Ухвала

від 04.04.2023 по справі 212/4431/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 212/4431/22

2/212/176/23

У Х В А Л А

04 квітня 2023 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Колочко О.В., за участі секретаря судового засідання Ігнатьєвої А.А., за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Власкіної Т.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривий Ріг у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у подальшому неодноразово уточнювала, останній раз в ред. від 24.01.2023, до відповідача АТ «Кривбасзалізрудком», у якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 1766-к від 28 липня 2022 року «Про звільнення» голови правління Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» Сергія Новака, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади фахівця учбово-курсового центру АТ «Кривбасзалізрудком» з 04 березня 2022 року за пунктом 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України у зв`язку з відсутністю працівника на робочому місці понад чотири місяці та відсутності інформації про причини такої відсутності; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову посилається на те, що пунктом 1 наказу № 1013 голови правління «КЗРК» Сергія Новака від 11 березня 2022 року позивача було переведено на дистанційну роботу з 01 березня 2022 року. 12 квітня 2022 року наказом № 1289-В голови правління було скасовано наказ № 1013 від 11 березня 2022 року «Про переведення на дистанційну роботу ОСОБА_1 ». підставами для видачі наказу № 1289-В стали акти перевірки знаходження за місцем дистанційної роботи від 09.03.2022 та 11.04.2022. Зауважує, що акт перевірки від 09.11.2022 складений за три дні до наказу про переведення її на дистанційну роботу. Наказом № 1443 від 15.04.2022 голови правління АТ «Кривбасзалізрудком» з 25 березня 2022 року було призупинено до завершення чи закінчення або скасування воєнного стану дію трудового договору з ОСОБА_1 . Наказом № 1766-к голови правління підприємства відповідача від 28 липня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено з посади фахівця учбово-курсового центру АТ «Кривбасзалізрудком» з 04 березня 2022 року. Причиною звільнення у наказі зазначено відсутність працівника на робочому місці понад чотири місяці та відсутність інформації про причини такої відсутності. Після отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у цій справі АТ «Кривбасзалізрудком» видало наказ № 2171-к від 14 вересня 2022 року. Позивач вважає, що наказом № 2171-к фактично внесені лише зміни до наказу № 1766-к, а права позивача не відновлені. Відповідач скасував запис в трудовій книжці № 15 про звільнення ОСОБА_1 з 04 березня 2022 року. Відповідач не визнав незаконність свого наказу про звільнення, хоча на підприємстві було достовірно відомо про місцезнаходження позивача і причини її відсутності. Скасовуючи п.п. 2-6 наказу № 1766-к від 28 липня 2022 року відповідач жодним чином не вирішив питання зарахування до трудового стажу періоду з 04 березня 2022 року. Фактично до цього часу наказ № 1766-к відповідачем самостійно не скасований, а внесеними змінами до нього права позивача не відновлено, питання зарахування трудового стажу не врегульоване.

20 вересня 2022 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що наказом № 1766-к від 28.07.2022 позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль. На думку відповідача, таке звільнення не є з ініціативи власника, а є звільненням через наявність об`єктивних факторів, які перешкоджають подальшому існуванню трудових відносин. Наказом по підприємству № 1013 від 11.03.2022 згідно власної заяви працівниця була переведена на дистанційну роботу з 01.03.2022, робоче місце ОСОБА_1 було визначено за місцем її проживання, їй встановлено графік роботи в дистанційному режимі і забезпечено відділений доступ до робочого комп`ютера. Але через те, що працівниця фактично з 04.03.2022 перестала виконувати свої трудові обов`язки дистанційно, 09.03.2022 та 11.04.2022 представниками підприємства було здійснено комісійний вихід за місцем проживання працівниці, що було зазначено у наказі про переведення на дистанційну роботу, з метою перевірки знаходження працівниці за місцем дистанційної роботи. Комісією двічі була встановлена відсутність ОСОБА_1 за місцем дистанційної роботи, з огляду на що 12.04.2022 наказом по підприємству № 1289-В від 12.04.2022 з 09.03.2022 був скасований наказ № 1013 від 11.03.2022 про переведення на дистанційну роботу. Відтак, починаючи з 04.03.2022 у роботодавця була відсутня інформація про фахівця ОСОБА_1 та інформація про причини її відсутності, що й слугувало підставою для її звільнення. Вважає, що наказ № 1766-к від 28.07.2022 повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, представник відповідача вважала за необхідне закрити провадження у справі, оскільки 14.09.2022 наказом № 2171-к по підприємству про внесення змін до наказу, яким була звільнена ОСОБА_1 з роботи, в частині скасування пунктів наказу, які стосуються звільнення, чим по суті поновлено її на роботі. Роботодавець не чинив ОСОБА_1 жодних перешкод у можливості стати до роботи як до моменту видання наказу про звільнення, так і після його видання, дія трудового договору з ОСОБА_1 була призупинена та проведено звільнення через фактичне припинення виконання нею своєї роботи, а тому не мала місце втрата заробітку з моменту її звільнення до моменту поновлення на роботі. Оскільки поновлення на роботі було здійснено підприємством самостійно, то позовна вимога про стягнення середнього заробітку не може бути вирішена окремо, без одночасного вирішення позовної вимоги в частині поновлення працівника на роботі, як передбачено ст. 235 КЗпП України. Також, відповідач вважав, що позивачем порушено строки звернення із позовом до суду і просив застосувати наслідки такого пропуску. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, а також закрити провадження в частині скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

06 жовтня 2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вона заперечила проти закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що її поновлено на роботі не з дати звільнення з 04 березня 2022 року, а з дати видання наказу про звільнення з 28 липня 2022 року, який вона оскаржує. Зазначила, що наказ про переведення її на дистанційну роботу роботодавцем не виконувався, їй не було забезпечено дистанційну роботу. Наполягала на визнанні незаконним та скасуванні наказу про звільнення та поновленні на роботі саме з 04 березня 2022 року, а також стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу з 04 березня 2022 року.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов у повному обсязі, а саме про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача заперечувала проти позовних вимог.

Суд, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження з таких підстав.

Як встановлено у судовому засіданні наказом по підприємству відповідача від 28.07.2022 за № 1766-к було звільнено ОСОБА_1 з 04.03.2022 згідно п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

Після подачі позову, відповідач своїм наказом № 2171-к від 14.09.2022 «Про внесення змін до наказу та внесення змін до штатного розпису» у зв`язку з отриманням додаткових відомостей від працівника, враховуючи бажання останньої реалізувати своє конституційне право на працю та з метою забезпечення працівника роботою, внесено зміни до наказу «Про звільнення» № 1766-к від 28.07.2022 шляхом скасування пунктів 2-6 з дати його видання (28.07.2022); внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про недійсність запису про звільнення.

Представником позивача протягом судового розгляду неодноразово змінювалися позовні вимоги, у остаточній редакції позов не містить вимогу про поновлення на роботі.

Згідно з частиною першоюстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справіце форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон повязує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18;від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19; від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 зазначено, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише за умови, якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову.

Статтею 2 ЦПК Українивизначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного,

а не формального значення.

Предмет споруце об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04).

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, виклавши його у своїй постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідачем зміни до оскаржуваного наказу внесені вже після пред`явлення позову, а саменаказом № 2171-к від 14.09.2022 «Про внесення змін до наказу та внесення змін до штатного розпису», при цьому сам оспорюваний наказ не скасований, позивач оспорює його законність, що у разі задоволення позову має певні правові наслідки для позивача.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першоїстатті 255 ЦПК Українине має, а тому клопотання відповідача є необґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 255, 258, 259, 260, 268, 353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання представника АТ «Криворізький залізорудний комбінат» про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про скасування наказу «Про звільнення» залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днівз моменту її підписання суддею.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала не проголошувалася відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Повний текст ухвали складений відповідно до вимог ч. 5, 9 ст. 268 ЦПК України 04 квітня 2023 року.

Суддя О. В. Колочко