.м., загальною площею 30,7 кв.м. Відповідно до умов п. 4 такого договору купівлі продажу від 12.12.2018 року продаж квартири вчиняється за суму 500 000 грн., які покупець сплачує продавцю після підписання цього договору у безготівковій формі не пізніше 12.12.2018 року (т.1 а.с. 58). Факт розрахунку підтверджується заявою продавця про одержання від покупця повного розрахунку за продане нерухоме майно, де підпис засвідчено нотаріально. Сторонами наведені обставини не заперечуються.

Матеріали справи не містять копії заяви ОСОБА_3 про одержання від ОСОБА_6 грошових коштів за квартиру, а також доказів, які підтверджують здійснення безготівкового розрахунку за квартиру.

При цьому, зі змісту договору купівлі продажу квартири від 12.12.2018 року вбачається, що станом на момент його підписання ОСОБА_6 не сплатила на користь ОСОБА_3 500 000 грн. та мала сплатити такі грошові кошти після підписання договору купівлі продажу квартири від 12.12.2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

До початку розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_1 погодився з доводами позивача про те, що на придбання спірної квартири витрачалися спільні сумісні кошти їх подружжя та запропонував ОСОБА_2 сплатити 7% вартості квартири, чим фактично заперечував обґрунтуванню власного позову.

Доводи позивача про використання на придбання спірної квартири грошових накопичень їх з відповідачем подружжя, що утворилися завдяки її заробітку за місцем роботи, неофіційного доходу відповідача та допомоги її родичів, на думку суду, не є доведеним.

Так, на підтвердження власного офіційного систематичного та тривалого працевлаштування з боку ОСОБА_2 надані відповідні докази. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки №35 від 20.11.2020 року, виданої ТОВ «ВАЙН ПЛЮС» ІКЮО 40351370, заробітна плата позивача за період з вересня 2016 року по вересень 2019 року складає 149 371,84 грн. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки №Г/0000924/20-4076-03-12 від 19.11.2020 року індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_2 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування заробітна плата позивача від ПП «ЮЛАНА» за період 3 квартал 2015 року 3 квартал 2016 року складає: 3 квартал 2015 року 4 712,58 грн., 4 квартал 2015 року 4 810,86 грн., 1 квартал 2016 року 6 190,59 грн., 2 квартал 2016 року 3 328,75 грн., 1 550,80 грн., 3 квартал 2016 року 11 758,47 грн. (т.1 а.с.154,160). Відповідачем наведені обставини не заперечуються.

Свідок ОСОБА_7 суду першої інстанції підтвердила, що відповідач за час подружнього життя також працював, неофіційно, проте, його доходу вистачало на задоволення аж ніяк не мінімальних побутових потреб: разом із позивачем відпочивали за кордоном, дружина дозволяла собі відвідування салонів краси, вони розпочали суттєвий капітальний ремонт у спірній квартирі, яка розташовувалася у новозбудованому будинку.

Крім того судом першої інстанції, встановлено, що батьки позивача ОСОБА_2 незадовго до придбання спірної квартири здійснювали відчуження нерухомості, вітчим позивача ОСОБА_8 має стабільний дохід. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки №36 від 20.11.2020 року, виданої ТОВ «ВАЙН ПЛЮС», заробітна плата вітчима позивача ОСОБА_8 за період з червня 2016 року по жовтень 2020 року становить 227 478,09 грн. (т.1 а.с. 156,161). Відповідачем наведені обставини не заперечуються.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 05.11.2020 року, виданої головою правління Садового товариства «Хорошево» ІКЮО 24340663 ОСОБА_9 , ОСОБА_8 був членом Садового товариства «Хорошево» та у його користуванні перебувала ділянка № НОМЕР_2 з будинком, яку він продав у 2017 році ОСОБА_10 за грошові кошти у розмірі, еквівалентному 14 000 доларів США та вибув із членів Садового товариства «Хорошево».

Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 підтвердив наведені у довідці обставини, у тому числі, повідомив, що у 2017 році він відступив за грошову винагороду належний йому пай у Садовому товаристві «Хорошево» за 14 000 доларів США.

Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують наявність у відповідача доходів в період перебування відповідача у шлюбі з позивачем.

За таких обставин, за висновком суду першої інстанції, не позбавлені сенсу твердження позивача, що матеріальну допомогу для здійснення накопичень могли надавати і її родичі також.

Допитана як свідок ОСОБА_3 повідомила, що кошти за відчуження належної їй квартири були отримані від ОСОБА_6 12.12.2018р., після чого ОСОБА_3 передала такі кошти ОСОБА_8 . Наведене спростовує твердження відповідача про те, що ОСОБА_3 подарувала йому кошти, отримані нею від продажу належної їй квартири.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що грошові кошти для сплати 12.11.2018 року на користь ТОВ «КУА «ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ» 673 665 грн. за призначенням платежу сплата за квартиру АДРЕСА_4 , згідно попереднього договору від 05.11.2018 року ним запозичувалися у знайомого та позичальником виступав відповідач - жодним чином не доведені.

Допитана за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_3 (мати відповідача), очевидцем факту укладання договору позики її сином не була, визнає, що гроші сину особисто ніхто не позичав та особисто вона не бачила як він їх повертав позикодавцю. Крім того, її покази і в інших обставинах є суперечливими, зокрема коли вона пояснює, що гроші в борг надавалися знайомим свата (свідка ОСОБА_8 ) самому свату, що отримані від продажу 12.12.2018 року її власної квартири гроші вона дарувала сину на придбання спірної квартири, в той час, як основна сума грошей за нову квартиру вже була внесена 05.11.2018 року, при цьому, гроші від продажу квартири в неї брав сват, а тому, що саме вона розуміє під висловом «дарувала сину», суду не зрозуміло.

Свідок ОСОБА_11 також очевидцем вище згаданих обставин особисто не була, про те, що, начебто, позичалися гроші на придбання спірної квартири знає зі слів матері відповідача, подругою якою є з дитинства. Особисто свідок бачила лише як ОСОБА_3 передавала сину 12 000 грн., але куди він їх витратив, чи вносив саме задля сплати повної вартості квартири не бачила, точної дати передання коштів пригадати не може.

Свідок з боку відповідача ОСОБА_12 також знає виключно зі слів ОСОБА_3 про позичання грошей на придбання нової квартири, проте ким, коли, на яких умовах та в якому розмірі це здійснювалося, їй не відомо.

Таким чином, суд не в зяв до уваги показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , оскільки такі показання не містять відомостей про обставини, що підлягають доказуванню у справі. При цьому, показання таких свідків засновані на відомостях, які їм були відомі зі слів ОСОБА_3 та зі слів позивача.

Посилання відповідача на необізнаність особистого визнання факту придбання спірної квартири за рахунок спільних сумісних коштів їх з позивачкою подружжя є неспроможними, приймаючи до уваги, що у самому тексті договору від 27.09.2019 року між відповідачем ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти» ( п.17 ), підписаного самим відповідачем в якості покупця, міститься вказівка, що придбання квартири вчинялося за письмовою заявою дружини покупця ОСОБА_2 . Справжність підпису ОСОБА_2 на вказаній заяві засвідчувалося тим же приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О. та в той же день 27.09.2019 року, що і укладення самого договору купівлі-продажу.

Відповідно до копії заяви позивача від 27.09.2019 року, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О. за реєстровим № 7408, позивач ОСОБА_2 надала відповідачу згоду на придбання у власність квартири АДРЕСА_2 за спільні кошти подружжя та підтвердила, що договір купівлі-продажу такої квартири вчиняється в інтересах сім`ї позивача та відповідача і відповідає спільному волевиявленню позивача та відповідача (т.1 а.с. 77).

Судом першої інстанції також встановлено, що жодною стороною у справі не висловлено згоди на присудження грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру та не внесено відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сторонами у справі не надано суду висновку технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу спірної квартири в натурі, а також не заявлено клопотань про при призначення відповідної експертизи судом.

З урахуванням того, що матеріали справи не містять висновку технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу спірної квартири в натурі, суд першої інстанції визначив ідеальні частки кожного з подружжя у праві спільної власності на спірну квартиру.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не заявлено вимог про поділ спірної квартири та вимог про визнання за відповідачем права власності на частку у спільному майні подружжя.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ч.1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.11.2018 року №372/504/17, діє абсолютна презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.02.2019 року №464/7011/16-ц, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Предметом позову ОСОБА_2 є поділ квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 70,6 кв.м., житловою площею 39,0 кв.м, яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнання за ОСОБА_2 права власності на частину вказаної квартири.

Предметом зустрічного позову ОСОБА_1 є визнання права особистої приватної власності відповідача на спірну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 70,6 кв.м., житловою площею 39,0 кв.м.

Відповідно до статті 60СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Статтею 368Цивільного кодексуУкраїни визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 63СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 68СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до статті 69СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно зі статтею 70СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 372ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої статі 71СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна, хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої-третьої статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Як правильно встанлено судом першої інстанції, у період шлюбу подружжям ОСОБА_14 з метою придбання квартири 05.11.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти», яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Житлобуд -1», що виступає інвестором в Інвестиційному договорі з ТОВ «МЕГАЛІТ ФІНАНС» (генпідрядник АТ «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1»), укладено попередній договір №97/70, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися укласти основний договір - договір купівлі-продажу квартири « АДРЕСА_4 , протягом 10 банківських днів з моменту отримання Стороною -1 витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджує право власності на цю квартиру, але не пізніше ніж 30.09.2019 року. Вартість квартири за основним договором буде складати 673 665 грн., з розрахунку 9 700 грн. за 1 кв.м загальної площі. Сторона -2 сплачує Стороні -1 вартість квартири, визначену у п.1.1.3 до 20.11.2018 року. Оплата здійснюється у безготівковій формі через банківські установи шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ «КУА «ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ» (т.1 а.с. 178).

Згідно платіжного доручення №36718413 від 12.11.2018 року ОСОБА_1 сплатив 673 665,00 грн. за квартиру АДРЕСА_4 , згідно попереднього договору №97/90 від 05.11.202018 року (т.1 а.с. 180).

Крім цього 27.09.2019 року платіжного доручення № ПН2103963 від 27.09.2019 року ОСОБА_1 сплатив 11155,00 грн. за квартиру АДРЕСА_4 , згідно попереднього договору №97/90 від 05.11.2018 року (т.1 а.с. 181), а всього було сплачено 684 810 грн.

27.09.2019 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О. посвідчила письмову заяву ОСОБА_2 про те, що остання дає згоду своєму чоловіку ОСОБА_1 на купівлі за ціну та на умовах на його розсуд квартири АДРЕСА_2 , за спільні кошти. Цією заявою підтверджує, що договір купівлі-продажу вчиняється в інтересах сім`ї та відповідає їх спільному волевиявленню, їй роз`яснено нотаріусом зміст ст.ст. 57,59,65,177 СК України (т.1 а.с. 77).

Цього ж дня 27.09.2019 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційні проекти», яке діє від власного імені в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Житлобуд -1», що виступає інвестором в Інвестиційному договорі з ТОВ «МЕГАЛІТ ФІНАНС», та ОСОБА_1 на виконання п.п.1.1. попереднього договору №97/90 від 05.11.2018 року укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 179.)

Згідно п.3 цього договору продаж здійснено за 684 820,00 грн.

Згідно п. 17 цього договору, придбання вище вказаної вкартири за цим договором вчиняється за письмовою заявою дружини покупця ОСОБА_15 , справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О. 27.09.2019 року за реєстровим №7408, що призначена для зберагіння у справах приватного нотаріуса.

Цей договір підписаний ОСОБА_1 . Пункт 21 цього договору передбачає, що правочин відповідає дійсним намірам сторін, жодна з умов правочину заперечень не викликає, сторони однаково розуміють значення, умови та його правові наслідки.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 65СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні.

Таким чином, при нотаріальному посвідченні договору відповідач ОСОБА_1 не повідомляв нотаріусу, що купує квартиру як особисту приватну власність, не просив визначити статус спірної квартири у договорі як його приватного майна, договір від 27.09.2019 року не містить жодних застережень, сторонам договору роз`яснено зміст статтей 59,61,65,74СК України (пункт 18 договору). Згідно із заявою ОСОБА_2 від 27.09.2019 року, вона дала згоду своєму чоловіку на придбання квартири та підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання вказаної нерухомості, є спільною сумісною власністю подружжя, а придбана нерухомість також буде об`єктом спільної сумісної власностіяк така, що набувається ними під час шлюбу в інтересах сім`ї. Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто, ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Як правильно встановив суд першої інстанції, грошові кошти за попереднім договором для придання спірної квартири у розмірі 673655,00 грн. були сплачені 12.11.2018 року ОСОБА_1 до укладення його матір`ю ОСОБА_3 договору від 12.12.2018 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 .

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що отримані його матір`ю ОСОБА_3 від продажу квартири грошові кошти у розмірі 500000,00 грн. були передані йому у приватну власність, відсутній належно оформлений договір дарування цих грошей, правочини не збігаються у часі, оскільки грошові кошти за спірну квартиру були сплачені раніше, ніж отримані матір`ю відповідача від продаж свої квартири, тому відповідачем не доведено той факт, що джерелом придбання спірної квартири є саме грошові кошти, отримані його матір`ю від продажу своєї квартири.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у зустрічній позовній заяві відповідач, як на підставу своїх вимог, посилався лише на вище вказані обставини щодо продажу його матір`ю квартири та передачі коштів від її продажу йому для придбання спірної квартири. Інші обставини (договори позики тощо), інші джерела походження грошових коштів для придбання спірної квартири відповідач у зустрічному позові не вказував.

Згідно частини п`ятої статті 719ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з того, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, а тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує, тому колегія суддів приходить до висновку про те, що у даній справі відповідач, на якого покладено обов`язок спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, не надав належних та допустимих доказів на її спростування. Відомостями, які містяться у вказаному вище договорі, та матеріалами справи підтверджується, що спірне нерухоме майно придбано за кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя, проте заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Доводи апеляційної скарги про те, що факт набуття квартири у період шлюбу є безспірним і відповідачем не заперечувався, натомість, категорично не погоджується з тим, що квартира придбана за спільні сумісні кошти подружжя, що суд першої інстанції не дав належної оцінки його доводам, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасуванні рішення суду, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що позиція позивача базується виключно на презумпції спільної сумісної власності подружжя, набутого під час шлюбу, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки зазначене є вимогою закону, ці доводи не впливають на законність і обгрунтованість рішення суду, за законом позивач самостійно обирає спосіб захисту порушеного права.

Доводи апеляційнлї скарги про те, що для правильного і справедливого вирішення спору суду необхідно з`ясувати, що саме стало джерелом набуття квартири у власність і у тому випадку, якщо за час шлюбу подружжя (або одним з них) міг заробити кошти на придбання спірного майна, можна говорити про презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки про спростування презумпції спільного майна подружжя заявлено вілповідачем і він повинен надати докази на її спростування, у даному випадку судом першої інстанції повно і об`єктивно встановлено фактичні обставини, перевірено надані докази, яким судом дана відповідна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги про те, що, заперечуючи обставини набуття майна за кошти матері відповідача, позивач так і не надала належних та допустимих доказів, які б об`єктивно свідчили про те, що вони мали можливість купити квартиру саме за спільні кошти, то ці доводи не є підставою для скасування рішення суду, оскільки спростовувати презумпцію спільного майна подружжя, у даному випадку, повинен саме відповідач у справі.

Доводи апеляційної скарги щодо договору купівлі-продажу від 12.12.2018 року, щодо практики дарування грошей дітям без нотаріального посвідчення правочину, щодо обставин, які підтвердили допитані у суді свідки, показання яких, як вказує відповідач, суд безпідставно не взяв до уваги, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки не узгоджуються з нормами чинного цивільного та цивільно-процесуального законодавства України.

Доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти у розімір 592410 грн. є власним майном відповідача, з яких 500000 грн. - це гроші, які дала його мати, та 92410 грн. (половина коштів від 184820 грн.), тобто, позивач може претендувати на 7,41 частину спірного майна, за яку він згоден сплатити компенсацію, то ці доводи виходять за межі зустрічних позовних вимог відповідача, вони не були предметом розгляду судом першої інстанції, апеляційний суд у такому випадку позбавлений процесуальної можливості надавати відповідну правову оцінку цим обставинам.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надала жодного доказу на підтвердження того, що їх сім`я мала можливість заощадити гроші для придбання квартири, що суд не взяв до уваги показання свідків, допитаних у суді, що договір від 27.09.2019 року не містить посилань на те, що квартира набувається за кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя, що такий правочин вчиняється в інтересах сім`ї, а відібрання у дружини письмової зголи на її придбання є виконанням нотаріуса вимоги ч.3 ст. 65 СК України, що не викликало у нього будь-яких сумнівів, що заяву позивача про те, що спірна квартира набувається за спільні кошти, в інтересах сім`ї і відповідає спільному волевивленню, він вперше побачив у суді першої інстанції, що нотаріус його з цієї заявою не знайомив, його підпис чи посилання на те, що він з її змістом знайомий, ця заява не містить, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки у п.18 договору від 27.09.2019 року, який підписаний відповідачем, роз`яснено сторонам вимоги ст.ст. 59,61,65,74 СК України.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенськогорайонного судум.Харкова від 02червня 2021року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 квітня 2023 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов