Ухвала

від 06.04.2023 по справі 910/14539/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/14539/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Селіваненка В. П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця», скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023

у справі №910/14539/21

за позовом Фермерського господарства «Колос»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ем-Транс»

про стягнення 574 352, 44 грн,

ВСТАНОВИВ:

АТ «Українська залізниця» 22.03.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/14539/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Крім того скаржник у прохальній частині касаційної скарги просить поновити строк на подання касаційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №910/14539/21 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Селіваненка В. П.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/14539/21, позов Фермерського господарства «Колос» (далі - ФГ «Колос») задоволено частково та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ФГ «Колос» майнову шкоду у розмірі 574 112, 44 грн та судовий збір 8 529, 13 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Ухвалюючи судові рішення попередні судові інстанції виходили з доведеності вчинення відповідачем порушення, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», внаслідок чого позивачу було завдано шкоди, яка полягає у тому, що за період з 13.03.2019 по 30.03.2019 відповідачем було безпідставно справлено з позивача плату за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням у розмірі 287 056, 22 грн, що встановлено рішенням Антимонопольного комітету України від 06.08.2020 у справі №130-26.13/102-19. Водночас в розумінні статей 224 та 225 Господарського кодексу України понесені позивачем витрати, які полягали у безпідставному справленні з позивача 287 056, 22 грн плати за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачою, навантаженням і вивантаженням) є збитками (нанесена відповідачем шкода), які підлягають до стягнення у подвійному розмірі на підставі статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 01.01.2021 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 270 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №910/14539/21 є стягнення 574 352, 44 грн шкоди, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2021 рік - 1 135 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

АТ «Українська залізниця», обґрунтовуючи право на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 якою рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі №910/14539/21 залишено без змін, наводить випадки з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у поданій касаційній скарзі вважає, що:

- касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки подання позову про відшкодування шкоди можливе лише після винесення Антимонопольним комітетом України (далі - АМК) рішення, яким встановлюється порушення конкурентного законодавства. Відповідно до висновків Вищого господарського суду України від 16.05.2017 у справі №905/2388/16 - рішення АМК не має преюдиціального значення для вирішення спору у справі, якщо не підтверджується факт завдання суб`єктом господарювання шкоди заявнику, а також не встановлює розміру такої шкоди. При цьому, наявна судова практика свідчить про, те що суди задовольняють вимоги заявників у разі доведення понесення ним витрат, що виникли внаслідок порушення суб`єктом господарювання діяльності Закону України «Про захист економічної конкуренції», не досліджуючи, при цьому, питання включення заявником до вартості його послуг та / або товарів вартість витрат понесених ним внаслідок порушення суб`єктом господарської діяльності Закону України «Про захист економічної конкуренції» - фактичного відшкодування витрат третіми особами. Водночас, у судах країн Європейського Союзу склався інший підхід щодо вирішення аналогічних спорів, зокрема судами країн ЄС застосовується концепція «passing-on defense» (рішення Суду справедливості ЄС у справі №С-451/18 Tibor-Trans vs DAF від 29.07.2019) відповідно до якої, необхідним є дослідження питання зменшення заявниками збитків за рахунок збільшення собівартості реалізованої ними продукції, тоді як суди України не враховують зазначений принцип у аналогічних справах;

- розгляд цієї справи становить для нього значний суспільний інтерес та має виняткове значення, як особи яка подає касаційну скаргу, оскільки АТ «Українська залізниця» утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі АТ «Укрзалізниця». АТ «Укрзалізниця» в період 01.03.2019 до 30.09.2020 надавало послугу з подачі й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачою навантаженням і вивантаженням (послуга). У цей період замовниками послуги було сплачено АТ «Українська залізниця» 285, 5 млн. грн, кількість замовників - 1 590 осіб. Положеннями частини першої статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про відшкодування. Враховуючи положення частини першої статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та наявність рішення АМК №470-р від 06.08.2020 замовники послуги мають право звернутися до АТ «Укрзалізниця» з вимогами про стягнення грошових коштів, сплачених за послугу у подвійному розмірі, що складатиме 571 млн. грн, а у разі звернення замовників з аналогічними позовними вимогами, які розглядаються у цій справі, втрати скаржника складуть 285, 5 мл. грн. Відповідно до інформації, наданою Філією «Цент транспортної логістики» АТ «Укрзалізниця» яка здійснює розгляд претензій, що виникли з перевезення вантажів, станом на 22.03.2023 надійшло 36 претензій, предметом яких є стягнення з АТ «Укрзалізниця» грошових коштів, сплачених замовниками за послугу, в тому числі, в подвійному розмірі на загальну суму 74 062 472, 65 грн. Наразі господарськими судами вже здійснюється розгляд справ №908/3084/21, №908/3147/21, №908/3192/21, №908/3249/21, №908/3603/21, №908/3760/21, №910/19444/21, №910/17196/21, №910/14588/21, №910/18575/21, №910/386,22, №910/14539/21, предметом яких є стягнення з АТ «Укрзалізниця» шкоди у подвійному розмірі на підставі частини першої статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та рішення АМК №470-р від 06.08.2020, а загальна сума позовних вимог становить 47 млн. грн. Натомість, враховуючи те, що внаслідок наявної негативної судової практики та 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, може бути завдано шкоди у розмірі 285, 5 млн. грн;

Також скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що висновки попередніх судових інстанцій суперечать висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (позивач зловживає своїм правом та спрямовує даний позов не на захист свого права, а на завдання шкоди відповідача) та постанови у справі №910/14588/21 («При вирішенні спорів про стягнення з суб`єкта господарювання - порушника конкурентного законодавства шкоди в подвійному розмірі на підставі статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» судам слід встановити факт завдання шкоди заявнику та розмір такої шкоди, якщо зазначене не було встановлено в рішенні Антимонопольного комітету України. В означених спорах дослідженню підлягає також питання включення заявником до вартості його послуг та / або товарів вартості витрат понесених ним внаслідок порушення суб`єктом господарської діяльності Закону України «Про захист економічної конкуренції. Отже, з урахуванням викладеного вище судам попередніх інстанцій у новому розгляді необхідно дати оцінку наданим учасниками справи доказам та встановити включення / або не включення позивачем витрат понесених у зв`язку з оплатою ним за послуги за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням до складу ціни реалізованого ним товару»).

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень у справі №910/14539/21 фактично зводяться до незгоди позивача з висновками попередніх судових інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові.

Посилання скаржника, що суди задовольняють вимоги заявників у разі доведення понесення ними витрат, що виникли внаслідок порушення суб`єктом господарювання діяльності Закону України «Про захист економічної конкуренції», не досліджуючи, при цьому, питання включення заявником до вартості його послуг та / або товарів вартість витрат понесених ними внаслідок порушення суб`єктом господарської діяльності Закону України «Про захист економічної конкуренції» - фактичного відшкодування витрат третіми особами не приймаються до уваги в контексті цієї справи з огляду на те, що як свідчить зміст судових рішень, які містяться в ЄДРСР, убачається, що апеляційний суд досліджуючи питання щодо отримання ФГ «Колос» компенсації вартості сплаченої послуги з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням, за рахунок збільшення вартості продукції встановив, що позивач здійснивши такі плати, у подальшому не включав (не покладав) оплату за послуги з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням на третіх осіб (не включення її вартості до вартості товару).

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вказане цілком узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №910/14588/21.

А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи та правову позицією викладену в постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №910/14588/21.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/14539/21, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядається.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 у справі №910/14539/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко