Постанова

від 27.06.2023 по справі 910/1679/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2023 р. Справа№ 910/1679/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Реуцька Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Жиленкова В.В. (ордер серія АІ№1415730 від 27.06.2023)

від відповідача: Брановицький В.В. (ордер серія АА№1148205 від 16.06.2022)

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка»

на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2023

у справі №910/1679/23 (суддя Спичак О.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка»

до фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича

про розірвання договору оренди,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» звернулось до Господарського суду міста Києва позовом до Фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича про розірвання Договору оренди від 01.03.2021.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не має можливості виконувати зобов`язання за Договором оренди від 01.03.2021 у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає - військовою агресією росії, що є підставою для припинення зобов`язання у зв`язку з неможливістю його виконання на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 відмовлено у позові. Стягнуто з ТОВ «Вілла-Ріка» на користь фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Вілла-Ріка» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі №910/1679/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, достроково розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 01.03.2021, згідно якого в оренду передано нежитлові приміщення №1 та №2 площею 47,45 кв.м. (24/100 від загальної площі 197,7 кв.м.) за адресою: м. Київ, вул. Сковороди, 5.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на думку скаржника:

1) суд залишив поза увагою той факт, що відповідач є одним з учасників позивача з часткою 50%, між учасниками є конфлікт і дії відповідача, як учасника позивача спрямовані на формування штучного боргу;

2) суд застосував наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.02.2022, якого не існує. Натомість, відповідно до п. 2.11 р. 2 Наказу №309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, на всій території міста Києва велись активні бойові дії з 24.02 .2022 по 30.04.2022 р.;

3) суд не врахував, що позивач під час укладення договору не міг передбачити факт військової агресії рф та змін у зв`язку з цим умов та наслідків господарської діяльності у вигляді значного зниження попиту.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023 апеляційну скаргу у справі №910/1679/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

З огляду на те, що вказана апеляційна скарга була подана 02.05.2023 безпосередньо до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування у суду першої інстанції матеріалів справи №910/1679/23 та відкладення вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою до надходження матеріалів даної справи з суду першої інстанції.

Листом Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1679/23.

20.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1679/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» на рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі №910/1679/23, справу призначено до розгляду на 27.06.2023.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023, в зв`язка з перебуванням судді Барсук М.А. у відпустці, апеляційну скаргу у справі №910/1679/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 прийнято апеляційну скаргу у справі №910/1679/23 до провадження визначеною колегією суддів.

Представник позивача, у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовільнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача, у судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 березня 2021 року між Фізичною особою-підприємцем Хіміч Вячеславом Олексійовичем, як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка», як орендарем укладено Договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення №1 та №2 , площею 47,45 кв.м. (24/100 від загальної площі 197,7 кв.м.) за адресою: м. Київ, вул. Григорія Сковороди, буд. 5. (а.с.44-46 т.1)

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди від 01.03.2021 приміщення передається в оренду на строк з 01.03.2021 по 01.02.2024.

Згідно з п. 3.1 Договору оренди від 01.03.2021 сума щомісячної орендної плати за приміщення становить 54000,00 грн. Вартість сервісних послуг до складу орендної плати не входить та компенсується орендарем орендодавцю окремо.

У п. 10.2 Договору оренди від 01.03.2021 сторонами погоджено, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться, розглядаються сторонами протягом 1 місяця.

Відповідно до п. 10.3 Договору оренди від 01.03.2021 договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Позивачем долучено до позовної заяви копії наказів №3 від 24 лютого 2022 року (а.с.67 т.1) про вимушене призупинення діяльності підприємства; №3/1 від 24 лютого 2022 року (а.с.68 т.1) про надання відпустки без збереження заробітної плати; №3/3 від 24 березня 2022 року (а.с.69 т.1) про надання відпустки без збереження заробітної плати; №4 від 01 травня 2022 року (а.с.70 т.1) про відновлення діяльності підприємства, штатного розпису ТОВ «Вілла-Ріка» на 01.02.2002, штатного розпису підприємства з 01.03.2022 року по 01.01.2023 року; довідкою про відсутність діяльності.(а.с.81 т.1)

Позивач зазначив, що протягом березня-квітня 2022 не вів господарської діяльності та розпочало відновлювати свою роботу 01.05.2022 р. ТОВ «Вілла-Ріка».

Позивач же в свою чергу надсилав відповідачу листи про неможливість виконання своїх грошових зобов`язань за Договором оренди від 01.03.2021 до закінчення військового стану, а також звертався з проханням зменшити розмір орендної плати, звільнити позивача від сплати орендної плати та з пропозицією розірвати Договір оренди від 01.03.2021.

Однак, відповідач неодноразово звертався до позивача з претензіями про сплату заборгованості з орендної плати за Договором оренди від 01.03.2021, яку було нараховано з лютого 2022 року. (а.с.72-78,84-94 т.1)

Оскільки між сторонами не було досягнуто домовленостей відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ «Вілла-Ріка» заборгованості зі сплати орендної плати за Договором оренди від 01.03.2021 (справа №910/6579/22).

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №910/6580/22 стягнуто з ТОВ «Вілла-Ріка» на користь Фізичної особи-підприємця Хіміча Вячеслава Олексійовича заборгованість у розмірі 176467,65 грн. за іншим договором оренди приміщення. (а.с.118-126 т.1)

Позивач зазначає, що станом на теперішній час приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Ярославом Вікторовичем відкрито виконавче провадження з виконання рішення суду по цій справі (постанова про відкриття виконавчого провадження від 24.11.2022). Майно та банківський рахунок ТОВ «Вілла-Ріка» арештовані приватним виконавцем.

Як вказує позивач, він не може здійснити ані сплату податків, ані виплату заробітної плати. Ті гроші, які знаходились на рахунку підприємства, списані в рахунок виконання рішення суду 150626, 89 грн. (платіжні доручення №70412716 від 08.12.2022 (29973,55 грн.), №70412716 від 16.01.2023 (120656, 34) грн. про сплату за виконавчим провадженням). (а.с.133 т.1)

Позивач зазначає, що стягнення відповідачем з позивача боргу зі сплати оренди за офісне приміщення взагалі призвело до зупинки діяльності підприємства.

Так, з 01.05.2022 всі співробітники намагалися своєю працею розвинути діяльність підприємства, зберегти роботу. Але дізнавшись про судові справи, відмову відповідача від компромісних рішень, розуміли, що це призведе до накопичення боргів з оренди й підприємство буде працювати на сплату оренди частини приміщення.

В липні позивачем сплачено 54000,00 грн. за оренду приміщення кафе. Проте це не призвело до зміни думки відповідача й ставлення до обставин, що склались. (а.с.101 т.1)

З липня 2022 року співробітники Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» почали звільнятись. Всі співробітники, окрім директора звільнилися.

Позивач не використовує приміщення кафе згідно оскаржуваного Договору оренди з 01.11.2022.

Ці обставини підтверджуються наказами про звільнення №11 від 29.07.2022 р., №14 від 31.08.2022 р., №16 від 05.09.2022 р„ №17 від 07.09.2022 р., №20 від 31.10.2022 р., №23 від 21.11.2022 р., Наказом про переведення директора на 0,5 ставки від окладу №26 від 29.12.2022 р., штатним розкладом з 01.02.2022 по 01.01.2023. (а.с.106-112 т.1)

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує на те, що він не має можливості виконувати зобов`язання за Договором оренди від 01.03.2021 у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає - військовою агресією росії, що є підставою для припинення зобов`язання у зв`язку з неможливістю його виконання на підставі ст. 607 ЦК України.

За наслідками розгляду справи, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивачем не доведено підстав для припинення зобов`язання з підстав, за які жодна зі сторін не відповідає, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 781 Цивільного кодексу України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Згідно з частинами першою і другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Згідно з ч.ч. 1 і 3 ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільного кодексу України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Таким чином, зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частиною другою цієї статті встановлено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору в судовому порядку безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Позивач вказує, що по-перше, в момент укладення договору сторони не могли передбачити військову агресію росії проти України, повномасштабне вторгнення на територію України й безпосередньо проведення бойових дій в місті Київ, відповідно, сторони виходили з того що зміна обставин мирного життя в України та безпосередньо в місті Києві не настане. Сторони орієнтувались на попит ресторанних послуг серед населення міста Києва в мирний час, а не під час війни. Обсяг послуг позивача розраховувався з можливості розміщення клієнтів в приміщенні кафе. Відповідно для розрахунку використовувалась й площа приміщення, можливість розташування меблів для розміщення відвідувачів. Ці чинники напряму впливають на економічну складову діяльності позивача й є базою для розрахунку того, яку суму можливо витратити на оренду приміщення. В момент укладення договору позивач не міг передбачити те, що фактично його засновник (відповідач) своїми діями зупинить діяльність підприємства, а саме діями зі стягнення боргу за оренду офісного приміщення за період, коли підприємство не мало можливості й не здійснювало свою діяльність. Працівники позивача з 24.02.2022 перебували в неоплачуваних відпустках та в більшості виїхали з міста Києва. Діяльність з надання послуг харчування пов`язана з тим, що продукти мають певний строк збереження й не маючи попиту на ці послуги це призвело б до додаткових збитків позивача. Відтак позивач не мав можливості здійснювати свою діяльність.

По-друге, причиною зміни обставин стала військова агресія росії проти України. Цю причину позивач не може усунути після її виникнення при всій турботливості та обачності, які від позивача вимагаються. Позивач спочатку вимушений був тимчасово зупинити свою діяльність до 01.05.2022. Позивач звернувся до відповідача з пропозицією зменшення орендної плати, але не отримав погодження. Відповідач звернувся до суду за стягненням боргу з позивача й своїми діями повністю припинив діяльність позивача з 24.11.2022 (дата накладення арешту на грошові кошти на банківському рахунку позивача). Позивач, не маючи можливості здійснювати діяльність як раніше, був вимушений припинити дію договору оренди більшої частини приміщення кафе, так як орендна плата за оскаржуваним договором фактично веде до збільшення боргів підприємства. Підприємство змушене працювати на сплату боргів. Працівники з липня 2022 року почали звільнятись так як клієнти кафе в основному замовляють каву, чай, обсяги продажу послуг кафе значно впали. Відповідач стягує борг за період, коли позивач не працював, а в подальшому позивач не може розпочати діяльність, так як арештовані рахунки підприємства, позивач не може здійснити закупівлю продуктів, виплатити заробітну плату, сплатити податки. Ці всі обставини підтверджують зміни звичайного порядку ведення господарської діяльності, істотної зміни в організації виробничого процесу позивача, що не охоплюється поняттям звичайних комерційних ризиків, які притаманні підприємницькій діяльності. З огляду на непередбачуваність настання зазначених подій на момент укладання оскаржуваного договору, у момент його укладання сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане.

Із суті обставин, які змінилися у зв`язку з військовою агресією росії, причини, які зумовили настання їх зміни не могли бути усунені після їх виникнення, адже перебували поза межами волі сторін та жодним чином не пов`язані з їх діями, отже при всій турботливості та обачності, які вимагаються від сторін, вони не могли усунути причини зміни обставин після їх настання.

По-третє, виконання оскаржуваного договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б позивача, як заінтересовану сторону розірвання оскаржуваного договору, того, на що позивач розраховував при його укладенні. Позивач, укладаючи Договір оренди від 01.03.2021, справедливо розраховував на отримання певного господарського результату, який полягає в наданні споживачам послуг кафе та отриманні прибутку. Позивач розраховував здійснювати діяльність з надання послуг ресторанного господарства - кафе. Отримувати прибуток від господарської діяльності. Але у зв`язку з припиненням діяльності підприємством позивача внаслідок дій відповідача й в результаті вимушеним припиненням договору оренди більшої частини кафе, виконання оскаржуваного договору порушить співвідношення майнових інтересів сторін.

Позивач не маючи можливості здійснювати свою діяльність в приміщенні кафе (так як його площі недостатньо), не маючи можливості сплачувати оренду за всю площу кафе, яка була раніше й була необхідною для діяльності, так як на грошові кошти на банківському рахунку позивача накладено обтяження (ті гроші, які були на рахунку стягнуті за виконавчим провадженням, а інші гроші не надійдуть так як діяльність підприємство не здійснює), буде зобов`язаний продовжувати сплачувати орендні платежі відповідачу.

По-четверте, із суті оскаржуваного договору та відносин, які склались між сторонами не випливає, що ризик зміни обставин несе позивач, як заінтересована сторона розірвання договору. У момент укладення оскаржуваного договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане: так, укладаючи оскаржуваний договір сторони передбачали, що орендоване приміщення передане позивачу в оренду для здійснення його господарської діяльності, а відповідач отримуватиме орендну плату за це майно. Зміна обставин зумовлена незалежними від позивача причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення. Виконання оскаржуваного договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні оскаржуваного договору, адже укладаючи оскаржуваний договір, сторони не передбачали і не могли передбачити проведення бойових дій на території м. Києва, внаслідок яких позивач фактично був позбавлений права на ведення господарської діяльності, а згодом створення відповідачем своїми діями умов для повної зупинки діяльності позивача.

Відповідно до ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18, від 09.11.2021р. у справі №913/20/21, від 30.05.2022р. у справі №922/2475/21, від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021р. у справі №910/9258/20.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, при виникненні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

У цьому випадку необхідно з`ясувати, в який саме строк відповідач міг виконати свої зобов`язання за договором, чи були виконані дії, передбачені умовами договору для того, щоб сторона договору могла підпадати під дію форс-мажору, а також якими доказами підтверджується неможливість виконання своїх обов`язків за договором, оскільки підстави для звільнення від обов`язків за договором у зв`язку із запровадженим воєнним станом не може визнаватися безумовним і залежати тільки від факту його запровадження. Вирішення питання про можливість звільнення сторони від виконання своїх обов`язків за договором має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 в справі №904/3886/21.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, а також зазначає, що у зв`язку з цим зобов`язання не міг виконувати зобов`язання за договором у період з березня по квітень 2022 р., а також те, що вказані обставини в подальшому призвели до неможливості продовження ним господарської діяльності.

Щодо вказаного, колегія суддів зазначає про те, що саме по собі посилання відповідача на існування листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин неможливості виконання зобов`язання перед відповідачем та настання обставин, за які жодна зі сторін не відповідає.

Сертифікату Торгово-промислової палати України, виданого за зверненням позивача, - матеріали справи не містять.

Колегія суддів враховує твердження позивача про те, що відповідно до п. 2.11 р. 2 Наказу №309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, на всій території міста Києва велись активні бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022 р.

Разом з тим, позов про розірвання договору датовано 31.01.2023 р. і позивачем не обґрунтовано того, яким чином Наказ №309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій щодо обставин які мали місце з 24.02.2022 по 30.04.2022 р. може зумовити виникнення підстав для розірвання договору станом на початок 2023 року.

При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що лист ТПП від 28.02.2022, на який посилається позивач, не засвідчує настання форс-мажору у конкретних правовідносинах, які виникли між позивачем та відповідачем за Договором оренди від 01.03.2021.

Будь-яких належних та допустимих доказів (зокрема, індивідуального Сертифікату ТПП), які б підтверджували безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між війною з росією та неможливістю виконання зобов`язань за Договором оренди від 01.03.2021 позивачем до матеріалів справи не надано.

Натомість в силу ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

При цьому, зазначення судом першої інстанції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.02.2022 не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, а тому посилання на нього в силу положень абз. 2 ч. 2 ст. 277 ГПК України не є підставою для його скасування.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованими твердження скаржника про те, що позивачем не доведено одночасного існування чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, що є підставою для розрівняння договору в судовому порядку.

Статтею 607 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об`єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов`язання.

Ця стаття, як і інші правила, що стосуються неможливості виконання, не може поширюватися на неможливість виконання, яка існує в момент укладення договору, оскільки в такому випадку підлягають застосуванню правила про недійсність правочину, вчиненого під впливом помилки.

Оскільки ст.607 Цивільного кодексу України регулює відносини між кредитором і боржником, неможливість виконання як підстава припинення зобов`язання означає відсутність у даного конкретного боржника (втрату боржником) можливості виконати зобов`язання.

Ст. 607 Цивільного кодексу України застосовується тільки в випадках, коли відповідно до чинного цивільного законодавства за неможливість виконання, що настала, не відповідає жодна із сторін. Неможливість виконання може бути викликана загибеллю майна, що є предметом зобов`язання внаслідок дії непереборної сили (зокрема, загибеллю нерухомого майна, урожаю сільськогосподарських культур тощо), перешкодами для виконання зобов`язання, що виникли в результаті дії непереборної сили, і іншими обставинами, за яких при виявленні належної дбайливості боржник не в змозі виконати зобов`язання (в зв`язку з дією непереборної сили, простого випадку або діями чи бездіяльністю іншої сторони зобов`язальних правовідносин). Як раз така неможливість виконання мається на увазі в тих положеннях Цивільного кодексу, де використовується поняття неможливості виконання.

Так, ст. 607 Цивільного кодексу України застосовується тільки в випадках, коли відповідно до чинного цивільного законодавства за неможливість виконання, що настала, не відповідає жодна із сторін, тоді як повернення позивачем з оренди іншої частини приміщення відбувалось з ініціативи саме позивача, тому зазначає, що твердження скаржника про те, що неможливість функціонування (припинення господарської діяльності) позивача у зв`язку з тим, що більша (значна) частина приміщення, де здійснюється господарська діяльність позивача, була повернута орендодавцю (іншому орендодавцю), не можна визнати обставиною, що свідчить про припинення зобов`язань на підставі ст. 607 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Враховуючи викладене, колегія судді зазначає що наявність у позивача заборгованості та виконання судових рішень щодо її стягнення, а також обставини ведення ним господарської діяльності, в т. ч. щодо залишення відповідачем без задоволення прохань позивача про зменшення розміру орендної плати також не є достатніми підставами для розірвання договору так, як результати підприємницької діяльності відносяться до господарських ризиків особи яка таку діяльність здійснює.

При цьому, обидві сторони правочину є суб`єктами господарювання та їх стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були фізичні особи. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно з стандартом пересічної особи.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на умови пункту 8.1. договору оренди, які передбачають право орендаря, без погодження з орендодавцем, надавати до 30% від загальної площі приміщення в суборенду.

Виходячи з вищенаведеного, колегія погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що запровадження воєнного стану на території України не може свідчити про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 ЦК України.

Крім того, наразі державою вживаються заходи для заохочення малого бізнесу та розвитку підприємницької діяльності в цілому з метою сприяння позитивному впливу на економіку країни, як то зменшення податків, митних платежів тощо.

Відтак, одне лише передбачене законом віднесення введеного у країні воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Таким чином, посилання апелянта на те, що вся його господарська діяльність залежала від господарської діяльності кафе, а також на зупинення діяльності товариства, суд апеляційної інстанції відхиляє та визнає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

В постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 р. у справі № 912/3323/20 зазначено, що відсутність коштів на виконання зобов`язань не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 617 ЦК та ч. 2 ст. 218 ГК та не може вважатись форс-мажором.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що питання корпоративних відносин між учасниками позивача, а також господарських відносин відповідача з іншими контрагентами не входять до предмету дослідження у межах даної справи, а відповідно і не можуть спростувати правильних висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на викладені обставини колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали наявні у справі, в межах доводів і вимог апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дав належну оцінку доказам у справі та виніс законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищезазначене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, а тому погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі №910/1679/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла-Ріка» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі №910/1679/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 у справі №910/1679/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/1679/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 03.07.2023

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна