Постанова

від 05.04.2023 по справі 214/4338/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 214/4338/22

провадження № 61-8св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2022 року у складі судді Сіденко С. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Агєєва О. В., Кішкіної І. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області, про позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області, про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що в провадженні Цюрупинського районного суду Херсонської області перебувала цивільна справа № 664/2966/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області, про позбавлення батьківських прав.

22 лютого 2022 року Цюрупинський районний суд Херсонської області ухвалив рішення у справі № 664/2966/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області, про позбавлення батьківських прав та проголосив вступну і резолютивну частини рішення суду.

Вказувала, що оскільки у Єдиному державному реєстрі судових рішень дане рішення відсутнє, матеріали цивільної справи знаходяться на тимчасово окупованій території, позивач позбавлена доступу до правосуддя, її позовна заява не може бути розглянута судом, а тому вона повторно звертається із цим позовом до суду.

Позивач просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2022 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, у відкритті провадження у справі відмовлено.

Ухвала місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що цивільна справа за позовом ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянута 22 лютого 2022 року з проголошенням вступної та резолютивної частини рішення, чим завершено розгляд справи по суті, тому відсутні підстави для повторного відкриття провадження за таким же позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

25 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 30 березня 2023 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивач позбавлена доступу до правосуддя. За відсутності матеріалів справи, повного тексту рішення, вона не має змоги ознайомитися з повним текстом рішення, оскаржити рішення до апеляційного суду, який не може розглянути справу без матеріалів справи. Вважає, що єдиним способом реалізації права на звернення до суду є повторна подача позовної заяви.

Позивач зазначає, що вона також позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження, оскільки справа хоч і була закінчена винесенням рішення, проте його повний текст так і не був виготовлений судом і мотиви, з яких виходив суд, невідомі.

Суд першої інстанції застосував пункт 3 частини першої статті 186 ЦПК України та відмовив у відкритті провадження без врахування всіх обставин справи. Ні у провадженні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу, ні в провадженні іншого суду немає справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Судом не було складено повний текст рішення, сторони не отримали його копію, текст ухваленого рішення відсутній у реєстрі судових рішень. Наразі відсутня будь-яка можливість отримати рішення, хоча справа вже не розглядається жодним судом.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії»).

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Суд встановив, що ОСОБА_1 зверталась до Цюрупинського районного суду Херсонської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Генічеська районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

Як вказав суд першої інстанції, за результатами перевірки автоматизованої системи документообігу суду цивільна справа № 664/2966/21 розглянута 22 лютого 2022 року Цюрупинським районним судом Херсонської області у складі судді Савчака С. П. У судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, у присутності представника позивача Бабенко Я. В. та представника третьої особи Шикуленко Л. І. проголошено вступну та резолютивну частини рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено, судові витрати, понесені ОСОБА_1 зі сплати судового збору за подання позову в сумі 908,00 грн та витрати понесені на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн покладено на останню.

Пунктом 19 розпорядження Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Херсонського міського суду Херсонської області, Цюрупинського районного суду Херсонської області, Чаплинського районного суду Херсонської області на Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Керівник апарату Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 04 серпня 2022 року на запит адвоката Бабенко Я. В. повідомив, що матеріали цивільної справи № 664/2966/21 до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області не надходили (не передавалися).

Відповідно до частини третьої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

У випадку проголошення судом першої інстанції 22 лютого 2022 року вступної та резолютивної частин рішення, це рішення в силу вищенаведених вимог закону мало бути внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень не пізніше 23 лютого 2022 року.

Таке рішення відсутнє у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також в матеріалах цієї цивільної справи.

Тобто, достовірні докази вирішення судом зазначеної цивільної справи по суті з ухваленням рішення - відсутні.

Відповідно до частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим;

5) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Вказаний перелік підстав для відмови у відкритті провадження у цивільній справі є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції узагальнено послався на статтю 186 ЦПК України, без зазначення конкретної підстави (пункту наведеної статті) для вчинення такої процесуальної дії.

На думку позивача, суди керувалися пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України, проте відомості про те, що у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав відсутні, а суд першої інстанції вважав, що справа № 664/2966/21 закінчена провадженням.

Оцінюючи наявність підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, Верховний Суд зауважує, що в матеріалах цієї справи відсутні відомості про те, що у справі № 664/2966/21 позов було заявлено про той самий предмет і з тих же самих підстав.

З лютого по серпень 2022 року минуло понад 6 місяців, а у справах про позбавлення батьківських прав підстави позову можуть бути різними, в тому числі і неправомірні, на думку позивача, дії/бездіяльність відповідача, вчинені в різний період.

Відповідно до частини третьої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Згідно із статтею 488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 492 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження за заявою про відновлення втраченого судового провадження у випадках:

1) подання заяви про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду;

2) заява подана після закінчення строку, встановленого частиною п`ятою статті 491 цього Кодексу, і суд відхилив клопотання про його поновлення.

У випадку, визначеному пунктом 1 частини четвертої цієї статті, суд роз`яснює заявнику право звернутися до суду з новим позовом в установленому цим Кодексом порядку. В ухвалі суду про відкриття провадження в новій справі у зв`язку з втратою незакінченого провадження обов`язково має бути зазначено про цю обставину.

Особа не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, оцінку обґрунтованості якої надає суд під час розгляду відповідної заяви. Разом з тим, учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернулася до суду з новим позовом, що є її правом, гарантованим частиною першою статті 6 Конвенції.

Відомості про тотожність підстав позову у цій справі та у справі № 664/2966/21, що розглядалася Цюрупинським районним судом Херсонської області, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розглядує порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку із наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 389, 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 вересня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров В. В. Пророк