Постанова

від 07.04.2023 по справі 750/13598/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 квітня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/13598/21

Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/80/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.

секретар: Патук А.А.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Чернігівський колегіум № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області

Третя особа: Управління освіти Чернігівської міської ради

Особа, яка подала апеляційну скаргу: Чернігівський колегіум № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до роботи та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час відсторонення, стягнення моральної шкоди (суддя Логвіна Т.В.), ухвалене у м. Чернігові,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення його від роботи, зобов`язання допустити до роботи та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення, стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. Позов мотивовано тим, що позивач є вчителем фізичної культури в Чернігівському колегіумі №11. 05 листопада 2021 року відповідачем був виданий наказ про відсторонення його від роботи по причині того, що він не надав документ (сертифікат), що підтверджує отримання повного курсу щеплення від COVID-19. Таке відсторонення позивач вважає порушенням права на працю, гарантованого Конституцією України, нормами Кодексу законів про працю України та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб». За доводами ОСОБА_1 , застосування норми ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» при прийнятті наказу про відсторонення є незаконним. Цим Законом не встановлено щеплення від COVID-19 як обов`язкового. Позивач вказує, що йому не було запропоновано альтернативу - наприклад, дистанційне викладання або інші варіанти роботи в навчальному закладі. Крім того, у випадках ухилення від обов`язкових щеплень, передбачених цим Законом, відстороненню від роботи без збереження заробітної плати підлягають працівники за поданням компетентних осіб санітарно-епідеміологічної служби, проте такого подання не було.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 до Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання допустити до роботи та зобов`язання виплатити невиплачену заробітну плату за час відсторонення, стягнення моральної шкоди задоволено частково; визнано незаконним та скасовано наказ Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області від 05.11.2021 № 16-к/08-01 про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час відсторонення від роботи на підставі наказу Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області від 05.11.2021 № 16-к/08-01; стягнуто з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5 000 грн та судовий збір в сумі 908,00 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відсторонення від роботи без збереження заробітної плати є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, таке втручання дозволено виключно законами, а не підзаконними актами, якими керувався відповідач, приймаючи відповідний наказ. Також суд зазначив, що скасуванням судом наказу про відсторонення позивача від роботи поновлюється порушене його право та усуваються перешкоди доступу до роботи, а тому відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача допустити позивача до роботи, адже ця вимога є передчасно заявленою. Суд вважав справедливим і рівноцінним відшкодування позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з відстороненням від роботи без збереження заробітної плати тривалий час.

В апеляційній скарзі Чернігівський колегіум № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що законодавчими нормами надано повноваження Міністерству охорони здоров`я визначати перелік осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, і саме на виконання таких повноважень Міністерство охорони здоров`я України своїм наказом від 04 жовтня 2021 року №2153 затвердило перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до якого увійшли усі працівники закладів загальної середньої освіти незалежно від типу та форми власності. Відповідач вважає, що відмова суду першої інстанції від застосування положень актів Кабінету міністрів України через мотиви невідповідності їх Конституції України є неприпустимою. За доводами Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області, ним правильно застосовано правові норми про захист населення від інфекційних хвороб при відстороненні позивача від роботи з 08 листопада 2021 року, оскаржуваний наказ не містить жодних дискримінаційних положень, а його прийняття було обумовлено цілком легітимною метою - забезпеченням прав і законних інтересів дітей, інших учасників освітнього процесу та спрямовано на убезпечення їх від впливу інфекційної хвороби - COVID-19. Крім того, відповідач посилається на неповне з`ясування обставин справи, оскільки засновником Чернігівського колегіуму № 11 є Чернігівська міська рада, а фінансування закладу освіти здійснюється через централізовану бухгалтерію управління освіти Чернігівської міської ради, отже відповідач в частині стягнення коштів не є належним. Чернігівський колегіум № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області вважає, що ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Позивач вказує, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень і цим законом щеплення від ковіду-19 не встановлене як обов`язкове, а тому відсторонення працівника з підстав ч.2 ст.12 вказаного закону є незаконним та безпідставним. ОСОБА_1 наголошує, що внаслідок відсторонення від роботи звужено його право на працю через втрату заробітку. Також позивач вказує, що зазначене в оспорюваному наказі відсторонення є зміною істотних умов праці і роботодавець зобов`язаний дотримуватися двохмісячного строку повідомлення, чого відповідачем дотримано не було. За доводами ОСОБА_1 , незаконне відсторонення призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків і він змушений був докласти значних зусиль аби терміново віднайти джерела до існування у вигляді доходу. Крім того, звертає увагу, що наказ про відсторонення винесено 05 листопада 2021 року, тобто до того як 08 листопада набрав чинності наказ МОЗ №2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

По справі встановлено, що відповідно до Наказу управління освіти Чернігівської міської ради №157-к від 09 листопада 2010 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду вчителя фізичної культури колегіуму №11 (а.с.10).

08 жовтня 2021 року працівників Чернігівського колегіуму №11, зокрема і позивача ознайомлено з наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (а.с.53-57).

На виконання наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 наказом Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області від 03 листопада 2021 року №275/01-01 створено комісію з перевірки наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я; наказано здійснити перевірку наявності у працівників закладу освіти документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я (а.с.13).

Згідно з Актом Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області від 05 листопада 2021 року, від підпису якого позивач відмовився, ОСОБА_1 не пред`явлено документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я (а.с.61-66).

05 листопада 2021 року учителю фізичної культури ОСОБА_1 під підпис вручено лист-повідомлення, яким повідомлено, що у зв`язку з відсутністю фактів, які б підтверджували проходження останнім обов`язкового щеплення, з 08 листопада 2021 року його буде відсторонено від виконання роботи згідно займаної посади (а.с.14).

Відповідно до наказу Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області №16-к/08-01 від 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 , учителя фізичної культури відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати, але зі збереженням місця роботи на період відсутності підтверджувальних документів про наявність профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або довідки про абсолютні протипокази до проведення профілактичних щеплень (а.с.12).

Статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що: «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У даній справі встановлено, що ОСОБА_1 працює у відповідача учителем фізичної культури.

Наказом Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області №276/01-01 від 05 листопада 2021 року продовжено освітній процес для учнів 1-4 класів за очною формою навчання, для учнів 5-11 класів з використанням технологій дистанційного навчання (а.с.59).

Суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати, проте помилився щодо мотивів такого рішення.

З урахуванням викладеного, оскаржуване рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи належить викласти в редакції цієї постанови.

При цьому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача допустити позивача до роботи, оскільки скасуванням наказу про відсторонення поновлюється порушене право позивача та усуваються перешкоди доступу до роботи.

Враховуючи, що ОСОБА_1 без законних підстав відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, суд першої інстанції обгрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час відсторонення від роботи.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, є безпідставними.

Так, статтею 237-1 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 лютого 2023 року у справі №295/2725/21.

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди 5000 грн не відповідає критеріям розумності та справедливості і є завищеним, враховуючи, що відсторонення позивача тривало незначний проміжок часу, а відтак наявні підстави для зменшення розміру моральної шкоди до 1000 грн.

Доводи Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області щодо неналежності відповідача в частині стягнення коштів не заслуговують на увагу, оскільки за матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із Чернігівським колегіумом № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області і саме на Чернігівський колегіум № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області як роботодавця покладено передбачений статтею 21 КЗпП України обов`язок виплачувати працівникові заробітну плату.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернігівського колегіуму №11 Чернігівської міської ради Чернігівської області задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 лютого 2022 року змінити: викласти мотивувальну частину рішення щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи в редакції цієї постанови; зменшити визначений до стягнення з Чернігівського колегіуму № 11 Чернігівської міської ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 розмір моральної шкоди з 5000 грн до 1000 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 7 квітня 2023 року.

Головуючий: Судді: