Рішення

від 16.03.2023 по справі 910/23965/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.03.2023Справа № 910/23965/16

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України

2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне

3) Військової частини НОМЕР_1

до Рівненської обласної ради

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рівненська гарнізонна організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства

про визнання недійсним та скасування рішення

Представники:

від прокуратури: Кріпак С.А.

від позивача-1: Калюжний А.П.

від позивача-2: не з`явились

від позивача-3: Ряболов М.С.

від відповідача: Нароцький Е.А.

від третьої особи-1: Колісник А.І.

від третьої особи-2: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.12.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне, Військової частини НОМЕР_1 до Рівненської обласної ради про визнання незаконним та скасування п.7 ч.1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 №268 "Про надання у користування мисливських угідь" щодо надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

З урахуванням заяви про зміну предмета позову, яка прийнята судом, прокурор просить визнати незаконним та скасувати п.1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 №268 "Про надання у користування мисливських угідь" в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач, всупереч статтям 141, 142 Земельного кодексу України, вийшов за межі своїх повноважень та розпорядився земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та відповідно, перебуває у власності держави, відтак, її відчуження не може бути здійснене без погодження Міністерства оборони України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 (суддя Турчин С.О.) позовні вимоги Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне, Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 року у справі № 910/23965/16 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного суду від 12.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі № 910/23965/16 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 у справі № 910/23965/16 скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/23965/16 передано на розгляд судді Плотницькій Н.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 справу № 910/23965/16 прийнято до свого провадження суддею Плотницькою Н.Б., постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 27.06.2018 № 05-23/1023 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/23965/16 у зв`язку з закінченням терміну повноважень у судді Плотницької Н.Б. в результаті якого вказану справу передано на розгляд судді Балацу С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2018 справу № 910/23965/16 прийнято до провадження судді Балац С.В. та призначено підготовче засідання на 08.08.2018.

23.07.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли додаткові пояснення та клопотання.

03.08.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

08.08.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2018 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви в підготовчому засіданні на 03.09.2018.

22.08.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшла відповідь на відзив.

03.09.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про оголошення перерви в підготовчому засіданні на 03.10.2018.

28.09.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

01.10.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшли письмові пояснення та заява про залучення третьої особи.

03.10.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшло клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2018 суд, в порядку статті 120 Господарського процесуального кодексу України, повідомив учасників судового процесу про призначення підготовчого засідання на 21.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 розгляд справи № 910/23965/16 вирішено здійснювати в закритому судовому засіданні, призначено підготовче засідання.

06.12.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшло клопотання.

10.12.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача заява.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 суд ухвалив зупинити провадження у справі № 910/23965/16 до отримання представниками сторін спору допуску, який надає право доступу до матеріалів, що містять державну таємницю.

14.12.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшло клопотання.

10.04.2019 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшло клопотання.

12.04.2019 відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

07.09.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 № 05-23/716/22 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/23965/16 у зв`язку з відсутністю допуску до державної таємниці у судді Балаца С.В., в результаті чого справу № 910/23965/16 передано для подальшого розгляду судді Плотницькій Н.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.09.2022 поновлено провадження у справі № 910/23965/16, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження у закритому судовому засіданні.

01.11.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-3 надійшла заява.

01.11.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері західного регіону надійшла заява.

10.11.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України надійшов лист.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 підготовче засідання призначено на 12.01.2023 та зобов`язано сторін надати суду належним чином засвідчену копію (для долучення до матеріалів справи) розпорядження Ради міністрів СРСР від 07.08.1947 № 10585рс.

09.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-1 надійшло клопотання.

05.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду.

12.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2023 відмовлено в задоволенні заяви про проведення судового засідання в режимі відео конференції, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 09.02.2023.

13.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-3 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

17.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача-3 надійшли пояснення.

08.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

09.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Секретаріату Кабінету Міністрів України надійшов лист.

У підготовчому засіданні 09.02.2023 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.03.2023.

13.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Секретаріату Кабінету Міністрів України надійшов лист.

07.03.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-1 надійшло клопотання.

У судове засідання 16.03.2023 з`явилися представники прокуратури, позивачів 1 та 3, відповідача та третьої особи-1, та надали пояснення.

Представники прокуратури та позивачів 1, 3 надали пояснення по суті справи, відповідно до яких у повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просять суд їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи-1 надали пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечили проти заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 16.03.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокуратури, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до державного акту на право користування землею від 09.12.1981 № 13 Міністерство оборони України з урахуванням розпорядження Ради Міністрів СССР від 07.08.1947, військова частина НОМЕР_1 є постійними користувачами земельної ділянки 30206,70 га, яка розташована в адміністративних межах Березнівського, Костопільського і Рівненського району Рівненської області.

Листом вих. № 69 від 04.01.2011 командир військової частини НОМЕР_1 погодив Рівненській гарнізонній організації Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України надання у користування мисливських угідь на території військового полігону ВЧ НОМЕР_1 , площею 30050 га згідно державного акту № 13 від 12.04.1982 без вилучення земель у землекористувачів та землевласників.

22.04.2011 рішенням Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання № 268, а саме пунктом 1, надано у користування мисливські угіддя строком на 25 років (згідно додатку №1) Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України площею 30050 га на території Костопільського, Березнівського, Гощанського, Рівненського районів на землях військової частини НОМЕР_1 та уповноважено Рівненську гарнізонну організацію товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України укласти договір про умови ведення мисливського господарства з Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

01.03.2012 між Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України укладено договір про умови ведення мисливського господарства.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги стверджує про порушення встановленого законом порядку передачі земельних ділянок, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та на неї поширюється особливий режим використання земель у відповідності до статті 115 Земельного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Спір у даній справі виник внаслідок надання Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України мисливських угідь, що, на думку прокурора та позивачів у даній справі, здійснено з порушенням норм чинного законодавства України.

Звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне, Військової частини НОМЕР_1 обґрунтовується тим, що позивачі належним чином не здійснюють захист своїх порушених прав та інтересів. Також, прокурор зазначає, що необхідність звернення прокурора з позовом пов`язана з тим, що внаслідок безпідставного надання у користування спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони та використовується для розміщення військового полігону, заподіяна безпосередня шкода у вигляді позбавлення можливості виконувати свої завдання за призначенням та порушені інтереси держави, як власника спірної земельної ділянки.

З огляду на вищенаведене, звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне, Військової частини НОМЕР_1 до господарського суду з даним позовом, направлено на захист охоронюваних законом інтересів держави, уповноваженими органами якої є Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне та Військова частини НОМЕР_1 .

Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання регулюються Законом України "Про мисливське господарство та полювання", який також спрямований на забезпечення рівних прав усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Тобто, мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, а також з визначеними щодо неї правами та порядку надання і користування такими правами, а відтак - мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки, на якій провадиться мисливське господарство.

Таким чином, порядок та підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатись з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини та виходячи із суб`єктів розпорядження земельним фондом України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень статті 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України, суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту ж) частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як вбачається з пункту 1 Розпорядження Ради Міністрів СССР від 07.08.1947 (копія наявна в матеріалах справи) Прикартатському військовому округу відведено 30740 га землі під навчальну базу в Рівненській області, у тому числі із землекористування одноосібних селянських господарств, з держлісфонду та з держземфонду.

В матеріалах справи міститься державний акт на право користування землею №13, виданий Виконавчим комітетом Рівненської обласної ради народних депутатів, яким закріплено безстрокове та безоплатне користування земельною ділянкою площею 33119 га для Міністерства оборони України, а також Акт обстеження земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 , розташованої за адресою: вул. Армійська, 1, с. Мала Любаша, Костопільський район, Рівненська обл., Рівненський учбовий центр, Рівненського гарнізону, квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне від 30.06.2015.

Статтею 65 Земельного кодексу України визначено, що землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно зі статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Нормами статті 10 Закону України "Про оборону України", Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до пункту 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 роз`яснено, що за змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та в комунальній власності. Відповідно до Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. З огляду на це залучення Міністерства оборони України до участі у розгляді справ, предметом спору в яких виступають землі оборони, є обов`язковим. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони". У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи зазначені вище положення норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони в розумінні положень Закону України "Про використання земель оборони", Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України.

Крім того, суд зазначає, що матеріали справи не містять та сторонами спору не надано суду доказів на підтвердження зміни правового статусу та/або цільового призначення спірної земельної ділянки у встановленому законом порядку.

За приписами статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно зі статті 115 Земельного кодексу України зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об`єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об`єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

За правилами статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

При цьому, суд зазначає, що лист командира Військової частини НОМЕР_1 вих. № 69 від 04.01.2011 щодо погодження надання у користування мисливських угідь не є згодою на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою або відмовою від прав на вказану земельну ділянку у розумінні вищевказаних законодавчих норм, оскільки за змістом Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", вирішення відповідних питань належать до компетенції безпосередньо Міністерства оборони України.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Згідно з приписами частини 1 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

З наведених вище приписів законодавства вбачається, що питання щодо надання права користування земельною ділянкою земель оборони для потреб мисливського господарства необхідно погоджувати з Міністерством оборони України.

Згідно статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до пункту 21 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", до компетенції обласної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що рішення Рівненської обласної Ради 5 сесії 6 скликання № 268 від 22.04.2011 в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, площею 30050 га, прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки не було погодження такого надання з Міністерством оборони України.

Тобто спірне рішення органу місцевого самоврядування прийнято щодо земельної ділянки, до складу якої входять землі державної власності - землі оборони, а, відтак, відповідач розпорядився земельною ділянкою за відсутності відповідної компетенції.

В силу положень статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

В той же час, відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз`яснено, що у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 Цивільного кодексу України, глав 27, 29, 33, 34 Цивільного кодексу України та глави 15 Господарського кодексу України, розділів III - V Земельного кодексу України, зокрема, про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов`язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги наведені вище приписи, суд дійшов висновку, що рішення Рівненської обласної Ради 5 сесії 6 скликання №268 від 22.04.2011 щодо надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, площею 30050 га, суперечить положенням чинного законодавства України, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 "Про надання у користування мисливських угідь" в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України є обґрунтованими.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про визнання незаконним та скасування рішення, то суд зазначає наступне.

Згідно із статтями 256, 257, 258 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, проте, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом роз`яснення в пункті 6 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного Господарського процесуального кодексу України та законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу, зокрема, особою в інтересах якої він звернувся.

Таким чином, дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі на прокурора.

Позовну заяву на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне Заступник військового прокурора Рівненського гарнізону подав до суду 25.12.2016.

Прокурор зазначає, що про порушене право позивачі дізнались у червні 2016 під час вивчення стану додержання вимог земельного законодавства України при здійсненні господарської діяльності службовими особами Міністерства оборони України та Збройних сил України.

Таким чином, прокурор зазначає, що строк позовної давності не пропущено.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне.

Міністерство оборони України, у своїх письмових пояснення зазначає, що про наявність існування спірного рішення стало відомо з листа військової прокуратури та надходження копії позовної заяви, вказане оскаржуване рішення до Міністерства оборони України не доводилось. У зв`язку з цим Міністерство оборони України зазначає, що не знало і не могло знати про вчинення протиправних дій щодо спірної земельної ділянки та просить визнати поважними причини пропуску позовної давності.

Відповідач, заявляючи про пропуск позовної давності, вказує, що спірне рішення направлялось прокуратурі ще у 2011 році, а тому строк позовної давності є пропущеним.

Як зазначено у позові, про оспорювань рішення Міністерство оборони України дізналось лише після отримання у 2016 році листа від прокуратури. Матеріалами справи підтверджується, що спірні земельні ділянки перебувають на обліку Міністерства оборони України та належать до земель оборони. Доказів того, що оспорюване рішення доводилося до відома Міністерства оборони України у справі відсутні. Таким чином, оскільки про існування оспорюваного рішення та порушення своїх прав Міністерство оборони України дізналося лише у 2016 році, з огляду на положення ст.ст. 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, строки позовної давності щодо заявлених прокурором вимог пропущено не було.

Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати пункт 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 "Про надання у користування мисливських угідь" в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

3. Стягнути з Рівненської обласної ради (33028, місто Рівне, майдан Просвіти, буд. 1, ідентифікаційний код 21085816) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, Львівська обл., місто Львів, вулиця Клепарівська, будинок 20, ідентифікаційний код 38326057) 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 10.04.2023

Суддя Н.Плотницька