Постанова

від 05.04.2023 по справі 301/2320/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 301/2320/15-ц

провадження № 61-9348св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Іршавської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів попередніх інстанцій

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що сторони з 11 листопада 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому народилося двоє дітей: донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 23 серпня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано.

Позивачка вказувала, що діти проживають з нею. Відповідач не цікавиться їх долею, станом здоров`я, не бере участі в їх вихованні, не спілкується із ними, кошти на їх утримання не надає, аліменти за виконавчим листом Іршавського районного суду від 21 серпня 2012 року не сплачує.

Висновком Органу опіки та піклування Іршавської РДА від 11 червня 2015 року встановлено доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно своїх дітей.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_3 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року позов задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо їхнього сина та доньки.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 03 листопада 2021 року звернувся з апеляційною скаргою на нього.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що поведінка відповідача свідчить про його бажання та спроможність виконувати батьківські обов`язки, що, у свою чергу, не дає підстав вважати, що позбавлення його батьківських прав відповідатиме інтересам дітей.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

21 вересня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, позивачка посилається на те, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав через 6 років після ухвалення рішення у справі, а апеляційним судом безпідставно поновлено відповідачу строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 22листопада 2022 року ОСОБА_2 проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 заперечує.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

08 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 була подана 03 листопада 2021 року, то апеляційний суд при вирішенні питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження у справі повинен був керуватися нормами ЦПК України у редакції, що діяла на час подання апеляційної скарги.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

Частиною другою статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Матеріалами справи встановлено, що апеляційна скарга на рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року подана ОСОБА_2 03 листопада 2021 року, тобто поза межами річного строку.

ОСОБА_2 є стороною у цій справі, а отже є особою, залученою до участі в ній.

Апеляційним судом при відкритті апеляційного провадження встановлено, що у відповідності до приписів статті 74 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, про розгляд справи ОСОБА_2 був повідомлений належним чином. Вказане підтверджується матеріалами справи.

Про пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної силиОСОБА_2 не заявляв.

Враховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Відтак, у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою після спливу річного строку з дня постановлення оскаржуваного рішення.

Із змісту касаційної скарги вбачається, що вона фактично містить і заперечення на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , оскільки заявник не згоден із поновленням судом строку на апеляційне оскарження рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року.

Вказані заперечення касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що як оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції від 16 серпня 2022 року, так і ухвала апеляційного суду 28 грудня 2021 року щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року не можуть вважатись законними та підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскільки ухвала Закарпатського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року не можуть вважатися законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов