Постанова

від 28.03.2023 по справі 910/16266/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/16266/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Борисенка Ю. В. (адвокат), Січеславського І. А. (адвокат),

відповідача - Павликівського В. І. (адвокат),

третіх осіб - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполло" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 (головуючий - Станік С. Р., судді Іоннікова І. А., Тищенко О. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполло"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Красовського Олега Олександровича,

2) ОСОБА_1 ,

про визнання бездіяльності протиправною, припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, зобов`язання вчинити певні дії.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аполло" (далі - ТОВ "Аполло", Товариство, позичальник, іпотекодавець, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь", Банк, іпотекодержатель, відповідач) про: 1) визнання протиправною бездіяльності ПАТ "Банк "Київська Русь" щодо припинення обтяження речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр), яке належить ТОВ "Аполло", відомості щодо якого внесені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красовським Олегом Олександровичем (далі - реєстратор, третя особа-1) за договором іпотеки від 19.09.2013 № 1519, зареєстрованим в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстр заборон) 19.09.2013 за № 1520 та за договором іпотеки від 18.11.2014 № 2226, зареєстрованим в Реєстрі заборон за № 2227; 2) припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що належить ТОВ "Аполло", шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру, а саме припинення записів про обтяження від 19.09.2013 № 2567411 та від 18.11.2014 № 7739037 і записів про іпотеку від 19.09.2013 № 2567557 та від 18.11.2014 № 7739019; 3) зняття заборони на відчуження з предметів іпотеки, накладеної реєстратором за договором іпотеки (з усіма змінами), зареєстрованим 19.09.2013, та за договором іпотеки, зареєстрованим 18.11.2014, з посиланням на положення статті 41 Конституції України та статей 182, 316, 317, 319, 321, 545 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що Товариство виконало свої зобов`язання за кредитним договором від 19.09.2013 № 80845-44.19 (далі - кредитний договір), забезпеченим іпотекою, проте, не зважаючи на припинення зобов`язань позичальника за кредитним договором і договорами іпотеки та неодноразові звернення іпотекодавця, Банк не вчинив жодних дій зі зняття обтяжень з іпотечного майна.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 (суддя Паламар П. І.) позов задоволено повністю з тих мотивів, що: 1) внаслідок виконання кредитного договору зобов`язання за іпотечними договорами також припинилося, а наявність у Реєстрі заборон належних Товариству об`єктів нерухомого майна за такими іпотечними договорами незаконно обмежує право власності позивача; 2) наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 18.03.2015 № 952, від 19.03.2015 № 1005 і № 1006, довідкою ПАТ "Банк "Київська Русь" від 26.03.2015 № 11/03 про відсутність у ТОВ "Аполло" заборгованості за кредитним договором, та судовими рішеннями в справах №№ 761/21329/15-ц, 910/20972/15, які набрали законної сили, підтверджується факт виконання позивачем зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі; 3) листами від 09.12.2019 № 210, від 10.01.2020 № 2, від 21.01.2020 № 7, від 17.06.2020 № 197 іпотекодавець неодноразово звертався до Банку з вимогами про зняття обтяжень з його нерухомого майна у зв`язку з припиненням зобов`язання за кредитним договором та договорами іпотеки, проте всупереч вимогам частини 3 статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідач не надав доказів щодо подання до державного реєстратора заяви про зняття обтяжень з нерухомого майна.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 (головуючий - Сітайло Л. Г., судді: Кропивна Л. В., Шапран В. В.) скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі в зв`язку з їх необґрунтованістю.

5. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2022 (головуючий - Краснов Є. В., судді Мачульський Г. М., Уркевич В. Ю.) постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 у справі № 910/16266/20 скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду аргументована тим, що: 1) скасовуючи рішення місцевого господарського суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з необхідності залучення до участі в справі третьої особи - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа-2), чиї права та інтереси як поручителя ТОВ "Аполло" за договором поруки від 18.11.2014 зачіпаються ухваленим судовим рішенням, оскільки 19.03.2015 за рахунок коштів поручителя відбулося дострокове повернення кредитних коштів за кредитним договором, та цього ж дня між Товариством і Банком укладено договір про розірвання кредитного договору № 80845-44.19, однак висновок апеляційного суду про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права є передчасним з огляду на залишення поза увагою відсутності клопотання або заяви ОСОБА_1 чи будь-кого з учасників справи про необхідність залучення поручителя, хоча в цьому випадку саме Банк несе ризики, пов`язані з незалученням ОСОБА_1 як третьої особи-2; 2) суд апеляційної інстанції, наголошуючи на необхідності залучення ОСОБА_1 до участі в цій справі як третьої особи-2, не зазначив її статусу (з самостійними вимогами чи без самостійних вимог щодо предмета спору), як того вимагають норми статей 41, 49, 50 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

6. За результатами нового апеляційного розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Зазначена постанова мотивована посиланням на положення статей 16, 204, 215 ЦК України, статті 17 Закону України "Про іпотеку", статті 38 і частини 8 розділу X Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", статей 13, 73, 74, 76- 79, 86, 269, 277 ГПК України, застосовуючи які суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки: 1) за наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 18.03.2015 № 952 на суму 3 388 000 грн, від 19.03.2015 № 1005 на суму 13 174 000 грн, від 19.03.2015 № 1006 на суму 1 000 000 грн позивачем перераховано грошові кошти між своїми власними рахунками, проте матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження факту списання вказаних коштів Банком у рахунок кредитної заборгованості за кредитним договором; 2) у довідці ПАТ "Банк "Київська Русь" від 26.03.2015 № 11/03, яка не є первинним бухгалтерським документом на підтвердження факту погашення кредитної заборгованості, не міститься відомостей щодо відсутності заборгованості ТОВ "Аполло" за кредитним договором; 3) договір від 19.03.2015 про розірвання кредитного договору не містить жодних умов щодо його розірвання саме з підстав погашення Товариством заборгованості за цим кредитним договором; 4) правочин щодо дострокового повернення кредиту та договір про розірвання кредитного договору є нікчемними, позаяк ОСОБА_1 (поручитель), за грошові кошти якого Товариством було здійснено дострокове погашення кредиту, отримав від Банку перевагу у виді скорочення терміну повернення кредитних коштів, що суперечить пункту 4.2. Правил залучення коштів фізичних осіб в ПАТ "Банк "Київська Русь", які (правила) є невід`ємною частиною укладених між ОСОБА_1 і Банком договорів банківського вкладу, до яких (Правил) приєднався ОСОБА_1 , підписавши ці договори, а тому вказані правочини не породжують правових наслідків щодо припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно за договорами забезпечення (договорами іпотеки) та зняття з предметів іпотеки заборони на їх відчуження.

При цьому, відхиляючи доводи Товариства про встановлення рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2015 і постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 910/20972/15, яким було відмовлено в позові ПАТ "Банк" Київська Русь" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" до ТОВ "Аполло" про стягнення 18 583 886,40 грн, обставин дострокового погашення позичальником кредиту та відсотків за кредитним договором як таких, що мають преюдиціальне значення, апеляційний суд зазначив, що постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 вказані судові рішення залишено без змін з тих підстав, що дії з перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок не є правочинами в розумінні норм статей 202, 626, 628, 638 ЦК України, а є банківськими операціями, тому не можуть визнаватися нікчемними. Стосовно тверджень Банку про нікчемність договору від 19.03.2015 про розірвання кредитного договору № 80845-44.19 суд касаційної інстанції погодився з висновком Київського апеляційного господарського суду про недоведеність позивачем того, що внаслідок укладення вказаної угоди Банк став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, навпаки, Банк отримав від відповідача кошти як повернення кредиту за кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Аполло" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати повністю та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, наголошуючи, що: 1) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування положень частини 4 статті 75 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 10.12.2019 у справі № 913/89/19, від 19.05.2020 у справі № 916/2164/18; 2) обставину щодо дострокової сплати кредитних коштів на користь Банку поручителем ОСОБА_1 було встановлено постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 у справі № 910/20972/15.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ "Банк "Київська Русь" з ринку у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні повністю з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аполло" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 910/16266/20 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 28.03.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

11. 19.09.2013 між ТОВ "Аполло" (позичальник) та ПАТ "Банк "Київська Русь" (Банк) було укладено кредитний договір № 80845-44.19 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого (з урахуванням додаткових договорів про внесення змін від 23.10.2013 № 1, від 25.04.2014 № 2, від 22.10.2014 № 3) Банк зобов`язався відкрити позивачу відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 120 000 000 грн строком до 18.09.2017, а ТОВ "Аполло" повернути кредит та сплатити за його користування відсотки згідно з умовами договору. Строк дії договору встановлено з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє до повного виконання сторонами зобов`язань за ним.

Згідно з пунктом 3.1.2 кредитного договору (в редакції договору про внесення змін від 22.10.2014 № 3), виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується, зокрема порукою громадянина України ОСОБА_1 .

12. Виконання зобов`язання за кредитним договором забезпечувалось іпотекою, а саме: адміністративно-складського корпусу ІІ пускового комплексу (літ. "Г") загальною площею 9516,4 м2 та адміністративно-складського корпусу ІІІ пускового комплексу (літ. "З") загальною площею 8837,9 м2 зі всіма невід`ємними їх приналежностями на вул. Здолбунівській, 7-Д у м. Києві, на підставі укладених між сторонами договорів іпотеки від 19.09.2013 та від 18.11.2014, посвідчених реєстратором за №№ 1519, 2226.

19.09.2013 та 18.11.2014 реєстратор вніс записи № 2567557 і № 7739019 про іпотеку до Державного реєстру іпотек та записи №№ 2567411, 7739037 про обтяження до Реєстру заборон.

Пунктами 3.2 договору іпотеки від 19.09.2013, укладеного між ПАТ "Банк "Київська Русь" (іпотекодержатель) та ТОВ "Аполло" (іпотекодавцем) (з урахуванням договору від 18.11.2014 № 2 про внесення змін), та договору іпотеки від 18.11.2014, посвідчених реєстратором за №№ 1519, 2226, передбачено, що іпотекодержатель зобов`язаний, зокрема, після повного виконання основного зобов`язання, у строки та порядку, встановлені чинним законодавством України, забезпечити проведення реєстрації припинення іпотеки, обтяження (заборони відчуження нерухомого майна).

13. Як зазначив позивач, позичальник виконав свої зобов`язання перед Банком з повернення кредитних коштів (платіжні доручення від 18.03.2015 № 952 на суму 3 388 000 грн, від 19.03.2015 № 1005 на суму 13 174 000 грн, від 19.03.2015 № 1006 на суму 1 000 000 грн), про що ПАТ "Банк "Київська Русь" видав довідку від 26.03.2015 № 11/03 про відсутність у ТОВ "Аполло" заборгованості за кредитним договором, кредитні кошти за вказаним договором Товариство повернуло достроково за рахунок коштів, перерахованих ОСОБА_2 зі свого рахунку, відкритому в ПАТ "Банк "Київська Русь", на рахунок ТОВ "Аполло", відкритий в цьому ж банку, а потім перераховано позичальником кредитору - ПАТ "Банк "Київська Русь". Ця операція відбулася на підставі домовленості сторін про визначення поручителем третьої особи-2, визначеної пунктом 3.1.2 кредитного договору.

14. 18.11.2014 між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ОСОБА_1 укладено договір поруки № 125381-44.19, за умовами третя особа-2 якого повністю поручилася перед кредитором за виконання ТОВ "Аполло" своїх зобов`язань за кредитним договором.

19.03.2015 між ПАТ "Банк "Київська Русь" і ТОВ "Аполло" укладено договір про розірвання кредитного договору з 19.03.2015 та погоджено припинення зобов`язань сторін за ним.

15. Постановою Правління Національного Банку України від 19.03.2015 № 190 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" Банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 61, згідно з яким розпочато з 20.03.2015 процедуру виведення ПАТ "Банк "Київська Русь" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації, запроваджено з 20.03.2015 по 19.06.2015 тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Банку - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкова О. Ю.

Постановою Правління Національного банку України від 16.07.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" відкликано банківську ліцензію та ліквідовано Банк з 17.07.2015.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.07.2015 № 138 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь".

16. Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами-вимогами про зняття обтяжень з його нерухомого майна в зв`язку з припиненням зобов`язання за кредитним договором та за договорами іпотеки (листи від 09.12.2019 № 210, від 10.01.2020 № 2, від 21.01.2020 № 7, від 17.06.2020 № 197), які залишено Банком без задоволення.

Позиція Верховного Суду

17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені у ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

18. В основу оскаржуваних судових рішень покладено висновок апеляційного господарського суду про недоведеність належними та допустимими доказами обставин повного виконання Товариством чи поручителем зобов`язань позичальника за кредитним договором шляхом дострокового погашення кредиту, оскільки: 1) згідно з наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 18.03.2015, від 19.03.2015 позивачем перераховано грошові кошти між своїми власними рахунками; 2) довідка ПАТ "Банк "Київська Русь" від 26.03.2015 № 11/03 не є первинним бухгалтерським документом та не містить відомостей щодо відсутності заборгованості ТОВ "Аполло" за кредитним договором; 3) договір від 19.03.2015 про розірвання кредитного договору не містить жодних умов щодо його розірвання саме з підстав погашення Товариством заборгованості за цим кредитним договором; 4) правочин щодо дострокового повернення кредиту та договір про розірвання кредитного договору є нікчемними, позаяк ОСОБА_1 (поручитель), за грошові кошти якого Товариством було здійснено дострокове погашення кредиту, отримав від Банку перевагу у виді скорочення терміну повернення кредитних коштів, внаслідок чого вказані правочини не породжують правових наслідків щодо припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно за договорами забезпечення (договорами іпотеки) та зняття з предметів іпотеки заборони на їх відчуження.

При цьому, відхиляючи доводи Товариства про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 і постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 у справі № 910/20972/15, яким було відмовлено в позові ПАТ "Банк" Київська Русь" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" до ТОВ "Аполло" про стягнення 18 583 886,40 грн, встановлено преюдиціальну обставину дострокового погашення позичальником кредиту та відсотків за кредитним договором, апеляційний суд наголосив, що вказані судові рішення мотивовані передусім тим, що дії з перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок не є правочинами в розумінні норм статей 202, 626, 628, 638 ЦК України, а є банківськими операціями, тому не можуть визнаватися нікчемними.

19. Колегія суддів повністю погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції та водночас відхиляє доводи скаржника про неврахування судом при ухваленні оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 10.12.2019 у справі № 913/89/19, від 19.05.2020 у справі № 916/2164/18, з огляду на таке.

20. Згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України, на неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування яких у подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

21. Колегія суддів зазначає, що в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 сформульовано такий правовий висновок щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 ГПК України:

"Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (див. пункт 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, пункт 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

22. Водночас у пунктах 37- 39, 41- 44 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 викладено такі правові висновки щодо розмежування преюдиціальних обставин і правової оцінки судом певних обставин:

"Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин".

23. Ураховуючи наведені правові висновки щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 у справі № 910/20972/15 (між тими самими сторонами) не встановлено фактів припинення іпотеки за договорами іпотеки від 19.09.2013 № 1519 і від 18.11.2014 № 2226, що зумовлює відсутність підстав для зняття Банком обтяжень з іпотечного майна та вилучення з Реєстру записів про обтяження іпотекою належного Товариству нерухомого майна в порядку, передбаченому частиною 3 статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

24. Натомість Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про встановлення постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016 у справі № 910/20972/15 обставини дострокової сплати кредитних коштів на користь Банку поручителем ОСОБА_1, оскільки суд касаційної інстанції переглядає судові рішення на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи (частина 1 статті 300 ГПК України). Отже, суд касаційної інстанції не має повноважень підтверджувати правильне встановлення судами нижчих інстанцій обставин у справі. Тому посилання на постанову суду касаційної інстанції як на таку, чиї висновки мають преюдиційне значення, є помилковим.

Схожий правовий висновок, від якого колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати, викладено в пункті 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 916/2066/15, від 17.04.2018 у справі № 916/3170/14 та від 26.06.2018 у справі № 910/22867/15, від 17.06.2020 у справі № 911/1292/18.

25. Оскільки судом апеляційної інстанції достовірно встановлено недоведеність належними та допустимими доказами (первинними платіжними документами) обставин повного виконання Товариством чи поручителем зобов`язань позичальника за кредитним договором шляхом дострокового погашення кредиту та зумовлену цим недоведеність припинення іпотеки за договорами іпотеки від 19.09.2013 № 1519, від 18.11.2014 № 2226, то колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення апеляційним судом частини 4 статті 75 ГПК України при вирішенні цього спору.

26. Разом з тим касаційна інстанція вважає передчасним посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування норми частини 4 статті 75 ГПК України, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 913/89/19 та від 19.05.2020 у справі № 916/2164/18, з огляду на таке.

27. Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог про визнання припиненим іпотечного договору від 02.12.2010, укладеного між Акціонерним банком "Український комунальний банк" і Товариством з обмеженою відповідальністю компанією "Оріяна" (основна вимога), та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та про реєстрацію заборони відчуження об`єкта нерухомого майна (похідні вимоги), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив з того, що ТОВ "Оріяна" довело погашення ним кредитної заборгованості за кредитним договором, визначеної у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 04.09.2018 у справі № 913/823/17 та вимозі Банку від 17.10.2018 № 364/18-Л, направленій ТОВ "Оріяна".

Наведене з урахуванням висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, свідчить про те, що висновок суду про доведеність ТОВ "Оріяна" погашення заборгованості за кредитом є правовою оцінкою іншим судом обставин, тобто оціночним судженням, а не фактом, що має преюдиціальне значення.

Крім того, в постановах від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписами, зокрема статті 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідносин, може відбуватися шляхом розірвання договору. Позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав. Водночас згідно з абзацом 2 частини 2 статті 20 ГПК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Отже, за наявності вказаних обставин власник майна не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах.

Отже, зважаючи на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не бере до уваги нерелевантні висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 913/89/19, від 19.05.2020 у справі № 916/2164/18, в яких було застосовано неналежний та неефективний спосіб захисту прав іпотекодавця.

28. Верховний Суд також наголошує, що в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/2164/18 (предмет позову - визнання припиненими договорів іпотеки), взагалі не міститься висновку щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 ГПК України.

Водночас з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено того, що зверненню з цим позовом передувало звернення Товариства з вимогою про визнання відсутнім у відповідача (Банку) права іпотекодержателя як належного та ефективного способу захисту прав іпотекодавця.

29. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 ГПК України, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, оскільки в дійсності висновок апеляційного суду про відмову в позові цілком відповідає зазначеному правовому висновку Верховного Суду, на неврахуванні якого (висновку) безпідставно наполягає скаржник.

30. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 ГПК України, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

31. Отже, суд апеляційної інстанції, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, зважаючи на недоведеність належними та допустимими доказами обставин повного виконання Товариством чи поручителем зобов`язань позичальника за кредитним договором шляхом дострокового погашення кредиту та зумовлену цим недоведеність припинення іпотеки за договорами іпотеки, дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості позову про зняття обтяження з предметів іпотеки.

32. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

34. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

35. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

36. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що зумовлено здійсненням апеляційним судом перегляду рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо питання застосування норм частин 4, 7 статті 75 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, що, в свою чергу, виключає як закриття касаційного провадження в частині зазначеної підстави, так і скасування оскаржуваної постанови.

37. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

38. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції.

39. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

40. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполло" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 910/16266/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай