Рішення

від 07.04.2023 по справі 280/5179/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 квітня 2023 року Справа № 280/5179/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживания: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 липня 2022 року, загальним терміном 80 календарних днів.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 робочі роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 липня 2022 року, загальним терміном 80 календарних днів;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 до 28 липня 2022 року. Зазначає, що при виключенні зі складу в/ч відповідачем не здійснено виплату йому грошової компенсації за не використані дні соціальної додаткової відпустки як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 року, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 05 вересня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

28 вересня 2022 року відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Враховуючи особливий період з 2015 року по 23 лютого 2022 року та воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває на даний час, військовослужбовцю Національної гвардії України, що знаходиться на військовій службі, відпустка не може бути надана та відповідно грошова компенсація за неї не може бути виплачена, з огляду на наступне. Пункт 14 статті 10-1 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII встановлює, що «,.. у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.» Згідно пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено особливості надання деяких видів відпусток в особливий період, а пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Відповідно до вказаних норм додаткові відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 роки, передбачені частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» (тобто «додаткові відпустки із збереженням заробітної плати строком 10 календарних днів на рік») за період з 2015 по 2022 рік позивачу не надавались. Інструкцією № 200 пунктом 3 розділу XXXI передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної та основної відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, па які вони мають право в році звільнення. Отже, даною Інструкцією № 200 не передбачена компенсація за додаткову відпустку за минулі роки. Також, звертає увагу суду на можливу помилковість посилання позивача на наказ Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, яким передбачена компенсація за додаткову відпустку за .минулі роки, що суперечить Інструкції № 200.

Ухвалою суду від 22 березня 2023 року від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України витребувано:

- довідку про грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням ОСОБА_1 , із зазначенням середнього заробітку, та середньоденного розміру грошового забезпечення;

- довідку щодо виплати ОСОБА_1 сум грошового забезпечення при звільненні.

03 квітня 2023 року відповідачем до суду надано витребувані докази.

З огляду на вказане, у задоволенні позову просить відмовити.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем та представником відповідача обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 31 травня 2005 року.

Згідно розпорядження голови Чуднівської районної державної адміністрації Житомирської області від 23 жовтня 2013 року № 357 ОСОБА_2 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради Рівненської області від 24 травня 2013 року № 188 ОСОБА_1 призначено опікуном позбавленої батьківського піклування малолітньої дитини ОСОБА_2 .

Згідно медичного висновку від 17 березня 2021 року ОСОБА_2 , є дитиною інвалідом віком до 18 років, має легку розумову відсталість внаслідок розгалуженого ураження головного мозку. Складна дислалія.

Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 від 28 липня 2022 року № 65 зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення виключено підполковника ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ), який здав справи і обов`язки за посадою заступника командира військової частини НОМЕР_1 , звільненого відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у запас наказом командувача Національної гвардії України від 30 червня 2022 року № 119 о/с через сімейні обставини 28 липня 2022 року, з правом носіння військової форми одягу та для взяття на військовий облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно вказаного наказу ОСОБА_1 використано 20 днів щорічної основної відпустки за 2022 рік та отримано допомогу для оздоровлення.

Також, вказаним наказом, з урахуванням наказу МВС України від 15 березня 2018 року № 200, встановлено виплатити:

- надбавку за особливості проходження служби за прослужений період у повному розмірі;

- щомісячну премію в розмірі 205% від посадового окладу за липень 2022 року у повному розмірі

- грошову компенсацію за невикористані 3 календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік;

- матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань.

Окрім того, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивачу встановлено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Також, вищезазначеним наказом позивачу встановлено виплату:

- додаткової грошової винагороди за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень пропорційно часу проходження служби згідно Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168;

- компенсації за 112 невикористаних днів додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в сумі 104951,09 грн.;

- грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 та довідки-розрахунку про вартість речового майна від 28 липня 2022 року № 12 в сумі 48555,39 гривень.

Вказаним наказом зазначено про календарну вислугу років позивача станом на дату його звільнення в запас.

Іншої інформації щодо проведення позивачу виплат у період проходження ним військової служби та в при звільненні у запас наказ Командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 від 28 липня 2022 року № 65 не містить.

З огляду на вказане, додаткова відпустка, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015 - 2022 роки ОСОБА_1 не надавалась.

Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015 - 2022 роки ОСОБА_1 також не надавалась.

19 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015 - 2022 роки.

Листом відповідача від 19 серпня 2022 року № 42/12-36 позивача повідомлено про відсутність підстав правових для виплати позивачу заявленої ним компенсації.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015 - 2022 роки станом на день виключення позивача зі списків особового складу та зняття із усіх видів грошового забезпечення, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно частини 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» установлено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону № 504/96-ВР.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

З огляду на зазначене, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 липня 2022 року.

З приводу вимог позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 робочі роки загальним терміном 80 календарних днів суд зазначає наступне.

З урахуванням Закону України «Про відпустки» обчислення терміну основної та додаткової відпусток належить виключно до дискреційних повноважень роботодавця в залежності від фактично відпрацьованого позивачем часу у спірний період часу.

Також, суд вважає передчасними та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 робочі роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 липня 2022 року) з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в адміністративній справі № 400/3151/19 викладено висновок, згідно з яким лише після проведення фактичного розрахунку (виплати всіх сум, що належать звільненому працівникові) починається перебіг строку, визначеного частиною першої статті 233 КЗпП України.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 зазначено, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Тобто, лише після проведення остаточного розрахунку із позивачем, може виникнути питання щодо нарахування виплати компенсації.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права за встановленими обставинами у даній справі є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 липня 2022 року, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 липня 2022 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача (що останньому нарахована та виплачена грошова компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2022 роки), а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" як учасника бойових дій.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправного бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 липня 2022 року, загальним терміном 80 календарних днів.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як особі, яка взяла під опіку дитину з інвалідністю за 2015-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 28 липня 2022 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживания: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Рішення складено та підписано 07 квітня 2023 року.

Суддя Д.В. Татаринов