Постанова

від 31.03.2023 по справі 921/38/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2023 р. Справа №921/38/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяО.В. Зварич

суддівВ.М. Гриців

І.Б. Малех,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Захід-Хліб-Збуд-2002» б/н від 09.01.2023 року (вх. № 01-05/142/23 від 12.01.2023 року)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 22.11.2022 року (суддя М.С. Стадник; повний текст рішення складено 15.12.2022 року)

у справі № 921/38/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Томіко Агро»</a> (надалі ТзОВ «Томіко Агро»)

до відповідача: Приватного підприємства «Захід-Хліб-Збуд-2002» (надалі ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002»)

про стягнення 101941,99 грн, з яких: 67625,00 грн заборгованості, 14870,74 грн інфляційних втрат, 16494,94 грн пені, 2951,31 грн - 3% річних,

та за зустрічним позовом: ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002»

до відповідача: ТзОВ «Томіко Агро»

про стягнення 45385,72 грн та зарахування зустрічних однорідних вимог,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

18.01.2022 року ТзОВ «Томіко Агро» звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» про стягнення 67625,00 грн заборгованості, 2951,31 грн - 3% річних, 14870,74 грн інфляційних втрат, 16494,94 грн пені (з врахуванням заяви про збільшеня позовних вимог).

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки № 011701 від 17.01.2020 року ТзОВ «Томіко Агро» поставило ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» товар (пшениця урожаю 2020) на загальну суму 470100,00 грн. Однак, відповідач в порушення умов договору частково оплатив отриманий товар, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 67625,00 грн. За прострочення виконання зобов`язання по оплаті отриманої продукції позивач нарахував відповідачу 2951,31 грн 3% річних, 14870,74 грн інфляційних втрат, 16494,94 грн пені.

31.03.2022 року ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» подало до суду першої інстанції зустрічну позовну заяву про стягнення з ТзОВ «Томіко Агро» збитків, завданих в результаті неналежного виконання умов договору поставки № 011701 від 17.01.2020 року у розмірі 45385,72 грн.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ТзОВ «Томіко Агро» не виконало п.5.2.4 договору щодо відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 37937,50 грн, у зв`язку з чим така сума сплачена ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» за рахунок кредитних коштів, отриманих у АТ АКБ «Львів» на умовах додаткового договору №270/В/2018-12 про надання овердрафту до Генерального договору №270/В/2018 від 14.12.2018, що призвело до додаткової сплати відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 7448,22 грн, які також заявлені до відшкодування. Позивач (за зустрічним позовом) просить задоволити зустрічні позовні вимоги та провести зарахування даної суми як зустрічних однорідних вимог між сторонами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 22.11.2022 року у справі №921/38/22 частково задоволено первісний позов ТзОВ «Томіко Агро». Стягнуто з ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» на користь ТзОВ «Томіко Агро» 67625,00 грн заборгованості, 14870,74 грн інфляційних втрат, 2951,31 грн 3% річних, 3996,36 грн пені та 2176,81 грн витрат по сплаті судового збору. Відмовлено в решті первісного позову. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002».

Суд першої інстанції встановив, що позивач (за первісним позовом) на підставі договору № 011701 від 17.01.2020 року поставив відповідачу (за первісним позовом) товар на загальну суму 470100,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними та видатковими накладними. Відповідач, в порушення умов зазначеного договору, частково оплатив отриманий товар, тому вимога позивача про стягнення основного боргу в сумі 67625,00 грн. є обґрунтованою і підлягає задоволенню. Суд задоволив позовні вимоги (за первісним позовом) про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи положення ст. 625 ЦК України. Щодо заявленої позивачем (за первісним позовом) до стягнення пені в розмірі 16494,94 грн. за період з 25.12.2020 по 08.06.2022, то суд дану вимогу задоволив частково та стягнув з відповідача 3996,36 грн. пені за період 11.01.2021 по 19.06.2021, вказавши, що така заявлена в межах строку позовної даності та відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України. В частині стягнення пені в сумі 12120,62 грн. за період з 20.06.2021 по 08.06.2022 суд відмовив, оскільки така нарахована за період понад шість місяців з моменту виникнення зобов`язання щодо оплати товару. Також суд відмовив у задоволенні первісного позову в частині стягненні пені у сумі 377,96 грн за період з 25.12.2020 по 10.01.2021 у зв`язку з пропуском строку позовної давності в 1 рік.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий господарський суд вказав, що надані позивачем (за зустрічним позовом) податкова накладна та платіжне доручення про сплату податку на додану вартість в сумі 86964,00 грн не підтверджують суми збитків, понесених з операції по договору поставки. Позивач (за зустрічним позовом) не надав належних доказів про понесення підприємством збитків у сумі 7448,22 грн сплачених відсотків за рахунок кредитних коштів, отриманих для сплати саме спірної суми податку з операції по договору поставки. Наявність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання не спростовані доказами, а тому відсутня умова, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» подало апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції. Вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. На переконання скаржника, заявлені позивачем (за первісним позовом) та присуджені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, обраховані помилково. Скаржник зазначає, що до стягнення підлягають 2367,70 грн. 3% річних та 8946,79 грн. збитків від інфляції. Також обгрунтованою, на думку скаржника, є пеня в розмірі 3840,73 грн. Покликається на те, що бездіяльність відповідача (за зустрічним позовом) та порушення ним вимог реєстрації податкової накладної спричинили Підприємству збитки на загальну суму 45385,72 грн., з яких: 37937,50 грн. сума ПДВ, що не була включена до податкового кредиту ТзОВ «Томіко Агро»; 7448,22 грн. сума відсотків, що сплачені Підприємством за користування грошовими коштами (сумою ПДВ, що була сплачена на рахунок податкового органу). Оскільки сторони мають одна до одної зустрічні однорідні (грошові вимоги), тому можливе проведення між сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ч.3 ст.203 ГК України. Просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 22.11.2022 року у справі №921/38/22 в частині стягнення з ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» на користь ТзОВ «Томіко Агро» 14870,74 грн інфляційних втрат, 2951,31 грн 3% річних, 3996,36 грн пені та відмови в задоволенні зустрічного позову. Прийняти нове рішення, яким частково задоволити первісний позов ТзОВ «Томіко Агро». Стягнути з ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» на користь ТзОВ «Томіко Агро» 8946,79 грн інфляційних втрат, 2367,70 грн 3% річних, 3840,73 грн пені. Задоволити зустрічний позов ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002». Стягнути з ТзОВ «Томіко Агро» на користь ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» суму збитків, завданих в результаті неналежного виконання договору поставки № 011701 від 17.01.2020 року, у розмірі 45385,72 грн. Провести зарахування зустрічних однорідних вимог між ТзОВ «Томіко Агро» та ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» в межах задоволених до стягнення сум заборгованості.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач (за первісним позовом) у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника. Вважає, що суд першої інстанції, оцінивши подані докази та доводи сторін, правомірно частково задоволив первісний позов та відмовив у задоволенні зустрічного позову. Звертає увагу на те, що вимога про стягнення збитків не є однорідною вимозі про невиконання грошового зобов`язання, тому не підлягає заявленню як зустрічна в даному випадку. Збитки, які позивач (за зустрічним позовом) самостійно визначив у розмірі суми податку, не є збитками в розумінні норм чинного законодавства, не мають всіх необхідних елементів для їх відшкодування, а тому Підприємство не довело складу правопорушення, як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності як збитки. Просить залишити без змін рішення господарського суду рішення господарського суду Тернопільської області від 22.11.2022 року у справі №921/38/22, апеляційну скаргу ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» без задоволення.

Апеляційне провадження у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2023 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №921/38/22 визначено суддю О.В. Зварич, суддів: В.М. Гриців, І.Б. Малех.

Згідно з ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою у справі №921/38/22 та ухвалено здійснити перегляд рішення господарського суду Тернопільської області від 22.11.2022 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 року надіслано скаржнику на електронні адреси, повідомлені в апеляційній скарзі.

Також згідно з повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №7901011883314 позивач (за первісним позовом) ознайомлений з порядком розгляду даної справи.

На час винесення даної постанови від сторін у справі не надходило жодних заяв чи клопотань щодо порядку розгляду апеляційної скарги ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» на судове рішення у справі №921/38/22, яке є предметом оскарження.

Обставини справи

Як видно із наявних у справі копій документів, 17.01.2020 між ТзОВ "Томіко Агро" (постачальник) та ПП "Захід-Хліб-Збут-2002" (покупець) укладено договір поставки №011701. Відповідно до п.1.1, 1.2 розділу 1 договору постачальник зобов`язується постачати (передавати у власність) покупця продукцію, яка визначена цим договором (надалі товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату. Предметом цього договору є пшениця (а.с. 27).

Згідно з п. 3.1 договору передача товару здійснюється за видатковою накладною постачальника або актом прийому передачі, де сторони зазначають найменування товару, що передається, кількість, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару.

У розділі 4 договору сторони погодили, що ціна товару (з урахуванням ПДВ) вказується у видаткових накладних (п. 4.1 договору). Покупець проводить оплату кожної окремої партії товару згідно виставленого рахунку не пізніше за п`ять банківських днів з моменту одержання товару покупцем (п. 4.3 договору). Загальна вартість цього договору у ньому не вказується і становить суму вартості товару, поставленого протягом дії даного договору (п. 4.5 договору).

У відповідності до підпунктів 5.2.1, 5.2.3 пункту 5.2 договору постачальник зобов`язаний передати покупцеві товар на передбачених цим договором умовах; надати покупцеві наступні документи: свідоцтво про державну реєстрацію постачальника; видаткові накладні на товар; податкові накладні на товар; товарно-транспортні накладні та інші документи, які відповідно до чинного законодавства повинні надаватися постачальником.

У разі виявлення покупцем фактів надання постачальником недостовірної інформації про свій податковий статус або про здійснення реєстрації податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних без проведення фактичної реєстрації, постачальник не чекаючи негативних наслідків для покупця, зобов`язаний відшкодувати покупцю збитки у розмірі суми податку на додану вартість, яка згідно законодавства не може бути включена до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду або/та суму штрафних санкцій та пені, що були сплачені покупцем внаслідок надання такої інформації (п.п.5.2.4 п. 5.2 договору).

Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 договору покупець має право вимагати від постачальника дотримання умов цього договору.

Покупець зобов`язаний своєчасно оплачувати товар згідно з умовами, визначеними у цьому договорі (п.п. 5.4.2 п. 5.4 договору).

Згідно з пунктом 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність згідно з умовами цього договору та чинним законодавством України.

У випадку порушення термінів, які передбачені цим договором, сторона яка порушила такі терміни сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. 6.3 договору).

В пункті 9.1 зазначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року або до повного виконання сторонами всіх зобов`язань по цьому договору.

На виконання умов договору поставки № 011701 від 17.01.2020 року позивач (за первісним позовом) передав (поставив) відповідачу (за первісним позовом) пшеницю урожаю 2020 року в кількості 62,68 т. на суму 470100,00 грн (з ПДВ), що підтверджується наявними у судовій справі копіями товарно-транспортних накладних №36, №37 від 16.11.2020, №38, №39 від 12.12.2020 та видаткових накладних №00014 від 16.11.2020, №00015 від 12.12.2020, які містять відтиски печаток сторін та підписи їх представників (а.с. 28-30, 34-36).

Також позивач (за первісним позовом) виставив відповідачу (за первісним позовом) рахунки на оплату №00010 від 23.11.2020 року на суму 242400,00 грн. з ПДВ (а.с.31) та №00011 від 14.12.2020 року на суму 227625,00 грн з ПДВ (а.с.37).

Відповідач (за первісним позовом) частково виконав свої договірні зобов`язання щодо оплати отриманого товару та перерахував позивачу (за первісним позовом) 402475,00грн. В підтвердження зазначених обставин позивач надав копії платіжних доручень № 2993 від 23.11.2020, № 3056 від 03.12.2020, № 3109 від 18.12.2020, № 3147 від 24.12.2020 (а.с.32-33, 39-40)

Відповідно до підписаного сторонами акту звіряння взаємних розрахунків, станом на 06.01.2021 року заборгованість ПП «Захід-Хліб-Збут-2002» на користь ТзОВ «Томіко Агро» становить 67625,00 грн. (а.с. 41).

В матеріалах судової справи відсутні докази про оплату відповідачем (за первісним позовом) заборгованості за договором поставки № 011701 від 17.01.2020 року в сумі 67625,00 грн.

Невиконання ПП "Захід-Хліб-Збут-2002" грошових зобов`язань щодо оплати отриманого товару за договором поставки стало підставою для звернення ТзОВ «Томіко Агро» до суду про стягнення суми боргу, 3% річних, інфляційних нарахувань, пені та звернення ПП "Захід-Хліб-Збут-2002" до ТОВ "ТОМІКО АГРО" із зустрічним позовом щодо стягнення збитків в межах даного договору.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, унормовано, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В ході розгляду справи суд встановив, що на підставі договору поставки №011701 від 17.01.2020 року відповідач (за первісним позовом) в період з 16.11.2020 року по 12.12.2020 року отримав від позивача (за первісним позовом) товар (пшеницю урожаю 2020 року) на загальну суму 470100,00 грн., що підтверджується вищеописаними копіями товарно-транспортних та видаткових накладних.

З урахуванням часткової оплати вартості отриманого товару, заборгованість відповідача (за первісним позовом) складає 67625,00 грн., що сторони підтвердили шляхом підписання акта звіряння взаємних розрахунків на 06.01.2021 року.

Проаналізувавши вищеописані правові норми та обставини даної справи, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача (за первісним позовом) на користь позивача (за первісним позовом) 67625,00 грн. основного боргу.

Апелянт не оскаржує рішення господарського суду Тернопільської області від 22.11.2022 року у справі №921/38/22 у зазначеній вище частині.

В силу приписів ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що відповідач (за первісним позовом) вчасно не оплатив отриманий товар, позивач (за первісним позовом) нарахував 2951,31 грн. 3% річних та 14870,74 грн. інфляційних втрат за період з 25.12.2020 року по 08.06.2022 року (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заперечення відповідача (за первісним позовом) проти цих позовних вимог зводяться, зокрема, до того, що позивач в порушення п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України здійснив нарахування 3% річних та інфляційних збитків після 24 лютого 2022 року.

Однак, колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з присудженими судом першої інстанції до стягнення з відповідача (за первісним позовом) на користь позивача (за первісним позовом) 2951,31 грн. 3% річних та 14870,74 грн. інфляційних втрат за період з 25.12.2020 року по 08.06.2022 року, враховуючи таке.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його тобто, не є штрафними санкціями, а входить до складу грошового зобов`язання. Отже, скаржник помилково стверджує про безпідставність нарахувань 3% річних та інфляційних збитків у період дії воєнного стану.

Також позивач (за первісним позовом) просив суд стягнути з відповідача (за первісним позовом) 16494,94 грн. пені за порушення строків оплати товару за період з 25.12.2020 року по 08.06.2022 року.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6.3 договору, у випадку порушення термінів, які передбачені цим договором, сторона яка порушила такі терміни сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з статтею 258 Цивільного кодексу України та статтею 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та стягуються такі санкції протягом строку позовної давності в один рік.

Присудивши до стягнення з відповідача (за первісним позовом) 3996,36 грн. пені за період з 11.01.2021 року по 19.06.2021 року, суд першої інстанції правомірно врахував строк позовної давності та вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України. В частині стягнення пені в сумі 12120,62грн. за період з 20.06.2021 по 08.06.2022 суд підставно відмовив, оскільки така нарахована за період понад шість місяців з моменту виникнення зобов`язання щодо оплати товару. Також суд відмовив у задоволенні первісного позову в частині стягненні пені в сумі 377,96 грн за період з 25.12.2020 по 10.01.2021 у зв`язку з пропуском строку позовної давності, відповідно до ч. 4. ст. 267 ЦК України (строк позовної давності в 1 рік розраховано з 19.12.2020 (строк виконання зобов`язання згідно договору) по 19.12.2021, дата звернення до суду 11.01.2022.

При розгляді зустрічного позову ПП «Захід-Хліб-Збуд-2002» про стягнення з ТзОВ «Томіко Агро» збитків, завданих в результаті неналежного виконання умов договору поставки № 011701 від 17.01.2020 року у розмірі 45385,72 грн. (37937,50 грн - відшкодування сплаченої суми податку на додану вартість та 7448,22 грн - відсотків за користування кредитними коштами сплачених АТ АКБ «Львів» на умовах Додаткового договору №270/В/2018-12 про надання овердрафту до Генерального договору 270/В/2018 від 14.12.2018, за рахунок яких сплачена сума податку) та проведення зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами, суд апеляційної інстанції враховує таке.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, згідно статті 16 Цивільного кодексу України, є відшкодування збитків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За змістом статті 225 Господарського кодексу України До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що збитки, які позивач (за зустрічним позовом) визначив у розмірі сплаченої суми податку на додану вартість, не підпадають під поняття "збитки" відповідно до норм чинного законодавства, не мають всіх необхідних ознак для їх відшкодування. Тому Підприємство не довело складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Відповідно до п.п. 5.2.4 договору у разі виявлення покупцем фактів надання постачальником недостовірної інформації про свій податковий статус або про здійснення реєстрації податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних без проведення фактичної реєстрації, постачальник не чекаючи негативних наслідків для покупця, зобов`язаний відшкодувати покупцю збитки у розмірі суми податку на додану вартість, яка згідно законодавства не може бути включена до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду або/та суму штрафних санкцій та пені, що були сплачені покупцем внаслідок надання такої інформації.

Покупець (позивач за зустрічним позовом) не надав доказів про надання постачальником (відповідачем за зустрічним позовом) недостовірної інформації щодо здійснення реєстрації податкової накладної.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2198-VIII від 09.11.2017) у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Таким чином, з врахуванням положень податкового законодавства, якими врегульовані питання адміністрування податку на додану вартість, необхідним елементом для стягнення збитків є доведеність протиправних дій відповідача, саме доведення факту порушення правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних. Зазначений факт повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, якими, зокрема, може бути заява із скаргою на відповідача, подана позивачем з податковою декларацією до контролюючого органу, акт (довідка) перевірки, рішення відповідного контролюючого органу, складеного за результатами перевірки, однак таких доказів позивач (за зустрічним позовом) не надав.

Суд апеляційної інстанції констатує, що надані позивачем (за зустрічним позовом) податкова накладна та платіжне доручення про сплату податку на додану вартість в сумі 86964,00грн не підтверджують спірних збитків, понесених з операції по договору поставки.

Також позивач (за зустрічним позовом) не надав належних і допустимих доказів понесення збитків у сумі 7448,22 грн сплачених відсотків за рахунок кредитних коштів, отриманих саме для сплати спірної суми податку з операції по договору поставки.

Зважаючи на вищезазначене, суд першої інстанції, проаналізувавши вищезазначені положення законодавства, з урахуванням встановлених обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Тернопільської області від 22.11.2022 року у справі №921/38/22.

За приписами частин 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст.ст. 8, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Захід-Хліб-Збуд-2002» б/н від 09.01.2023 року (вх. № 01-05/142/23 від 12.01.2023 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Тернопільської області від 22.11.2022 року у справі №921/38/22 без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

СуддяВ.М. Гриців

СуддяІ.Б. Малех