Постанова

від 07.04.2023 по справі 820/3084/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 820/3084/17

адміністративне провадження № К/9901/3868/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2017 (суддя Заічко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 (головуючий суддя Ральченко І.М., судді: Катунов В.В., Бершов Г.Є.) у справі за позовом Приватного підприємства «Зерно-15» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Зерно-15» (далі - позивач, Підприємство, ПП «Зерно-15») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (яке замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - відповідач, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.05.2017 №0000071412.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, позов задоволено повністю.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, дійшли висновку, що операції між позивачем та його контрагентом - Фермерським господарством «М`ясні традиції» (попередня назва ФГ «Садко») фактично проведені та належним чином документально оформлені. Вказали на те, що матеріали справи містять достатні докази реальності поставки зерна на адресу позивача та його подальшу реалізацію контрагентам-покупцям. При цьому, доводи податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства при оформленні результатів спірних господарських операцій спростовуються матеріалами справи.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильну оцінку судами попередніх інстанцій наявних у справі доказів та залишення поза увагою доводів відповідача про те, що ФГ «Садко» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам. Просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд відкрив касаційне провадження.

Підприємство правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалось.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Зерно-15» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при визначенні сум податкового кредиту та податкових зобов`язань за період з 01.10.2016 по 31.10.2016 по взаємовідносинах з постачальником ФГ «М`ясні традиції» (код ЄДРПОУ 25358582), попередня назва ФГ «Садко», на суму 317347 грн та податкових зобов`язань по ланцюгу подальшої реалізації товарів, придбаних у ФГ «М`ясні традиції», що містяться у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2016 року.

За результатами перевірки складений акт від 20.04.2017 №2991/20-40-14-07-07/39801100, яким встановлено порушення ПП «Зерно-15» приписів пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, чим завищено розмір податкового кредиту за жовтень 2016 року на суму 317 347 грн, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на загальну суму 317 347 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на цю ж суму.

Зі змісту акта перевірки слідує, що контролюючим органом поставлено під сумнів господарські операції позивача із контрагентом ФГ «Садко» з огляду на наявність податкової інформації про проведені заходи, внаслідок яких встановлена неможливість документального підтвердження таких взаємовідносин, у зв`язку з відсутністю фермерського господарства за місцезнаходженням, а також наявність кримінального провадження №42016131580000087 за заявою ОСОБА_1 про внесення неправдивих змін до статуту ФГ «Садко» без згоди та відома його голови.

Заперечення позивача на акт перевірки залишені контролюючим органом без задоволення.

В подальшому контролюючий орган виніс податкове повідомлення-рішення №0000071412 від 11.05.2017, яким Підприємству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 317347,00 грн.

Позивач оскаржив зазначене рішення в адміністративному порядку, проте, рішенням про результати розгляду скарги від 24.07.2017 Державна фіскальна служба України залишила скаргу без задоволення, а податкове повідомлення - рішення №0000071412 від 11.05.2017 - без змін.

В подальшому позивач оскаржив зазначені рішення контролюючого органу в судовому порядку.

Спірні правовідносини регулюються приписами Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час їх виникнення).

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Положеннями пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону №996-XIV встановлює, що Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з положеннями частин четвертої-шостої статті 9 Закону №996-XIV регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарські операції, які зумовлюють наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкових вигод, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (покупець) та ФГ «М`ясні традиції» (ФГ «Садко») (продавець) укладено договори поставки №78-1/01 від 20.10.2016, №78-2/01 від 20.10.2016, предметом яких є постачання зерна. Відповідно до специфікацій до цих договорів сторони обумовили загальну кількість товару (кукурудза, соняшник) та його ціну.

Пунктами 2.1 договорів поставки №78-1/01 від 20.10.2016 та №78-2/01 від 20.10.2016 передбачено, що товар поставляється на умовах базису поставки - FCA або DDP згідно інтерпретації міжнародних правил «Інкомтермс-2010».

На виконання умов зазначених договорів ФГ «М`ясні традиції» здійснило постачання обумовленого договором товару, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, картками аналізу зерна, реєстрами накладних на прийняте зерно з визначенням показників якості за середньодобовим зразком за стандартом ДСТУ 7011:2009, товарно-транспортні накладні.

Розрахунки за отримані товари проведено у безготівковій формі, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення.

Зберігання зерна Підприємство здійснювало на зерновому складі відповідно до укладеного із ДП «Хлібна база №85» договору складського зберігання зерна №01/07 - ЗЕ від 01.07.2016.

Судами встановлено, що отриману від ФГ «Садко» продукцію, позивач реалізував контрагентам-покупцям: ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», ТОВ «Агропросперіс Трейд», ДПзІІ «Сантрейд», що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, з яких слідує, що відомості про продукцію за номенклатурою та родовими ознаками відповідають продукції, що отримана від ФГ «Садко».

Таким чином, суди попередніх інстанцій констатували, що позивачем доведено факт передачі, отримання, використання та взаємних розрахунків за зерно, отримане за договорами, укладеними між позивачем та ФГ «Садко», та реалізоване вищезазначеним контрагентам-покупцям; надані докази підтверджують наявність достатніх трудових і матеріальних ресурсів для виконання зобов`язань у взаємовідносинах з ФГ «Садко» та подальшої можливості розпорядження отриманої від цього контрагента продукції; досліджені первинні документи відповідають вимогам законодавству щодо їх форми та змісту.

Відповідачем не підтверджено невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження №42016131580000087 щодо внесення неправдивих змін до статуту ФГ «Садко» суди відхилили з огляду на відсутність обвинувального вироку у кримінальній справі.

Слід зазначити, що усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому, податкова інформація щодо контрагентів сама по собі не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій. В той же час у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок, що долучені Підприємством документи підтверджують наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, зв`язок між фактом надання послуг (поставок товару) і господарською діяльністю позивача, а відтак, обґрунтованість відображення їх результатів у бухгалтерській та податкові звітності.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи скаржника не спростовують вищезазначених висновків судів, які, у свою чергу, не викликають розумних сумнівів. При цьому слід зазначити, що суд касаційної інстанції згідно положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлений процесуальної можливості на здійснення переоцінки встановлених обставин справи. Водночас, за змістом частини другої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України скасування або зміна рішення можлива лише за умови ухвалення незаконного рішення, чого в даному випадку не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.Я.Олендер