Рішення

від 10.04.2023 по справі 910/1679/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.04.2023Справа № 910/1679/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» (04070, м. Київ, вул. Григорія Сковороди, буд. 5, кв. 1; ідентифікаційний код: 33304718)

до Фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )

про розірвання договору оренди

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.02.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» з вимогами до Фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича про розірвання Договору оренди від 01.03.2021.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що він не має можливості виконувати зобов`язання за Договором оренди від 01.03.2021 у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає - військовою агресією росії, що є підставою для припинення зобов`язання у зв`язку з неможливістю його виконання на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 відкрито провадження у справі №910/1679/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

24.02.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що позивачем не доведено існування обставин, які є підставами для розірвання Договору оренди від 01.03.2021 на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України.

08.03.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

21.03.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2021 між Фізичною особою-підприємцем Хімічем Вячеславом Олексійовичем (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» (орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення №1 та №2 , площею 47,45 кв.м. (24/100 від загальної площі 197,7 кв.м.) за адресою: м. Київ, вул. Григорія Сковороди, буд. 5.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди від 01.03.2021 приміщення передається в оренду на строк з 01.03.2021 по 01.02.2024.

Згідно з п. 3.1 Договору оренди від 01.03.2021 сума щомісячної орендної плати за приміщення становить 54000,00 грн. Вартість сервісних послуг до складу орендної плати не входить та компенсується орендарем орендодавцю окремо.

У п. 10.2 Договору оренди від 01.03.2021 сторонами погоджено, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться, розглядаються сторонами протягом 1 місяця.

Відповідно до п. 10.3 Договору оренди від 01.03.2021 договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що він не має можливості виконувати зобов`язання за Договором оренди від 01.03.2021 у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає - військовою агресією росії, що є підставою для припинення зобов`язання у зв`язку з неможливістю його виконання на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зауважив, що позивачем не доведено існування обставин, які є підставами для розірвання Договору оренди від 01.03.2021 на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 781 Цивільного кодексу України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами першою і другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним чинним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Згідно з частинами першою і третьою статті 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільного кодексу України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Таким чином, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що 24.02.2022 російською федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим з 24.02.2022 було введено військовий стан. В цей же час на території міста Києва розпочалися активні бойові дії.

Всі ці обставини змусили позивача 24 лютого 2022 року призупинити господарську діяльність.

Працівники Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» подали заяви про надання їм відпусток без збереження заробітної плати з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року.

Як вказує позивач, з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року він господарську діяльність не здійснював, товари для здійснення діяльності не закуповував, заробітну плату не виплачував.

На підтвердження викладених обставин позивачем долучено до позовної заяви копії наказів №3 від 24 лютого 2022 року про вимушене призупинення діяльності підприємства; №3/1 від 24 лютого 2022 року про надання відпустки без збереження заробітної плати; №3/3 від 24 березня 2022 року про надання відпустки без збереження заробітної плати; №4 від 01 травня 2022 року про відновлення діяльності підприємства, штатного розпису ТОВ «Вілла-Ріка» на 01.02.2002, штатного розпису підприємства з 01.03.2022 року по 01.01.2023 року; довідкою про відсутність діяльності.

Позивач зазначив, що з 01 травня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» розпочало відновлювати свою роботу.

Однак, відповідач неодноразово звертався до позивача з претензіями про сплату заборгованості з орендної плати за Договором оренди від 01.03.2021, яку було нараховано з лютого 2022 року.

Позивач же в свою чергу надсилав відповідачу листи про неможливість виконання своїх грошових зобов`язань за Договором оренди від 01.03.2021 до закінчення військового стану, а також звертався з проханням зменшити розмір орендної плати, звільнити позивача від сплати орендної плати та з пропозицією розірвати Договір оренди від 01.03.2021.

Оскільки між сторонами не було досягнуто будь-яких домовленостей мирним шляхом, відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» заборгованості зі сплати орендної плати за Договором оренди від 01.03.2021 (справа №910/6579/22).

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №910/6580/22 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» на користь Фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича заборгованість у розмірі 176467,65 грн за іншим договором оренди приміщення.

Позивач зазначає, що станом на теперішній час приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Ярославом Вікторовичем відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду по цій справі (постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 від 24.11.2022). Майно та банківський рахунок ТОВ «Вілла-Ріка» арештовані приватним виконавцем.

Як вказує позивач, він не може здійснити ані сплату податків, ані виплату заробітної плати. Ті гроші, які знаходились на рахунку підприємства, списані в рахунок виконання рішення суду 150626, 89 грн. (платіжні доручення №70412716 від 08.12.2022 (29973,55 грн.), №70412716 від 16.01.2023 (120656, 34) грн. про сплату за виконавчим провадженням).

Позивач зазначає, що стягнення відповідачем з позивача боргу зі сплати оренди за офісне приміщення взагалі призвело до зупинки діяльності підприємства.

Так, з 01.05.2022 всі співробітники намагалися своєю працею розвинути діяльність підприємства, зберегти роботу. Але дізнавшись про судові справи, відмову відповідача від компромісних рішень, розуміли, що це призведе до накопичення боргів з оренди й підприємство буде працювати на сплату оренди частини приміщення.

В липні позивачем було сплачено 54000,00 грн. за оренду приміщення кафе. Проте це не призвело до зміни думки відповідача й ставлення до обставин, що склались.

З липня 2022 року співробітники Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» почали звільнятись. Всі співробітники, окрім директора звільнилися (люди не можуть працювати без оплати; це є порушенням як закону так і загальних звичаїв).

Позивач не використовує приміщення кафе згідно Оскаржуваного Договору оренди з 01.11.2022.

Ці обставини підтверджуються наказами про звільнення №11 від 29.07.2022 р., №14 від 31.08.2022 р., №16 від 05.09.2022 р„ №17 від 07.09.2022 р., №20 від 31.10.2022 р., №23 від 21.11.2022 р., Наказом про переведення директора на 0,5 ставки від окладу №26 від 29.12.2022 р., штатним розкладом з 01.02.2022 по 01.01.2023.

При цьому, позивач зазначає, що інший орендодавець (орендодавець іншої частини приміщення, де здійснюється господарська діяльність позивча) ОСОБА_1 , з якою був укладений також договір оренди про оренду другої частини приміщення кафе (76/100 від загальної площі 197,7 кв.м), не здійснювала нарахування орендної плати з 01.03.2022 по 30.04.2022, після чого сума орендної плати була зменшена.

Крім того, 15.09.2022 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду про припинення дії договору оренди (на іншу частину приміщення).

Позивач вказує, що площа приміщення кафе, його конфігурація, можливість розташування обладнання та меблів в приміщенні є складовими елементами розрахунку обсягу можливого вміщення клієнтів (споживачів послуг) кафе, а економічний стан населення країни зумовлює попит на комплекс послуг ресторанного господарства й, відповідно, цими обставинами сторони керувались при укладенні договору.

Суд зазначає, що частиною першою статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною другою цієї статті встановлено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору в судовому порядку безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Позивач вказує, що по-перше, в момент укладення договору сторони не могли передбачити військову агресію росії проти України, повномасштабне вторгнення на територію України й безпосередньо проведення бойових дій в місті Київ, відповідно, сторони виходили з того що зміна обставин мирного життя в України та безпосередньо в місті Києві не настане. Сторони орієнтувались на попит ресторанних послуг серед населення міста Києва в мирний час, а не під час війни. Обсяг послуг позивача розраховувався з можливості розміщення клієнтів в приміщенні кафе. Відповідно для розрахунку використовувалась й площа приміщення, можливість розташування меблів для розміщення відвідувачів. Ці чинники напряму впливають на економічну складову діяльності позивача й є базою для розрахунку того, яку суму можливо витратити на оренду приміщення. В момент укладення договору позивач не міг передбачити те, що фактично його засновник (відповідач) своїми діями зупинить діяльність підприємства, а саме діями зі стягнення боргу за оренду офісного приміщення за період, коли підприємство не мало можливості й не здійснювало свою діяльність. Працівники позивача з 24.02.2022 перебували в неоплачуваних відпустках та в більшості виїхали з міста Києва. Діяльність з надання послуг харчування пов`язана з тим, що продукти мають певний строк збереження й не маючи попиту на ці послуги це призвело б до додаткових збитків позивача. Відтак позивач не мав можливості здійснювати свою діяльність.

По-друге, причиною зміни обставин стала військова агресія росії проти України. Цю причину позивач не може усунути після її виникнення при всій турботливості та обачності, які від позивача вимагаються. Позивач спочатку вимушений був тимчасово зупинити свою діяльність до 01.05.2022. Позивач звернувся до відповідача з пропозицією зменшення орендної плати, але не отримав погодження. Відповідач звернувся до суду за стягненням боргу з позивача й своїми діями повністю припинив діяльність позивача з 24.11.2022 (дата накладення арешту на грошові кошти на банківському рахунку позивача). Позивач, не маючи можливості здійснювати діяльність як раніше, був вимушений припинити дію договору оренди більшої частини приміщення кафе, так як орендна плата за оскаржуваним договором фактично веде до збільшення боргів підприємства. Підприємство змушене працювати на сплату боргів. Працівники з липня 2022 року почали звільнятись так як клієнти кафе в основному замовляють каву, чай, обсяги продажу послуг кафе значно впали. Відповідач стягує борг за період, коли позивач не працював, а в подальшому позивач не може розпочати діяльність, так як арештовані рахунки підприємства, позивач не може здійснити закупівлю продуктів, виплатити заробітну плату, сплатити податки. Ці всі обставини підтверджують зміни звичайного порядку ведення господарської діяльності, істотної зміни в організації виробничого процесу позивача, що не охоплюється поняттям звичайних комерційних ризиків, які притаманні підприємницькій діяльності. З огляду на непередбачуваність настання зазначених подій на момент укладання оскаржуваного договору, у момент його укладання сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане.

Із суті обставин, які змінилися у зв`язку з військовою агресією росії, причини, які зумовили настання їх зміни не могли бути усунені після їх виникнення, адже перебували поза межами волі сторін та жодним чином не пов`язані з їх діями, отже при всій турботливості та обачності, які вимагаються від сторін, вони не могли усунути причини зміни обставин після їх настання.

По-третє, виконання оскаржуваного договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б позивача, як заінтересовану сторону розірвання оскаржуваного договору, того, на що позивач розраховував при його укладенні. Позивач, укладаючи Договір оренди від 01.03.2021, справедливо розраховував на отримання певного господарського результату, який полягає в наданні споживачам послуг кафе та отриманні прибутку. Позивач розраховував здійснювати діяльність з надання послуг ресторанного господарства - кафе. Отримувати прибуток від господарської діяльності. Але у зв`язку з припиненням діяльності підприємством позивача внаслідок дій відповідача й в результаті вимушеним припиненням договору оренди більшої частини кафе, виконання оскаржуваного договору порушить співвідношення майнових інтересів сторін.

Позивач не маючи можливості здійснювати свою діяльність в приміщенні кафе (так як його площі недостатньо), не маючи можливості сплачувати оренду за всю площу кафе, яка була раніше й була необхідною для діяльності, так як на грошові кошти на банківському рахунку позивача накладено обтяження (ті гроші, які були на рахунку стягнуті за виконавчим провадженням, а інші гроші не надійдуть так як діяльність підприємство не здійснює), буде зобов`язаний продовжувати сплачувати орендні платежі відповідачу.

По-четверте, із суті оскаржуваного договору та відносин, які склались між сторонами не випливає, що ризик зміни обставин несе позивач, як заінтересована сторона розірвання договору. У момент укладення оскаржуваного договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане: так, укладаючи оскаржуваний договір сторони передбачали, що орендоване приміщення передане позивачу в оренду для здійснення його господарської діяльності, а відповідач отримуватиме орендну плату за це майно. Зміна обставин зумовлена незалежними від позивача причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення. Виконання оскаржуваного договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні оскаржуваного договору, адже укладаючи оскаржуваний договір, сторони не передбачали і не могли передбачити проведення бойових дій на території м. Києва, внаслідок яких позивач фактично був позбавлений права на ведення господарської діяльності, а згодом створення відповідачем своїми діями умов для повної зупинки діяльності позивача.

Однак, суд зазначає наступне.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Суд зазначає, що лист ТПП від 28.02.2022, на який посилається позивач, не засвідчує настання форс-мажору у конкретних правовідносинах, які виникли між позивачем та відповідачем за Договором оренди від 01.03.2021.

Будь-яких належних та допустимих доказів (зокрема, Сертифікату ТПП), які б підтверджували безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між війною з росією та неможливістю виконання зобов`язань за Договором оренди від 01.03.2021 позивачем суду не надано.

При цьому, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.02.2022 затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Станом на 25.02.2022 місто Київ не зазначені у вказаному переліку.

Зважаючи на викладені обставини, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем не доведено одночасного існування чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, що є підставою для розрівняння договору в судовому порядку.

При цьому, суд погоджується з доводами відповідача, що обидві сторони правочину є суб`єктами господарювання та їх стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були фізичні особи. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно з стандартом пересічної особи.

Що ж до посилань позивача на норми ст. 607 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Статтею 607 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання.

Ця стаття, як і інші правила, що стосуються неможливості виконання, не може поширюватися на неможливість виконання, яка існує в момент укладення договору, оскільки в такому випадку підлягають застосуванню правила про недійсність правочину, вчиненого під впливом помилки.

Оскільки ст.607 Цивільного кодексу України регулює відносини між кредитором і боржником, неможливість виконання як підстава припинення зобов`язання означає відсутність у даного конкретного боржника (втрату боржником) можливості виконати зобов`язання.

Ст. 607 Цивільного кодексу України застосовується тільки в випадках, коли відповідно до чинного цивільного законодавства за неможливість виконання, що настала, не відповідає жодна із сторін. Неможливість виконання може бути викликана загибеллю майна, що є предметом зобов`язання внаслідок дії непереборної сили (зокрема, загибеллю нерухомого майна, урожаю сільськогосподарських культур тощо), перешкодами для виконання зобов`язання, що виникли в результаті дії непереборної сили, і іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не взмозі виконати зобов`язання (в зв`язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов`язальних правовідносин). Як раз така неможливість виконання мається на увазі в тих положеннях Цивільного кодексу, де використовується поняття неможливості виконання.

Суд критично оцінює твердження позивача про те, що неможливість функціонування (припинення господарської діяльності) позивача у зв`язку з тим, що більша (значна) частина приміщення, де здійснюється господарська діяльність позивача, була повернута орендодавцю (іншому орендодавцю), є обставиною, що свідчить про припинення зобов`язань на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України.

Так, ст. 607 Цивільного кодексу України застосовується тільки в випадках, коли відповідно до чинного цивільного законодавства за неможливість виконання, що настала, не відповідає жодна із сторін, тоді як повернення позивачем з оренди іншої частини приміщення відбувалось з ініціативи саме позивача.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» до Фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича про розірвання Договору оренди від 01.03.2021.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

У відзиві на позовну заяву відповідачем було заявлено до стягнення з позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 40000,00 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

10.01.2022 між Фізичною особою-підприємцем Хімічем Вячеславом Олексійовичем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «КБ Партнерс» (адвокатське об`єднання) укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання здійснювати захист та представництво інтересів клієнта.

Відповідно до п. 4.2 Договору оплата виконаних робіт і наданих послуг здійснюється на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури.

15.02.2023 між сторонами було погоджено Протокол узгодження договірної ціни правової допомоги №7, де сторони визначили, що договірна ціна правової допомоги у справі №910/1679/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» становить 40000,00 грн. Під час надання правової допомоги адвокатським об`єднанням буде витрачено 20 годин. За попередньою домовленістю година роботи адвокатів оплачується у розмірі 2000,00 грн.

Замовник здійснює оплату за надані послуги у розмірі, встановленому цим Протоколом, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця двома платежами: 50% вартості замовник оплачує протягом 2-х банківських днів з дня підписання сторонами даного Протоколу; залишковий платіж здійснює протягом 2-х банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

24.02.2023 між сторонами було складено Акт приймання-передачі наданих послуг №7, в якому вказано, що виконавець передав, а замовник прийняв послуги при розгляді справи клієнта як відповідача у справі №910/1679/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» у розмірі 40000,00 грн:

1) ознайомлення та попередній правовий аналіз ситуації (питання) клієнта з метою оцінки наявності перспектив та правових підстав для захисту прав та інтересів клієнта - 4 години - 8000,00 грн;

2) розробка пропозицій і рекомендацій за стратегії та тактики представництва і захисту інтересів клієнта в суді та дослідження документів, наданих клієнтом - 3 години - 6000,00 грн;

3) дослідження зміни до законодавства з урахуванням попередніх редакцій та тривалості правовідносин, в яких перебуває клієнт - 4 години - 8000,00 грн;

4) дослідження та аналіз судової практики у подібних правовідносинах - 4 години - 8000,00 грн;

5) складання та подання до суду належним чином оформленого відзиву на позовну заяву, додатків до неї; підготовка та направлення заперечень на відповідь на відзив - 4 години - 8000,00 грн;

6) складання та подання заяви та детального опису судових витрат - 1 година - 2000,00 грн.

Суд зазначає, що за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічна правова позиці викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №925/1137/19.

Позивачем під час розгляду судом справи не було подано заяви про зменшення розміру адвокатських витрат.

Втім, суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що види робіт (послуг), які наведені у графах 1-4 акту виконаних робіт, по суті, охоплюються діями адвоката, які вчиняються при підготовці позовної заяви, а тому їх вартість є неспівмірною з фактично наданим обсягом юридичної допомоги.

При цьому, зважаючи на предмет позову у даній справі, її нескладність та незначний обсяг доказів, які підлягають дослідженню та були подані сторонами, суд дійшов висновку, що заявлений відповідачем до стягнення з позивача розмір адвокатських витрат не пропорційний до предмета спору, не відповідає критеріям розумності їх розміру, дійсності та необхідності їх понесення (у заявленому розмірі).

За таких обставин, суд дійшов висновку не у повному обсязі покладати на позивача понесені відповідачем витрати на правову допомогу адвоката та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» на користь Фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича адвокатські витрати у розмірі 15000,00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» (04070, м. Київ, вул. Григорія Сковороди, буд. 5, кв. 1; ідентифікаційний код: 33304718) на користь Фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак