Постанова

від 21.03.2023 по справі 522/11271/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1301/23

Справа № 522/11271/19

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дютайв», Товариства з обмеженою відповідальністю «П.А.Ф.ЛТД», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ», треті особи: Державний реєстратор Комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» Шевченко Максим Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха Максим Олександрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха Сергій Сергійович про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстраційних дій, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Шенцевої О.П. 21 квітня 2021 року у м. Одеса, -

встановила:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «Дютайв», ТОВ «П.А.Ф.ЛТД», ОСОБА_2 , ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ», треті особи: Державний реєстратор КП «Департамент державної реєстрації» Шевченко М.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха М.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха С.С. про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстраційних дій (т. 1 а.с. 2-19).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що позивач набула право власності на квартиру, загальною площею 155,4 кв.м. яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу 29.01.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л. за №93.

Однак, 11.02.2019 року, без належних правових підстав та волі законного власника, за підробленими документами, нерухоме майно вибуло із законного володіння позивача та в подальшому декілька разів перереєстровувалося.

Перереєстрація прававласності нанерухоме майновідбувалась наступнимиетапами:рішенням продержавну реєстраціюправ таїх обтяжень,індексний номер:45481360від 12.02.2019року 12:42:26(номерзапису проправо власності:30250026,дата часдержавної реєстрації:11.02.2019року 13:42:32та номерзапису проправо власності:30250003,дата часдержавної реєстрації:11.02.2019року 13:42:32),яке прийнятедержавним реєстраторомКП «Департаментдержавної реєстрації»Шевченко М.О.,нерухоме майноперейшло увласність ТОВ«Дютайв». Підставою для переходу права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначаються наступні документи: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 11.02.2019 року, видавник: ОСОБА_1 /ТОВ «Дютайв» - завірений приватним нотаріусом Р.В. Фролова; протокол, серія та номер: 2/19, виданий 11.02.2019 року, видавник: ТОВ «Дютайв» - завірений приватним нотаріусом Р.В. Фролова».

Проте, ОСОБА_1 жодного акта приймання-передачі нерухомого майна не підписувала та жодних нотаріальних дій у приватного нотаріуса Р.В. Фролової не вчиняла, а тому вважала, що дані документи були підроблені, в тому числі підроблені і підписи самого позивача.

В подальшому нерухоме майно було поділено на наступні 2 окремих об`єкта, про що внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:

- квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1763482951101) (надалі - квартира-1);

- квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1763496351101) (надалі - квартира-2).

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45486830 від 12.02.2019 року 15:25:45 (номер запису про право власності: 30255104, дата та час державної реєстрації: 12.02.2019 року 12:47:41), яке прийняте державним реєстратором КП «Департамент державної реєстрації» Шевченко М.О., квартиру-1 було зареєстровано за ТОВ «Дютайв». Підставою для реєстрації права власності на квартиру-1 зазначається висновок щодо можливості поділу, серія та номер: б/н, виданий 11.02.2019 року, видавник: ТОВ «Обласне БТІ».

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45487077 від 12.02.2019 року 15:32:01 (номер запису про право власності: 30255326, дата та час державної реєстрації: 12.02.2019 року 12:47:07), яке прийняте державним реєстратором КП «Департамент державної реєстрації» Шевченко М.О., квартиру-2 було зареєстровано за ТОВ «Дютайв». Підставою для реєстрації права власності на квартиру-2 зазначається висновок щодо можливості поділу, серія та номер: б/н, виданий 11.02.2019 року, видавник: ТОВ «Обласне БТІ».

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45512315 від 13.02.2019 року 17:01:30 (номер запису про право власності: 30279130, дата та час державної реєстрації: 12.02.2019 року 16:16:10), яке прийняте державним реєстратором КП «Департамент державної реєстрації» Шевченко М.О., квартиру-1 було зареєстровано за ТОВ «П.А.Ф. ЛТД». Підставою для переходу права власності на квартиру-1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначаються наступні документи: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 12.02.2019 року видавник: TOB «Дютайв»/ТОВ «П.А.Ф. ЛТД» - завірений приватним нотаріусом Левчук О.С.; протокол, серія та номер: 3/19, виданий 12.02.2019 року, видавник: ТОВ «Дютайв»/ТОВ «П.А.Ф. ЛТД» - завірений приватним нотаріусом Левчук О.С.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45512608 від 13.02.2019 року 17:12:52 (номер запису про право власності: 30279403, дата та час державної реєстрації: 12.02.2019 року 16:17:22), яке прийняте державним реєстратором КП «Департамент державної реєстрації» Шевченко М.О., квартиру-2 було зареєстровано за ТОВ «П.А.Ф. ЛТД». Підставою для переходу права власності на квартиру-2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначаються наступні документи: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 12.02.2019 року, видавник: ТОВ «Дютайв»/ТОВ «П.А.Ф. ЛТД» - завірений приватним нотаріусом Левчук О.С.; протокол, серія та номер: 3/19, виданий 12.02.2019 року, видавник: ТОВ «Дютайв»/ТОВ «П.А.Ф. ЛТД» - завірений приватним нотаріусом Левчук О.С.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45894591 від 11.03.2019 року 18:17:26 (номер запису про право власності: 30636865, дата та час державної реєстрації: 11.03.2019 16:31:31), яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., квартиру-1 було зареєстровано за ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності зазначається Договір купівлі-продажу квартири № 1785, виданий 11.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45894730 від 11.03.2019 року 18:28:18 (номер запису про право власності: 30636995, дата та час державної реєстрації: 11.03.2019 року 16:33:52), яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., квартиру-2 було зареєстровано за ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності зазначається Договір купівлі-продажу квартири № 1786, виданий 11.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46134952 від 25.03.2019 року 20:59:27 (номер запису про право власності: 30861255, дата та час державної реєстрації: 25.03.2019 року 20:13:25), яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., квартиру-1 було зареєстровано за ТОВ «Інвест Лімітед Компані». Підставою виникнення права власності зазначається Договір задоволення вимог іпотекодержателя № 2070, виданий 25.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46134966 від 25.03.2019 року 21:04:55 (номер запису про право власності: 30861286, дата та час державної реєстрації: 25.03.2019 року 20:15:47), яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С. квартиру-2 було зареєстровано за ТОВ «Інвест Лімітед Компані». Підставою виникнення права власності зазначається Договір задоволення вимог іпотекодержателя № 2070, виданий 25.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С.

Станом на дату подання даного позову власником нерухомого майна, що на даний момент складає собою квартиру-1 та квартиру-2, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено ТОВ «Інвест Лімітед Компані».

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2020 року заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову було задоволено. Заяву ТОВ «Інвест Лімітед Компані» про застосування заходів зустрічного забезпечення задоволено. Накладено арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1763482951101). Накладено арешт на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1763496351101). Заборонено Міністерству юстиції України, його територіальним органам, суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним та приватним нотаріусам в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії, спрямовані на внесення змін до відомостей про нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1763482951101). Заборонено Міністерству юстиції України, його територіальним органам, суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним та приватним нотаріусам в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти будь-які реєстраційні дії, спрямовані на внесення змін до відомостей про нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1763496351101). Застосовано зустрічне забезпечення позову. Визначено ОСОБА_1 розмір зустрічного забезпечення у сумі 200000,00 грн. та зобов`язано ОСОБА_1 сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду протягом п`яти днів з моменту винесення ухвали суду, а також надати до суду документи, що підтверджують сплату коштів на депозитний рахунок (т. 2 а.с. 112-114).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 було відмовлено (т. 4 а.с. 4-14).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити, стягнути з відповідачів судові витрати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 4 а.с. 18-31).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач є єдиними законним власником нерухомого майна, її право власності на нерухоме майно не визнається відповідачами, а спірне нерухоме майно підлягає витребуванню у поточного власника, оскільки вибуло із власності ОСОБА_1 без її власної волі за підробленими документами.

Відзив на апеляційну скаргу він інших сторін у справі до Одеського апеляційного суду не надходив, що не заважає розгляду справи у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 набула право власності на квартиру загальною площею 155,4 кв.м. яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу 29.01.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л. за №93.

11.02.2019 року ОСОБА_1 , на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 11.02.2019 року, протоколу №2/19 від 11.02.2019 року, передала зазначену квартиру до статутного капіталу ТОВ «Дютайв».

В подальшому майно передавалось ТОВ «П.А.Ф. ЛТД», ОСОБА_2 , та нинішньому власнику ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ». ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ» набуло право власності на об`єкт на підставі цивільно-правової угоди, а саме договору задоволення вимог іпотекодержателя №2070, посвідченого 25.03.2019 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Розсохою С.С.

На думку ОСОБА_1 , спірне майно вибуло з її володіння без її волі та на підставі підроблених документів. На обґрунтування правової підстави переходу права власності до ТОВ «Дютайв» зазначено наступні документи: акт приймання-передачі нерухомого майна, завірений приватним нотаріусом Фроловою Р.В., протокол, завірений приватним нотаріусом Фроловою Р.В. Однак, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона не підписувала жодного акту приймання-передачі та жодних дій у приватного нотаріуса ОСОБА_3 не вчиняла, тому вважала, що дані документи були підроблені, в тому числі підроблений і підпис позивача. В подальшому, майно було поділене на два об`єкта нерухомості.

Нотаріус ОСОБА_3 надала відповідь суду першої інстанції, в якій зазначила, що проводила таку нотаріальну дію, як засвідчення справжності підписів на документах. Згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі Порядок), зберігання документів на яких засвідчувався підпис не вимагається. Ідентифікація особи відбулась за паспортом громадянина України.

Крім того, суд дослідив пояснення нотаріуса ОСОБА_3 , надані в межах допиту нотаріуса в іншій аналогічній цивільній справі № 522/11288/19. ОСОБА_3 підтвердила обставини, викладені вище у наданій нотаріусом відповіді.

Також, в межах розгляду справи №522/11288/19 судом було витребувано інформацію з Приморського відділу поліції в м. Одесі стосовно кримінального провадження за заявою ОСОБА_1 щодо шахрайських дій стосовно її майна. Слідчим було надано до Приморського суду 18.12.2019 року результати експертизи підпису ОСОБА_1 , яка встановила, що підписи ОСОБА_1 в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Р.В. були здійснені самою ОСОБА_1 .

Пізніше представником ОСОБА_1 до матеріалів справи було долучено висновок спеціаліста від 12.03.2020 року №33, яким встановлено, що підпис ОСОБА_1 на акті приймання-передачі нерухомого майна б/н від 11.02.2019 року, протоколі №2/19 від 11.02.2019 року, видавник ТОВ «Дютайв», були ймовірно здійснені не позивачем, а іншою особою.

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав вказаний висновок спеціаліста від 12.03.2020 року №33 неналежним та недопустимим доказом з наступних причин.

Статтею 102 ЦПК України встановлені вимоги до висновку експерта.

Стаття 106 ЦПК України встановлює, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Як вірно враховано судом, у висновку спеціаліста від 12.03.2020 року №33 не міститься застережень щодо попередження експерта про кримінальну відповідальність та щодо можливості надання його до суду, тому вказаний висновок не може бути прийнятий до уваги при ухвалені рішення по справі.

Судом також було досліджено долучені позивачем докази, отримані в межах кримінального провадження №62020150000000115 від 29.01.2020 року. Так, у постанові Одеської міської прокуратури від 27.05.2020 року зазначено, що відповідно до листа ОНДІСЕ МЮУ від 12.09.2019 року документи, надані на експертизу, зроблені не рукописним способом. З аналізу наданих до суду документів вбачається, що для встановлення способу здійснення підписів Акт приймання-передачі нерухомого майна б/н від 11.02.2019 року, протокол №2/19 від 11.02.2019 року були направлені на судово-технічну експертизу. Відповідно до висновку судово-технічної експертизи від 15.05.2020 року, підписи на Акті приймання-передачі нерухомого майна б/н від 11.02.2019 року, протоколі №2/19 від 11.02.2019 року, були виконанні не рукописним способом.

Також відповідно до опису речей і документів від 14.03.2019 року, здійснених під час вилучення документів із реєстраційної справи ТОВ «Дютайв» вбачається, що в матеріалах реєстраційної справи відсутні оригінали документів, зокрема Акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 11.02.2019 року, протоколу №2/19 від 11.02.2019 року.

Представником ОСОБА_1 був наданий висновок експерта №20-1974 від 14.08.2020 року, однак на його підставі неможливо надати абсолютного висновку щодо того, чи підписувала позивачка оскаржувані документи чи ні.

Так, на сторінках 14-19 висновку експерта №20-1974 від 14.08.2020 року зазначено, що у наданих документах для дослідження існують збіги, що підтверджують підпис ОСОБА_1 у журналі нотаріуса ОСОБА_3 та на наданих аркушах зразків підпису у межах кримінального провадження у Приморському РУВД, так і розбіжності. Характер розбіжностей не дає можливості встановити, чи то навмисна зміна почерку ОСОБА_1 , чи то підпис робила інша особа. Згідно висновку на сторінці 19 зазначено, що у зв`язку із тим, що підпис ОСОБА_1 є коротким та простим за будовою, то дійти абсолютного висновку, чи то це є підписом ОСОБА_1 , чи то він зроблений іншою особою, експерт не може.

В грудні 2020 року представником ОСОБА_1 був наданий висновок експертів № 22853?22855/20-32 від 20.10.2020 року, в якому експерти прийшли до абсолютного висновку, що підпис у відповідних документах не ОСОБА_1 .

Представник ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМАНІ» долучив до матеріалів справи рецензію від 02.04.2021 року на висновок експертів № 22853?22855/20-32 від 20.10.2020 року, згідно якої, при вивченні та детальному аналізі висновку експертів № 22853?22855/20-32 від 20.10.2020 року рецензентом виявлено ряд суттєвих недоліків, а також недотримання певних нормативно-правових актів та методичних положень у галузі почеркознавчої експертизи.

Крім того, відповідно до висновку експертів № 22853?22855/20-32 від 20.10.2020 року, вони досліджували протокол №2/19 від 12.02.2019 року та нотаріальне посвідчення зазначеного протоколу в журналі реєстраційних дій нотаріусу ОСОБА_3 . У той же час, ОСОБА_1 у своєму позові посилається на вибуття майна із своєї власності на підставі протоколу №2/19 від 11.02.2019 року. При детальному дослідженні висновку експертів № 22853?22855/20-32 від 20.10.2020 року судом першої інстанції було встановлено, що в постанові слідчого про призначенні додаткової експертизи також вказаний протокол №2/19 від 12.02.2019 року.

Представник ОСОБА_1 зазначав у своїх поясненнях, що це технічна помилка, і досліджувалось саме нотаріальне засвідчення протоколу №2/19 від 11.02.2019 року. Суд обґрунтовано поставився критично до таких тверджень представника позивача з огляду на те, що для встановлення, чи дійсно вказане є технічною помилкою, суд повинен дослідити усі матеріали справи кримінального провадження, допитати експерта тощо. У розпорядженні суду не було усіх матеріалів кримінального провадження, тому встановити, чи дійсно це є технічною помилкою, у межах розгляду цивільної справи можливості не має.

Судом також було встановлено, що згідно висновку експертів № 22853?22855/20-32 від 20.10.2020 року, експертами досліджувалось саме посвідчення протоколу №2/19 від 12.02.2019 року в журналі реєстраційних дій нотаріуса Фролової Р.В. В той же час, протокол №2/19 від 12.02.2019 року не є предметом розгляду даної справи, і сторони не посилаються на зазначений документ як на доказ чи обставину справи, тому в цій частині висновок експертів № 22853?22855/20-32 від 20.10.2020 року не може вважатись належним доказом в розумінні ст. 77 ЦК України.

Різниця цих висновків зумовлено внутрішнім переконанням експертів, особистим досвідом та практикою.

Глава 3 Розділу 1 зазначеного Порядку встановлює, що при вчиненні нотаріальної дії нотаріус установлює особу, що звернулась за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється нотаріусом за документами, передбаченими Законом. Посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути прийняті нотаріусом для встановлення його особи під час посвідчення правочинів.

П.1 Глави 5 Розділу 1 Порядку визначає, що дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії.

Пункт 5 Глави 7 Розділу 1 Порядку зазначає, що документи, за якими встановлено особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, чи уповноваженого представника, повертаються особам, що їх подали. У реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записуються назва документа, серія, номер, дата його видачі і найменування установи, яка його видала. При посвідченні правочинів, видачі свідоцтв чи оформленні інших документів, примірники яких залишаються у справах нотаріуса, витяг з документа, за яким встановлено особу громадянина, у якому відображено усі заповнені сторінки, що стосуються реквізитів поданого документа, його дійсності та мають значення для вчинюваної нотаріальної дії, долучається до справ нотаріуса.

Глава 11 Розділу 1 Порядку встановлює, що кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах.

Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій.

Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що аналіз зазначених норм Порядку свідчить про правомірність дій нотаріуса Фролової Р.В. та безпідставність твердження ОСОБА_1 щодо не вчинення останньою дій по відчуженню майна.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності у набувача за договором, згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вірно зазначено судом, право на пред`явлення позову на підставі ст. 392 ЦК України про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, належить виключно власнику, яким ОСОБА_1 з 11.02.2019 року не є. Право власності ОСОБА_1 до 11.02.2019 року не оскаржується жодним із заявлених відповідачів.

ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІЕТД КОМПАНІ» набуло право власності на об`єкт нерухомості на підставі цивільно-правової угоди, а саме договору задоволення вимог іпотекодержателя №2070, посвідченого 25.03.2019 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Розсохою С.С.

При цьому, вказаний договір за своєю природою є відплатним. Так, пунктом 6 Договору задоволення вимог іпотекодержателя визначено, що згідно Договору іпотеки Іпотекодержатель (ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ») набуває право на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем ( ОСОБА_2 ) умов договору позики, в тому числі у випадку одноразової чи неодноразових прострочок Іпотекодавцем сплати та/або неповернення позики Іпотекодержателю, порушення інших умов договору позики, а також у випадку порушення Іпотекодавцем умов договору іпотеки, в т.ч. умов зберігання або експлуатації предмета іпотеки незалежно від настання строку виконання по договору позики, набувають право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання договору позики, якщо Іпотекодержатель та Іпотекодавець не досягнуть згоди про інше.

Згідно п.6.3 Договору задоволення вимог іпотекодержателя, з моменту набуття права власності Іпотекодержателем на предмет іпотеки заборгованість Іпотекодавця по Договору про надання поворотної фінансової допомоги (позики) від 27.02.2019 року вважається погашеною.

Тобто, за рахунок предмету іпотеки ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ» боргові зобов`язання між ОСОБА_2 та ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ» були погашені, що свідчить про характер відплатного набуття права власності ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ» на спірне майно.

В свою чергу, неправомірність набуття ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ» права власності на спірні об`єкти не встановлена судами першої та апеляційної інстанцій.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 569/1221/16-ц.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У даному випадку, положення ст. 387 ЦК України не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки відповідною правовою підставною для набуття ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМНАНІ» права власності на належні йому об`єкти нерухомості став договір задоволення вимог іпотекодержателя №2070, посвідчений 25.03.2019 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Розсохою С.С., незаконність якого не встановлена ані законом, ані судом.

Крім того, ОСОБА_1 заявила вимоги про витребування майна, яке не перебуває у власності ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ». Позивачка зазначала, що реального поділу майна не відбулось і квартира зберіглась в первісному вигляді, в якому належала їй. Однак, жодних доказів цього матеріали справи не містять. В той же час, в матеріалах справи мітяться інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які свідчать про те, що ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ» належить право власності на квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 . Тому, вимога про витребування з володіння ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ» квартири загальною площею 159,8 кв. м. яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 є безпідставною, оскільки у володінні ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ» таке майно не перебуває.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що ОСОБА_1 не довела належним чином вибуття майна поза її волею, та не надала доказів, які б спростовували добросовісність набуття майна ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ».

Таким чином, за правилом ст. 388 ЦК України суд не вправі витребувати спірне майно від добросовісного набувача ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ», яке, по-перше, є добросовісним набувачем, по-друге, ТОВ набуло майно у власність на відплатній основі за договором задоволення вимог іпотекодержателя №2070 від 25.03.2019 року, та по-третє, відповідач придбав майно, яке не вибувало поза волею позивача з його власності.

Доводи ОСОБА_1 , що зазначені у позовній заяві обставини свідчать про вибуття майна поза волею позивача, судом вірно оцінені критично. Так, позивачем не надані оригінали Акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 11.02.2019 року, протоколу №2/19 від 11.02.2019 року, що може свідчити про можливе порушення державним реєстратором порядку проведення реєстраційних дій та не збереження оригіналів документів у реєстраційній справі. Також, на час винесення рішення по даній справі жодній особі не було пред`явлено обвинувального акту чи винесено обвинувального вироку в межах кримінальних справ за заявами ОСОБА_1 стосовно вчинення щодо неї шахрайських дій та незаконного вибуття з її власності майна. Зазначені обставини також свідчать про недоведеність позивачем обставин, викладених нею в своїй позовній заяві.

Щодо вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то судом першої інстанції вірно зазначено, що ці вимоги є похідними від вимоги про визнання права власності та витребування майна, а з огляду на безпідставність основних вимог ОСОБА_1 , то вимоги про скасування відповідних записів задоволенню не підлягали.

Крім того, з 16.01.2020 року, тобто на час постановлення оскаржуваного рішення, законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому неефективним є застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а відтак не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 року у справі «DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS»).

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Беручи до уваги вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтвердили обставини справи, викладені ОСОБА_1 у своїй позовній заяві.

Колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що апелянт є єдиними законним власником нерухомого майна, її право власності на нерухоме майно не визнається відповідачами, а спірне нерухоме майно підлягає витребуванню у поточного власника, оскільки вибуло із власності ОСОБА_1 без її власної волі за підробленими документами.

Колегія суддів зазначає, що положеннями ст.328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набуте правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б спростовували добросовісність набуття майна ТОВ «Інвест Лімітед Компані». Позивачкою не доведено суду, що у відповідності до ст.ст.15, 16 ЦК України її право підлягає захисту, що ТОВ «ІНВЕСТ ЛІМІТЕД КОМПАНІ» порушує її право на спірне нерухоме майно.

Колегією суддів при розгляді даної справи враховані судові рішення, постановлені у справах №№ 520/17196/19, 520/17197/19, 520/17194/19, 916/333/20, які набрали законної сили.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України).

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог апелянтом не надано, у зв`язку із чим колегія суддів погоджується із висновком суду про необхідність відмови у задоволенні позову на підставі його необґрунтованості та недоведеності.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 06 квітня 2023 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді О.В. Князюк

О.М. Таварткіладзе